Заповідник для громади, або як мешканці карпатських сіл можуть вплинути на свій добробут

Проект "Територія можливостей. Розвиваємо регіон разом”, розроблений працівниками ДІКЗ "Тустань” в рамках проекту "ProMuseum ”, пройшов у реалізації свій "екватор”. За період з 1 до 12 березня в культурному центрі "Хата у Глубокім” у селі Урич відбулися дві лекції про сільський туризм, дві зустрічі з митцями та вісім днів навчальних майстер-класів з ткацтва, бондарства і соломоплетіння.

Розпочався проект із лекції «Туризм у селі. Що, де і як?», яка була присвячена загальній інформації про сільський туризм та різновидам послуг, які можуть надавати господарі садиб. Перед учасниками виступала Ганна Сидоренко, генеральний директор інтернет-каталогу "Karpaty.info” та засновник тренінгової школи у сфері туризму і гостинності "KI School”.

Під час зустрічі пані Ганна розповіла про відмінності між звичайним, зеленим і сільським туризмом, сформулювала основні принципи агротуризму та окреслила мотивацію, яка спонукає містян до знайомства із життям на селі. «Наявність місцевих ресурсів (екскурсоводів, помешкання, продуктів, автентичних сувенірів) в цьому плані відіграє дуже вагому роль. Також в процесі заняття агротуризмом варто звернути увагу на юридичні моменти, рекламу та гостинність», – зазначила лектор.

На завершення зустрічі присутні пройшли тест на визначення готовності кожного з учасників розпочати свою справу у сфері сільського туризму та отримали перше домашнє завдання – подумати над послугами, які на їхню думку, могли б зацікавити туристів саме у цій місцевості.

Наступного дня, у неділю, відбулась авторська зустріч із майстринею ткацтва – Владиславою Швець. За горнятком чаю учасники проекту почули про погляд Владислави на ремесло, розпитуючи про творчий вибір мисткині та особливості цього виду народного мистецтва.

Майстриня розповіла, що всі учасники зможуть освоїти початкові навички роботи за ткацьким станком та виткати пояс. «Для українців пояс завжди мав сакральне значення, бо вважався дуже сильним оберегом. У давні часи наші предки поділяли землю на три частини: небо, світ живих і світ мертвих. Вважалося, що людина аналогічно поділена на три елементи. Частина до шиї належить до верхнього світу, світу богів. Середня частина, до пояса, де знаходиться наше серце, належить до світу живих, а нижня – до світу мертвих, оскільки ми своїм корінням пов’язані зі світом предків. І обов’язково кожна з цих частин мала захищатись.  Предки вважали, що наша душа може піти від нас через вуха, шию, руки і пояс. Тому дівчата обов’язково носили сережки, намисто або вишиванки з мережкою на шиї та рукавах, а також мав бути пояс. Цей оберіг мав дуже потужну силу із використанням саме червоного кольору. Ще в часи Київської Русі цей колір виготовляли, добуваючи жучків, які жили на корінцях полуниці та суниці. Такий метод був дуже трудомісткий і дозволити собі виготовляти вироби з червоного кольору могли не всі, а лише заможні люди.

Пояси мали мати червону нитку та приносити людині життєву енергію, захищати її від будь-яких бід і нечистих сил. Дівчата одягали яскраві атрибути на себе (сережки, намисто, пояси) з метою відвести від очей та лиця перший погляд недоброзичливих людей, які несли в ньому погану енергетику. Оскільки саме перший погляд був доленосним, важливо було збити з пантелику і не дати задуматись про погане», – розповіла Владислава.

Із понеділка розпочалася практична частина проекту, і впродовж тижня майстриня, разом із мешканцями сіл, працювали в культурному центрі "Хата у Глубокім”. Результатом стали самостійно виткані пояси різних барв, візерунків та розмірів, а також щире захоплення ремеслом у кількох учасниць проекту. Їхні вироби будуть представлені на підсумковій виставці робіт всіх учасників проекту "Територія можливостей”, 22 березня, у Хаті у Глубокім.

На другій лекції "Агротуризм: можливості Вашого регіону” Ганна Сидоренко разом із учасниками проаналізували переваги та слабкі сторони місцевості, визначили можливості та загрози, здійснивши SWOT-аналіз регіону. «Розташування регіону є перевагою, оскільки тут дуже зручне положення як для львів’ян, так і для киян, щоб приїхати на вихідні дні. Цілком можливо приїхати в суботу зранку в Сколе і добратися сюди, а в неділю ввечері поїхати. Не всі Карпатські регіони можуть цим похвалитись. Наприклад, щоб поїхати в Яремче, потрібно добиратися майже добу із Києва, а про Закарпаття й мова не йде. Також не можна забувати про автентичну культуру, яка однозначно додає переваг регіону», – зазначила пані Ганна.

Окрім цього детальніше розглянули приклади існуючих агросадиб у найближчих селах та визначили перелік базових умов, які необхідно створити для прийому туристів у першу чергу.

Також на цій лекції було розглянуто різні приклади соціального підприємництва в Україні та світі, та обговорено можливі його варіанти для мешканців регіону із врахуванням особливостей місцевості та підтримки зі сторони Заповідника "Тустань".

«Беручи до уваги природні ресурси місцевості, можна знайти старий традиційний рецепт виготовлення варення із ожини чи заготівлі білих грибів на зиму та створити якісний продукт. Реалізація такого товару із умовою, що дохід буде використаний на облаштування та відкриття агросадиби, на приклад, буде додатковим стимулом для туристів придбати саме цей «сувенір». Охочих скуштувати меду із місцевої пасіки чи придбати традиційний тканий пояс теж буде не мало, якщо це буде якісний і звичний саме для цього регіону товар», – запропонувала Ірина Білан, працівник Заповідника.

Авторська зустріч

На другий тиждень проекту до "Хати у Глубокім” приїхав майстер бондарства і соломоплетіння із міста Здолбунів, Рівненської області – Микола Огородник. На авторській зустрічі-знайомстві він поділився з гостями секретами бондарської справи, розповів про особливості соломоплетіння та про свою хату-музей у селі Дермань, де він теж приймає туристів і проводить екскурсії.

«Традиційне бондарство основане на тому, що дерево колеться, і саме тому воно має бути рівним, щоб можна було його поколоти по волокнах, а вже потім з кожного пласта вистругувати клепку. Сьогодні бондарство дуже розвинуте, але механізоване. Бочка робиться фактично без участі людини – чоловік підносить колодку, а потім забирає готову бочку. Бондарська посудина, виготовлена вручну, має дуже багато переваг перед тією¸ що виготовлена механізовано. Найперше те, що пилорама ріже колоду на дошки автоматично –ріжучи по волокнах, вздовж, навскіс – як поклали колодку, так воно й порізало. І коли вже волокна зрізані навскіс, то вже та дошка не настільки якісна, бо в ті пори, які перерізані, потрапляють грибки та мікроби, а отже й почне бочка в тому місці найшвидше псуватися. Якщо ж це м’які породи дерева, то може трапитись так, що деякі рідини будуть просочуватися. Як в таку бочку налити меду, то може просочуватись, бо, кажуть, навіть якщо з’їсти за раз літру меду, то він на пузі просочиться», – розповів пан Микола.

В кінці зустрічі бабуся Міля, якій вже виповнилось 89 років, з нагоди ювілею до дня народження Тараса Шевченка, розповіла напам'ять його "Заповіт”. Також вона прочитала молитву за Україну, в якій просила миру і в Україні, і в Криму зокрема.

Другий тиждень майстер-класів

На наступний день почали роботу із виготовлення бондарної лави із спеціальним кріпленням для обробки клепок – дерев’яних дощечок для бондарського виробу. Серед учасників майстер-класу був і мешканець села Урич, який раніше вже займався виготовленням гонтових дощечок для покрівлі та вирішив вдосконалити свої навички у створенні більш побутових виробів. Впродовж дня чоловіки навчились працювати за бондарною лавою та виготовили клепки для майбутніх виробів. До кінця тижня кожен із "учнів" створить з цих клепок відро чи конов'є.

Увечері для жіночої частини мешканців сіл майстер провів так звані "вечорниці" із виготовлення солом’яних пташок. Розпочали роботу із замочування заготовленої соломи у гарячій воді, щоб вона легше піддавалась обробці. Пан Микола зазначив, що в цій справі може бути або добра солома для виробів, або хліб на столі, тобто найкраща пора для заготівлі соломи тоді, коли зерна пшениці чи жита ще не достигли. Після замочування всі учасниці отримали по пучку соломи та кольоровій нитці. В результаті настанов майстра в кімнаті поселився з добрий десяток солом’яних пташок із різнобарвними крилами.

Майстер-класи бондарства і соломоплетіння триватимуть ще до кінця цього тижня, в суботу відбудеться третя лекція по сільському туризму, а в неділю – авторська зустріч із майстрами гончарства.

Організатори: ДІКЗ "Тустань”, ЛОГО "Тустань” в рамках проекту ProMuseum за підтримки МФ "Відродження”, МБФ "Україна 3000”, ГО "Український центр розвитку музейної справи”, ПАТ "Платинум банк”.

Партнери: "Карпати.info”, ВГО "Бойківське етнологічне товариство”, Львівський інститут економіки і туризму, Львівська національна академія мистецтв, туристичний інтернет-каталог інтернет-портал "Бойкосвіт”, ГО "Калиновий рай”.

Про майстриню ткацтва

Владислава Швець родом із міста Умань, Черкаської області. За фахом – філолог, проводить гуртки та майстер-класи з арт-терапії та ткацтва для школярів; молодший науковий співробітник Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.

Владислава творить у сфері декоративного ткацтва, якого навчилася у майстрів Західної України з 2009 року. Поєднує традиційну кольорову гамму, властиву етностильовій течії, з новими кольорами та відтінками. Стала автором методики з ткацтво-терапії, яка повинна сприяти релаксації та стабілізації гармонії внутрішнього світу людини.

Про майстра бондарства і соломоплетіння

Микола Огородник – за фахом журналіст, екскурсовод, господар музейної садиби "Ремісничий хутір "Плугаки” у селі Дермань, Здолбунівського району на Рівненщині. Понад два десятки років майстер захоплюється своєю улюбленою справою, займається виготовленням традиційних кадуб, цебр, діжок та відер.

Микола Огородник не обмежується лише створенням художніх виробів із соломи, а й з глибоким ентузіазмом вивчає історичне минуле соломоплетіння, його традиції, побутування серед певних груп населення.

* * *

Детальна інформація про проект та програма заходів: tustan.ua.

Більше світлин: Facebook.