Рішенням міжнародної організації ЮНЕСКО, що відає питаннями збереження культурної спадщини, 21 березня оголошено Всесвітнім днем поезії.

   В ухвалі цієї авторитетної інституції зазначено, що поезія може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього потрібно привернути до неї найширшу громадську увагу. Цей день повинен сприяти створенню в засобах масової інформації позитивного образу поезії як справжнього сучасного мистецтва, відкритого людям.

   У своєму виступі Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуурі в березні 2003 року, звертаючись до міжнародної громадськості з нагоди Всесвітнього дня поезії, зазначив: “Поезія – це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими... Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія – головний засіб самоствердження і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку”.

   20 березня з нагоди відзначення Всесвітнього дня поезії в Затурцівському меморіальному музеї В'ячеслава Липинського зібрались, крім працівників музею, члени просвітянського осередку “Джерело”, жителі села – справжні поціновувачі поетичного слова. Захід було присвячено пам'яті відомого українського письменника-волинянина Василя Гея, – прозаїка, публіциста і талановитого поета, який так несподівано відійшов у вічність.

   Пройшло трохи більше року з того часу, як Василь Степанович знайомив тут присутніх зі своєю творчістю. З великим болем говорив він про мовну проблему в Україні, про нехтування державними посадовцями та політиками законними вимогами щодо вживання української (державної!) мови у публічних виступах та безпосередньо при виконанні ними своїх службових обов'язків. Наголошував на неприпустимості засмічування нашої мелодійної мови словами-покручами, суржиком, нецензурною лексикою. Дуже переживав, що і надалі видання української книжки потерпає через недолугу державну політику в цій галузі. Підсумовуючи письменник тоді сказав: “Українське слово має бути затребуване державою! В іншому разі воно саме по собі не виконує тієї ролі, яка призначена йому Богом, не виконує ролі людинознавства, наповнення людської душі”.

   Про минулорічну зустріч з Василем Геєм нагадав у вступному слові завідувач музею Віталій Кушнір, а ще він прочитав чудовий вірш “Стелять льон” з ранньої збірки поета “Крила Світязя”, виданої у 1978 році.

   Просвітянка Оксана Поплавська теж поділилась спогадами про спілкування з поетом, яке запам'яталося їй на все життя. Мистецьки прочитаний нею вірш Антоніни Листопад “Березнева сльоза” прозвучав як реквієм нашому славетному землякові.

   Провідний науковий співробітник музею Наталя Гатальська розповіла як впродовж багатьох років доволі часто зустрічалась і спілкувалася з Василем Степановичем. Їх об'єднувала не лише спільна громадська діяльність (обоє входили до складу ради Волинської обласної організації ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка), а й поезія. До речі, Наталя Григорівна пише прекрасні вірші, які все не наважується виносити на суд читацького загалу, знайомлячи з ними зрідка лише вузеньке коло друзів-просвітян.

   Поетичні збірки Василя Гея, видані протягом кількох десятиліть, як неоціненний скарб, представила зі своєї бібліотеки Галина Ушакова. Творчість Василя Гея допомагає їй у шліфуванні власних віршів.

   Завідувач Затурцівської сільської бібліотеки Любов Левчик ознайомила присутніх з великою добіркою книг поетичних і прозових творів Василя Степановича, прочитала уривки з улюблених віршів і запросила присутніх відвідати бібліотеку, де, крім іншого, знаходиться потужне зібрання високої поезії видатного волинянина.

   А на великому екрані в цей час присутні бачили фото з минулорічної зустрічі та слухали запис голосу Поета, голос, який залишиться у цій залі назавжди... Поети не вмирають, – вони вічні!

Джерело: Затурцівський меморіальний музей В’ячеслава Липинського