Наприкінці минулого року Волинський краєзнавчий музей отримав цінний дарунок від родини Чабаненків з міста Запоріжжя – книгу «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки». Ч. 1. Записав і упорядив Климент Квітка (Київ, 1917). Його передала донька вченого Віктора Чабаненка Мирослава через старшу наукову співробітницю Запорізького краєзнавчого музею Світлану Тараненко.

Видання зберігалося в колекції В. А. Чабаненка (1937–2014), академіка, доктора філологічних наук. Віктор Антонович Чабаненко автор більше 500 наукових праць, український мовознавець, лексикограф, фольклорист, доктор філологічних наук (1984), професор (1987), заслужений діяч науки і техніки України, член Національної спілки письменників України, дійсний член Академії наук вищої школи України.

Довідково:
Збірник «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядкував Климент Квітка». К., 1917, становить підсумкове видання пісень з голосу Лесі Українки, які записав Климент Квітка між 1899 і 1913 pp.

Збірник, виданий літографічним способом, уміщує 225 пісень, які поділені упорядником на 18 груп: веснянки, весняні гри і танки; на Купала; пісні жниварські; колядки; щедрівки; різдвяна гра; на колодку; весільні; на хрестини; пісні історичні, козацькі, рекрутські; балади; пісні ліричні і побутові; пісні жартовні; пісні до танцю; колискові; дитячі пісні; мелодії до казок.

«Сі пісні переймала Леся Українка найбільше від люду свого рідного і коханого волинського краю в дитячі літа і в ранній молодості. Деякі з них Леся знала від своєї матері. Олена Пчілка з любов’ю переносила в родинне життя кращі мелодії, які находила в народі.

Частина мелодій була списана мною з голосу Лесі 1899 і 1900 року в Гадячому і в Києві, а частина – 1907 і 1908 року в Балаклаві і Ялті. Деякі тексти записала Леся і її брат Михайло Косач коло 1890 року безпосередньо від волинських селянок і селян, але більшу часть Леся держала в пам’яті ввесь свій вік і продиктувала мені в кінці мая і початку червня 1913 року в Кутаїсі.

Зовсім малою, либонь, п’ятилітньою дитиною запам’ятала Леся деякі весняні танкові пісні, тут уміщені, і то був несвідомий початок її чинності. За складанням свого збірника застала її остання смертельна стадія її хвороби. Вона диктувала сі тексти ще кілька днів після того, як покинула від знесилення свою останню повість «Екбаль-ганем». Отож її життєва праця, почавши з народної пісні і відбігши потім дуже далеко, скінчилася народною піснею». К. Квітка.

______________________________
За матеріалами сайту «Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки»