|
21:42
ЧЕРЕЗ 67 РОКІВ БАТЬКО ДАВ ПРО СЕБЕ ЗВІСТКУ З ВІЙНИ.
|
|
|
Завдяки волинянам бойовий стяг, знайдений біля вбитого під час Другої світової війни японського солдата, спочатку потрапив у наш край, а звідси – назад у Японію до сина полеглого воїна...
Після того, як у травні 1945 року стихли святкові салюти в звільненій військами антигітлерівської коаліції від нацистського режиму Європі, із Заходу на Далекий Схід рушили ешелони з підрозділами Радянської Армії, яким належало вступити в бої з японською Квантунською армією. Серед сотень тисяч солдатів та офіцерів, для яких Друга світова війна 9 травня не закінчилася, було чимало волинян. Не всі з них повернулися додому з бойовими орденами чи медалями «За победу над Японией».
Значна частина наших співвітчизників брала участь у розгромі добре вишколені дивізії елітної Квантунської армії. І в тому, що 2 вересня 1945 року на борту американського бойового лінкора «Міссурі» представники японського командування підписали акт про капітуляцію, була велика заслуга й наших земляків.
Одним із тих, хто повернувся на Волинь із далеких Китаю та Маньчжурії, був і солдат Михайло Римарчук. І не було б у цьому факті нічого особливого, якби в селищі Торчин Луцького району не жив унікальний дослідник історії рідного краю, директор місцевого краєзнавчого музею Григорій Гуртовий. Буквально по дрібних деталях він зібрав у своїй музейній експозиції чимало унікальних експонатів, а коли довідався, що Михайло Римарчук привіз із війни додому в село Ратнів ще й бойовий прапор одного з підрозділів Квантунської армії, то з радістю у 1967 році взяв історичну реліквію на збереження. Чому тоді не можна було розшукати загиблого солдата, якому належав прапор, пояснювати, мабуть, не треба: Радянський Союз був у стані «холодної війни» з усім «імперіалістичним світом», а Японія вбачалася йому не стільки жертвою Другої світової війни, як потенційним агресором. Тому подібні артефакти могли бути вилучені та передані в специфічні сховища, звідки вже ніщо назад не повертається…
І лише в роки Незалежності, коли Україна навчилася не тільки шанувати власну історію, але й із повагою ставитися до традицій інших держав, стало можливим повернути колишній військовий трофей рядового піхотинця Михайла Римарчука в Японію, де прапор Квантунської армії є неабиякою цінністю. Це сталося влітку 2012 року, коли Григорій Гуртовий (нині, на жаль, покійний) звернувся до голови облдержадміністрації Бориса Клімчука, який за роки роботи на посаді Надзвичайного та Повноважного Посла України набув величезного досвіду в налагодженні добросусідських стосунків України та інших держав.
19 червня минулого року Борис Клімчук зустрівся з Надзвичайним і Повноважним Послом Японії в Україні Тоічі Сакату. Розповівши історію появи на Волині бойового прапора одного з підрозділів японської армії, Борис Петрович наголосив:
— Це – ваша історична пам'ять. Цей прапор має бути у вашій країні. Нехай він стане приємним спогадом про Волинь. Ми шануємо свою історію, але шануємо й історію інших країн.
Посол Японії тоді щиро подякував за неоціненний дарунок та запевнив: реліквію буде передано уряду Країни Сонця, що сходить, а за ієрогліфами, які збереглися на прапорі, спробують знайти родину загиблого японського солдата.
Тож допоки в Японії проводили дослідження та займалися пошуками нащадків солдата Квантунської армії, на Волині сталася сумна подія: 1 вересня на 88 році життя помер Григорій Гуртовий…
Але історія збереженого Григорієм Олександровичем та переданого Борисом Клімчуком офіційним представникам Японії стяга продовжилася. Цими днями із Києва до Луцька надійшов важливий документ, адресований голові облдержадміністрації:
«Дозвольте засвідчити вам свою глибоку повагу та висловити вдячність за переданий японській стороні шовковий прапор військового підрозділу Квантунської армії та металевої пряжки. 6 лютого 2013 року бойовий стяг та пряжку японського солдата, який загинув під час боїв між радянськими військами та підрозділами Квантунської армії, було урочисто передано через префектуру Шидзуока його синові.
Маю честь передати слова глибокої вдячності за цю знаменну подію від його сина, який також зазначив, що, на жаль, його мати, дружина загиблого японського солдата, нещодавно померла, так і не побачивши шовкового стяга свого чоловіка, проте він упевнений, що вона й зараз радіє цій події.
Дозвольте ще раз подякувати вам за сприяння в передачі зазначених цінностей, оскільки ця подія є дорогою та важливою не лише для рідних солдата, а й для мене особисто й усього народу Японії.
Користуючись цією нагодою, прийміть ще раз запевнення у моїй глибокій повазі», – написав Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні Тоічі Саката.
Як бачимо, історія – це не тільки спогади про минуле. Не лише сховища документів в архівах. І навіть не суто музейні експонати. Історія – це те, що символізує шанобливе ставлення поколінь і до власної історії, і до минувшини інших народів. І так має бути!
Надія ГЛАДІЙЧУК
На фото: Стяг, переданий із Волині в Країну Сонця, що сходить.
Джерело: Волинь-нова, 4.04.2013
|
|
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |