Портрет Лесі Українки (п., о., 1991 р.) пензля львівської художниці Генрієти Левицької призначений для 1 залу літературного музею Лесі Українки в с. Колодяжне. За задумом авторів експозиції ця робота відкриває експозиційний огляд, є його своєрідною заставкою; звідси, з урахуванням хронологічної лінії оповіді, – зображення ще зовсім молодої Лесі, хоча авторка уміло передає в її зовнішності передчуття майбутньої майстрині Слова.

Генрієта Богданівна Левицька народилася в Одесі. До Львова переїхала у 1945 р. з родиною, виселеною з рідного міста, як неблагонадійною, після арешту батька 1937 p. Вчилася у Львові, 1954 р. закінчила інститут декоративно-прикладного мистецтва, факультет монументального живопису. Вчителі за фахом – Р. Сельський, І. Гутаров, Ю. Щербатенко, В. Манастирський, Р. Сільвестров. Але найбільшим своїм учителем вважає Леопольда Левицького. Про нього Генрієта Левицька згадувала: "Леопольда Івановича я запам'ятала добрим і мудрим. Він на кожну річ давав пораду. У Левицького кожне слово перлина...".

Про себе, своє бачення мистецтва, його сприйняття Левицька розповідала: "Боги мої – середньовічна література, Моцарт, Бах, Брейгель. З живописців – імпресіоністи, можливо, і всі мені подобаються. З постімпресіоністів – Ван Гог найбільше. Коли я малюю портрет – хочу, щоб людина говорила. І тут я знаходжу щастя. У реалізмі є багато цікавого.

Генрієта Богданівна працювала у галузі монументальної мозаїки. Перевагу віддавала живопису та графіці, зокрема портретам і натюрмортам. Вона член Спілки художників з 1960 р. її роботи експонувалися не тільки в Україні, а й у Польщі, Канаді, Норвегії, Фінляндії.

Художню рецензію на картину "Леся Українка" дав мистецтвознавець О.Ф.Сидор (Київ): "Левицька вдається до скупої, колористичної ("серйозної") гами, до простої зосередженої композиції, яка ніби вбирає в себе особливості строгої музи Лесі Українки, позбавленої метафоричної надлишковості і експериментаторства; тому вирішення зовнішнього образу поетеси, яка продовжувала класичні традиції вітчизняної літератури, могло бути здійснене тільки в реалістичному ключі, особливо, якщо йдеться про живопис. Особливістю даного твору є вираз підкресленої матеріальності зображення, хоча лагідність тла, згущення тіней – в противагу осяянню живого обличчя (типово караваджистський прийом) роблять тут безпідставними звинувачення у натуралізмі – навпаки, персонаж зберігається на тій стадії реальності, коли сама згущена ступінь зовнішньої достовірності наповнюється іншим, не матеріальним, майже символічним змістом... При впізнаваності зовнішності поетеси – в т.ч. і для простого глядача, – традиційна портретна іконографія поетеси хоча і не порушується, але радикально переосмислюється; цікавою рисою його є відсутність ознак хворобливості…».

2001 р. поштова листівка з портретом Лесі Українки роботи Г. Левицької вийшла у видавництві "Ініціал" (м. Луцьк). Ви можете її побачити на виставці "Я буду вічно жити!" у Волинському краєзнавчому музеї.

Віра Комзюк,
заслужений працівник культури України