Головна » Статті » Володимир-Волинський історичний музей
НАТАЛІЯ ГРАБАРЧУК – БЕРЕГИНЯ ВОЛОДИМИРСЬКОЇ ІСТОРІЇ.
НАТАЛІЯ ГРАБАРЧУК – БЕРЕГИНЯ ВОЛОДИМИРСЬКОЇ ІСТОРІЇ
 
Ім'я історика та археолога Олександра Цинкаловського поступово повертається до українців, до рідної йому Волині: з'являються вулиці, присвячені нашому талановитому земляку, впроваджено краєзнавчу премію імені О.Цинкаловського, проводяться наукові конференції та читання. Хоча ще багато слід зробити, аби цей дослідник став відомий широкому загалу. Усе можливе робить для цього племінниця вченого – Наталія Грабарчук.
 
Наталія Назарівна Грабарчук народилася у Володимирі-Волинському. Її мама – Олена Миколаївна Цинкаловська була рідною сестрою відомого історика, бабуся по материнській лінії – Христина Нітецька походила з роду Павла Нітецького – дворянина, учасника польського повстання 1863р., краєзнавця, дідусь – Микола Цинкаловський був чиновником високого рангу. Прапрабабуся баронеса фон Вольф – відома дитяча письменниця, яка друкувала свої твори у типографії Ситіна в Санкт-Петербурзі. Тож пращури жінки – інтелігентні та освічені люди. Батько – Назарій Грабарчук – родом з села Хмелівки. У 40-х роках 20 ст. Назарій Васильович був секретарем міської управи у Володимирі, допомагав багатьом людям. Проте, з приходом радянської влади став жертвою політичних репресій, покарання відбував на важкій роботі.
Наталія Назарівна – живий свідок історії, спілкуватися з нею – надзвичайно цікаво. Чимало інформації про життя і діяльність Цинкаловського, про те, яким було наше місто в колишні часи можна дізнатися саме з її розповідей.
Дитинство маленької Наталі минуло на вулиці Островецькій (тепер – вулиця 20 липня). Саме там знаходилося родинне гніздечко Цинкаловських, стояла хата, де народився відомий історик (донині не збереглася). Пригадує жінка своє дитинство, навчання у фахово-ремісничій школі, котра діяла у єпископському замочку біля Успенського собору. Добре пам'ятає 1939 рік – початок Другої світової війни. В той час Польща була захоплена фашистами, через Володимир-Волинський відступав польський уряд. Погожого вересневого вечора на розі вулиць Островецької та Луцької зупинилося кілька великих автобусів. Подейкували, що у них, разом з чиновниками знаходиться держскарбниця Польщі. Саме цей кортеж і був підданий бомбардуванню нацистською авіацією, в результаті – загинуло багато мирного населення – жителів тих вулиць, серед яких маленькі сестрички Галя і Славця Жулковські – чи не перші жертви війни у нашому місті, останки яких покояться на Ладомирському цвинтарі.
І знову виринають спогади з дитинства. Садиба Цинкаловських потопала в квітах, поруч ріс розкішний сад. Батьки казали дівчинці: «Талю, якщо будеш слухняною, то в неділю підемо до Ройтера (єврей, власник кондитерської, яка знаходилася в центрі міста). Для тогочасної дітвори –то була велика втіха – відвідати цей заклад. Добре пам'ятає Наталія Назарівна Фарну площу (нині – Площа Героїв), гарну дзвіницю біля костелу та статую Христа з хрестом на плечах, добротні єврейські склепи (магазини). Старожили міста пам'ятають про родину Люценських, які поховані на старому кладовищі. Їх маєток знаходився поблизу гуртожитку ВПУ, був оточений розкішним садом. Пригадується Назарівні, що дочки пана Люценського навчалися у закордонних університетах, але коли приїздили до Володимира, то у шкіряних галіфе обробляли батьківські поля, не цуралися праці біля землі-матінки.
Часто приходили до затишної оселі Цинкаловських місцеві люди – погомоніти, послухати новини по радіоприймачу «Філіпс», почитати, випити чаю чи обговорити місцеві новини. Батьки пані Наталії спілкувалися з родиною Арсена Річинського – відомого лікаря і краєзнавця, з художником Григорієм Маковським, з родиною потомственних вчителів Більдіних, які походили з дворян і знали кілька іноземних мов, а свого часу спілкувалися з Юхимом Кримським – батьком майбутнього поліглота А.Кримського, котрий викладав у місцевому училищі, та й ще з багатьма інтелігентами.
Війна та повоєнний час – складний період у житті пані Наталії. Назавжди закарбувалося у пам'яті воєнне лихоліття: нацистська окупація, в'язні концтабору, яким вони, дітлахи, носили хлібину чи ще чогось їстивного, що передали батьки. З приходом радянської влади тата засудили, а вони з мамою – вчителькою, Оленою Миколаївною дивом врятувалися від вивозу до Сибіру, переїхавши до Луцька. Дівчина добре вчилася, вступила до Львівського медінституту, але була відрахована як донька «ворога народу». Згодом навчання на факультеті російської філології у Луцькому педінституті, по закінченні якого – усе життя працювала педагогом у навчальних закладах Луцька. Діти любили змістовні, цікаві, захоплюючі уроки талановитої вчительки. А жінка напружено працювала, аби підтримати вже стареньких батьків, щонеділі приїздила до них, навчала сина Олександра, який закінчив Ленінградську військово-медичну академію і став лікарем.
Назарівна пригадує про своє спілкування з дядею Сашею, якого ми знаємо як історика Олександра Цинкаловського. Кожен його приїзд до затишного будиночку на Островецькій – ставав справжнім святом. Дядько прогулювався з племінницею по стародавньому Володимиру, розповідав про його багату і давню історію. Освічений вчений-енциклопедист, охайна та порядна людина, віддана науці – таким їй запам'ятався рідний брат мами. До слова, між братом і сестрою були надзвичайно теплі, людяні стосунки.
Життя не балувало Наталію Назарівну. До останнього догляділа маму, пережила смерть сина Олександра. Але не зламалася. Тішиться внуками-студентами, які живуть і навчаються в Німеччині. І, як і раніше, активно спілкується з людьми, займається громадською та просвітницькою роботою.
Читає лекції про Олександра Цинкаловського, є частою гостею у гімназії, школах, педколеджі. Її захоплюючі розповіді з приємністю слухають у районній бібліотеці, історичному музеї та обласному краєзнавчому музеї, Нововолинській міській бібліотеці. Наталія Назарівна стала першим лауреатом обласної краєзнавчої премії імені О.Цинкаловського.





А ще жінка мріє про те, аби спорудили у нашому місті пам'ятник Олександру Цинкаловському, адже нинішнього року минуло 115 літ від дня його народження та й у Володимира-Волинського солідний ювілей – 1025 років.
Відомо, що все своє свідоме життя Цинкаловський присвятив вивченню історії нашого міста і Волині.
Весна принесе Наталії Назарівні поважний ювілей, тож хочеться побажати їй доброго здоров'я, невичерпного оптимізму, душевної рівноваги.
У затишку вічнозелених ялин, які шумлять верховіттям у безмежному просторі володимирського неба, стоїть будиночок, який щодня відвідують міщани, бо живе у ньому добра Людина – Берегиня володимирської історії.
Богдан Янович
 
На фото:
1. Наталія Грабарчук-Цинкаловська з учнями – учасниками вікторини, присвяченої пам'яті Олександра Цинкаловського (Володимир-Волинський історичний музей. 2012 р.)
2. Наталія Грабарчук з меценатами вікторини – Вірою Чайковською-Тарликовою (голова Володимир-Волинської філії Союзу Українок) та Мирославою Полек.
__________________________________
Стаття надана сайту Богданом Яновичем, науковим співробітником Володимир-Волинського історичного музею.
Категорія: Володимир-Волинський історичний музей | Додав: volyn-museum (27.03.2013)
Переглядів: 640 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]