1 серпня 2016 року минає 103 роки, як у вічність відійшла Леся Українка. У Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки відбувся День пам’яті письменниці «Вам промовляти душа моя буде…».

   Заупокійну службу по Лесі Українці та родині Косачів проводив настоятель Святомиколаївської церкви УПЦ КП с. Колодяжне Оринчак Іван.

   У своїх сподах Лесина київська подруга по духу і по перу Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська писала: «Шумує життя і наче не знає, що воно втратило»

   Дня 1 серпня 1913 року померла в місцевості Сурам на Кавказі, найбільша, бо одинока поміж своїми товаришками, геніальна українська поетеса Лариса Квітка-Косачева, відома і славна під псевдонімом Лесі Українки.

   Вся Україна знала, що Леся Українка нездужала від ранньої молодості, ніхто не ворожив її довгого віку, а все ж таки, катастрофа прийшла в моменті, в якому її ніхто не сподівався (не кажучи вже про те, що вся Україна тремтіла на саму думку про неї…) Смерть застала Лесю Українку в найінтенсивнішому розгарі праці, в найбільшому розцвіті творчості. Коли її ховали, не обсохла ще друкарська фарба на творах, що появившись напередодні її фізичної смерті, запевнили безсмертність її духа, імені й літературному доробку».

   Її поезія співзвучна сьогоденню. Україна, як і колись, у стані боротьби за національне визволення. У літературній годині біля пам’ятника письменниці прозвучала композиція з віршів на цю тему:

                         Ти в руїнах тепера, єдиний наш храм,

                         Вороги найсвятіше сплямили,

                         На твоїм олтарі неправдивим богам

                         Чужоземці вогонь запалили.

                         Єрусалим мав свого Єремію,

                         що голосив серед поля;

                         чом же свого Єремії не має

                         наша зруйнована воля?

                         Полум’ям вічним на жах всім нащадкам

                         Дантове пекло палає;

                         пекло страшніше горить в нашім краю, –

                         чом же в нас Данта немає?

   За поетесою — Україна повинна стати високодуховною, матеріально багатою, але за таку Україну ми ще повинні боротись. А російську імперію 25-річна Леся Українка у своєму зверненні «Голос однієї російської ув’язненою», охарактеризувала, як імперію зла, де процвітає тиранія, злодійство і лицемірство. Виразником інтересів народу є поети, які, на відміну від царів, люблять свій народ. «Не поет, що забуває про тяжкі народні рани». Народний поет не тільки співець страждань народу, він ідейний натхненник, слово якого кличе на тверді мури за волю, за щастя свого народу.

   В листі Михайлу Павлику Леся Українка писала: «Замало знати правду, констатувати її, – треба діяти, треба втручатися в життя, треба творити майбутнє, наші слова мають стати нашими ділами». Душа Лесі Українки словами її віршів промовляла закликами до волі, праці, братерства.

   Тридцятилітня праця на ниві рідного слова затвердила поетесі не тільки особливе місце в історії української літератури, але в історії національного відродження. Вічна слава і пам’ять Ларисі Петрівні Косач – Лесі Українці!

Джерело: Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки