Журналісти Район.Історія дізнавалися як Королівство Нідерландів допомогло відновити музей у волинському селі.

Перше, чим зустрічає село з багатовіковою історією – старенька зупинка з вигадливою радянською мозаїкою. Пройшовши декілька десятків метрів вже опиняєшся у стародавньому селі Литовеж. А історія і справді давня, адже город Всеволож згадується в літописах 1097 роком.

Тоді, володимирський князь Давид Ігорович ув’язнив і осліпив князя Василька Теребовльського. Після свого визволення, Василько разом із братом Володарем, щоб помститись за каліцтво, вирушили з військом проти Давида, при тому спаливши та спустошивши город Всеволож. На підставі даних знаного дослідника Волині Олександра Цинкаловського, Всеволож знову згадується в літописах 1287 роком.

Село має потужний потенціал, адже на його території знаходиться пам’ятка археології національного значення – городище «Замок», яке належить до ІХ-ХІІІ століть. Литовезька сільська рада вже двічі замовила археологічні дослідження на городищі та виділила на це кошти. Розкопки проводили працівники Інституту археології Національної академії наук України. Минувшина села зацікавила не лише українських, а й закордонних науковців.

Литовежани завжди пишалися тим історико-культурним «спадком». Так, Леон Пучковський створив книгу «Нарис історії села Літовиж», яка може дати відповідь на чимало питань.

Краєзнавець Леон Пучковський

Можливо й масштабні дослідження цього краєзнавця надихнули мешканців на створення музею історії села Литовеж, відкриття якого відбулося 1 вересня 1989 року. Біля його витоків стояли вчителі, які починаючи з 80-х років розпочали збір майбутніх експонатів.

Та за плином часу, музей почав руйнуватися, а останні роки й зовсім перебував у занедбаному стані. Приміщення потребувало не лише утеплення фасаду, а й косметичного ремонту всередині. Розв'язанням проблеми став грант. За словами голови Литовезької громади Олени Касянчук, планували подати інші проєкти, та вибір був очевидний.

Музей вдалося відреставрувати та поповнити експонатами у рамках проєкту «Відновлення музею – запорука розвитку місцевого туризму», який реалізувала громадська організація «Побужжя» завдяки підтримці в рамках конкурсу грантів за проєктом «Участь в дії: практики взаємодії влади та громади», який впроваджується громадською організацією «Розвиток Волині» та фінансується в рамках Фонду підзвітності Міністерства закордонних справ Нідерландів.

Археолог Сергій Панишко разом із головою громади Оленою Касянчук та директоркою ліцею Тетяною Іваницькою на відкритті оновленого музею

Розмір наданого гранту – 146 890 гривень. За ці кошти вдалося відремонтувати фасад та відмостки, облаштувати підлогу, віконні та дверні відкоси, пофарбувати стелі та стіни, і навіть вимурувати піч. Здійснили й інші додаткові заходи – створення експозиції музею, облаштування полиць для експонатів, встановлення вказівників та інформування про офіційне відкриття оновленого музею, що відбулося 24 грудня 2020 року.

Оновлений музей

Перше враження від музею – якийсь неймовірний затишок. Обійшовши всі кімнати та детально ознайомившись з експозицією, хочеться залишитися довше. Можливо завдяки тому, що експонати надто рідні та локальні, а історії, що за ними, торкають за живе.

Більшість представлених речей до музею передали односельці. Нині ж експозиція налічує понад 200 експонатів.

Перша кімната презентує історію села, та все ж найбільшу увагу привертає колекція археологічних знахідок. Деякі з них датують аж II століттям до нашої ери.

Документи з історії села

Глечики

Один із найстаріших експонатів музею

Своїм різнобарв’ям вражає колекція вишитих рушників та сорочок. Направду, ці речі продовжують «жити», та вже в стінах такої важливої інституції.

Колекція рушників

Тут чоловічі робочі полотняні сорочки, і святкове жіноче вбрання першої третини ХХ століття – вишиті спідниці, камізельки, запаски.

Чоловічі сорочки

Жіноче святкове вбрання

Цікаво, що на деяких етикетках зазначили попереднього власника предмета та хто саме передав до музею майбутній експонат.

Музейна етикетка

Особливу гордість у директорки Литовезького ліцею імені Володимира Якобчука Тетяни Іваницької, яка опікується музеєм, викликає розкішна сорочка 1918 року, яку вишила Катерина Єрофеївна Сас.

Сорочка 1918 року

Зовсім поруч справжні реліквії – рушники, які самі «розповідають» минуле. Одним із найцікавіших є вишитий рушник із гербом та тризубами.

Рушник

Під час екскурсії музеєм розповіли, що через наявність тризуба власників навіть заслали у Сибір…

Рушник із рідними символами

В наступній залі, яку облаштували як світлицю, віддзеркалюються традиції та побут литовежан. Для більшої автентичності та данині часу в музеї навіть вимурували піч, яка органічно доповнює експонати. Надалі в цій залі також планують зробити покуть.

Світлиця

Піч

Тут же і чудернацький для міського звучання бамбетель – лавка-ліжко, що розсувається для спання та складається для сидіння. Водночас ці меблі часто виконували функцію скрині. Не раз, саме бамбетель рятував сім'ї у скрутну хвилину.

«Бамбетель або ж канапа. Як була війна, туди все ховали, сідали всією сім'єю, тільки так і могли зберегти», – пояснила Тетяна Іваницька.

Бамбетель

На стіні – вже стемнілі від часу картини із фольги

Важливо, що до роботи в музеї залучають і дітей. Так, екскурсоводами є учениці старших класів ліцею імені Володимира Якобчука.

Юні екскурсоводки

У оновленому та перспективному музеї планують відкрити ще одну важливу сторінку історії – діяльність УПА. Нині ж триває збір інформації.

Оксана МЕЛЬНИЧУК