Головна » Статті » Волинський краєзнавчий музей
ВІХИ ІСТОРІЇ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА ВОЛИНІ ТА ОСНОВНІ ЗАСАДИ ВІДКРИТТЯ ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ (1917-1939 рр.).
Дмитро Зінько,
науковий співробітник Художнього музею,
відділу Волинського краєзнавчого музею, м. Луцьк
ВІХИ ІСТОРІЇ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА ВОЛИНІ ТА ОСНОВНІ ЗАСАДИ ВІДКРИТТЯ ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ (1917-1939 рр.)
Процес культурно-національного відродження в історії України містить в собі чимало таємниць, так званих «білих плям». Одна із них є історія розвитку музейної справи, її джерелознавчі та історичні аспекти. Період української революції 1917-1920 рр., в якому із найважливіших етапів є боротьба за утвердження незалежної української державності, до 1991 року радянськими істориками був найбільш замовчуваним та фальсифікованим. Цьому сприяли опубліковані збірки документів і матеріалів, які історична наука, будучи служницею тоталітарного режиму, ретельно добирала, промивала та відображала у вигідному для себе офіціозі руслі.
Отож 1917 рік – це рік революційних подій в Росії, які охопили й територію України. Із знищенням царизму на історичну арену виходить Центральна Рада. З перших днів свого існування вона розглядає проблему духовного відродження української нації. Вже в квітні цього ж року при центральній Раді був створений комітет з охорони пам’яток мистецтва та старовини, який займався музейною справою. Національно-визвольний рух ніс не тільки зміну соціально-політичної реформації, а й корінний злам усталених поглядів, звичаїв у житті багатьох верств населення. Все піддавалось бездумному знищенню, руйнівним розгромом князівських, поміщицьких – замків, палаців, маєтків, в яких гинули зібрані не одним поколінням мистецькі твори, зникали музейні збірки, які в роки першої світової війни остаточно не вдалось евакуювати.
У січні 1918 р. під натиском Червоної Армії Центральна Рада залишає Київ та переїжджає до Житомира, а відтак до Сарн та Ковеля. В лютому 1918 року Волинь окуповують австро-німецькі війська. Навесні 1919 р. на Волині зосереджуються головні сили Директорії. Незважаючи на надзвичайно напружений військовий стан, відсутність політичного єднання в уряді УНР, Директорія робить спробу вирішення непростих питань – національного будівництва, зокрема в збереженні пам’яток історії та культури, розвитку музейної справи.
Під час весняних боїв 1919 року війська Директорії переходять у відступ, на найбільшій частині Правобережної України встановлюється Радянська влада. Із дванадцяти повітів Волинської губернії вона встановлюється у дев’яти. Та лише у західних повітових губерніях таких як – Луцький, Володимир-Волинський та Ковельський, що славилися своїми унікальними пам’ятками, утримувались від зазіхань ворогуючої сторони. В порівнянні з іншими губерніями України якраз Волинь знаходилась у досить складному військово-політичному становищі, якому дещо сприяв природній актор географічного положення (лісова місцевість, волинське болотисте Полісся, важко доступні ґрунтові дороги та розкидані населенні пункти). Це складало своєрідний відбиток на вирішення багатьох проблем соціально-політичного, економічного та культурного стану (радянського будівництва), яке, крім цього, ще переривалося черговими військовими діями ворогуючих сторін, нападами різноманітних озброєних банд та повстань.
19 квітня 1919 року на Правобережній Радянській Україні був створений Волинський губревком [1]. 16 травня 1919 року при позашкільному відділі народної освіти губревкому був створений Волинський губернський комітет охорони пам’яток мистецтва і старовини – Волгубкопіс [2]. Незабаром у всіх повітах губернії були створені повітові комітети охорони пам’яток мистецтва і старовини –повіткопіси.
Черговий наступ польських військ перервав культурне будівництво на Волині. На деякий час територія регіону опинилась під владою польської держави. Після Червоної Армії з 10 серпня 1920 року Волинь знову стала Радянською, культурне будівництво та території відновлювалося в неймовірно важких умовах.
Згідно з Ризького мирного договору (який був підписаний у Ризі 18 березня 1921 р., що фактично анулював Варшавський договір поміж Польщею і урядом УНР 1920 р.), землі Західної України відійшли до складу польської держави. Мир у Ризі був формальним завершенням мілітарних дій Польщі і Радянської Росії в боротьбі з Україною.
У межах нового територіального розподілу Польща з властивої Волині утворює Волинське воєводство. Уряд Польщі на теренах України проводив свою денаціоналізаційну, полонізаційну політику щодо місцевого населення. Українська мова, як державна, заборонялася, її витісняли із шкіл, українців не допускали до роботи в державні установи і підприємства. Розпочалися повномасштабні репресії та масові арешти українців.
Упродовж 1921-1939 рр. питання організації регіональних музеїв на території польської держави займалася головна Рада Польського Товариства Краєзнавців (ПТК), яка знаходилась у Варшаві. Цінним джерелом з питань історії розвитку музейної справи на території Польщі є праця польського дослідника Antoniewicza W/ Zagodnienie sieci regionalnych muzeo’w w Polsce – Warszawa, 1933.
Розгалужена сітка місцевих ПТК на території Волинського воєводства відіграла важливу роль як у встановленні краєзнавства, так і в організації музеїв зокрема. У 30-х роках повітові осередки ПТК діяли в Луцьку, Володимир-Волинську та інших містах.
Питання організації музею на Волині, зокрема в Луцьку, назрівало вже давно. Перше повідомлення про Волинський музей знайдено в часописі «Ziemia Wolyn’ska» № 21 за 24 травня 1925 р. в статті Т. Гомулкевича «Про музей Волинський». Стаття інформує про виявлений скарб срібних монет, який має бути відданий до Народного музею у Варшаві. «На жаль, – ідеться в ній, – Луцьк не має власного музею і мусить віддавати речі до іншого музею… Необхідність такого закладу є аномалією, яка мусить бути скоро усунена…» [3].
У 1927 р. в Луцьку виникає краєзнавче товариство опіки над пам’ятками минулого, при якому в 1928 р. організовується історико-етнографічна секція. У вересні місяця товариство підготувало Волинську виставку народних промислів, в якій взяло участь з Волині – 62 народних майстри. Виставка започаткувала організацію Волинського музею, відкриття якого, за деякими даними, відбулося 16 червня 1929 року. Однак виявлений напис на титульній стороні «Пам’ятної книги Волинського музею» уточнюємо дату відкриття, а саме «Дня 28 червня 1929 р. о 6 годині вечора відбулася освячення музею». [4]. Новостворений музей очолив відомий колекціонер і етнограф професор – Олександр Прусевич, про що було повідомлено у пресі «Przeglad Wolynski» за 23 червня 1929 року [5]. Музей містився в кількох невеличких кімнатах і складався із відділів: природи (очолюваним професором Стефаном Мацкі), етнографічного, історичного минулого та художнього (із складом основного фонду – невеликою групою графічних робіт). Повнішу інформацію про відкриття музею та його збірки подає часопис «Ziemia Wolyn’ska» № 27 за 7 липня 1929 рік. Він повідомляє, що експозиція музею була побудована за науковою системою європейського зразка, експонати якої були досконало скомпоновані. Тут були представленні для огляду старі килими, одяг, предмети побуту тощо. Зали були заповненні документами, рукописами, волинськими друками, вишуканою місцевою порцеляною, кахлями, люльками, виробами із скла, витоки яких сягають ХVІ ст. В одній із кімнат експонувалися ткацькі вироби (кашміри, слуцькі пояси, тощо). Часопис акцентує, що: «Взагалі то не є Лувр чи Ермітаж, чи навіть Народний музей у Кракові, де можна бачити чудові речі. На це музей Волинський не може претендувати, бо збиралися ці експонати десятками років, з великими грошовими витратами. Через те тут черепки, замість цілих, частини тканини, замість цілих полотен і т. д. Все це цікаве і повчальне, бо тут є межа двох культур – сходу і заходу. Музей Волинський є стислий і регіональний. В порівняні з іншими такого типу, тобто провінційний (наприклад – в Гродно) представляє собою історію і культуру теї землі, ніж, що існувала кілька років тому. Одним словом – постала поважна наукова установа, а не склад якихось непотрібних речей» [6]. Дату відкриття Волинського музею 28 червня 1929 підтверджує міський часопис «Slowo polskie» № 58 за 28 червня 1929 року, в статті «Organizowane muzeum» 25 травня 1930 р. у музеї відбулася виставка збірки килимів, ініціатором створення якої став завідувач музею О. Прусевич.
У 1932 року після проведеної реорганізації Волинського краєзнавчого товариства та вступу до ПТК у Луцьку виникає – «Товариство приятелів музею», очолюване Волинським музеєм.
У 1933 році організовується Волинське наукове товариство, що взяло музей під свою опіку. В 1935 році Волинський музей перейшов під опіку «Волинського товариства приятелів наук». Відтоді робота в музеї істотно і помітно покращилася. Волинський музей встановив наукові контакти із установами інших міст: Варшави, Кракова, Львова та ін. «Музей той - писала дослідниця з Познані - О. Карпінська, в часописі «Ziemia Wolyn’ska», – піднесений до характеру наукового закладу в повному значені того слова, знаний фаховим персоналом, свідомий своїх знань».
За період 1935-1937 рр. художня збірка Волинського музею укомплектовувалася завдяки безкоштовним передачам та закупівлям. До музейного зібрання надійшли – «Альбом рисунків Юзефа Крашевського» (Варшава, 1861 р.), комплект літографій віденського маляра Генріха Пейера, підбірка малюнків із «Альбому історичних краєвидів» польського графіка Наполеона Орди (сьогодні наявні 38 листів [7]), твори живопису, стародруки та рукописні, книги тощо.
Активну участь у роботі Волинського музею брали: польський археолог, а згодом директор музею – Ян Йозеф Фітцке [8], наукові працівники Зиґмунд Леський, Анатолій Дублянський та охоронець фондівЮ. Нець та інші. Всі вони самовіддано поповнювали фонди музею пам’ятками старовини, насамперед археологічними знахідками, етнографічними матеріалами. Колекції пам’яток минулого передало до музею «Волинське товариство приятелів наук». Станом на 1938 р. у музеї Луцька налічувалося 9 тисяч пам’яток матеріальної, духовної та художньо-мистецької культури українського народу.
Український емігрант, волинянин (тепер житель Канади) Ф. Ф. Онуфрійчук у своїй книжці «Музейна збірка народних скарбів» (Йорктон, 1981 р.) писав, що в свій час він довго працював на Волині агрономом, розшукував різні історичні знахідки, що їх хлібороби – волиняни викопували чи виорювали плугам, які з часом йому довелося передати до Волинського музею в Луцьку. «І я був змушений в силу обставин всю збірку древніх експонатів залишити на рідній Волині. Прибувши до Канади, я знову розпочав розшукувати, купувати та збирати історичні й побутові пам’ятки нашого народу. І все, що зв’язане з нашою історією, культурою та мистецтвом… все це треба зберігати, любити та шанувати як своєрідні перлини української душі. Ясно, що з ходом часу багато людей відійде у вічність, багато установ зійде з обличчя землі, але ці музейні скарби – ніколи» [9, 13-17].
Волинський музей, будучи центральною музейною установою, надавав практичну і методичну допомогу в роботі музеїв – Острога, Кременця.
Проблема розвитку музейної справи на території Волинського воєводства порушувалися на сторінках місцевих часописів і щорічника «Ziemia Wolyn’ska» «Rocnik Wolyn’ski» та інших виданнях. Тут публікувалися актуальні статті Савицького Л. [10], Пшемиського К. [11], Буткевича Я. [12], Гофмана Я. [13] та інших.
 
У роки революційних звершень і громадської війни (1917-1920 рр.) прогресивна інтелігенція на території регіону, будучи незалежною від будь-яких партійних упереджень і амбіцій, об’єднавшись навколо діючих музеїв, докладала всіх зусиль, щоб зберегти пам’ятки минулого від варварського знищення і вивезення за кордон. У цьому полягає її історична місія яка, на жаль, до цього часу належно оцінена прийдешнім поколіннями не була. В складних умовах непередбачуваних військових дій, а з ними зміни політичних влад, нехтуючи власним життям, яке було для справжніх митців-патріотів малозначущим, вони дбали за збереження багатьох музейних колекцій.
Загалом, у складний для України час, коли навкруги панувала розруха, невизначеність, голод і холод, органи УНР, Директорії та Радянської влади надавали посильну допомогу музеям регіону в збереженні пам’яток історії та культури, вирішували питання музейного будівництва.
У роки тимчасової окупації краю польською державою (1921 – 1939 рр.) на території Волинського воєводства виникла низка нових музеїв, зокрема в м. Луцьку (1929 р.), м. Дубно (1934 р.), м. Рівному (1936 р.) та м. Кременці (1937 р). В їх організації брали активну участь люди різних національностей: українці, росіяни та поляки. Представники польської інтелігенції на той час мали високий рівень освіти, досвіду і професіоналізму, який був здобутий ними у престижних навчальних та музейних закладах Європи. Пліч-о-пліч з ними працювали місцеві кадри української інтелігенції, які набували відповідні знання європейської музеології. Численні пам’ятки українського народу, незважаючи на політичне забарвлення і відповідну інтерпретацію, в експозиційних музеїв займали чільне місце й утверджували невмирущість української духовності, її матеріальної тисячолітньої культури.
____________________
1. ЖОДА. – Ф. Р.-28. Оп. № 5. – Од. зб. № 1. – С. 1.
2. Там же. – Ф. Р.-31. Оп. № 2. – Од. зб. № 1. – С. 64.
3. Фонди ВКМ. Архів музею.
4. Фонди ВКМ. КДФ № 14085. КВ – 63404 (Ksiega pamiatkowa Muzeum Wolyn’skiego).
5. Ошуркевич О. З історії Волинського краєзнавчого музею // Волинський музей. Історія і сучасність. Тези та матеріали І наукової конференції. – Луцьк: Ініціал, 1998. – С. 5.
6. Ziemia Wolyn’ska. – 1929. - № 27.
7. Силюк А. М. Волинський музей в Луцьку та його діяльність в сфері накопичення і охорони памяток // Замосцько-Волинські музейні зошити. Випуск 4.– Замосць: GAUDIUM. 2006/2007. – С. 244.
8.Фітцке Ян Йозеф (12.01.1909 - 1939). Народився в Гдові Мисленицького повіту Краківського воєводства. Навчався у місцевій гімназії. Працював у Археологічному музеї ПАУ Кракова. У 1929-1933 рр. навчався в Ягеллонському університеті. Студіював давню історію. В 1933 р. здобув диплом – магістра наук. З 1933 – 1934 рр. працював у музеї етнографії м. Лодзі. 1935 році працює у відділі археології Краківського університету. З 1937 р. – головний охоронець Музею землі Волинської в Луцьку. Автор ряду наукових публікацій, активний діяч в археологічних дослідженнях Волині. Розстріляний більшовиками в таборі Катині.
9. Онуфрійчук Ф. Ф. Музейна збірка українських народних скарбів. – Йорктон, 1981. – С. 13 - 17.
10. Sawicki L. Muzeum Wolyn’skie w Lucku. // Ziemia. - 1930. - № 15 - 18. – Rok ХV. – S. 242 - 245.
11. Przemyski K. Muzeum Wolyn’skie w Lucku. // Ziemia. - 1930. - № 5. – Rok ХV. – S. 97 - 98.
Його ж: W sprawie muzeow powiatowych. //Dziennik urzadowy Kuratorium Os. Wol. – 11/62. – 1929. – S. 374 - 376.
12. Dudkiewiez J. Muzeum Wolyn’skie. – Warszawa, 1934. // Buletyn’ Historii Stuki I kultury. – R. I. - № 3.
13. Hoffman J. Wsprawie muzeow powietowych. //Dziennik urzadowy Kurŕtorium Os. Wol. – № 1/63. – 1930. – S. 19- 23.
___________________________________
Волинський музейний вісник: Музеї у дослідженні та збереженні пам’яток культурної спадщини західноукраїнських етнічних земель. Наук. зб. : Вип. 4. / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей; каф. документознавства і музейн. cправи ВНУ ім. Лесі Українки ; / упоряд. А. Силюк, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2012. – С. 167-170.
Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Додав: volyn-museum (31.10.2012)
Переглядів: 911 | Коментарі: 9 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]