Головна » Статті » Волинський краєзнавчий музей
З ІСТОРІЇ УКРАЇНЦІВ ХОЛМЩИНИ

Надія ТРОНЕВИЧ (Луцьк)

З ІСТОРІЇ УКРАЇНЦІВ ХОЛМЩИНИ

Розташована в межах сучасної Польщі територія поміж річками Західний Буг та Вепр із назвою Холмщина була етнічною українською землею, складовою частиною історичної Волині.

Найдавніші документальні відомості про послідовне проживання в VІІ-Х ст.ст. на Холмщині етнічно протоукраїнських племен дулібів-бужан-волинян відносяться до ІХ-Х ст. (1, с. 356 - 358). Адміністративно- політичними центрами племен були укріплені міста або гради, одне з яких місто Волинь стало етнонімом для назви племінного об’єднання й всього краю – історичної Волині, до складу якої входила й територія Холмщини. Місто Волинь розташовувалося за Бугом на узбережжі річки Гучви, неподалік її впадіння в Західний Буг. Його археологічними залишками нині є однойменне городище в урочищі Замчисько біля села Грудек Надбужний Грубешівського повіту Люблінського воєводства Польщі. (1, с. 44 - 45). Київським князем Володимиром були зведені перші православні храми на Холмщині – кафедральний храм Пресвятої Богородиці в Холмі та церква святого Василія Великого й монастир у селі Спас (2, с. 24).

Упродовж ХІ ст. тривала боротьба між правителями Польщі й Київської Русі за міста на Холмщині, так звані “червенські гради”. В цей же час та в ХІІ ст. тут виникають нові поселення й укріплені осередки Русі, що було пов’язане з виокремленням окремих удільних князівств. Наприкінці ХІІ ст. вони входять до утвореного Романом Мстиславичем Волинсько-Галицького князівства. А у ХІІІ ст., в результаті процесу подальшого формування Волинської держави, Данилом Романовичем спочатку будується, а потім розбудовується після руйнівної пожежі нова столиця західної частини Волині місто Холм, яке дало назву князівству, а надалі й всій цій землі Забужжя. Данило перевів у Холм єпископію, закликав сюди різних майстрів із довколишніх земель, звозив полонених та збудував тут дві муровані оборонні вежі й декілька православних храмів, зокрема: Пресвятої Богородиці, Трійці, Іоанна Златоустого, Козьми і Дем’яна (3, с. 379, 404 - 420).

В першій третині ХІV ст. обраному боярами на престол Волинської держави великому князеві Дмитрію-Любарту (1340 - 1383 рр.) в умовах тривалої збройної боротьби з польським та угорським королями все-таки вдалося втримати за собою Холмське і Белзьке князівства на васальних правах, що забезпечувало подальший духовний та етнічний розвиток їх православного українського населення спільно із населенням Володимирського і Луцького князівств. Лише після смерті й поділу Волині між Литвою та Польщею землі Холмщини були включені до складу володінь польської корони (4).

Надалі почалося поступове введення польського права в українських поселеннях і заселення Холмщини вихідцями з корінних земель Польщі й Німеччини, поселенням яких надавалася різноманітна державна підтримка й німецьке право. Польські ж сучасники в своїх працях відмічали безмежну й вперту відданість українських холмщаків їх традиціям і православній церкві (5, с. 54 - 55).

Закономірним кроком у впроваджуваній короною політиці окатоличення і ополячення українського населення стала ініційована королем Сигізмундом ІІІ унія 1596 року в Бресті, в результаті якої православна церква підпорядковувалася Римові. До унії приєднався і холмський православний єпископ Діонісій, що в кінцевому підсумку привело до розколу й послаблення православної церкви – духовної основи холмських русинів.

У 1621 році холмський уніатський єпископ Афанасій Пакоста одержав від короля Сигізмунда ІІІ грамоту на заснування в єпархії Куленчицького василіанського монастиря на місці православного. В свою чергу православні, при підтримці волинської шляхти, зміцнюють духовні основи Люблінського православного братства. Наступник А. Пакости Мефодій Терлецький, відновивши після пожежі Пречистенський собор у Холмі, влаштував при ньому василіанський монастир і школу на чолі з вченим василіаном Яковом Сушею, який багато зробив для утвердження уніатської церкви й опису чудес ікони Холмської Богородиці. Терлецький відстоював права уніатів від претензій католицького духовенства щодо одержання десятини від українських уніатів та дбав про незалежність василіанського ордену від митрополита. Після смерті Сигізмунда ІІІ православні добилися від новообраного короля Владислава ІV офіційного відновлення православної церкви, в тому числі й в Холмщині та Підляшші. Проте цей процес проходив в умовах релігійної напруги між православними русинами й русинами греко-католиками, яка продовжувалася й в період Визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького та після підписання в 1686 році договору між Росією і Польщею про поділ України. В той же час число католицьких костелів на Холмщині повільно зростало й становило вже 131 храм, а загальне число православних і греко-католицьких церков русинів складало понад 700 споруд. Таким чином український народ Холмщини, в складі понад 300 уніатських і близько 400 православних церковних громад, внаслідок провадженої щодо нього політики етнічно й духовно чужої держави, зазнавав значних духовних поневірянь (5, с. 83 - 113, 121 - 122).

Духовні поневіряння в житті русинів Холмщини в загальних рисах зберігалися і впродовж майже всього ХVІІІ ст.. Як підсумковий результат цього сторіччя стала майже повна зміна панівної церкви українського населення з православної, що панувала до 1596 року, на греко-католицьку.

З утворенням у 1815 році залежного від Росії Польського королівства та адміністративної реформи 1837 року Холмщина увійшла до складу двох губерній – Люблінської і Сідлецької. Тут діяла польська адміністрація і панувала урядова польська мова. Після польських повстань 1831-1832 і 1863-1864 років російська влада розпочала й рішуче здійснювала русифікацію Королівства Польського і в першу чергу Холмщини, населеної русинами, яких царський уряд ототожнював із росіянами. Російській владі здавалося, що холмські українці, тобто тодішні русини, які впродовж віків не піддалися спольщенню, є дуже зручним матеріалом для зросійщення, а з інтересами місцевих українців ніхто не рахувався (2, с. 27 - 28). Звичайно, що для повернення холмщаків-греко-католиків до православної віри предків необхідний був час і особливі підходи, які би зберігали їх українські етнічні особливості. Однак ні поляки, ні росіяни не хотіли визнавати холмських русинів українцями.

Боротьба між полонізаторами й русифікаторами вносила велику напругу й погіршувала життя українського народу Забужжя. Росія активно взялася впроваджувати православну віру та руйнувати уніатство. Греко-католицьких священиків переслідували, від них відбирали парафії. Значну їх кількість було кинуто до в’язниці й заслано до Сибіру, інша частина побоюючись переслідувань втекла до Галичини. Частина української людності, бачачи, що греко-католицька церква захищає її від русифікації, боронила її всіма силами. Користуючись цією ситуацією, поляки навернули багатьох холмщаків до католицизму. Таким чином, українське населення Холмщини й Підляшшя змушене було пристосовуватися до нових умов і боронитися як від полонізаторів, так і від русифікаторів.

Під час перепису населення в 1897 українці Холмщини боялися, що їх запишуть росіянами. Внаслідок подібного побоювання, після видання царського “Толеранційного указу” про свободу совісті, який, фактично, ставив українців перед вибором православної або католицької церкви, багато українських греко-католиків прийняли католицьку віру. Надалі російський уряд виділив етнічні українські повіти в окрему Холмську єпархію, а з червня 1912 року – в Холмську губернію. З Холмської духовної семінарії з часом виходило все більше священиків українців. При православних церквах відкривалися школи. При школах засновувалися самоосвітні гуртки. Такі заходи російської влади посприяли культурно-освітньому життю українців Холмщини та швидкому утвердженню серед них православ’я (6, с. 13 - 14).

Нових випробувань українці Забужжя зазнали в зв’язку з початком 1-ї світової війни. Влітку 1915 року перед відступом російських військ з Холмщини було насильно виселено в біженство близько 300 тисяч українців, з яких 120 тисяч сюди вже ніколи не повернулися (2, с. 29).

В ході Першої світової війни і революції в Росії утворилися суверенні Українська і Польська держави в зв’язку з чим постало питання визначення кордонів між ними. Питання миру, дипломатичних стосунків і західного кордону Української Народної Республіки вирішувалося на мирних переговорах із європейськими державами у Бресті 9 лютого 1918 року. Стаття друга цього договору передбачала включення до України давніх етнічних українських земель Холмщини і Підляшшя. Цьому передували рішення перших загальних зборів уродженців Холмщини і Підляшшя 1917 року в Москві про органічне злучення Холмщини з українським народом і резолюція холмщаків про визнання себе українським народом на Всехолмському з’їзді 25-27 серпня цього ж року в Києві. На з’їзді в Києві було також обрано Холмський губернський виконавчий комітет, членів якого призначили делегатами Української Центральної Ради. В період Гетьманщини Павла Скоропадського Холмщина з Підляшшям були офіційно включені до складу Української держави. Однак здійсненню споконвічної мрії українських холмщаків не судилося здійснитися. На зламі 1918-1919 років Холмщина і Підляшшя були окуповані польськими військами і включені до складу Польської держави. Окупанти повсюдно позакривали українські школи і заборонили навіть вживати назву „українець”, „український”. Надалі, незважаючи на підписаний Польщею у Версалі міжнародний договір про охорону національних меншин, польські власті і римо-католицька церква вживали досить жорстких засобів, включаючи арешти й ув’язнення найбільш свідомих українців та руйнування православних церков, з метою полонізації українського населення Холмщини і Підляшшя. На костели було обернено 154 православні церкви, ще 164 православні храми були закриті. Від української церкви відібрали й роздали ксьондзам та польським колоністам понад 17 000 гектарів землі, заборонили працювати культурно-освітньому товариству „Рідна хата”, забрали його бібліотеки, понищили все майно і т.д. З іншого боку польський уряд надавав пільги й грошову допомогу тим, евакуйованим в час Першої світової війни холмщакам, які поверталися й приймали католицьку віру та записувалися поляками (7, с. 116 - 118). В результаті послідуючих подій, всупереч волі українського народу, до складу Польщі, очолюваної шовіністами, які прагнули відновлення меж Речі Посполитої, була включена й Волинь. Формально українцям, які були громадянами Польщі, забезпечувалися рівні права з поляками, проте насправді все було інакше.

Поляки були сповнені одного прагнення – створити однонаціональну польську державу шляхом примусової асиміляції неполяків. В зв’язку з цим уряд Польщі встановив жорсткий окупаційний режим на теренах Західної України. Його метою було повне ополячення населення на території між Вепром і Бугом. Продовжилися заходи по ліквідації православ’я і насадженню римо-католицької церкви. В 1929 році до кількох сотень закритих чи висвячених на костели церков польською державою було заплановано зруйнувати ще 97 нібито зайвих православних храмів (8, с. 20).

1938–й рік приніс нову хвилю агресивних акцій польського шовінізму на Холмщину. В акції руйнування православних церков силами військових, польської поліції, пожежних команд і робітників-поляків під керівництвом представників польської влади впродовж 60 днів за даними Люблінського воєводського уряду було знищено 91 церкву, 10 каплиць, 26 домів молитви, тобто загалом 127 православних храмів (8, с. 60).

На противагу антиукраїнському терору в Польщі українські національно-патріотичні організації об’єдналися в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), а в роки Другої світової війни були створені збройні сили ОУН – багатотисячна Українська Повстанська Армія (УПА). Вони поставили перед собою мету захистити український народ від переслідувань і відновити Самостійну Українську Державу на етнічних українських землях. В ході збройних сутичок між УПА та збройними формуваннями поляків, які домагалися утвердження тут Польської держави, дійшло до жахливого міжетнічного польсько-українського конфлікту на Холмщині й Волині під час якого були понесені значні жертви серед мирного населення як з польського, так і з українського боків.

У 1944 році розглядалося питання про приєднання західноукраїнського регіону до УРСР і створення окремої Холмської області. За приєднання до України виступали із зверненнями до вищих осіб держави широкі кола українського громадянства не тільки Холмщини, а й Підляшшя, Надсяння і Лемківщини. Однак замість цього між урядами УРСР і Польщі було підписано угоду про взаємне переселення українців з Польщі до Радянської України, а поляків і євреїв із Західної України до Польщі. Упродовж 1944-1946 років з українських етнічних земель, що передавалися Польщі, було насильно виселено в Радянську Україну 482 тисячі 880 осіб. Остаточно українське населення з цього регіону було депортоване в 1947 році шляхом проведення військової акції “Вісла”. Його вивезли на західні землі Польщі й розселили в населених пунктах поміж інших народів (9, с. 82 - 84).

Таким чином була остаточно вирішена доля етнічних українців, які впродовж більше, ніж 1000 років проживали на Забужжі. Як незгасна пам’ять про українців Холмщини до теперішнього часу збереглися їх духовні святині чудотворна ікона Богородиці Холмської та Холмське Євангеліє.

____________

  1. Кучинко М. М. Історія населення західної Волині, Холмщини та Підляшшя в Х-ХІV століттях. - Луцьк : ВАТ “Волинська обласна друкарня”, 2009.
  2. Макар Ю. Холмщина – терен українсько-польського етнічного пограниччя // Українці Холмщини і Підляшшя: історична доля, духовна і матеріальна культура впродовж віків. Збірник наукових праць. Том 2. – Луцьк : ВАТ “Волинська обласна друкарня”, 2010. С. 23 – 32.
  3. Літопис Руський. Переклад Л. Махновця. - Київ : “Дніпро”, 1989. – С. 379 - 420.
  4. Троневич П. О. Великий князь Дмитрій-Любарт і його сучасники. - Луцьк : “Твердиня”, 2011.
  5. Батюшков П. Н. Холмская Русь. Исторические судьбы Руского Забужья. – С-Петербург, 1887.
  6. Борисенко В. Проблеми етнографічного вивчення українців Холмщини й Підляшшя // Холмщина і Підляшшя Історико-етнографічне дослідження Київ Родовід 1997 с.с.9-22
  7. Власюк О. В., Сидорук В. Й., Цятко В. М. „Східні креси” - під знаком польського орла. – Рівне: Волинські обереги, 2004. – 136 с.
  8. Купріянович Г. Акція руйнування православних церков на Холмщині і Південному Підляшші. - Холм, 2008.
  9. Сергійчук В. З історії українців Холмщини й Підляшшя // Холмщина і Підляшшя Історико-етнографічне дослідження. – Київ : Родовід, 1997. - 77 - 85.

_____________________________

Волинський музей. Історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск 5. Матеріали V Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 23-й річниці Незалежності України та 85-й річниці створення Волинського краєзнавчого музею, м. Луцьк, 16 травня 2014 року. Упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2014. – С. 234-236.

Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Додав: volyn-museum (09.09.2014)
Переглядів: 356 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]