Вже 25 українських музеїв зголосилися до участі у Дні неспішного мистецтва 2019! У зв'язку з цим, нагадуємо про можливості реєстрації для відвідувачів та для музеїв.

Відвідувачам: якщо ви плануєте відвідати музей у вашому місті на День неспішного мистецтва – залишить свої дані, і вам пришлють інформацію, які музеї беруть участь в акції поруч з вами: https://goo.gl/forms/tBCIvxbeqobc035o1

Музеям: якщо ваш музей ще не зголосився, але планує, запрошуємо зареєструватися за посиланням: https://goo.gl/forms/kd6heqpCKw2FlFSq1

До зустрічі 6 квітня!

Софія Рябчук – едукаторка, перекладачка, стипендіатка програми Фулбрайта, яка досліджує культурний розвиток дитини, креативне мислення, музейну освіту, пише про День неспішного мистецтва 2019:

Шановні колеги!

День неспішного мистецтва вже за зовсім близько, я страшенно щаслива, що нас знову багато. Дякую усім за те, що зголосилися так оперативно! Станом на даний момент нас уже двадцять п'ять.

6 квітня День неспішного мистецтва відбудеться по всьому світу. Нагадаю, що ця акція має на меті спонукати відвідувача музеїв та галерей затриматися перед експонатом не на звичних 8 секунд, а хоча би на 10 хвилин. Це дуже важлива для сучасного швидкісного світу “вправа” на вміння зупинитися, зосередитися, зануритися у певний матеріал (експонат) і зуміти побачити там неочевидні речі.

Цього року до нас приєдналися нові учасники — радо вітаємо у дружній команді! У додатку до цього листа — коротка інструкція з проведення Дня неспішного мистецтва. Прошу також прочитати статтю-опис феномену ДНМ https://goo.gl/dWS5He, а також статтю-опис події минулого року в Україні https://creativekid.info/yak-navchytysya-zhyty-bez-pospihu-u-kartyn/.

За спільною згодою цьогорічна подія почнеться о 15:00. Декому цей час не цілком зручний — хай буде інший, нічого страшного! Одночасне проведення має дві причини: 1) підкреслити ідею повільного споглядання, обмеживши можливість “заскочити” до кількох музеїв одночасно, 2) спільність робить подію більш видимою для ширшої публіки.

Цього року я спостерігатиму за Днем неспішного мистецтва з Вашингтону. Віддаленість від українських музеїв ускладнює мої можливості комунікувати про подію. Але я зможу подивитися на власні очі, як проводять цей день відвідувачі американських музеїв. І обов'язково поділюся цими спостереженнями.

Дуже хочу звернути увагу на одну річ. Минулого року ми здебільшого керувалися польською моделлю проведення Дня неспішного мистецтва, коли працівники чи волонтери присутні поруч з експонатом, провокують відвідувача на розмову або просто дають можливість щось запитати.

Натомість американська модель передбачає формат мовчазного самостійного оглядання, а тоді — спільного обговорення з бутербродом, яке модерує працівник музею. Сайт організаторів Slow Art Day (slowartday.com) ставить за вимогу музеям слідувати цьому формату тим, хто хоче заявити про свою участь через сайт.

Знаю, що минулого року деякі музеї вдалися до змішаного виду форматів. Суто американську модель застосував Музей Ханенків — про нюанси організації я розпитала Анфісу Дорошенко, запрошую прочитати це інтерв'ю у додатку. Знаю, що для нашого відвідувача така модель є дещо незвичною — минулого року глядачі навіть просили у деяких музеях коментаря у формі екскурсії.

Незвичним також може бути обговорення у групі незнайомих людей. Головна запорука обговорення — добре підготований музейник-модератор (більше про це в інструкції).

Тож якщо би хтось хотів спробувати новий (чи напів-новий) формат — щиро запрошую. Нижче у додатку – детальна інструкція щодо проведення ДНМ. Особливо актуально буде для нових учасників та для тих, хто хотів би пригадати хід подій.

Отже, прикріпляю до цього листа такі додатки:
1. Інструкцію з підготовки ДНМ
2. Інтерв'ю з Анфісою з Музею Ханенків, яке готується до публікації.

Дуже прошу писати мені, коли виникають найменші запитання.

E-mail: [email protected]

Ще раз дякую всім за співпрацю!

З повагою,
Софія Рябчук

Додаток 1

ЩО ПОТРІБНО ВІД МУЗЕЮ-УЧАСНИКА УКРАЇНСЬКОЇ АКЦІЇ

1. Наявність художніх творів в експозиції. Можуть бути й нехудожні експонати, але наявність деталей чи непомітних на перший погляд речей є важливою — вона робить досвід повільного споглядання особливим.

2. Для представлення під час акції музей може запропонувати від 1 до 5 творів. Ідеально, якщо кожен твір міститься в іншому залі (якщо в одному залі — краще, щоб твори були розташовані далеко) — тоді відвідувачі не будуть заважати один одному. Дуже прошу не пропонувати більшої кількості творів — головна ідея ДНМ у повільному спогляданні обмеженої кількості експонатів (10 хв/експонат), запропонованих музеєм.

3. Наявність невеликої команди, яка може провести акцію. До команди можуть належати працівники музею, а також волонтери.

Команда буде відповідальна за:

1. 1. Опрацювання інформації про обрані твори та представлення їх відвідувачам під час акції.

1. 2. Реєстрацію відвідувачів, якщо ви плануєте обговорення. Реєстрацію добре почати хоча би за тиждень — оголошення про неї стане додатковою рекламою події. Якщо обговорення не плануєте і великого напливу людей не чекаєте, тоді реєстрації робити не раджу — вона лише стане перешкодою для деяких відвідувачів.

1. 3. Можливість привітати відвідувача при вході, вручити схему з розташуванням творів, або спрямувати усно. Розказати коротко, що відвідувача чекає (повільне самостійне споглядання, можливість розмови біля твору, чи обговорення вкінці).

1. 4. Польська модель: представлення/коментування творів під час акції. Найкраще, коли біля кожного твору упродовж акції стоїть представник команди, який підготував для відвідувача «провокативні» питання про твір, що змушують замислитися. Питання можуть бути прості, головне побудувати їх так, щоб відповісти коротким «так/ні» було неможливо, а будувався діалог. Бажано також приготувати кілька цікавих історій чи коментарів про твір. Є відвідувачі, які не люблять розмов, а в тиші занурюються в картину — дайте цю можливість!

1. 5. Американська модель: індивідуальне споглядання та участь в обговорення після акції. У рекламних матеріалах перед ДНМ та під час зустрічі на вході вказувати, що чекає відвідувача в залах, а також — де й о котрій годині буде проведене обговорення. Якщо є можливість, можна запропонувати відвідувачам чай із печивом. Якщо роздаєте на вході схему розташування творів, на ній вкажіть місце і час проведення обговорення.

1. 6. Важливим секретом щодо обговорення, а також щодо розмов при експонатах, є вміння музейного працівника не виявляти власних поглядів і знань щодо твору, а постійно-постійно запитувати. Навіть, коли до вас прозвучало пряме питання, краще відповісти: “А як ви думаєте?” або “А як думають присутні?” Якісь цікаві історії, пов'язані з експонатом, краще розповісти наприкінці обговорення.

4. Важливо вказати не лише час початку події, але й час завершення. Це стосується також обговорення — у вступному слові треба зазначити, скільки часу відведено на обговорення. Приємні розмови мають здатність затягуватися, а тут ідеться про ваш час і час усіх присутніх. Тому краще триматися регламенту — звісно, наскільки це можливо.

5. Досвід повільного споглядання буде повнішим, якщо ви порадите відвідувачам не користуватися гаджетами і не шукати інформацію онлайн!

6. Повідомте ЗМІ про те, що у вашому музеї відбудеться ДНМ, і як відвідувачі можуть взяти участь. Інформаційним приводом може стати сам факт участі музею в ДНМ, перелік творів, які будуть брати участь, наявність реєстрації (якщо буде), якісь цікаві питання щодо творів, про які ви хотіли би, щоб відвідувачі подумали заздалегідь, інформація з фейсбук-сторінки ДНМ, яка вам підійде, тощо.

7. Українська акція має спільне лого, спільний час проведення, спільну сторінку у фейсбуці. Таке об'єднання зусиль підсилить видимість акції серед відвідувачів і зверне додаткову увагу на діяльність музеїв.

8. Додаю плакат до цього листа для вашого користування — пропоную надрукувати і прикріпити при вході. Для розташування за межами музею, треба додати назву музею. Маю також плакат, на якому не вказано часу проведення — звертайтесь. Запрошую також використати фейсбук-обкладинку та підпис на аватарку “Я йду на День неспішного мистецтва” (можна буде взяти наступного тижня на фб-сторінці ДНМ https://www.facebook.com/SlowArtUkraine).

ДЯКУЮ дуже всім за співпрацю!

Додаток 2

Slow Art Day: як отримати задоволення у музеї

Slow Art Day або День неспішного мистецтва 6 квітня знову в Україні. Міжнародна акція, яка закликає прийти в музей і зупинитися перед твором мистецтва. Не на стандартних (як каже статистика) 8 секунд, а принаймні на 10 хвилин. Не бігти по залах виснажливим марафоном, після якого головний спогад — це втома. А присвятити більше часу меншій кількості творів, але якісно.

Акцію 11 років тому започаткував американець Філ Террі. Після того, як сам провів перед однією картиною цілу годину. Й отримав від цього задоволення. Відтоді рух став популярним настільки, що має представників на усіх континентах. Про повільне та уважне споглядання художніх творів сьогодні пишуться книжки, його пропагують у музеях, університетах і садках, досліджують психологи, педагоги й історики мистецтв.

Минулоріч 35 українських музеїв вперше долучилися до Дня неспішного мистецтва. Серед них — і Музей Ханенків. Анфіса Дорошенко відповідала в Музеї Ханенків за організацію Slow Art Day. Ми вирішили запитати в Анфіси, чи справді так важливо довго розглядати один мистецький твір? Чи це не нудно?

Нудно може бути і на американських гірках, і на найкращій вечірці року. Усе залежить від настрою людини і впливу багатьох факторів — чи стане це 10-хвилинне споглядання перевіркою на терпіння, чи миттю піднесення та захвату? Зі свого досвіду скажу, що дискомфорт, який може з’являтися, зникає на перших 3-х хвилинах, а «друге дихання» інколи може відкритися і на 9-тій хвилині.

«Важливість» вдумливого і більш осмисленого споглядання для себе визначає сам глядач. Музей не пропагує ідей на кшталт «ваше життя стане кращим», «це буде незабутній досвід», не обіцяє нормалізації тиску чи духовного переродження. Кожне нове знайомство з експонатом – наче знайомство з новою людиною, яка може збалансувати твою особистість, доповнити тебе, закохати у себе, звабити, або ж навпаки – відштовхнути, налякати, неприємно здивувати. Якщо мистецький твір «не відкривається», це не потрібно сприймати як фіаско. Іншим разом буде інакше.

У вашому музеї після неспішного оглядання відвідувачі ще зібралися за чаєм обговорити враження від побаченого. Це не простий формат — зібрати групу незнайомих людей на відверту розмову. Що було найбільшим викликом?

Єдиний серйозний виклик – відбір експонатів. Треба було врахувати розташування творів, а не лише їхнє значення для колекції чи мистецьку цінність. У нас були сумніви щодо того, чи будуть сили й натхнення у відвідувачів після споглядання ще йти на групове обговорення, але жвава понад годинна бесіда, розвіяла всі наші побоювання. Одна відвідувачка зауважила, що обговорення було б доцільніше проводити біля самих експонатів, але інші учасники стали на захист формату, який ми обрали. Найбільшою перемогою я вважаю позитивні відгуки, які лишали відвідувачі, а також феєричне питання однієї з учасниць під кінець обговорення: «А коли наступний такий захід? Аж через рік?». Не дивно, що деякі світові музеї та галереї адаптували Slow Art Day під свої регулярні освітні програми. На цю ідею є великий попит.

Нерідко шкільна освіта сучасних дорослих не включала вміння висловлювати власну думку, формулювати запитання, вести конструктивну дискусію. Відповідно, культура висловлення своєї думки у групі незнайомих людей у нас не дуже добре розвинена. Що допомагало людям відверто висловлюватися під час обговорення?

Перше рятувальне коло – чай та інші атрибути приємної бесіди. Це не аж так критично, але важливо. Друге джерело допомоги – ведучий, доглядачі. У нашому випадку допомога останніх полягала у НЕнаданні допомоги. Ведучий має чітко розуміти цілі зустрічі, тоді й учасники будуть налаштовані на продуктивну роботу, а не на теревені про все й хором (а деякі люди з надзвичайним натхненням намагаються вдовольняти свої потреби у спілкуванні). Ми ставили учасникам провокативні питання, не даючи навіть найменших натяків на наше власне ставлення до предмету дискусії. Третій стимул – налаштування усіх на експеримент, адже минулорічний День неспішного мистецтва був першим для Музею Ханенків. Експерименти люблять і дорослі, і діти, й організатори, й учасники. Нашим відвідувачам припала до душі можливість говорити про побачене з мінімальним використанням мистецтвознавчого словника. У практиці Slow Art не існує хибних припущень чи неправильних запитань, кожне спостереження доповнює інше, тож жодних агресивних суперечок чи інтелектуальних протистоянь не виникло. Толерантність і відчуття солідарності – заслуга кожного з учасників обговорення.

Розкажіть про свій особистий досвід — чи пробували ви неквапно оглянути те, що пропонували відвідувачам? Чи були у вас особисті відкриття?

Звісно, я сама апробувала повільне споглядання на тих експонатах, які ми запропонували для заходу. Раджу колегам-музейникам вийти “розім’ятися” в експозицію ☺ Але моє знайомство з роботами відбулося вже давно, експонати для мене не позбавлені додаткових смислових навантажень. Потрібно було перевідкривати твори заново і це, на щастя, вдалося. Повільне споглядання – це про асоціації глядача, про його прагнення та сублімовані бажання, важливі спогади. Свого часу мене дуже вразили слова, якими завершуються «Записки» Богдана Ханенка: «Здатність милуватися й насолоджуватися власною збіркою залежить від стану душі, в якому перебуваєш. Не кожен здатен залишатися спокійним глядачем, жива людина залежить від життєвих явищ і схиляється, як за вітром, то в одну, то в іншу сторону». Важливо не лише отримувати враження від творів мистецтва, але й приймати свої враження, навіть якщо вони насторожують чи навіюють смуток.

Чи змінилося щось після події у самому Музеї?

Музей поступово рухається до форматів, у яких бесіда стає основним компонентом. Slow Art Day був не першим, але важливим кроком назустріч змінам. Дорослій аудиторії висловлювати власну думку, дискутувати, коментувати, ставити питання можна і потрібно на «Арт-діалогах» та «Салонах». До речі, на Дні неспішного мистецтва дехто жартував, що наступного року чай можна замінити вином. Тоді ми скептично поставились до пропозиції, але тепер в Музеї Ханенків є «Салони», на яких келих вина — важливий атрибут. З підлітковими та дитячими групами ми вибудовуємо цікаві діалоги на екскурсіях і заняттях наших програм, тож практику неквапливого споглядання музейні працівники використовують дуже часто. Повертаючись з подорожей, мої колеги часто відмічають той твір мистецтва, біля якого вони провели найбільше часу в якомусь з закордонних музеїв.

Цього року щось зміните?

Ми збільшили вдвічі кількість запропонованих для обговорення експонатів. Цьогоріч матимемо не одну, а дві групи учасників для участі в обговоренні. Крім того, окрема маленька активність та стислий інструктаж будуть запропоновані усім, хто завітає 6 квітня до Музею Ханенків. Таким чином ми надаємо вибір: провести Slow Art Day в Ханенків самостійно чи долучитися до однієї з двох груп, для яких готуємо спеціальний захід.

Як сприйняли неспішне споглядання відвідувачі?

Оскільки ми запропонували експонати, що репрезентують різні культури, учасники більше наголошували на їхніх відмінностях, аніж на спільних рисах. Час для учасників пролетів непомітно, 10 хвилин було мало для деяких творів. Справжнім викликом для декого було зосередитись на творі й утримати увагу. У час швидких змін й інформаційного виру це складно. Брак знань про буддизм і культуру Китаю виявився для декого негативним фактором: «Я зрозуміла, наскільки далекий від мене цей контекст». Хтось шукав у марині реальні історичні події, намагався ускладнювати побачене.

Деяким вдалося не просто ковзати поверхнею полотна, але «зануритись» у простір твору. Виникали навіть тривога й страх як реакція на картину. Розпач і надія – ось такі полярні відчуття викликав в різних відвідувачів один і той самий живописний твір.

Моменти відвертих, дуже особистих зізнань чергувалися в обговоренні з моментами загального здивування, жартами, дотепними коментарями, несподіваними припущеннями.

До речі, ми попросили відвідувачів не використовувати інтернет для пошуку додаткової інформації про автора чи твір. Цьогоріч ми підвищуємо планку нашим відвідувачам: спокуса «погуглити» виникатиме, гадаю, у багатьох. Але ми пропонуємо в цей день покладатися лише на власні очі та мізки.

А прийдуть минулорічні відвідувачі знову?

Щиро на це сподіваюсь. Нам приємно, що наші відвідувачі часто стають нашими фанатами, які готові не лише відвідувати заходи Музею Ханенків, але й ділитися з нами враженнями. Вони роблять цікаві спостереження, порівнюють наші заходи, висловлюють свої побажання та сподівання на майбутнє. Прислухатися до них і чути їх – наш пріоритет.

Тож запрошуємо 6 квітня зазирнути до Музею Ханенків, аби дізнатися багато нового про мистецтво і про себе.

Розмовляла Софія Рябчук: досліджує культурний розвиток дитини, креативне мислення, музейну освіту. Едукаторка, перекладачка, стипендіатка програми Фулбрайта, мама трьох дітей