| Головна » Статті » Володимир-Волинський історичний музей |
СПОГАД ПРО УЧИТЕЛЯ
|
СПОГАД ПРО УЧИТЕЛЯ
Наближаються різдвяно-новорічні свята. У цей час душу відвідують найрізноманітніші спогади – про минуле, про дитинство, про хороших людей, яких уже немає з нами... Днями до Володимир-Волинського музею завітав відомий у місті педагог і краєзнавець Павло Смикалюк і приніс 14 поштівок. Павло Григорович врятував ці речі, бо сусід мав намір викинути їх на смітник. Усі ці поштівки датуються ще початком 20 століття – їм понад 100 років. На багатьох з них згадується прізвище Миколи Звойницького. Ким же був цей чоловік? Спогадами поділилася племінниця археолога О.Цинкаловського Наталія Грабарчук. «Микола Звойницький був справжнім патріотом України, – розповідає Наталія Назарівна, – такої щирої, порядної, доброї людини вже не зустріти у наш меркантильний час. Пан Звойницький був справжнім інтелігентом, талановитою людиною, готовою завжди прийти на допомогу. Він був здібним учителем, мав дар від Бога. Брав активну участь у постановці п'єс при володимирській «Просвіті» в 20-40-их роках 20 століття, грав комедійні ролі, зокрема, Стецька у «Наталці Полтавці». «Пригадую, – продовжує Наталія Назарівна, – як мене, восьмирічну дівчинку, тато привів за руку до володимирської «Просвіти», котра знаходилася на Ковельській вулиці. Це було в роки німецької окупації, важка матеріальна скрута. Приміщення «Просвіти» не опалювалося. Однак, ми, діти, цього не помічали. Ми були в захопленні від того, що могли виявити свої таланти у аматорському гуртку художньої самодіяльності. Наші виступи приурочувалися релігійним святам, ювілейним датам, нашим батькам і урочистим заходам, які проводилися при міській управі. «Микола Звойницький був активним учасником просвітянського руху Володимира. Високий, худорлявий, інтелігентність ніби була написана на його обличчі. Пан Звойницький бував у Німеччині, де переймав педагогічний досвід. Володимирські діти любили доброго, мудрого вчителя.» У 1944 році, коли радянська влада вдруге прийшла на Волинь, розпочалися репересії. Люди боялися навіть вітатися з колишніми знайомими. Жорстка машина сталінських репресій зачепила і Миколу Звойницького. Його відправили до Харківської пересильної в'язниці. Разом з ним там сидів багаторічний політв'язень з села Лудина Степан Куцай, автор книг «Німеччина очима остарбайтера» і «3688 діб у сталінсько-беріївських таборах». Звойницький, уже літній чоловік, помирав у нього на руках, його останні слова: «Юначе! Якщо Бог збереже Вас, і Ви повернетеся на Волинь, то передайте моїй донечці Галі, що я загинув тут. А вона нехай втікає з України...».
Донька вчителя – Галина – переїхала до Києва, рятуючи своє життя.
Я оглядаю поштівки, уявляю, як колись їх торкалися руки мудрого вчителя.
Одна з них датується 12 квітня 1922 р., адресат іменується високошанованим паном, управителем української міської школи у Володимирі. На іншій, датованій 20 грудня 1914 р., зображено гарну дівчину з гілкою ялини в руках.
А ось новорічна картка, на якій намальовано Святого Миколая, котрий везе подарунки дітям (на штемпелі напис ще царської пошти - Володимир-Волинський, 31.12.1910 р.). У вітальному тексті згадуються Іван, Кастилія, Маня Зарембінські. Можливо, вони були друзями учителя Звойницького.
На інших картках – часів Російської імперії, Другої Речі Посполитої, зображено колядників, сценки з українського народного та дворянського життя, є й великодні вітанки. На картках згадуються володимирські вулиці – Мала Броварна (в районі 1-ої школи?), Садова – там мешкав Микола Модестович. Від цих раритетів відчувається дух старовини, аура добра, людяності, високої моральності, які були властиві їх колишньому власнику – вчителю Миколі Звойницькому, котрий залишив добру згадку про себе у серцях людей, які його знали.
Богдан Янович,
науковий співробітник
Володимир-Волинського історичного музею
|
|
|
|
|
| Переглядів: 987 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |