Затурцівський меморіальний музей В’ячеслава Липинського – теоретика української державності, в якому мав би побувати кожен українець, сьогодні потребує підтримки і держави, і меценатів.

«ЧИ Є ЩО БІЛЬШ ЗНАКОВИМ ДЛЯ ВОЛИНІ, АНІЖ ЦЯ САДИБА-МУЗЕЙ?»

І сьогодні до колишнього родового маєтку шляхетного роду Липинських, які гідно прислужилися Україні, веде та сама звивиста дорога між затурцівськими полями й пагорбами. Місцеві цю околицю селища називають «Шумиловими лозами», бо неподалік колишнього маєтку розкинувся просторий луг, де бере початок Турія, де колись било потужне джерело, – а що поруч жив чоловік на прізвисько Шумило, росли густі верболози, то все воно разом і склалося в цю назву. Ще нинішній завідувач меморіального музею В’ячеслава Липинського та один з його засновників Віталій КУШНІР пам’ятає, що заливала Турія селянські сінокоси, а коли на початку 60-х років минулого століття її, замулену, вже прочищали, то відкопали старезного триметрового човна... І річка зміліла, і нова вулиця із селянських обійсть з’явилася неподалік, а на місці, де мешкало не одне покоління Липинських, застиг час, зберіглася історія.

І коли зі спекотної сільської дороги заходиш на територію музею в оточенні старого парку, бачиш дерева, які кронами підпирають небо й пам’ятають не одне покоління цього роду, і росте ще дерево, під яким любив відпочивати В’ячеслав Липинський, бачиш відреставрований будинок, котрий хоч не раз горів, але не раз і воскресав, то відчуваєш ауру часу, в якому жив і творив В’ячеслав Липинський. Політик, котрий заклав теоретичні основи під українську незалежність. Тому зрозумілим стало бажання директора Луцької школи №25, про яке повідомив Віталій Кушнір, саме в цих меморіальних стінах провести засідання педагогічної ради. «Зателефонували мені зі школи, замовили екскурсію, запитали, яку площу має наш конференц-зал, аби вмістив увесь педагогічний колектив, щоб після знайомства з експозицією зібратись тут на розмову. І я поділяю це прагнення, бо люди, які мають творити нову українську школу, повернуться звідси з новими думками, новими оцінками», – каже Віталій Кушнір.

«...Що є ще більш знаковим для Волині, аніж ця садиба-музей? Нам потрібно розширювати розумний простір. Можна про Липинського прочитати, подивитися світлини в альбомах. Але коли дивишся їх в автентичному оточенні, в будинку, де мешкали покоління цього шляхетного роду, який багато зробив для України, це сприймається інакше», – ділилася враженнями після відвідин музею зі студентами Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки головний редактор газети «День» Лариса ІВШИНА. «Коли вже приїде пані Лариса Івшина?» – часто запитував мене Віталій Кушнір, адже газета «День» одна з перших розповіла про відновлений музей у Затурцях («Липинський повернувся у Затурці, але ще не в Україну», 9 вересня 2011 р.). Одна з перших віртуальних екскурсій по музеях на сайті «Україна Incognita» – про Затурці. І саме вона згодом привела сюди багатьох людей із різних регіонів України, які хотіли відчути дух цього місця, зрозуміти, чому й справді ми маємо цінувати, вивчати й осмислювати Липинського.

«Я про В’ячеслава чув з раннього дитинства від свого батька, – пригадує Віталій Кушнір. – А взагалі-то в селі завжди ходили перекази про «дивного» панича, котрий скликав місцевих паничів і проводив з ними бесіди про національну свідомість. Він запитував: «Хто ви?». І коли чув: «Ми – мужики тутешні, хохли», – палко заперечував: «Ви ніякі не хохли, ви – українці!» Але коли стверджують, особливо під час наукових конференцій, що українцем позиціонував себе лише В’ячеслав, «а ті всі були поляки...» – мене це обурює. Треба ж знати факти. Казимир Липинський давав гроші синові, щоб той купував книжки для простолюду. А мати! В одному з листів В’ячеслав пише, що «люба матуся завжди допомагала мені в нелегкій праці для української ідеї, хоча вдома тоді розмовляли польською і французькою, але польська політична ідея вже нікого не захоплювала в нашій родині як явно шкідлива для нашої території...».

Меморіальний музей мислителя у відновленому будинку Липинських постав на двадцятому році української незалежності. Його п’ятирічний ювілей відзначили «Шляхетним зібранням», адже В’ячеслав Липинський багато писав про українську шляхту і її роль у суспільному житті. Липинський наголошував, що «народ ніколи не може бути розумнішим за свою еліту». Важливо, що він не змушував шляхту відмовлятися від культурних здобутків польської нації. Але закликав вивчати українську мову, культуру, літературу і потім на такий самий рівень підносити народ. Це актуально й сьогодні.

БІЛЬШЕ, НІЖ ПРОСТО МУЗЕЙ

Цієї весни в колишньому родовому маєтку Липинських уже вп’яте відбувся фестиваль народної творчості «Над королівським шляхом». Затурці були бічним відгалуженням знаменитого Королівського шляху, найстарішого і найдовшого (його довжина становить чотири з половиною тисячі кілометрів) сухопутного зв’язку між Східною і Західною Європою. На фестиваль їдуть з усієї України. Хоча в музеї всього три наукових працівники – крім завідувача Віталія Кушніра, це ще Наталія Гатальська і Віра Чопко, але такої масової просвітницької роботи, як вони, не проводять часом і більші музейні установи. Цікава експозиція, сотні зібраних автентичних матеріалів, потужні наукові конференції...

2013 року музейники та члени затурцівської «Просвіти» організували експедицію «Від Липинського – до Шевченка». Віталій Кушнір каже, що сучасники Липинського ставили його за значимістю для розвитку української національної ідеї в один ряд із Шевченком: «Тому той, хто вважає себе українцем, має відвідати родинні гнізда цих двох великих українців!» Маршрут тоді проліг через Умань, Буки, Русалівку (де В’ячеслав мав трохи землі у подарунок від дядька), Моринці, Шевченкове (Керелівку), Канів, Ржищів та Київ. А нещодавно, навесні 2018-го, в Затурцях побували члени громадського об’єднання «Дорога» з Києва, котрі, як сказали Кушніру, вихідними їздять по країні, бо «вивчають Україну». І після Затурець поїхали в Низкиничі під Нововолинськом, де жив і був похований православний шляхтич, меценат Адам Кисіль, один із засновників Києво-Могилянської академії, її, як би тепер сказали, основний спонсор.

Загалом за короткий час існування музею в Затурцях побували екскурсанти із країн Балтії, Молдови, Росії, Польщі, Австрії, США, Швеції та навіть Кувейту.

А ВЗИМКУ ТУТ – ХОЛОДНЕЧА...

Відчуття, з якими перебуваєш у музеї в Затурцях, з якими його залишаєш, особливі. Це відчуття величі людської думки, величі людини, яка жертовно присвятила себе Україні, утвердженню її державності. Тим прикріше помічати, що, як слушно зауважила головний редактор «Дня», ділячись зі студентами своїми враженнями про Затурці: «Чи складають на Волині рейтинг багатих людей? Бо в цих багатих людей – у Затурцях – обідраний фасад музею Липинського... Ми не знаємо, яку оцінку виставить історія цим людям, а Липинського вона вже оцінила. За сто років він ще актуальніший і запитаний, і не тільки для України, про що свідчать звертання до музею в Затурцях із Австрії, Німеччини... І якщо ми ще досі не змогли роздивитися, що для нас важливо, то проблема в нас, а не в Липинському!»

Приміщення музею, це не таємниця, здавалося в експлуатацію (як це для нас звично) в авральному режимі. Аби «встигнути до Дня Незалежності»... У фойє клали, як запевняв керівник будівельної організації, «сертифіковані дошки, передбачені для таких закладів», але при цьому вентиляція виявилась недосконалою. Переконалися музейники в цьому нещодавно, коли самі змушені були шукати дошки і майстрів, аби замінити латочку підлоги, бо в цьому місці люди вже мало не провалювались... Приміщення потребує ремонту, про що написано багато звернень, приїжджали комісії, які обстежували, обмірювали, і на тому справа реставрації зупинялася. Недосконале утеплення приміщення змушує ловити взимку дрижаки не тільки працівників музею, чиї робочі кабінети – на другому поверсі музею. Якщо на вулиці мінус 16–20, то тут – плюс 5–7. Така ж температура – у виставковій залі, що поруч. Внизу, де основна експозиція, температура не піднімається вище за 10 градусів. Цокольне приміщення поїдає грибок... 150-річний меморіальний парк також потребує рук. Але у штаті, звісно, не передбачено дизайнера чи садівника, тому всі роботи виконують тут «на совість» самі працівники музею, як науковці, так і обслуговуючий персонал.

Пропозицію закликати «багатих і щедрих» чи просто не байдужих до історичної спадщини людей підтримати музей його завідувач Віталій Кушнір зустрів радо. «Запрошуємо долучитися до благородної справи – збору коштів на впорядкування меморіальних місць, пов’язаних з іменем В’ячеслава Липинського, та проведення заходів із його вшанування», – звертається він. Створено благодійний фонд пам’яті В’ячеслава Липинського, який має такі фінансові атрибути: п/р 26009300683863 ТВБВ № 10002/03 філії – Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк». Код банку 303398. Код в ЄДРПО 40768397.

«Тут, у музеї в Затурцях, особливо відчуваєш, ЯКОЮ могла б бути Україна», – казала на зустрічі в Луцьку Лариса Івшина. Була б, якби ми читали, вивчали й осмислювали Липинського... Це зробити ще не пізно, а ось подвижникам, які створили музей, самому музею треба допомогти вже сьогодні.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Газета: №110-111, (2018)