Сторінками виставки «Волинь в Українській революції 1917–1921 років» Волинського краєзнавчого музею:

16 травня виповнюється 101 річниця від часів «Луцької катастрофи», однієї з ключових військових подій польсько-української війни 1919 року. На початку травня 1919 року пілсудчики отримали підкріплення; на відносно стабільний від лютого Холмський (Волинський) фронт прибула польська дивізія з корпусу генерала Юзефа Галлера, сформованого у Франції. Антанта зобов’язала польський уряд використати галлерчиків у боротьбі проти більшовицьких військ. Проте Варшава не дотрималася цієї обіцянки і кинула вишколених та укомплектованих (мали далекобійну артилерію і добру кінноту) галлерчиків проти Дієвої Армії УНР на Західній Волині та УГА на Галичині.

Вже 14 травня польський літак піддав бомбардуванню Луцьк, а наземні польські сили розпочали наступ на фронті: 18 тисяч піхоти, 1,5 тисячі кавалерії, артилерія з 8 гармат із достатньою кількістю снарядів до них і 2 літаки. Польські військові швидким ударом оволоділи Колками, за кілька днів боїв зайняли Торчин та повністю оточили Луцьк. Лише близько 500 волинських сірожупанників зуміли уникнути «котла» та прорватися до позицій Дієвої Армії УНР у Радзивилові.

Сили Війська Польського, які 16 травня 1919 року безпосередньо оточили Луцьк, складалися з піхоти і кулеметників (переважно пілсудчиків) та кавалерії, авіації й артилерії галлерчиків. З останніми прибули і французькі артилеристи. Очолював облогу міста сам командуючий польським фронтом генерал Александр Карніцький. У Сірого корпусу Дієвої Армії УНР, який обороняв місто, в плані озброєння (у першу чергу – боєприпасів) на той час справи були погані. Тому вранці 16 травня полковник Федір Тимченко від імені оборонців Луцька попросив Александра Карніцького випустити їх зі зброєю з Луцька під обіцянку, що сірожупанники підуть воювати на україно-більшовицький східний фронт. Але той зажадав повної капітуляції.

Не дочекавшись її від українців, польські підрозділи близько 12 години дня розпочали штурм міста. Першим до Луцька увірвався загін майора Боньча з боку передмістя Красного. Вже до 16 години місто було повністю в руках Війська Польського. Вочевидь, сірожупанники без запасів амуніції та без надії на підкріплення не змогли довго чинити опір. Після повного захоплення міста Александр Карніцький провів військовий парад, а у Кафедральному костелі Святих Апостолів Петра і Павла відбулося урочисте римо-католицьке богослужіння.

Втрати Війська Польського становили близько двох десятків бійців. У 1926 році праворуч від вхідної брами православного Луцького кафедрального собору Святої Трійці польська влада спорудила пам’ятник «1919. ZginelizawolnośćŁucka». На ньому викарбували імена 20-ти загиблих польських вояків. Лише у 1944–1945 роках радянська влада демонтувала цей пам’ятник.

Фотографії з виставки «Волинь в Українській революції 1917–1921 років»
Волинського краєзнавчого музею

Кількість загиблих при штурмі Луцька українців невідома. Однак, відомо, що у результаті «Луцької катастрофи» (так втрату міста «охрестили» самі сірожупанники) у польський полон потрапило близько 120 старшин (у тому числі командуючий фронтом генерал Олександр Осецький) і 600 козаків, більшість з яких були вояками І і ІІ Сірих дивізій. Також поляки захопили у місті 14 гармат. На всьому ж Холмському (Волинському) фронті у полон потрапило близько 2 тисяч воїнів Дієвої Армії УНР і волинських добровольців.

Таким чином Західну Волинь УНР втратило. Однак, незабаром було заключено перемир’я. 21 квітня 1920 року Польща і УНР підписали Варшавський договір, і потім ще півроку польсько-українські війська спільно протистояли Червоній армії на Волині. Зрештою, від вересня 1920 року і аж до вересня 1939 року Луцьк перебував під польською владою.

Яна Лис,
старша наукова співробітниця науково-
експозиційного відділу новітньої історії Волині
Волинського краєзнавчого музею