Головна » Статті » Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки
КАВАЛЕРИ ОРДЕНА ОЛЕКСАНДРА НЕВСЬКОГО НА ВОЛИНІ (за матеріалами Волинського регіонального музею українського війська та військової техніки).
Ігор Пасюк,
директор Волинського регіонального музею українського війська
та військової техніки, філіалу Національного військово-історичного музею, м. Луцьк
 
КАВАЛЕРИ ОРДЕНА ОЛЕКСАНДРА НЕВСЬКОГО НА ВОЛИНІ
(за матеріалами Волинського регіонального музею
українського війська та військової техніки)
 
У Російській імперії з 1725 року існував орден Святого Олександра Невського, яким нагороджувалися як військові, так і цивільні особи, та в 1917 році він був скасований разом з іншими царськими орденами.
29 липня 1942 в СРСР був заснований новий орден Олександра Невського як військовий орден для нагородження командного складу Червоної Армії.
Орденом Олександра Невського нагороджувалися командири Червоної Армії, які проявили в боях за Батьківщину у Вітчизняній війні особисту відвагу, мужність і хоробрість і умілим командуванням забезпечують успішні дії своїх частин.
Нагородження орденом Олександра Невського вироблялося Указом Президії Верховної Ради СРСР. В статуті спочатку визначалося, що орденом можуть нагороджуватися лише командири військових частин від взводу до полку включно. Та Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 листопада 1942 можливість нагородження орденом встановлена і для командирів дивізій і бригад.
Орденом Олександра Невського нагороджувалися командири дивізій, бригад, полків, батальйонів, рот і взводів:
– За проявлену, відповідно до бойового завдання, ініціативу по вибору вдалого моменту для раптового, сміливого і стрімкого нападу на ворога і нанесення йому значної поразки з малими втратами для своїх військ;
– За виконання бойового завдання, наполегливу і чітку організацію взаємодії родів військ і знищення повністю або у більшій частині переважаючих сил противника;
– За командування артилерійським підрозділом або його частиною, який подавив артилерію ворога, що перевершувала по силі, або знищив вогневі точки противника, що заважають просуванню наших частин, або зруйнував групу дзотів і дотів, або наполегливо відбив атаку значної групи танків, завдавши їй важких втрат;
– За командування танковим підрозділом або його частиною, що успішно виконали бойову операцію, заподіяли велику втрату живій силі і техніці противника, повністю зберігши свою матеріальну частину;
– За командування авіапідрозділом або його частиною, що наполегливо і успішно зробили ряд бойових вильотів, нанесли жорстоких втрат живій силі і техніці противника і повернулися на свою базу;
– За стрімкі дії і ініціативу по розладу або знищенню інженерних споруджень противника і забезпечення розвитку успіху в наступальному пориві наших частин;
– За систематичну організацію безперебійного зв’язку і своєчасне усунення його пошкоджень, що забезпечили успіх значних бойових операцій військ;
– За уміле і стрімке виконання десантної операції з найменшими втратами для наших військ, що заподіяла велику поразку противникові і забезпечило успіх загального бойового завдання.
Орден Олександра Невського носиться на правій стороні грудей і розташовується після ордена Богдана Хмельницького III ступеня.
Знак ордена Олександра Невського являє собою опуклу, покриту рубіново-червоною емаллю, п’ятикутну зірку на тлі десятикінцевої правильної фігури, на поверхні якої розташовані розходяться поліровані промені. Червона зірка має позолочені обідки. У середині зірки - круглий окутий щит з рельєфним зображенням Олександра Невського і написом по колу опуклими літерами: «Олександр Невський». Щит облямований лавровим вінком позолоченим. Нижні кінці гілок вінка покриті фігурним щитком з позолоченим зображенням на ньому серпа і молота. На тлі променів десятикінцевої фігури зображені кінці двох позолочених бердишів, схрещених позаду круглого щита. У нижній частині ордена схрещені позаду фігурного щитка позолочені: меч, спис, лук і сагайдак зі стрілами.
Знак ордена Олександра Невського виготовлявся з срібла. Срібного вмісту в ордені - 37,056 ± 1,387 г. Загальна вага ордена - 40,8 ± 1,7 г.
Розмір ордена між кінцем червоної зірки і протилежною вершиною десятикінцевої фігури - 50 мм. Відстань від центру ордену до вершини будь-якого з емалевих променів п’ятикутної зірки - 26-27 мм. [1, 58-59]
Спочатку орден Олександра Невського носився на прямокутній колодці, обтягнута червоною муаровою стрічкою. Колодка виготовлялася двох розмірів: 30 Ч 21 мм або 29,5 Ч 20 мм. У червні 1943 року колодки були скасовані, і орден став виготовлятися з нарізним штифтом з гайкою для прикріплення ордена до одягу.
Стрічка ордена, для носіння на орденської планки замість ордена, шовкова муарова блакитного кольору з поздовжньою червоною смугою посередині. Ширина стрічки - 24 мм, ширина смужки - 5 мм.
Кращий ескіз ордена Олександра Невського створив старший архітектор інституту «Центрвоенпроект» Ігор Сергійович Телятников. Оскільки не збереглося прижиттєвих портретів полководця, Телятников помістив на орден профільне зображення артиста Миколи Черкасова, який виконав роль Олександра Невського в однойменному кінофільмі. Малюнок ордену був затверджений 20 липня 1942 року.
Орден Олександра Невського був молодшим з «полководницьких» орденів. Він був єдиним серед них, що має тільки одну ступінь.
Орденом Олександра Невського № 1 був нагороджений командир батальйону морської піхоти 154-ї морської стрілецької бригади старший лейтенант (згодом підполковник) Іван Назарович Рубан за відбиття атаки цілого фашистського полку, підтриманої танками, в районі закруту Дону в серпні 1942 року (Указ від 5 листопада 1942 року). Рубан розділив свій батальйон на три групи, і, використовуючи одну з груп як приманку заманив крупні сили противника в засідку, після чого дві решту груп атакували ворога. Батальйон Рубана знищив 7 танків і більше 200 ворожих солдатів [2].
За подвиги і заслуги в період Великої Вітчизняної війни орденом було нагороджено понад 40 тис. чоловік. За військові дії в Угорщині у 1956 році орденом було нагороджено 135 чоловік.
Після розпаду Радянського Союзу орден був збережений в системі державних нагород Російської Федерації постановою Верховної Ради від 20 березня 1992 року № 2557-I, проте до 2010 року російський орден не мав статуту й офіційного опису, нагородження їм не відбувались. 7 вересня 2010 указом Президента України № 1099 «Про заходи щодо вдосконалення державної нагородної системи Російської Федерації» затверджені статут і опис ордена. Відповідно до нового статутом орден Олександра Невського став загальногромадянської нагородою, а його знак тепер відтворює дизайн дореволюційного ордена.
Орден Олександра Невського є єдиною нагородою, що існувала (з певними змінами) в нагородних системах Російської імперії, Радянського Союзу і Російської Федерації.
Орден вручався майже вдвічі частіше, ніж всі інші «полководницькі» ордену разом узяті. Незважаючи на це, він зустрічається набагато рідше багатьох інших орденів, що пояснюється частою загибеллю кавалерів ордена в наступних боях [2].
Станом на 2002 рік на території Москви і Московської області проживали чотири двічі кавалера ордена Олександра Невського: капітан І. І. Андрєєв, підполковник В. Д. Баженов, полковник М. С. Масленников, генерал-майор А. І. Полунін. У Новосибірську проживав двічі кавалер ордена Олександра Невського, підполковник М. І. Сукнев, помер у 2004 році [3]
Орден Олександра Невського часто зустрічався і на прапорах військових частин як колективна нагорода. Цим орденом був нагороджений авіаполк «Нормандія-Німан». Радянське командування вважало недоречним нагороджувати французьких льотчиків орденами Суворова, або, тим більше, Кутузова.
Багаторазові кавалери ордена Олександра Невського:
Тричі : Борисенко Іван Григорович - підполковник, командир 536-го винищувально-протитанкового артилерійського полку.
Невський, Микола Леонтійович - підполковник, командир 818-го артилерійського полку двісті двадцять третього стрілецької дивізії.
Двічі нагороджен: Андрєєв, Іван Іванович - капітан ВПС
Ануров, Михайло Антонович - майор
Баженов, Володимир Дмитрович - капітан
Базиленко В.І. (-), Полковник
Бахтін, Іван Павлович (1910-1994) - майор, Герой Радянського Союзу
Биковський, Олександр Іванович
Власов, Павло Омелянович
Воробйов, Іван Григорович
Глєбов, Йосип Никифорович
Гринько, Федір Іванович
Гуменний, Тихон Михайлович
Давиденко, Василь Федорович
Ємельянов, Борис Миколайович (1922-1969) - підполковник, Герой Радянського Союзу
Ібрагімов, Алі Гейдар Алігулу Оглу - майор
Копилов, Самуїл Мойсейович - майор
Костріков, Михайло Андріанович - молодший лейтенант
Кочнєв, Іван Миколайович - капітан, командир стрілецького батальйону
Крашенинников, Олексій Федорович - старший лейтенант
Кубарєв, Василь Миколайович (1918-2006) - генерал-полковник авіації, Герой Радянського Союзу
Кузнєцов, Вадим Костянтинович - майор
Лихольот, Іван Васильович
Лоза А. М. - майор
Мавренкін І. В. - капітан
Масленников, Михайло Сергійович
Медведєв, Іван Федорович
Мичко, Кузьма Якович
Новиков, Петро Іванович
Одоєв, Дмитро Архипович
Парфьонов Є. Д. (1917-1983) - генерал-майор.
Пачезерцев К. Г. - старший лейтенант,
Пилина, Аркадій Васильович
Полунін А. І. - старший лейтенант, льотчик-штурмовик,
Решетняк, Григорій Архипович
Рощин, Лев Михайлович - старший лейтенант, Герой Радянського Союзу
Ришкевіч, Іван Іванович
Самсонов Л. Ф. - лейтенант
Селіверстов, Федір Петрович (1917-2000) - Герой Радянського Союзу
Семергеев, Володимир Денисович
Скоробогатов, Аркадій Якович
Смирнов, Іван Васильович (1921)
Сосков, Андрій Арсенійович - старший лейтенант
Старченко, Олексій Григорович
Старшинов, Олександр Микитович
Сукнев, Михайло Іванович (1919-2004) - командир батальйону
Фроловський Василь Іванович (1914-1979) - майор, командир батальйону
Ходирев, Міней Петрович - майор
Цуканов, Василь Дмитрович - капітан
Чуков, Василь Павлович
Шейнін, Лазар Ізраїлевич
Шелест, Полікарп Ісаакович
Шереметєв, Михайло Федорович – капітан [4, 29-31]
Жінки: Амосова (Тараненко) Серафима Тарасівна (1914-1992) - майор
Бершанської (Бочарова) Євдокія Давидівна (1913-1982) - підполковник
Ломанову (Тенуева) Галина Дмитрівна (1920 -) - старший лейтенант
Нікуліна, Євдокія Андріївна (1917-1993) - капітан
Савицька, (Кравченко) Валентина Флегонтовна (1917-2000) - капітан
Санфірова, Ольга Олександрівна (1917-1944) - капітан
Смирнова, Марія Василівна (1920-2002) - майор
Шолохова, Ольга Митрофанівна (1915 -) - капітан
Іноземці: Кюфо, Леон (1911-2002) - льотчик полку «Нормандія-Німан»
Пуйяд, П’єр (1911-1979) - командир полку «Нормандія-Німан»
Ріссом, Жозеф (1920-2005) - льотчик полку «Нормандія-Німан» [5, 174].
     Серед кавалерів ордену Олександра Невського є і волиняни: Антипін Іван Олексійович 1923 р.н., Бобер Микола Михайлович 1923 р.н., Васильєв Павло Олександрович, 1919 р. н., Гайдамака Леонтій Єрофійович, 1900 р.н., Голіємбієвський Олексій Панасович 1919 р.н., Голодняк Петро Михайлович 1910 р.н., Динін Аркадій Олександрович, Задорожний Михайло Афанасійович, Землянський Іван Павлович, 1918 р. н., Кудрявцев Микола Гаврилович, 1922 р. н., Корнілов Олександр Лаврентійович 1917 р.н., Коротченко Іван Матвійович, Лучик Григорій Олександрович 1910 р.н., Матяшов Іван Тихонович 1915 р.н., Мельник Яків Васильович, Непомнящий Морзух Хаімович 1908 р,н., Москаленко Василий 1923 р.н., Іванович Поленчик Григорій Григорович 1912 р. н., Подшивалов Іван Васильович 1914 р. н. , Поляков Яків Дмитрович, Починок Олексій Григорович, Роговик Григорій Васильович, Скворцов Альберт Михайлович 1924 р. н., Слісаренко Ілля Кирилович 1911 р. н., Сергєєв Віктор Семенович 1914 р. н., Ульяновський Георгій Георгієвич,Смотріков Ананій Єфремович 1901 р. н., Чмут Іван Митрофанович, Фомін Онисим Іванович 1916 р. н., Фаткулін Анвар Асадулійович, Федоров Олексій Захарович 1913 р.н., Храмов Сергій Гаврилович 1913 р. н., Федоров Павло Павлович, та Шмигаль Петро Григорович 1910 р. н. [6].
Із особистої справи майора Огнєва Дмитрія Єгоровича дізнаємось, що народився він 7 листопада 1914 року в н. п. Лідіївка (шахта 2/7) Рутчинського району Сталінської області. У сім’ї шахтаря. З 1923 по 1931 рр. навчався в семилітці у с. Лідіївка. З 1931 по 1933 рр. навчається у Сталінському горному
технікуму З червня 1933 по жовтень 1936 рр. працює на шахті 4/21 «Петрівка» помічником начальника відділу капітальних робіт. 22 жовтня 1936 р. призваний в ряди Червоної Армії. В 1937 р. закінчив полкову школу при 46 артилерійському полку 46 стрілкової дивізії. З грудня 1937 р. по вересень 1938 р. пом комвзводу штабної батареї 46 полку. З вересня 1938 р. по 4 лютого 1940 р. курсант Подільського артилерійського училища. З лютого 1940 р. по травень 1942 р. – командир взводу 456 та 647 артилерійських полків. З травня по серпень 1942 р. командир батареї 647 корпусного артилерійського полку і 1232 гарматного артилерійського полку. З серпня 1942 р. по серпень 1943 р. начальник штабу дивізіону 1232 гарматного артилерійського полку Північнокавказького та Південно-Західного фронтів. Наказом по 44 армії від 16. 01. 1943 р. присвоєно звання «старший лейтенант» та наказом Південно-Західного № 1384 від 28. 11. 1943 р. присвоєно військове звання «капітан». З серпня 1943 р. по червень 1945 р. командир дивізіону 1232 гарматного артилерійського полку 115 гарматної артилерійської бригади 3-го Українського фронту. Військове звання «майор» присвоєно наказом № 998 від 12. 11 . 1944 року. З липня 1945 по квітень 1947 рр. командир дивізіону 115 гарматної артилерійської Криворізької бригади Південної групи військ Закавказького військового округу. З квітня 1947 по травень 1948 р. командир дивізіону 1078 гаубічного артилерійського полку 89 стрілкової Таманської Національної Армянської дивізії. З травня 1948 р. по травень 1952 р. командир артилерійського дивізіону 98 механізованої дивізії Закавказького військового округу. Нагороджений орденами: Олександра Невського № 7727 наказом 37 армії від 29. 08.1944 р. № 036; «Вітчизняної війни» 1-го ступеня № 172876, Вітчизняної війни» 2-го ступеня № 287435 № 0153 від 12. 06. 1945 р. від 18. 07. 1944 р. Наказом 3-го Українського фронту, орден «Червоної Зірки» « 658640 Наказом по 46 армії № 012/н від 18. 04. 1944 р. та медалями «За бойові заслуги», «За оборону Кавказу», «За взяття Вєни», «За взяття Будапешту» [7].
З матеріалів особистої папки Бобра Миколи Миколайовича дізнаємось, що народився він у 1923 році в с. Стара Котельня Андрусівського району Житомирської області. 21 червня 1941 року закінчив десятирічку у своєму селі. 5 червня був призваний Андрусівським РВК до рядів РСЧА. Та направлений на навчання у Дніпропетровське артилерійське училище, що було евакуйоване у м. Томськ, яке закінчив молодшим лейтенантом у травні 1942 року. З червня по листопад 1942 року проходить службу у Сталінградському артилерійському центрі формування, звідки у грудні 1942 року направлений командиром взводу управління батареєю 16 артдивізії на Північно-Західний фронт. Після поранення 18 березня 1943 року два місяці знаходився на лікуванні у госпіталі в с. Макатиха Калінінської області. По закінченні лікування направлений старшим офіцером, згодом командиром батареї 625 артполку на 2-му Прибалтійському фронті. Після закінчення Вищої офіцерської школи у Горьківській області старший лейтенант Бобер М. М. направляється командиром батареї 122 –мм гаубиць 74-ї стрілкової дивізії 1-го Білоруського фронту. 18 лютого 1945 р. при звільнення м. Познань був важкопоранений та шість місяців знаходився на лікуванні у військовому госпіталі ст. Тимашово Куйбишевської області. Згодом чотири роки служив командиром дивізіону в 222-му артилерійському полку у м. Енгельс, шість років начальником штабу дивізії у складі групи військ у Німеччині. Закінчив Ленінградське вище військове училище. Демобілізований у грудні 1972 року. Згодом полковник запасу Бобер М. М. працював у КЕЧ м. Луцька. Нагороджений орденами: 1943 р. – Червоної Зірки (за вміле забезпечення вогневої підтримки розвідки боєм на р. Дніпро); 1944 р. – Олександра Невського (за знищення угрупування ворога під час операції «Багратіон»); 1945 р. - Червоного Прапора – за героїзм проявлений при взятті м. Познань; 1956 р. – Червоної Зірки у зв’язку з 15-річчям бездоганної служби. [8].
____________________
1. Сборник актов о государственных наградах Союза ССР. М, 1985.С.58-59
2. Кузнецов А. Награды.–М.: Современник, 1998.
3. Подвигом прославленные. – К.: Из-во Политической литературы Украины., 1985.
4. Боевые награды СССР и Германиии Второй мировой Войны.– М.–Минск: АСТ-Харьест, 2002.
5. Потрашков С.В., Лившиц И.И. Награды второй мировой войны 1939-1945.– М.: ЭКСМО, 2008.
6. Державний архів Волинської області. Ф. 597, оп. 1, Спр. 286. Оп. 1
7. Архів Волинського обласного військомату. Особиста справа Огнєва Д.Є.
8. Архів Волинського обласного військового комісаріату. Особиста справа Волинський регіональний музей українського війська і військової техніки. Особиста папка Бобра М. М.
______________________________________
Волинський музейний вісник: Наук. зб.: Вип. 3. / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА; Волин. краєзн. музей; каф. документознавства і музейн. справи ВНУ ім. Лесі Українки ; Упоряд. А. Силюк, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2012. – С. 127-132.
Категорія: Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки | Додав: volyn-museum (24.07.2012)
Переглядів: 786 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1 сергій   (02.06.2013 13:39)
нормальна стаття .чекаемо продовження теми

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]