Поряд із Києвом, Харковом, Донецьком, Дніпропетровськом, Львовом, Запоріжжям і Рівним дитяча залізниця є і в порівняно невеликому Луцьку. Як працює сьогодні ця мініатюрна магістраль, яка відзначає своє 60-річчя, цікавився журналіст "Голосу України".

   Перон станції «Росинка» дитячої залізниці зустрів мене звичним для таких місць гомоном і велелюддям. Щойно зі станції «Водограй» сюди прибув пасажирський поїзд. Серед пасажирів – здебільшого дошкільнята. Виходять вони з вагонів переважно на руках татусів і матусь. Такі сімейні подорожі дарують і дорослим, і малечі велику радість. Так само, як і юним залізничникам. Адже провідники, контролери і навіть машиніст тепловоза поїзда – діти.

   60 років тому по цій вузькоколійній залізниці, прокладеній вздовж невеличкої річечки Сапалаївки в центрі Луцька, вирушив у дорогу перший поїзд. За цей час тисячі хлопчиків і дівчаток освоїли тут професію залізничника. Для багатьох із них це був перший крок до майбутньої роботи на сталевих магістралях. Серед вихованців дитячої залізниці багато знаних в області людей, зокрема Наталія Семенова, яка багато років була начальником станції Луцьк.

   – 360 дітей починаючи з п’ятого класу відвідували теоретичні заняття, з них до літньої практики після екзаменів допущено 285, – розповідає начальник Луцької дитячої залізниці Володимир Рекс. – Щонеділі (а під час літніх канікул і в інші дні) школярі працюють стрілочниками, машиністами, ревізорами, диспетчерами, начальниками станцій. Звичайно, виконують свої обов’язки під наглядом дорослих. Машиністів, зокрема, навчають досвідчені інструктори із депо Здолбунів.

   Голова ради юних залізничників – десятикласник Луцької загальноосвітньої школи №16 Владислав Мельник – знайомить мене з роботою своїх колег, розповідає про їхні плани. Зокрема, цього року планується створити музей залізниці, влітку  передбачено кілька екскурсій до Києва, Запоріжжя, Львова. Він показав мені навчальний клас, кімнату чергового по станції. Усе тут обладнано, як і на всіх станціях України. Адже безпека пасажирів і працівників тут на першому місці.

   Лише півтора кілометра – така довжина Луцької дитячої залізниці. Вийшовши зі станції «Росинка», поїзд зі швидкістю десять кілометрів на годину рухається вздовж Сапалаївки до станції «Водограй». Сім хвилин триває поїздка в одному напрямку, стільки ж – у зворотному. Ще кілька хвилин йде на те, щоб тепловоз зробив маневри і знову став у голову поїзда. Але й цього часу досить, щоб малюки-пасажири відчули радість від подорожі справжнім поїздом, а діти-залізничники – від праці, яку вони сумлінно виконують. Через роки дехто з них працюватиме вже на великих магістралях, поведе поїзди дорогами нашої великої України. А їхній шлях до мрії починається на Луцькій дитячій залізниці.

Джерело: Інформаційне видання “Слово Волині”