Леонтій Іванович Татарчук народився 4 липня 1937 року в селі Тростянці Володимир-Волинського району Волинської області. Його дитинство припало на важкі воєнні та повоєнні часи. Батько не повернувся з фронту, тож мамі довелося самотужки виховувати чотирьох дітей. Згодом переїхали до Туропина на Турійщину. Там хлопець працював у колгоспі, отримуючи копійки за важкі трудодні. Доля закинула на Далекий Схід, де трудився брат. Поселення імені Матросова, Колима, Магадан — ці сумнозвісні для українців краї надовго стали частиною життя для Татарчука і його родини. Важко працював у копальнях, де добували вугілля і залізну руду. У перервах між працею — малював і співав, був активним учасником художньої самодіяльності.

Леонтій Іванович не мав спеціальної художньої освіти, але роботи його фахові, свідчать про високий мистецький рівень автора. Малював змалечку. Донька художника розповіла, що потяг до творчості у її тата був таким великим, що у важкий повоєнний, нужденний час фарбу робив з трави, але від живопису не відмовився. Йому присвячував увесь вільний час, часто і нічний. Тематика робіт пана Леонтія — різноманітна: портрети рідних і друзів, суворі і мальовничі краєвиди Далекого Сходу і Волині.

Мені пощастило спілкуватися з цим непересічним чоловіком ще за його життя — я відчував ауру добра, порядності, натхнення, оптимізму, щирості. Як мало нині таких людей ! Митець розповідав, що часто бачив пророчі сни, в яких старий сивочолий чоловік (Бог?) підказує йому, що і як слід малювати. На окремих роботах художника зображено Ісуса Христа, Богородицю, церкви і людей, які до них приходять.

Довелося Леонтію Івановичу працювати разом з видатним поетом-дисидентом Василем Стусом. Кінець вісімдесятих років. У СРСР триває перебудова, проте багато політв’язнів ще відбувають покарання. Більшість боялися і підійти до Стуса, а Татарчук розмовляв з ним, ділився хлібиною, допомагав підняти важкий п’ятидесятикілограмовий відбійний молоток. Бо завжди залишався Людиною — простою, щирою, справедливою. За це його поважали і любили. Одна з робіт художника має назву «Остання зміна Василя Стуса».

Перші виставки нашого земляка відбулися у поселенні імені Матросова і в Магадані. На всесоюзній виставці чоловік посів друге місце.

1988 року Татарчуки повернулися до Володимира-Волинського. Місто в той час святкувало тисячолітній ювілей. Леонтій Іванович брав активну участь у загальноміських культурно-мистецьких заходах.

У липні 2012 року у Володимирі-Волинському історичному музеї відбулася ювілейна виставка митця до його 75-річчя, а 17 грудня того ж року пана Леонтія не стало. Дружина Галина Степанівна, розповідала, що і в свій останній день, у лікарняній палаті, він просив принести йому пензель і фарби...

Леонтій Татарчук з дружиною Галиною Степанівною

Живе митець у спогадах дітей, онуків, правнуків, друзів, а його роботи зберігаються у фондах Володимир-Волинського історичного музею та Волинського краєзнавчого музею, рідних і в приватних колекціях.

Василь Стус, який працював з Татарчуком на Далекому Сході, написав чудові рядки: «Дозволь мені, мій вечоровий світе, зерном упасти в рідній стороні...». Леонтій Татарчук своїми витворами посіяв добрі зерна у душах людей, які його знали і проростатимуть вони світлими спогадами про незабутнього художника. На картині, де зображений Василь Стус, художник залишив такі віршовані рядки: «Далеко до тебе іти, / І жизні всієї не хватить, / Колимські сопки круті / В мордовських снігах поховають. // Не дійду до тебе ніколи, / Україно рідна моя, / Я замучений в колимській неволі / Вмер в мордовських снігах».

Портрет Василя Стуса роботи Леонтія Татарчука

Воістину, творчі люди залишають по собі добрий слід у серцях усіх, хто їх знав.

Богдан Янович,
науковий співробітник Володимир-Волинського історичного музею імені Омеляна Дверницького