| Головна » Дошка оголошень » Музейникам |
МУЗЕЙ У СУЧАСНОМУ СВІТІ: РОЗРОБКА НАУКОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ.
| 16.08.2012 | |
|
Євгенія Ковальчук,
кандидат історичних наук,
заступник директора з наукової роботи
Волинського краєзнавчого музею,
старший викладач кафедри документознавства і
музейної справи Волинського національного
університету імені Лесі Українки, м.Луцьк
МУЗЕЙ У СУЧАСНОМУ СВІТІ: РОЗРОБКА НАУКОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ
Актуальність дослідження зумовлена сучасними тенденціями в діяльності музейних закладів, що визначаються потребами суспільства. Саме музеї є скарбницею історичної та культурної спадщини, а музейні експонати – носіями безцінної інформації про історію та культуру краю. Стан сучасного соціуму як в Україні, так і світі, все частіше дозволяє говорити про нашу епоху як про поворотний момент в історії. У зв’язку з цим виникає необхідність пошуку нових орієнтирів, напрямків розвитку. Одним з шляхів вирішення цього завдання може служити створення музеїв нового типу, які виконують не лише традиційну функцію, але є науковими й духовними центрами, музеїв, які пропонують нове бачення, нове осмислення тієї чи іншої проблеми, музеїв, які розвивають нову тему.
Створення сучасного музею потребує розробки наукової концепції, яка визначається його суспільним призначенням. Соціальні функції музею випливають із самого поняття "музей”. Міжнародна рада музеїв (ІСОМ) дає наступне формулювання: "музей – це неприбуткова постійно діюча інституція, яка служить суспільству та його розвиткові, і для цього збирає, зберігає, досліджує, популяризує та експонує матеріальну і нематеріальну спадщину людства, а також об’єкти довкілля, з метою вивчення, навчання та для естетичного задоволення” [1, 16]. Стаття 1 Закону України "Про музеї та музейну справу” визначає музей, як "науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини”[2].
Культурна спадщина є найпотужнішою складовою формування української ідентичності поруч із мовою, територією, економічним життям і спільністю історичної долі, що може стати чинником національної консолідації, посприяти суспільному розвиткові. У цьому контексті особливу роль покликані відіграти музеї шляхом здійснення своєї соціальної функції документування процесів і явищ, що відбуваються в суспільстві і природі. Функція документування передбачає цілеспрямоване відображення у музейній збірці за допомогою музейних предметів тих процесів і явищ, що їх музей вивчає відповідно до свого профілю і місця в музейній мережі. Музей, як соціальний продукт, є результатом цілеспрямованої, систематичної, творчої пошуково-дослідницької, збиральницької, фондової, експозиційної роботи.
Створення наукової концепції музею є одним з напрямків науково-дослідницької роботи. Наукова концепція готується в першу чергу шляхом музеєзнавчих досліджень, адже саме вони формують нові знання в галузі теорії і методики збору, зберігання, обробки і використання музейних предметів. Розробка наукової концепції передбачає всебічне обґрунтування цілей і задач створення, функціонування і розвитку музею, а також шляхів і методів їх реалізації.
Можемо запропонувати наступні етапи процесу створення наукової концепції музею:
– визначення мети і завдань;
– визначення профілю музею;
– характеристика і комплектування фондів;
– проектування експозиції;
– проектування художнього оформлення.
Функціонування музею значною мірою залежить від середовища, яке його оточує. Визначення мети і завдань витікає з суспільного призначення музею, тобто з його соціальних функцій. Так, зокрема, поруч зі згаданою вище однією з основних соціальних функцій музею – документування, історично усталеними є зберігання, науково-дослідна, інформаційна й освітньо-виховна. Вони визначають характер діяльності музею в конкретній соціально-культурній ситуації.
Робота сучасного музею потребує:
– визначення місця і ролі музею в сучасному суспільстві (громаді);
– перетворення музею на центр громадської активності;
– контролю громадськості, за діяльністю музею;
– співпраці з органами місцевого самоврядування;
– роботи з благодійними фондами та неурядовими громадськими організаціями;
– об’єднання зусиль держави та громадськості задля розвитку музейної галузі;
– співробітництва з міжнародними організаціями, центрами для активізації виставкової роботи і ознайомлення мешканців краю з культурами народів світу;
– впровадження інноваційних підходів у музейному менеджменті;
– рекламу музейного комплексу через засоби масової інформації, видання афіш та листівок, проспектів та буклетів, календарів тощо.
Профіль* музею [3, 532] є найважливішою категорією класифікації музейних закладів за спеціалізацією їхніх збірок і основними напрямами діяльності. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про музеї та музейну справу” визначає, що "За своїм профілем музеї поділяються на природничі (антропологічні, біологічні, ботанічні, геологічні, зоологічні, мінералогічні, палеонтологічні), історичні (загальноісторичні, військово-історичні, історії релігії, історико-побутові, археологічні, етнографічні), літературні, художні (образотворчого, декоративно-прикладного, народного, сучасного мистецтва), мистецькі театральні, музичні, музеї кіно), науково-технічні, комплексні (краєзнавчі, екомузеї), галузеві тощо.
На основі об’єктів культурної спадщини, пам’яток природи, їх територій можуть створюватися музеї просто неба та меморіальні музеї-садиби” [4].
Профіль музею визначається складом основного фонду, змістом експозиції і зв’язком з відповідною галуззю науки, культури, мистецтва або виробництва [5, 167]. Наприклад, Волинський краєзнавчий музей належить до музеїв комплексного профілю. Іншими словами, цей музей є спеціалізованим науково-дослідним та культурно-освітнім закладом, збірки якого документують різні сторони життя (природні умови, історичний розвиток, економіку, побут, культуру) конкретного адміністративно-територіального регіону – Волинської області, складають частину його природної і культурної спадщини. Під час заснування музею (1929 р.) головними його статутними завданнями визначалися збирання й зберігання пам’яток історико-культурної, природничої спадщини краю та оприлюднення й популяризація музейних надбань.
На профіль музею не впливає форма власності, місце знаходження, категорія музею і т. ін. Наприклад, сільські музеї на громадських засадах можуть бути різних профілів: історичні, краєзнавчі, художні, меморіальні тощо. Серед існуючих музеїв найпопулярнішими є історичні. Їхні збірки стають джерелом до вивчення історії окремих населених пунктів. Зібрання таких музеїв комплектуються, як правило пам’ятками місцевого походження. Пізніше на його основі може бути створена повнопрофільна експозиція музею.
Згідно Закону України "Про музеї та музейну справу” статус національного музею України у встановленому законодавством порядку може бути наданий "музею, що є у державній чи комунальній власності, який має музейні колекції загальнодержавного значення, набув міжнародного визнання і є провідним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом у відповідних профільних групах музейної мережі України… Музеї можуть засновуватися на будь-яких формах власності, передбачених законами. Засновниками музеїв можуть бути відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи” [2].
Як зазначалося вище профіль музею визначається складом фондової збірки. Отже, при створенні наукової концепції музею вирішальне значення має характеристика і комплектування фондів [6, 8–12]. Підготовка наукової концепції комплектування фондів передбачає всебічне й глибоке обґрунтування тем комплектування, включаючи оцінку структури і змісту наявного музейного фонду, в тому числі й аналіз сформованих колекцій та визначення ступеня їх повноти; мотивування спрямованості й характеру комплектування або поповнення колекцій; визначення критеріїв відбору матеріалів до фондів з урахуванням мети і завдань, які стоять перед музеєм. Таким чином, відповідно до визначеного профілю музею і його місця в музейній мережі й відбувається формування музейних фондів (колекцій) [7, 168–169; 8].
Програма комплектування фондів передбачає:
– підготовчий етап (виділення досліджуваної теми, планування послідовності дій, збір інформації з обраної теми. аналіз стану наявних фондів, визначення відсутніх матеріалів, планування експедицій, складання кошторису витрат, ін.);
– збір матеріалів (пошук документів у бібліотеках, архівах, співпраця з науковцями в галузі історії, проведення експедицій, виявлення предметів музейного значення, ін.);
– атрибуцію, експертну оцінку музейних предметів;
– придбання, отримання предметів, перетворення їх на колекцію.
Комплектування вимагає різноманітних форм або шляхів здійснення цього процесу. Чіткий їх перелік містить стаття 18 Закону України „Про музеї та музейну справу”. Тут сказано, що формування державної частини Музейного фонду України відбувається за рахунок „придбання пам’яток Міністерством культури і мистецтв України, іншими центральними органами виконавчої влади, їх органами на місцях, органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень – за рахунок коштів місцевих бюджетів та музеями – за рахунок власних коштів; передачі музеям у встановленому порядку пам’яток, виявлених під час археологічних, етнографічних, науково-природничих та інших експедицій, будівельних, ремонтних або реставраційних робіт, у тому числі з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, та скарбів; безплатної передачі музеям пам’яток підприємствами, установами, організаціями і громадянами; передачі музеям пам’яток, конфіскованих згідно з чинним законодавством; повернення в Україну розшуканих пам’яток, які були незаконно вивезені; передачі пам’яток вилучених на митниці; поповнення музейних зібрань іншими способами, що не суперечить чинному законодавству [2, 55].
Основу музейних фондів складають музейні предмети та науково-допоміжні матеріали. Саме через музейні предмети музей здійснює свою основну соціальну функцію – документування. Для підготовки музейного предмета до всебічного музейного використання проводиться його наукове опрацювання. Вивчення музейного предмета є основним напрямом науково-дослідницької роботи в музеї і полягає у визначенні музейного значення предмета через виявлення його наукової, мистецької, історичної чи меморіальної цінності. Важливе значення має визначення їх цінності. Основними критеріями є: походження, зміст, наукова та художня цінність, зовнішня особливість. Варто зазначити, що музейні предмети вивчаються при допомозі різних методик. Музейна діяльність тісно переплітається із профільними музейними дисциплінами. Так, для вивчення творів мистецтва (насамперед у пізнавальному плані) використовують методики мистецтвознавства. Музейний предмет є не лише джерелом знань, але й культурною цінністю, своєрідним джерелом емоцій. Іншими словами він виявляє атрактивність, тобто здатність вражати, викликати емоції.
Вивчення музейних предметів складається із трьох послідовних етапів: 1) атрибуція предметів, тобто їх визначення; 2) класифікація та систематизація; 3) інтерпретація (трактування, тлумачення, тобто пояснення їх суті). Процес атрибуції насамперед переслідує ціль виявити притаманні саме конкретному музейному предмету ознаки – фізичні властивості, функціональне призначення, історію походження і побутування, датування, тобто визначення часу його створення (виготовлення) чи побутування [9, 123, 51]. Завершальний етап вивчення музейних предметів передбачає критичний аналіз та інтерпретацію їх як джерел знань та емоцій. Тут важливо поєднати результати атрибуції і систематизації. Це дозволить з’ясувати наступне: оригінальність музейного предмета, його достовірність, об’єктивність закладеної в ньому інформації; атрактивні, експресивні і комунікативні властивості, приналежність до типових чи унікальних предметів, музейну цінність предмету [10, 68, 70–72]. Підсумовуючи, варто відмітити, що характеристика і комплектування музейного фонду визначає наукову концепцію експозиції музею.
Наукова концепція побудови експозиції передбачає наукове, художнє, технічне й робоче проектування експозиції. Раціональним бачиться побудова експозиції за тематико-хронологічним принципом (експозиційні матеріали висвітлюють тему в хронологічному порядку). Для наочного встановлення логічних зв’язків між окремими групами музейних предметів використовуються науково-допоміжні матеріали. Для майбутньої експозиції складається два види плану: тематико-структурний і тематико-експозиційний. Основою експозиції є музейний предмет, а його структурною одиницею служить тематико-експозиційний комплекс, тобто комплекс речових, документальних та інших пам’яток, що об’єднані між собою тематично та є основним ланцюгом експозиції.
Дослідження присвячені проблемам ефективності побудови експозиції, ґрунтуються на узагальнені експозиційного досвіду, а також використовують експериментальні методи. Для виявлення оптимального варіанту експозиційного вирішення широко застосовується макетування, а останніми роками – комп’ютерне моделювання.
Проект художнього оформлення експозиції передбачає художнє проектування експозиції, яке буде залежати від експозиційних матеріалів та архітектурно-художнього вирішення експозиції.
Яким має бути сучасний музей? Яким бачиться майбутнє музею нашим молодим сучасникам? Використаємо у нашому дослідженні проекти наукових концепцій музею майбутнього розроблені студентами на кафедрі документознавства і музейної справи Волинського національного університету імені Лесі Українки. Протягом 2009–2010 років студенти 4 курсу спеціальності музеєзнавство підготували 20 наукових концепцій сучасного музею. Проаналізуємо їх за профілем і формою. За профілем – це: музеї мистецькі (музеї колекцій, музеї тематичні, ін.), музеї етнографічні, музеї історичні (музеї історії малої батьківщини, історичної події, закладу, особи), меморіальні. За формою – традиційні й віртуальні. Це, зокрема: Художній музей Луцька (автор Юлія Кальченко), Музей зброї (автор Олександр Матейчук), Музей книги (автор Тетяна Марчук), Музей "Козацька звитяга. Битва під Жовтими водами” (автор Максим Червінський), Музей фарфору (автор Ольга Голдованська), Музей музики (автор Наталія Ковальова), Музей меблів (автор Тетяна Боровицька), Музей графа Дракули (автор Альона Ковердюк), Музей історії села Бобли (автор Ольга Шевчик), Музей ляльок (автор Ірина Костюк), Музей української народної іграшки (автор Наталія Кіричук), Музей фотографії у м. Луцьку (автор Галина Малеончук), Музей історії Любешівщини (автор Іванна Козюмич), Музей історії села Вільхівка Горохівського району (автор Надія Філюк), Берестечківський історичний музей (автор Андрій Познікін), Музей історії села Рованці Луцького району (автор Оксана Грабинська), Музей історичного факультету ВНУ імені Лесі Українки (автор Андрій Трусик), Музей "Битва під Берестечком” (автор Тетяна Погудін), Музей Голодомору (автор Ольга Синчук), Державний історико-культурний заповідник "Бабин Яр” (автор Тетяна Полупенко).
Обгрунтовуючи мету створення музею, студентка Тетяна Боровицька відмітила: "Моє завдання – створити наукову концепцію абсолютно нового і, можливо, навіть фантастичного, нереального музею…”
Студентка Надія Філюк, яка вирішила створити музей історії свого рідного села Вільхівка Горохівського району, писала: "Людина незалежно від того, де вона народилася і живе в селі чи в місті, повинна знати історію свого населеного пункту. Бо саме із невеликих сіл і містечок починається історія нашої держави України. Хочемо того чи ні, але мусимо цю історію знати”.
При створенні наукової концепції сучасного музею важливе значення має використання наукових досліджень у галузі музейної педагогіки психології та соціології. Музейна педагогіка** [11, 18] вивчає музейну аудиторію, її ціннісні орієнтири та духовні потреби, аналізує потреби різних соціальних і вікових груп відвідувачів та досліджує особливості сприйняття ними експозиції. а іноді вносить корективи у зміст самої експозиції, створює та апробує нові методики й програми роботи з різними категоріями відвідувачів, ефективність діяльності музеїв. Саме використання музейної педагогіки та музейної соціології має важливе значення для організації роботи новоствореного музею.
Сутність і майбутнє музею в значній мірі складає процес людського спілкування (комунікації***). Нині у музеєзнавстві формується новий підхід, коли в епіцентрі музейної діяльності вбачають не музейний предмет, а людину (музейну аудиторію), яка прийшла до музею з метою спілкування з музейними експонатами. Як уже відзначалося, при відборі музейних предметів для експонування першорядну роль відіграють відомості про їх наукову, інформативну, естетичну цінність. Однак, крім об’єктивної цінності експонатів при створенні наукової концепції музею важливо вивчити, як буде сприйнята інформація та, які емоції вона викличе. Відповідь отримаємо саме через музейно-психологічні дослідження. спрямовані на підвищення ефективності комунікації. Відвідувач сприймає експозицію як єдине ціле, тому її зміст і форма мають перебувати в єдності. Це завдання постає уже на стадії відбору предметів для експонування, коли визначаються найдоцільніші форми розміщення експонатів в окремих комплексах. Естетичне оформлення експозиції, її кольорове, світлове та просторове вирішення, відбір і графічне оформлення текстів, застосування аудіовізуальних засобів – усе це важливо здійснювати з урахуванням даних, отриманих у результаті психологічних досліджень. Психологічні особливості людини потрібно брати до уваги і при розробленні експозиційного устаткування, наприклад вітрин, технічні характеристики яких повинні співвідноситись із зростом, рівнем очей та полем зору відвідувача.
Упродовж останніх десятиліть стали проводитись і соціально-психологічні дослідження спрямовані на вивчення закономірностей процесу мислення та їх прояв у специфічних умовах музею, а також висвітлення психологічного впливу музею на сучасну людину. Приміром психологами встановлено, що зорове сприйняття значно ефективніше, ніж слухове. При цьому рівень рецептивного осягнення істотно підвищується, якщо діяльність оптичних і акустичних "рецепторів” поєднується з моторними (руховими) й дотиковими. Це відкриття вже активно використовується музейною педагогікою. Вивчається сприйняття й інших аспектів впливу музейної експозиції, зокрема її архітектурно-художнього вирішення.
Соціологічні дослідження шляхом анкетного опитування, інтерв’ю. візуального спостереження за оглядом експозиції, анкетування місцевих жителів, опитування експертів дозволяють вивчити музейну аудиторію, зокрема її параметри, провести соціально-демографічний аналіз (освітній рівень, рід занять, стать, місце проживання, вік). Яке місце сьогодні займає музей у житті молодої людини? На це запитання спробуємо дати відповідь, проаналізувавши результати соціологічних досліджень на тему "Музей, молодь, суспільство” проведених студентами спеціальності музеєзнавство методом анкетування серед своїх товаришів студентів історичного, правознавчого, філологічного та факультету міжнародних відносин Волинського національного університету імені Лесі Українки. Основне завдання соціологічного дослідження було розкрити предмет потреби суспільства, громади, окремих особистостей у функціонуванні музею. Всі 200 респондентів заявили про позитивне ставлення до музею, й необхідність його існування в суспільстві. Однак, лише 3 відсотки опитаних слідкують за презентаціями в музеї і постійно відвідують музейний заклад. 90 відсотків були в музеї в шкільному віці з класом на екскурсії і лише 1 відсоток побував у музеї з родиною або самостійно. Найбільш відвідуваним з Луцьких музеїв виявився Музей волинської ікони, а найбільш відомим Волинський краєзнавчий музей. Одне з запитань звучало таким чином: Щоб ви хотіли побачити в нашому музеї? Місто, село взагалі світ? Характерна відповідь: "Артефакти, отримати нові враження, заглибившись у інші часи, вийти за рамки музею”. На часі запитання: яким має бути сучасний музей – традиційним чи віртуальним?
У добу інформаційного "буму” актуальною проблемою музеїв стало прагнення утримати "планку” суспільної зацікавленості, актуальності й популярності установи серед відвідувачів. У таких реаліях трансформується сама ідея музейної експозиції як чогось непорушного й сталого в часі, з’являється місце для віртуального музею. Багато музеїв за кордоном працюють над постійним оновленням експозиції. Художники та дизайнери перебувають у невпинному творчому пошуку нових ідей, видозміни тла, сюжетно-образної символіки, засобів емоційного відображення й анімації музейних експозицій, доповнення їх новими предметами з відповідною трансформацією логіки побудови всієї композиції та маршрутно-акцентного проведення екскурсійного огляду, використанням різного роду технічних засобів.
Ще одна інновація – проведення у музеї суспільно-резонансних презентацій. Традиційними предметами презентацій для українських музеїв мають стати випуск нового мистецького каталогу чи альбому, книги відомого вченого, нова археологічна знахідка, переданий до музею експонат, ін.
Нині майбутнє музеїв залежить від об’єднання зусиль держави та громадськості задля розвитку музейної галузі. Перспектива піднесення сучасного музею – це перетворення його на центр громадської активності. Можна запропонувати окремі схеми ланок співпраці.
Музей → суспільство → громада → школа → родина
Музей → влада → благодійники → меценати → спонсори → неурядові громадські організації
Відображенням потреб сучасного суспільства може стати створення музейного центру.
Музейний центр
а) відкриті фонди (стаціонарна відкрита демонстрація фондових колекцій);
б) тематичні галузеві експозиції – по видах людської діяльності;
в) інтерактивний "Дитячий музейний центр” (виставковий зал для дитячих виставок, аудиторія для занять, комп’ютерний центр), ін.
Світова практика музейної діяльності, подальший розвиток музейної педагогіки, необхідність пошуку нових форм і видів роботи з дитячою аудиторією – майбутніми відвідувачами, спонукає музей до створення інтерактивного музею із спеціальною експозицію для різних вікових дитячих груп, з застосуванням ігрових, театралізованих заходів, гуртків-студій та комп’ютерної техніки, де можна реалізовувати науково-освітні та культурно-просвітницькі програми для школярів.
Важливим завданням сучасного музею є формування музейної культури відвідувача, яка розглядається, як ступінь його підготовленості до сприйняття предметної інформації музею, усвідомлення ним цінності оригіналу і специфіки музейної мови, уміння орієнтуватися в музейному середовищі.
Майбутнє музею ми бачимо в перетворенні його в науковий і духовний центр краю, виконання його соціальних функцій, адже національна культурна спадщина та її складова – пам’ятки історії та культури відіграють важливу роль у розбудові незалежної Української держави, відродженні духовності та історичної пам’яті.
_____________________
*Профіль (від італ. profile) – у переносному значенні сукупність основних, типових рис, що характеризують господарство, професію, вид занять закладу, установи і т. д.).
**Музейна педагогіка – міждисциплінарна галузь наукового знання, що формується на перетині педагогіки, психології, музеєзнавства та профільної музею дисципліни і має специфічну практичну діяльність, орієнтовану на передачу культурного (художнього) досвіду в умовах музейного середовища.
***Музейна комунікація – процес спілкування і передачі інформації, який відбувається в музеї та поза музеєм музейними засобами.
1. Аартс Г. Що таке музей? / Герман Аартс // Музей: менеджмент і освітня діяльність. – Львів : "Літопис”, 2009. – С. 16–22.
2. Про музеї та музейну справу. Закон України від 29 черв. 1995 р. № 249 / 95-ВР // Культурна спадщина України. Правові засади збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища : зб. офіц. док. – К. : Істина, 2002. – С. 49–58.
3. Российская музейная энциклопедия. – М. : Прогресс; РИПОЛ классик, 2005. – 846 с.
4. Про внесення змін до Закону України „Про музеї та музейну справу”. Закон України від 5 листоп. 2009 р. № 1709–VІ // Голос України. – 2009. – 28 листоп. – С. 4–5.
5. Климишин О. Природнича музейна термінологія : словник-довідник / О. Климишин ; відп. ред. Ю. Чорнобай.– Л. : Б. в., 2003. – 244 с. – (Нац. акад. наук України. Держ. природознавчий музей).
6. Ковальчук Є. І. Актуальні теоретичні питання сучасного музеєзнавства: музеєфікація пам’яток сакрального мистецтва / Є І Ковальчук // Волинський музейний вісник. Наук. зб. – Луцьк : МП "Пульс”, 2010. – Вип. 2. – С. 8–12.
7. Вайдахер Ф. Загальна музеологія: Посіб. / Ф. Вайдахер. Пер. з нім. мови В. Лозинський, О. Лянг, Х. Назаркевич; Наук. ред. З. Мазкрик : Літ. ред. А.-М. Волосвицька. – Львів: Літопис, 2005. – 630 с.
8. Науковий архів Волинського краєзнавчого музею. Інструкція про порядок обліково-хранительської роботи Волинського краєзнавчого музею : затв. дир. музею А. М. Силюком від 1 квіт. 1991 р., 15 арк.
9. Пищулин Ю. Музейные термины / Ю. Пищулин, П. Букшпан, М. Гнедовский и др. // Терминологические проблемы музееведения: Сб. науч.тр. / Мин-во культуры СССР. Центр. музей революции СССР. – М. : Б. в., 1986. – С. 36–134.
10. Прищепа О. П. Основи музеєзнавства : навч.-метод. посібн. / Олена Прищепа. – Рівне : Б. в., 2006. – 104 с.
11. Столяров Б. А. / Б.А.Столяров, Н. Д. Соколов, Н. А Алексеева. Основы экскурсионного дела. – СПб, 2002. – С. 18.
___________________________________________
Волинський музейний вісник: Наук. зб.: Вип. 3. / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА; Волин. краєзн. музей; каф. документознавства і музейн. справи ВНУ ім. Лесі Українки ; Упоряд. А. Силюк, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2012. – С. 17-22.
|
|
| Додав: volyn-museum | | |
| Переглядів: 8051 | |
| Всього коментарів: 0 | |
