Головна » Статті » Волинський краєзнавчий музей
З ДОСВІДУ РОБОТИ ХУДОЖНИКА-РЕСТАВРАТОРА ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
Лариса ОБУХОВИЧ (Луцьк)
 
З ДОСВІДУ РОБОТИ ХУДОЖНИКА-РЕСТАВРАТОРА
ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
(30 РОКІВ ВІД ЗАПОЧАТКУВАННЯ
РЕСТАВРАЦІЙНОЇ СПРАВИ У ВКМ)
 
Нищівній силі часу протистоїть
людська пам’ять, закарбована
у творах мистецтва.
                           Д. С. Лихачов
 
Один із піонерів справи збереження культурної спадщини, італійський професор кінця XIX ст. Густаво Джованіоні казав: ”Мистецтво реставратора… не створене для польоту. Воно складається зі спостереження, терпеливої і мовчазної роботи, з аналітичного, детального дослідження і систематизації. Це завжди самовідречення, що штовхає реставратора на те, щоб присвятити себе реставрації повністю, щоб розглядати свою роботу як працю для пам’ятки, а не для власної професійної слави. Окрім того реставратору необхідно бути також художником, вченим і досвідченим конструктором… ”
Історія розвитку української національної реставраційної справи невід’ємна від драматичної, а часто і трагічної історії нашої культури. Започаткована митцями-новаторами "бойчукістами” у стінах Національного музею Львова на початку XX століття, які у 1937-му були розстріляні як вороги народу. У 1938 році у Києві утворилися Центральні державні науково-дослідні реставраційні майстерні (тепер Національний науково-дослідний реставраційний центр України). Це була третя спроба створення всеукраїнської реставраційної установи у XX столітті [17, 154], яка продовжила розвиток музейної реставрації і зайнялася підготовкою фахівців. Все ж нових кадрів реставраторів завжди катастрофічно не вистачало. У 60–70-х роках XX століття сформувався пріоритетний напрямок консервації та реставрації пам’яток.
На початку 1980-х років фонди Волинського краєзнавчого музею значно поповнилися творами регіонального іконопису XVI–XVIII століть, зібраними науковими експедиціями під керівництвом відомого вченого-мистецтвознавця П. М. Жолтовського У зв’язку з цим постала гостра потреба реставрації пам’яток сакрального мистецтва, бо більша частина привезених творів вилучалася з закритих, занедбаних церков і мала аварійний стан. Перед перевезенням до музею необхідно було проводити консерваційні заходи на ділянках живопису, грунт якого втратив зв’язок з основою і міг зовсім обсипатися. У штат музею дали посаду художника-реставратора, але вона була не зайнятою через відсутність фахівця. Я щойно закінчила Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва (тепер Львівська академія мистецтв), де усвідомила важливість збереження пам’яток сакрального мистецтва (вони, на жаль, не вписувалися в радянську державну ідеологію). Історія українського мистецтва багатьох століть мала білі плями через тенденційну занедбаність та не сприяння дослідженням. Львівські викладачі-художники, мистецтвознавці, реставратори, переймаючись долею українського мистецтва, доносили свій досвід і запалювали серця студентів любов’ю до самозреченої, подвижницької праці на ниві рідної культури. Ці проблеми стали близькими мені.
У 1982 році я пов’язала свою долю з Волинським краєзнавчим музеєм на посаді художника-реставратора. Добра воля керівництва музею сприяла моєму фаховому зростанню як реставратора станкового темперного живопису. Це здійснювалося через систему освіти, яка базувалася на підвищенні кваліфікації художників-реставраторів від Міністерства культури УРСР. Практичні уроки отримувала від співробітників ЦДНДРМ Києва, які вперше приїхали до нашого музею взимку 1982 року. У складеному ними акті зафіксовано наступне:
1. Близько 50 ікон з втратами та загрозами втрат фарбового шару та левкасу, з прогресуючими процесами у шарах живопису стоять, притиснуті одна до одної, чи лежать на підлозі, вкриті брудом та пилом. Оптимальний температурно-вологісний режим, який конче потрібен задля збереження живопису на дошках, тут не забезпечений. Батареї парового опалення функціонують постійно, міра нагрівання не регулюється. Прилади для визначення відносної вологості і температури відсутні. Такий режим зберігання з різкими сезонними перепадами температури та вологості повітря, приведе до неминучої загибелі видатних творів українського народного живопису.
2. Ікони, що зберігаються на другому поверсі Музею історії релігії і атеїзму, мають велику художню та історичну цінність.
Зважаючи на вищезазначене, комісія вважає необхідним:
а) негайно призначити відповідальних осіб за збереження художніх творів у цьому приміщенні;
б) становити у приміщенні прилади для заміру температури та відносної вологості повітря. Результати замірів заносити у спеціальний журнал. Строк виконання – 1 тиждень;
в) встановити у приміщенні спеціальні стелажі для зберігання ікон (у горизонтальному та вертикальному положеннях). Після необхідних профілактичних заходів розмістити ікони на стелажах. Строк виконання – 1 місяць.
Акт затверджено Науково-художньою реставраційною радою ЦДНДРМ (протокол - № 29 від 23 грудня 1982 р.). На акті стоїть поряд з іншими підпис П. М. Жолтковсього. Ця комісія відібрала сім ікон на першочергову реставрацію в ЦДНДРМ:
"Св. Дмитрій Солунський” XVII ст., Ж – 296;
"Св. Юрій Змієборець” XVIII ст., Ж – 301;
"Богородиця Одигітрія” XVIII ст., Ж – 298;
"Св. Онуфрій” XVIII ст., Ж – 300;
"Св. Варвара з житієм” XVII ст., Ж – 328;
"Св. Юрій Змієборець” XVIII ст., Ж – 297;
"Христос Вседержитель” XVIII ст., Ж – 338.
Перше робоче місце реставратора знаходилося на другому поверсі Луцького костелу св. Петра та Павла, куди були перевезені всі пам’ятки сакрального живопису і дерев’яного різьблення - це більше трьохсот одиниць збереження. Умови праці були нелегкими: температура повітря у зимовий період – 9-14° С, відсутність водопостачання, з часом почала протікати стеля, проривало труби парового опалення. В мої обов’язки входило забезпечення необхідних умов зберігання пам’яток, проведення профілактичних заходів на аварійних ділянках живопису. Важливою була робота по облаштуванню робочого місця з придбанням необхідних інструментів, приладів, препаратів, за якими інколи доводилося їхати до Києва, або Львова. Для музейної бібліотеки почала створювати фонд літератури про іконопис та реставрацію. Було придбано книги. В. М. Лазарєва, В. І. Свінціцької, П. М. Жолтовського, О. Ф. Сидора, Д. В. Степовика, В. А. Овсійчука. З Московського Всесоюзного науково-дослідного інституту реставрації постійно надходили збірники наукових повідомлень, які були чи не єдиним друкованим джерелом фахових знань реставратора.
У жовтні 1985 року навчалась на курсах у ВНДІР ім. Андрія Рубльова в Москві. Спеціалісти ділилися досвідом приготування реставраційного клею з телячих шкір, який пройшов ретельне дослідження на базі інституту і пропонувався як найбільше відповідний для укріплення ґрунтів давнього темперного іконопису. Розглядалася проблема пошкодження дерев’яних пам’яток життєдіяльністю жука-деревогриза, категорично застережено від використання препаратів на основі ДДТ (дусту) як шкідливих для людини. Ділова, доброзичлива атмосфера співробітників інституту допомогла з’ясувати техніко-технологічні особливості привезеної мною волинської ікони XVIII століття "Богоявлення Господнє” (ВКМ, Ж-317, с. Перванче, Горохівського р-ну). Проведені аналізи показали, що до складу грунту входять компоненти яйця і крейда. Між шарами грунту і темпери знаходиться тонка, прозора, слизька плівка з яєчної емульсії. Її можна віднести до категорії імприматур – завершального шару левкасу, але таке її вирішення московські спеціалісти бачили вперше. Зв’язок фарбового шару з грунтом, як і грунту з дерев’яною основою був суттєво порушений і не піддавався укріпленню традиційним закритим способом шкіряним клеєм. Під час цього процесу грунт від вологи набухав, збільшувався в об’ємі і ставав гумоподібним. Фарбовий шар залишався неукріпленим, бо під ним лежала слизька нерозчинна плівка імприматури. Волинська пам’ятка вимагала розробки особливої реставраційної програми. Це було сигналом про необхідність створення своєї регіональної школи реставрації, яка буде базуватися на технологічних особливостях волинських пам’яток. Московський інститут запропонував Волинському краєзнавчому музею укласти договір про науково-дослідну співпрацю з вироблення методів реставрації волинського регіонального іконопису. Але через брак коштів та загальну несприятливу атмосферу ці плани не здійснилися. Ікона "Богоявлення” та інші п’ять з перванчівського празникового ряду були реставровані методом укріплення левкасу та фарбового шару відкритим способом жовтковою емульсією. Таку практику здійснювали фахівці ЦДНДРМ м. Києва, які з великим пієтетом ставилися до волинського іконопису і набули значного досвіду у роботі по його реставрації.
Індивідуальний метод часто є секретом окремого реставратора. Довіра між колегами збагачує фахівців, допомагає успішно здійснювати місію порятунку пам’яток нашої культури. Дякуючи тісним контактам з реставратором вищої категорії А. Г. Волощук, реставратором І категорії Л. А. Скопом та іншими я набувала необхідних знань. Особливо цінним був досвід та поради науковців-мистецтвознавців В. А. Овсійчука, О. Ф. Сидора, В. С. Александровича, В. Д. Луца. Безвідмовність у допомозі проявляв фотограф М. Хілько Зацікавлений та ініціативний, він залишив багато своїх світлин та слайдів з творами волинського іконопису.
Для відновлення всієї збірки сакрального живопису, зібраної ВКМ, потрібна була багаторічна робота потужного колективу реставраторів, сподіватися на створення якого на базі нашого музею в умовах Радянського Союзу не доводилося. У 1987 році музеєм було відібрано 22 ікони XVII-XVIII століть для реставрації студентами реставраційного відділу Київського художнього інституту [11]. Для транспортування живопису здійснено систему пакувальних заходів, які забезпечили збереженість експонатів під час перевезення.
У 1989 році час поміняв політичні акценти. Стало актуальним, – хоча раніше така ідея здавалася примарною, - створення виставки сакрального мистецтва Волині у Волинському краєзнавчому музеї. Експозицію розгорнули у стінах костелу святих Петра та Павла і вона викликала шалений інтерес у публіки, стала несподіваним чудом, яке сучасники не сподівалися побачити. За невеликий період (один місяць) було надано експозиційного вигляду двадцяти іконам. Реставраційні заходи залежали від стану збереженості експоната. Найбільш трудомісткою була реставрація, почата раніше, таких ікон: "Спас” Йова Кондзелевича 1696 р. (І-109), "Св. Олександр Невський та Йосип Пісноспівець” XIX ст. (І-56), "Дванадесяті свята” XIX ст. (РА-1620), "Христос – Виноградна Лоза” XVIII ст. (РА-1430), поліхромної дерев’яної скульптури "Невідома свята” XVIII ст. (С-21). В роботі застосовувався ефективний у знятті олійних замалювань живопису, але дуже шкідливий для здоров’я людини, розчинник диметилформамід. Захист респіратором не рятував реставратора від сильного отруєння, а вентиляційно-витяжної системи в майстерні не було. Реставраційна наука з часом заборонила використання цього препарату через його токсичність. Науковці Львівського філіалу Реставраційного центру України знайшли альтернативу. Це – біохімічні агенти – ферменти. Вони не шкідливі для організму людини, навколишнього середовища і самої пам’ятки. За деякими своїми характеристиками і дією вони перевершують органічні розчинники і роблять професію реставратора більш якісною та безпечною.
В кінці 70-х – на початку 80-х років деякі реставратори почали застосовувати такий метод укріплення левкасу темперного станкового живопису, в якому осетровий клей експериментально антисептували натуральним бджолиним медом (1:1, до сухої частки клею). Мед характеризувався як пластифікатор і як нешкідливий антисептик, альтернатива пентахлорфеноляду натрію, (катамін АБ тоді ще широко не увійшов у реставраційну практику). Стан ікон після реставрації свідчить проти цього методу. Наприклад, на іконі "Христос Учитель” XVII ст. (ж-172) протягом останніх двадцяти років доводилося не раз повторно укріпляти левкас, який відставав від дошки, попередньо антисептуючи 2% спиртовим розчином катаміну АБ. Відставання левкасу від основи спровоковане життєдіяльністю грибних комплексів у структурі крейдяно-клеєвого левкасу, які не знищилися медом. Після реставраційного укріплення гриби-деструктори отримали додаткову поживу у вигляді меду. Катамін АБ лише на деякий час пригашає активність грибів, тому за станом таких ікон треба постійно спостерігати.
В експозиції Музею волинської ікони є кілька ікон, реставрованих найпершими, ще у 70-х роках. Це такі високохудожні твори як "Спас в силах” XVI ст. (Ж-175), "Св. Параскева” XVII ст. (Ж-232), "Св. Юрій Змієборець” XVII ст. (Ж-228). (художник-реставратор А. Г. Волощук). Вони поміняли не одне експозиційне приміщення, починаючи з Художнього відділу на території Луцького замку. Їх стан викликає захоплення стабільністю протягом досить тривалого часу.
Формування досвіду реставрації Волинського іконопису почалося у Львові, де на початку XX століття в музеях уперше появилися твори волинських майстрів, таких близьких з Галицькими, адже звично говорити про Галицько-Волинський іконописний регіон. У Київському реставраційному Центрі і його Львівському філіалі продовжили справу порятунку волинського живопису, працюючи на новому рівні, який відповідав вимогам часу. Забезпечити успішну реставрацію ікон одного регіону, пов’язаного близькими техніко-технологічними особливостями, умовами зберігання і мірою збереженості може реставраційна школа, яка обслуговує певний культурний простір з його унікальними характеристиками. Для гідного збереження нашої мистецької спадщини це питання дуже важливе, його глибоко проаналізували науковці-реставратори В. І. Цитович та Т. Р. Тимченко [18]. Реставраційна школа не керується "згори”, а завжди виростають "знизу”, від початку живляться досвідом окремих людей. Кожен реставратор вносить у школу свої індивідуальні здобутки, неповторне сприйняття та розуміння пам’ятки. Дуже важливою є інформаційна відкритість реставратора, його здатність до діалогу, які забезпечують обмін унікальним досвідом. Динамічному та стабільному розвитку волинської реставраційної школи сприяють наукові конференції та видання спеціальної літератури. Є надія, що буде створено окремий збірник матеріалів, що стосуються вивчення та реставрації Волинського сакрального мистецтва з фаховим аналізом та висновками, гідними називатися волинською реставраційною школою.
Методи реставрації не є догмою, вони перевіряються, аналізуються, критикуються, обґрунтовано змінюються на більш досконалі, включають нові елементи. Техніко-технологічні дослідження волинських ікон на основі фізико-хімічних, біологічних аналізів та рентгенографії проводяться в ННДРЦУ і його Львівському філіалі, а також у Російському науково-дослідному інституті культурної і природної спадщини міста Москви. На їх аналітичних методах базується робота реставраторів, які завдячують таким науковцям, як: Ю, Братушко, Л. Лугіна, В. Распопіна, Н. Бредіс, Г. Осьмак, М. Друль, Л. Лебединець, О. Козак, В. Голіков, З. Жарікова, О. Асаулова, Н. Шевченко [2; 3; 7–10; 12–16].
У руках реставраторів подальше фізичне і духовне буття національної духовної спадщини. Волинський іконопис зазнав нищення у часи лихоліть, перетерпів багато непрофесійних поновлень, перемалювань, які суттєво змінили його первісний вигляд. Тому перед реставраційними заходами пам’ятку необхідно ретельно обстежити, щоб виробити правильну методику реставрації.
Співробітником московського інституту В. Голіковим на семи досліджуваних іконах XVII століття. виявлено бакани – органічні хроматичні матеріали, системне вивчення яких, тільки почалося. Вони широко застосовувались волинською іконописною майстернею так званого "іконописця 1630-го року”. Знайдено їх і на відомій іконі "Спас Вседержитель” XVII століття з Каменя-Каширського (І-260). Бакани мають прозору природу і лесувальний характер покриття, завдяки чому ними досягається багатство тонів. Їх клали на "глухе” темперне покриття або білий левкас. Таким чином, ще до ери олійного живопису вдавалося досягнути ефекту "сфумато”, тобто, світлоносності фарб. Для червоних барв використовували дикий шафран (сафлор), драконову кров, кошеніль (малиново-червоний пігмент кармін), для жовтих – куркуму (турмерин), шафран, алоє, гуммі-гут. Бакани утворювали з’єднанням протравлених органічних барвників з плівкоутворювачем колагенового походження (рибним, шкіряним, кролячим клеєм та ін.), або з органічним смоляним лаком.
Бакани використовувалися і видатним волинським іконописцем Йовом Конзелевичем. Червоні крила серафимів на його Городищенській іконі "Спас” та іконостасних одвірках, написані в подібній техніці. Світоносні фраби бачимо в подачі одягу святих на іконі кінця XVII століття "Святі Іоаким та Анна” (І-41).
Російські дослідники виявили специфічно тонкий шар між самим верхнім шаром грунту і нижньою границею фарбового шару. Він містить у 5–10 разів більше клею, ніж у середньому в левкасі і дуже подріблені частинки крейди. Шар з такими характеристиками належить до імприматур і виявлений в усіх семи волинських іконах XVII століття. Але ні в одній з цих ікон не знайдено повноцінно збереженого авторського оліфного покриття, лише зрідка його фрагментами. Це свідчить про те, що ікони піддавалися неодноразовому грубому чищенню і покривалися пізнішими смоляними лаками. Про це пише і київський хімік Ю. Братушко: "протягом свого життя ікони зазнавали значних перемалювань та реставраційних втручань... Характерна ознака – напівзруйнований старий (авторський) шар пігменту під поновлюючими шарами лаку чи новіших пігментів” [3, 99]. "Різнохарактерні радикальні поновлення (яким, можливо, передувало часткове видалення верхніх шарів авторського живопису) унеможливлюють виявлення тонкого прозорого завершального лесування олійними фарбами, яке В. Пещанський, свого часу, вважав характерною ознакою "живописного почерка” Йова Кондзелевича)” [4]. Потоншення захисного покриття під час реставрації іконопису не може бути категорично обов’язковим для наших ікон. Цей метод поширений в Росії і продиктований технологічними особливостями їх пам’яток, та й стан їх збереженості відрізняється від нашого. Об’єднує малярство волинських іконописців склад пігментів глинистих і залізо-окисних типів: свинцеве білило, ультрамарин, смальта, червона охра, кіновар, глауконіт (веронська або чеська земля), жовта охра, умбра, різні види кіптяви, а також індиго, сурик, зелені мідні пігменти, азурит. У складі санкиру (підмальовку для ликів святих) на відміну від інших іконописних шкіл відсутні домішки синіх чи зелених пігментів. Багатий досвід роботи по дослідженню цієї теми висвітлений у "Бюлетенях”, інформаційних випусках Львівського філіалу ННДРЦУ [6].
Значна частина волинських ікон дійшла до нас понищеною, з втратами живопису. Траплялося, що старий образ служив за основу для написання цілком іншого сюжету ("Св. Юрій Змієборець” Йова Кондзелевича, І-328). Церковним громадам дешевше було поновити стару ікону, ніж замовити нову. Найчастіше цей процес здійснювали непрофесійно, безцеремонно знищуючи автентичність. На багатьох давніх волинських іконах у кінці XIX століття залишив свій напис про так зване "обновлення” Іван Маркевич, маляр не високого професійного рівня, але популярний та активний у церковних колах. Підмальовував старі ікони і Томаш Михальський, популярний в середині XVIII століття народний маляр. Він зробив скромний напис на тильній стороні образа "Св. Іоаким та Анна” кінця XVII століття (І-41) невеликими літерами під верхньою шпугою про своє втручання в 1753 році. Ним був перемальований лише одяг святих. Рівень виконання ликів надзвичайно високий і професійний, тотожний творчій манері раннього Йова Кондзелевича. Лики збереглися добре, тому поновлювач не насмілився їх торкнути. З досвіду реставрації Богородчанського іконостасу Львівським філіалом ННДРЦУ зафіксовано, що "при виконанні попередніх реставраційних заходів було допущено ряд помилок, які призвели до непоправних втрат. Можливо були використані агресивні реагенти, які при виконанні розчисток проникали глибше за лакову плівку і разом з потемнілим лаком частково розчиняли авторський фарбовий шар аж до левкасу” [1, 129].
Завдяки ще одному важливому методу – рентгенологічному дослідженню – вдалося побачити внутрішній стан збереженості ікон, виявити технічні особливості їх структури. Так на іконі Йова Кондзелевича виявлено авторську композиційну розмітку у вигляді навскісних ліній, яка є безперечним доказом оригінальності його творів [5, 105–108].
Зібрання, яке б вмістило найповніший обсяг досліджень по реставрації волинського іконопису з фаховими аналізом та підсумками, чекає на окреме ілюстроване видання. На нього зможуть опертись реставратори нового покоління, які продовжать справу відновлення та зберігання нашої національної спадщини.
Ікони, реставровані художником-реставратором Л. Обухович за час роботи в ВКМ від 1982 до 2013 років :
"Вознесення Господнє” XVIIIст., Ж-322, реставрована 1983 р.
"Дванадесяті свята” XIX ст., РА-1620, реставрована 1984 р.
"Благовіщення Господнє”XVIII ст., Ж-319, реставрована 1984 р.
Поліхромна дерев’яна скульптура "Невідома свята” XVIII ст., С-21, реставрована 1985 р.
Йов Кондзелевич, "Спас Вседержитель” кін. XVII ст., І-109, реставрована 1989 р.
"Христос-Учитель” 1760 р., І-166, реставрована 1990 р.
"Христос-Учитель” XVIIст., І-137, реставрована 1991 р.
"Преображення Господнє” XVIII ст., Ж-320, реставрована 1995 р.
"Воскресіння Господнє” XVIII ст., Ж-321, реставрована 1995 р.
"Богоявлення Господнє” XVIII ст., Ж-317, реставрована 1995 р.
"Богородиця Одигітрія” поч. XVII ст., Ж-259, реставрована 1996 р.
Йов Кондзелевич "Св. Юрій Змієборець” поч. XVIIIст., РА-1064, реставрована 1997 р.
"Св. Юрій Змієборець” поч. XVII ст., І-158, реставрована 1997 р.
"Спас Вседержитель” поч. XVII ст., І-260, реставрована 1998–2000 р.
"Зішестя Святого Духа на апостолів” XVIII ст., Ж-318, реставрована – 2001 р.
"Св. Пророк Ілля” XVII ст., І-536, реставрована 2005 р.
"Св. Параскева” 1747 р., І-429, реставрована 2007 р.
"Богородиця Одигітрія” XV ст., Сято-Троїцька церква села Тростянець, Ківерцівського р-ну, Волинської обл., реставрована 2008 р.
"Різдво Христове” поч. XVII ст., І-266, реставрована 2008 р.
"Христос-Виноградна Лоза” 1749 р., Ж-234, реставрована 2009 р.
"Розп’яття Господнє” XVIII ст., РА-1429, реставрована 2011 р.
"Благовіщення Марії” XVIII ст., Ж-314, реставрована 2012 р.
"Христос Боремельський” 1776 р., І-279 – перебуває в процесі реставрації з 2013 року.
_____________________________________
1. Білецька-Зварич М. Реставрація одвірок та царських врат іконостаса церкви Воздвижения Чесного Хреста з монастиря Скит Манявський // Бюлетень 7. 2006. – С. 126–129.
2. Братушко Ю., Люльева С. Нанопланктонная идентификация меловых левкасов Волынской иконы // Сакральне мистецтво Волині. Матеріали IX міжнародної наукової конференції. – Луцьк, 2002.–С. 53.
3. Братушко Ю., Лугіна Л. Фізико-хімічні та стратиграфічні дослідження іконопису волинської ікони // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції. –Луцьк. 1997.– С. 98–100.
4. Братушко Ю., Цитович В. Фізико-хімічні дослідження деяких ікон, що відносяться до спадщини Йова Кондзелевича // Сакральне мистецтво Волині. Матеріали IX міжнародної наукової конференції. – Луцьк, 2002. – С. 16–19.
5. Бредіс Н. Рентгенографічні дослідження в атрибуції та експертизі творів іконопису // Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали XV міжнародної наукової конференції. - Луцьк, 2008. – С. 105–108.
6. Бюлетень 1–9 Інформаційний випуск ЛФ ННДРЦУ.– Львів, 1999–2007 pp.
7. Голиков В, Жарикова 3. Комплексне експериментальне дослідження волинської ікони «Спас» початку XVIIcт. // Пам’ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Питання дослідження, збереження та реставрації. Матеріали VI міжнародної наукової конференції.– Луцьк, 1999. – С. 84–92.
8. Голіков В. П., Жарікава З. Ф., Обухович Л. Я. Исследование некоторых технологических аспектов волынских икон первой половины XVII в. из коллекции Музея волынской иконы в г. Луцке // Проблеми збереження консервації та реставрації музейних пам’яток. II міжнародна науково-практична конференція. – Київ, 1999. – С. 35–45.
9. Друль М. В. Техніко-технологічне дослідження ікони «Деісус» з ВКМ // Бюлетень 3. – Львів, 2001. – С. 29–30.
10. Друль М. В. Техніко-технологічне дослідження іконостасу церкви Воздвижения Чесного Хреста Скиту Манявського // Бюлетень 7. – Львів, 2000.
11. 3а актом видачі № 19 від 18.12.1986 р. Пушкар Н. Ю. видала, а завідувач кафедрою Київського художнього інституту Беляй А. Ф. прийняв такі ікони: «Христос Учитель» XVIII ст., І-73, «Христос Учитель» XVIII ст., І-219; «Одигітрія» XVIII ст., І-61; «Одигітрія» XVIII ст., І-65; «Одигітрія» XVIII ст., І-218; «Одигітрія» ХVІІІ ст., І-289; «Юрій Змієборець» XVII ст., І-12; «Юрій Змієборець» XVII ст., І-45; «Св. Миколай» XVIII cт. І-13; «Св. Миколай» XVIII cт. І-55; «Св. Миколай» ХVІІІ ст. I-222; «Покрова» XVIII ст., І-83; «Покрова» ХІX ст., І-132; «Св. Параскева» XVIII ст., І-60; «Архангел Михаїл» 1740p. I- 160; «Благовіщення» початок XIX ст., PA-1592; «Св. Онуфрій» XVIII ст., РА-1627; «Воздвижения Чесного Хреста» XVIII ст., РА-1473; «Трійця» XVIII ст., І-167; «Преображення» XVIIIст., І-116; «Антоній і Феодосій Печерські» XVIII ст., І-162; «Іоаким та Анна» XVIII ст., (після зняття замолювань - XVII ст.), І-41.
12. Козак О. Дослідження хімічного складу матеріальних складових живопису ікон із спадщини Йова Кондзелевича // Бюлетень 7. – Львів, 2006. – С. 143–146.
13. Кондратюк Т., Жданова Н. Аспекти екологічної оцінки грибів, які пошкоджують твори іконопису. Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації // Тези та матеріали III Всеукраїнської наукової конференції. – Луцьк, 1996. – С. 74–78.
14. Митківська Т., Коваль Е. Мікологічна експертиза всяких ікон зі збірки ВКМ // Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали XIII міжнародної наукової конференції. – Луцьк, 2006. – С. 38–43.
15. Митківська Т. Коваль Е. Ушкодження грибами царських врат з колекції ВКМ // Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали X міжнародної наукової конференції. – Луцьк, 2003. – С. 75–78.
16. Обухович Л., Распопіна В. Проблеми реставрації та результати хімічних досліджень живопису ікони XV ст. «Одигітрія» з села Тростянець Ківерцівського району Волинської області // Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали XII міжнародної наукової конференції. – Луцьк, 2005. – С. 84–86.
17. Тимченко Т. Р. Проблеми розвитку музейної реставрації в Києві у 1910 – першій половині 1930-х pp. // Реставрація музейних пам’яток в сучасних умовах. Проблеми та шляхи їх вирішення: Тези та матеріали доп. Міжнар. наук.-практ. конф. (27–29 трав. 1998 р.). – Київ, 1998. – С. 154–157.
18. Цитович В. І., Тимченко Т. Р. Реставраційна школа як напрям: спроба визначення та аналізу поняття // Реставрація музейних пам’яток в сучасних умовах. Проблеми та шляхи їх вирішення: Тези та матеріали доп. Міжнар. наук.-практ. конф. (27–29 трав. 1998 р.). – Київ, 1998. – С. 169–171.
_______________________________
Волинська ікона: дослідження та реставрація. Науковий збірник. Випуск 20. Матеріали ХХ міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 27-28 серпня 2013 року. – Луцьк: ДП «Волинські старожитності», 2013. – С. 30-35.
Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Додав: volyn-museum (21.10.2013)
Переглядів: 539 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]