| Головна » Статті » Володимир-Волинський історичний музей |
«НЕВ'ЯНУЧИЙ САД» СЕСТЕР МАХОНЮК.
|
«НЕВ'ЯНУЧИЙ САД» СЕСТЕР МАХОНЮК
У Володимир-Волинському історичному музеї відкрилася виставка робіт знаних волинських вишивальниць, членів Національної спілки майстрів народної творчості України – Галини та Світлани Махонюк. Експозиція «Нев'янучий сад» містить 70 авторських рушників, один з яких має зворушливу назву «Весна, ім'я якій Світлана» – він вишитий Галиною Махонюк з присвятою нині покійній сестрі Світлані.
Сестри-вишивальниці народились у селянській родині на Рівненщині, пізніше їх сім'я переїхала в село Овадне, що неподалік Володимира-Волинського. У спільному доробку майстрині мають 300 рушників. «Любов до вишивання передала нам мама і бабуся, вишивка була в нашій хаті завжди. Це найдоступніший вид мистецтва, він глибоко український. Вірю, що сад вишивки, який ми невтомно плекаємо, ніколи не зів'яне, надалі буде жити у віках», – сказала Галина Махонюк під час урочистого відкриття виставки. Майстриня також подякувала чоловікам, які прийшли подивитись на плоди праці жіночих рук. Хоча в сучасній Україні вишивання дедалі більше привертає вже і чоловічу увагу. Згадаймо хоча б таких відомих волинських митців, як Юрій Савка, Олександр Шум. А у школі-інтернаті села Головне, що на Любомльщині, робить впевнені кроки у вишиванні ікон і юний Петро Конько.
Рушник у долі українця був від самої колиски – на нього баба-повитуха приймала немовля. Такий рушник називався «родимчик», виготовляли його з найтоншого лляного полотна, а вже на хрестини робили окремий – «крижмо». Особливу роль рушники виконували у весільному обряді, їх брали з собою в дорогу чумаки, воїни, заробітчани – усі, хто надовго відлучався від рідної домівки. Кожен колір на «подорожньому» рушнику щось означав: червона смуга бажала сонячного світла, тепла, допомоги на шляху, зелена – зустрічей із добрими людьми, коричнева поряд із синьою – щасливої мандрівки з чистим небом і ясним сонцем, жовта – щастя та удачі. «Хата без рушників – не хата», – казали у народі.
Галина і Світлана Махонюк завжди дивували не лише майстерністю рук, а й оригінальністю думки – вони називають свої рушники так, як романи, як пісні. От тільки вслухайтесь: «Замріяні мальви», «Ще треті півні не співали», «108 троянд для мами», «Клич вічного гнізда», «Яблуневий туман»...
Сестри досконало оволоділи старовинною поліською технікою «занизування». «Науковці стверджують, що «занизування» – вишиті геометричними символами узори, це техніка вищих цивілізацій, це письмена, послання з інших галактик», – розповіла Галина, для якої вишивка стала життям: і буднями, і радістю. Жінка також любить читати, зокрема, поезії Бориса Олійника, Віталія Коротича, Ростислава Братуня, а з волинських поетів – захоплюється творчістю Василя Слапчука та... рідного брата Анатолія Махонюка. Саме вірші брата Анатолія, сповнені любов'ю до рідного краю, неодноразово звучали в цей день у виконанні працівників музею. Прийшли привітати майстриню з відкриттям персональної виставки і представники місцевої влади, меценати, колеги-вишивальники та друзі. Художниця Галина Микита, членкиня місцевого осередку Союзу українок, звернулась до вишивальниці такими словами:
– Душа художника виливається на полотно. На писанках і рушниках – уся наша історія, записана символічно. Матінка-природа нагородила вас великим даром – створювати послання для майбутніх поколінь українців. Ви – жінка від землі, справжній самородок. Ви щаслива людина, бо за допомогою творчості насправді літаєте в небі, а не сидите у візку. Навіть у засланні, на Колимі, наші союзянки вишивали на мішковині Матінку Божу... Бо щасливий той, хто творить і бачить плоди своєї праці.
А вихованки Устилузької школи мистецтв Вікторія Ларіна і Вікторія Маціпура виконали для усіх присутніх пісню «Мамина сорочка». Адже вишиті рушник та сорочка завжди були предметами гордості кожної української родини.
Світлана ФЕДОНЮК
_______________________________
Волинь-нова. – 2012. – 21 червня. – С.8.
|
|
|
|
|
| Переглядів: 1261 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |