Зима цього року не забарилася і зимові святки вже почалися. І в'їхали вони на легких санях по білому сніжку, як очікувалося, і настрій набуває святкового забарвлення. Величні зимові свята, позначені високою поетикою і романтикою з глибоким філософським змістом, уже постукали в двері. 13 грудня першим переступив поріг нашого українського дому Андрій Первозванний. Як відомо, він був першим з усіх апостолів, кого покликав Ісус для служіння Богу. Можливо, саме тому йому належить честь відкривати зимові свята, сповіщати нас про наближення Різдва Христового, а також нагадувати про наш людський обов'язок на грішній землі. День Андрія Первозванного збігається за давнім звичаєм з язичницьким святом Калити, що знаменувало поворот сонця із зими на літо. Народжувалася надія на новий урожай. Звідси, «калита», «калета» чи «калата» – це обрядовий хліб у вигляді кола. Назва походить від калатання підвішеного до сволока коржа. Пекли калиту дівчата удосвіта, набравши води із кількох криниць, щоб замісити тісто до сходу сонця. Це магічне дійство супроводжувалося примовляннями та обрядовими сценками, як і при випіканні весільного короваю. За давніми уявленнями калита під стелею – це символ сонця і бога предка, а також бога шлюбу. Мак у коржі - зорі на небі, діти сонця. Мак-зорі віщують безліч кіп у полі, гурти худоби в оборах, багатство і достаток. Його подає Дажбог. Тож годиться славити його на Землі за щедрі дари. Андріївські вечорниці виросли на прадавніх традиціях. Це молодіжне свято стало одним із складників національної культури.

   За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили...

   Святий Андрій, за повір’ям, вважався захисником і провісником людської долі. І тому не дивно, що в Музеї історії сільського господарства Волині-скансен, в експозиції просто неба молоді дівчата вгадували свою долю, як це робили наші предки, свято вірячи, що цієї ночі дізнаються, хто ж буде їхнім судженим. До такого обряду дівчата віднеслись дуже відповідально і хвилююче. З допомогою наукових працівників, котрі не лише показували, які ж були гадання, а й супроводжували ці дійства цікавими оповідками про життя людей, їх побут та устрій, цей обряд пройшов в спокійній атмосфері. Проводили як колективне, так і індивідуальне гадання: на штахетках, черевиках, подушці, дровах. А особливо цікавим виявилось гадання на пиріжках, коли запросили собаку скуштувати і який перший з’їсть, тій дівчині судилось невдовзі вийти заміж. Таким же веселим виявилось і гадання з півнем.

   Вечорниці супроводжувались жартівливими забавами хлопців, котрі активно включились в колорит магічних традицій. А наприкінці кусали калиту, хто ж першого разу не відкусив, то того мазали сметаною. Під загальним веселим настроєм всі і дівчата й хлопці стрибали на коцюбі до пана Калетинського, просячи дозволу відкуштувати коржа. Після всіх проведених гадань відбулося традиційне частування волинськими варениками. З хатини голосно лунали українські народні пісні та колядки, котрі вперше розучували саме на свято Андрія, готуючись до зимових обрядодійств.

О. Д. Рогова,

зберігач фондів Музею історії с/г Волині