Головна » Статті » Затурцівський меморіальний музей В.Липинського
«Здобути або не бути» та «Щаслива Настуня». Як це було.
«Здобути або не бути» та «Щаслива Настуня». Як це було
 «У зелені дерев тонуть рідні Затурці мої. Із цього моря зелені високо підіймається затурцівська церква, старовинна, красива, здалеку видніється вона своїми куполами. Гулко й протяжно із дзвіниці її звучить дзвін у недільну ранкову пору. На всю далечінь чути його. А по другий бік сіножаті, по якій у заростях осоки та очерету тихо несе свої води Турія, відкликається дзвоном своїм наш костел. І серце радіє, коли бачу, як мирно ідуть молитися в церкву свою православні, а в костел католики-християни, єдині діти Спасителя нашого Ісуса Христа».
Оця картина, зафіксована у спогадах В’ячеслава Липинського, згадалася мені зранку 6 жовтня, коли на маленькому тракторці їхали ми з Віталіком Кушніром косити конюшину, їхали саме через Затурці.
Збирав буряки та косив конюшину власне Віталій, директор і засновник Затурцівського музею В’ячеслава Липинського. А я на правах гостя тільки слухав, як він розповідав про ті польські шляхетні роди, що колись поселилися на цій благодатній волинській землі…
5 жовтня хранителі музею Віталій та його сестра Наталя Гатальська започаткували дводенний міні-фестиваль, присвячений 70-річчю УПА. Я щиро погодився приїхати до них зі своїми фільмами і був вражений тою приємною атмосферою, що панувала в Затурцівському музею ці два дні.
Добре, що на відкритті було багато молоді. Учні 8-го та 9-го класів Затурцівської спецшколи-інтернату зі своєю красивою вчителькою Тетяною Смітюх виявилися не тільки чемними, але й досить терпеливими глядачами, коли ми долали деякі технічні проблеми з відеопроектором… Допоміг нам у цьому відомий волинський бард Юрій Поліщук, який приїхав на цю зустріч з мамою Марією. Як палко приймали його теплі пісні і молоді слухачі, і посивілі ветерани, що зійшлися в музеї Липинського на цей вечір пам’яті. Василь Кушнір, голова Братства вояків УПА Волинського краю імені Клима Савура, Ростислав Кушнірук, заслужений працівник культури, зі своїми дівчатами з хору «Посвіт», Ніна Литвин, яка у свої вісімдесят незмінно за кермом і привезла чудове тріо товариства «Холмщина» – «Віра, Надія, Любов», Галина Кажан, заслужена артистка України, Леся Шаннокевич – колишня вчителька та активна просвітянка. На жаль, не можу згадати всіх, хто був присутній на нашім вечорі. Але щира подяка тим, хто прийшов цього дня до музею Липинського…
Коли Галина Савельєва прислухалася до свого камертона, готуючи тріо «Віра, Надія, Любов» до виступу, слухачі з цікавістю завмирали… І ось як подарунок для всіх звучить пісня Ольги Калачевої «Матусин оберіг» на текст нашого господаря Віталія Кушніра…
Надали слово і мені. Тільки місяць тому у Горохові відкрився кінофестиваль до 70-річчя УПА, відкрився фільмом про Ніла Хасевича «Здобути або не бути», знімання якого були завершені вже 20 років тому, саме на 50-річчя УПА. Керівник районної культури Діна Іванівна Колесник уже восьмий рік збирає під дахом Будинку культури глядачів, щоби нагадати про наших дідів з УПА, яких, на жаль, стає щоразу менше і менше…
А тепер тут, у Затурцях, знову звучить з екрана пісня «Спіть, хлопці, спіть», яку співав для нас Роман Велешко, церковний староста із села Сухівці, де загинув 1952 року художник Ніл Хасевич.
Дещо незвично нагадала нам про долю митця головний хранитель Волинського краєзнавчого музею Наталя Пушкар, нагадала про роман «Волинь», який написав Борис Харчук ще в далекі радянські часи. Письменник у четвертій частині твору вивів образ безногого талановитого маляра з УПА – Миколи Шрамченка, де була саме завуальована трагічна доля Ніла Хасевича. І, мабуть, мало хто із совітського керівництва зрозумів зміст, який вклав Борис Харчук у свої пророчі слова… Землянка, де оточили повстанців, не здалася, а заспівала, що «вона ще не вмерла»…
Щиро вразило, коли розходилися після нашого вечора хлопці й дівчата зі спецінтернату, то згуртувалися коло мене і кожен хотів потиснути мені руку… То була для мене найвища подяка за нашу скромну роботу.
Другий день нашого маленького фестивалю почався з приїзду Наталі Білової, доньки героїні фільму «Щаслива Настуня». Наталя приїхала із містечка Кіцмані, що поряд із Чернівцями, де вона очолює Товариство дітей політв’язнів і репресованих. Саме з її листа до мене, де вона писала про свою маму Настуню, зв’язкову УПА, про 25 років таборів у Норильську та про те, як склалося її життя після Норильського повстання 1953 року, і почалося наше знайомство. Знайомство, що переросло в дружбу, якій уже десять років.
На виступі в Затурцях Наталя Білова вразила своїм оповіданням «Чому?», яке вона читала під цікаву підібрану музику звуків природи. Цей майже забутній жанр мелодекламації та герої її оповіді – мати Одарка і син Андрій «у святковій вишитій сорочці» – так вразили слухачів своєю емоційністю, що дехто зі старших людей навіть хапався за серце… Організатори вечора гарно побудували програму. Співало тріо «Віра, Надія, Любов», потім дивилися фільм «Щаслива Настуня», виступ Наталі Білової, яку щойно бачили на екрані.
Другий день нашої зустрічі був повністю присвячений нашій гості із Кіцмані. Потім фотографування, пили чай та обіцяли не забувати один одного. Треба подякувати і керівникові Волинського обласного телебачення – Ользі Куліш за те, що оперативно вислала знімальну групу, що встигла зафіксувати нашу невеличку подію…
Можна тільки пожалкувати, що на другий день фестивалю невеличка зала була неповною. Може, тому, що субота була ще по-справжньому теплою і люди працювали на полях. Кажуть, десь було весілля.
Коли робив запис у Книзі почесних гостей, побачив там добрі слова від волиняка, академіка НАН Миколи Жулинського і славетного поета, першого керівника Руху – Івана Драча… Подумки подякував другові, відомому письменнику Івану Корсаку, який уперше зацікавив мене постаттю В’ячеслава Липинського через свою книгу «Діти Яфета» і потім возив мене на відкриття музею в Затурці.
І дай Боже, щоб цей музей став не тільки пам’яткою славетної родини Липинських, а й своєрідним культурно-освітнім центром на шляху Золотого Волинського кільця між Луцьком і Володимир-Волинським. Щоб збирав він близьких і гостей з усієї України, недалекої Польщі, та й усіх, хто побажає, збирав, як матусин оберіг. Про що так влучно написав Віталій Кушнір у своїй пісні:
Завія літ торкнулась наших скронь,
Защебетали діти і внучата.
Під оберіг матусиних долонь,
Як і колись, збирає рідна хата.
 
Михайло ТКАЧУК, Київ-Луцьк-Київ
_______________________________
Сім’я і дім. – 2012. – 11 жовтня. – С.4.
Категорія: Затурцівський меморіальний музей В.Липинського | Додав: volyn-museum (18.10.2012)
Переглядів: 666 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]