Головна » Статті » Волинський краєзнавчий музей
ШЛЯХИ ЗАЛУЧЕННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ ДО ДЖЕРЕЛ ІСТОРИЧНОЇ СПАДЩИНИ.
Лариса ГРИБ
(Луцьк)
ШЛЯХИ ЗАЛУЧЕННЯ
ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ
ДО ДЖЕРЕЛ ІСТОРИЧНОЇ
СПАДЩИНИ
Важливу роль у процесі національного відродження в Україні у роки незалежності відіграють музеї. Саме музеї України мають великі потенційні можливості щодо виховання юного покоління на основі зразків матеріальної історичної спадщини. Перед усім це стосується музеїв історичного та краєзнавчого профілів.
Засобами розв’язання проблеми залучення підростаючого покоління до джерел історичної спадщини є різноманіття форм і методів роботи, пошук нових шляхів вдосконалення освітньо-виховного і патріотичного напрямку роботи музеїв. Зокрема працівниками Волинського краєзнавчого музею використовуються такі форми роботи з аудиторією: лекції, бесіди, виставки, науково-освітні заходи, а саме – уроки миру і уроки мужності, та краєзнавчі тематичні вечори, історичні години, зустрічі з ветеранами, тощо. У музеї розроблено цілий ряд масових науково-освітніх заходів, присвячених різноманітній тематиці з історії краю, таких як «Народознавство», «Видатні люди Волині», «Сторінки історії Волині», «Наші земляки», які вже стали традиційними. Щорічні конференції історичного напрямку на базі Волинського краєзнавчого музею та музеїв області також викликають свій резонанс у науковців, істориків, та звичайних дослідників історії Волинського краю.
Все це дає позитивні результати у процесі національного і патріотичного виховання серед молодого покоління, стимулює інтерес і прагнення до вивчення історії своєї країни і свого краю, виховання поваги до ветеранів, захисників рідної землі. Колектив музею вносить вагомий вклад у виховання підростаючого покоління у патріотичних національних традиціях українського народу. В те, щоб викристалізувати в юної зміни благородні почуття патріотизму, любові до рідної землі, свого народу, його мови, культури, звичаїв.
Ефективність виховання музейними засобами значною мірою визначається оригінальністю експонованих пам’яток, які мають здатність емоційно впливати на відвідувача. Контакт із такими реліквіями матеріальної і духовної культури дає змогу глибше зрозуміти і оцінити з позицій сьогодення події минулого. Волинський краєзнавчий музей протягом багатьох років плідно співпрацює з ветеранськими організаціями області. У музейних фондах зберігаються безцінні експонати, передані учасниками подій Великої Вітчизняної війни. Більшість із них представлені у постійно діючій експозиції «Волинь в роки Другої світової війни».
Важливо, що колекція музею постійно попо­внюються все новими й новими експонатами. Ба­гато з них всебічно висвітлюють період Великої Вітчизняної війни, тяжкі роки окупації, безсмертний подвиг воїнів-визволителів України.
Сьогодні музей є справжньою школою патріотичного виховання, громадянського змужніння. Коли оглядаєш нашу експозицію, дивишся на пожовклі від часу фотознімки, різні документи періоду Другої світової війни, то наче торкаєшся минулого, і оживає перед тобою історія. Вона закликає зберігати пам’ять, зобов’язує, вчить, щоб жахіття війни не було забуте. В той же час розумієш, що реалії життя такі, що з кожним роком сивочолих ветеранів тієї війни стає все менше. І на сьогоднішній день кожен з них є для нас нащадків безцінним джерелом пам’яті і унікальним свідком однієї з най страшніших воєн людства. Тому святу пам’ять про тих, кого немає з нами мусимо донести до підростаючого покоління, і звичайно ж надати слово живим.
Саме тому такими цікавими, справді пізнавальними є зустрічі з ветеранами війни,які щорічно організовує Волинський краєзнавчий музей у залах експозиції відділу новітньої історії. Школярі Луцьких шкіл чують живе слово свідка тих подій, також завжди мають можливість задати ветерану запитання, яке можливо виникло після почутої розповіді, а можливо було продумано заздалегідь перед зустріччю. І звичайно ж, є третій учасник дійства – це матеріали експозиції серед яких проходить інтерактивне живе спілкування, і з якими учні знайомляться на завершення заходу. Безмовні свідки тих подій можуть розповісти багато допитливим відвідувачам.
Сценарій тематичного вечора
«Бачу, ніби у сні... » (О.Богачук), приуроче­ного Дню партизанської Слави та 70-річчю від дня трагедії в с. Кортеліси Ратнівського району в роки Другої світової війни.
В залі розгорнуто фотодокументальну виставку «Волинь в роки Другої світової війни» та книжкову виставку «Партизанський рух на Волині». На екран проектується фото «Меморіал вічної слави у Луцьку» та пам’ятні місця Волині. За журнальним столиком сидять запрошені ветерани Другої світової війни.
Читець: вірш «Пам’ять” (О.Богачук).
Пам’ять стає на чати.
Брови як тінь.
Що таке чорне лихо —
знає Волинь!
Знає — і не забуде
вічно вона,
Як лютувала смертю
клята війна.
Дико дотла косила
в хижім вогні,
Клала в покоси димом
ночі і дні.
Мовчки читаю цифри —
важчі могил:
Скільки людей убито,
спалено сіл.
Серце моє навиліт
жах проколов —
Ні, то не просто цифри —
попіл і кров!
Низько схиляю думи —
біль земляків, —
Ні, то не просто цифри —
стогін і гнів!
Злився навік з гранітом
сивий метал.
Вийшла скорботна мати
на п’єдестал...
Вийшла і підвелася
на повний зріст.
Дише безсмертям нашим
полум’я зміст.
Сяйво його не згасне
в бурях століть —
Вічним вогнем на чатах
Пам’ять стоїть!
Сьогодні, напередодні Дня партизанської Слави – 70-річчя Кортеліської трагедії ми проводимо тематичний вечір «Бачу, ніби у сні...»
Немеркнучу сторінку в історію партизанського руху на Волині вписали перші загони народних месників, підпільні групи, очолювані М. Конищуком, І. Шишком, П. Самчуком, Р. Мартинюком, С. Шковородою, О. Філюком, В. Михайловським, М. Глазовим, що діяли в різних районах області вже наприкінці 1941 року.
Всього на Волині діяло близько 70 антифашистських груп і партизанських загонів.
Підпільники Луцька, Ковеля, Торчина, Голоб збирали відомості про ворога, передавали їх партизанам, випускали листівки, рятували військовополонених, використали бланки гітлерівських документів, нищили зрадників народу і окупантів.
З новою силою розгорілося полум’я партизанської боротьби восени 1942 року, коли прийшов на Волинь партизанський загін під командуванням А.Бринського з метою об’єднати усі місцеві партизанські загони, групи у з’єднання.
Не померкне у віках слава сильних духом – партизанів спеціального призначення Героїв Радянського Союзу М. Прокопюка, В. Карасьова, Д. Медведева.
Тисячу кілометрів з Чернігівщини на Волинь пройшло з боями з’єднання генерал-майора О. Федорова, двічі Героя Радянського Союзу. До речі, другий раз присвоєно звання Героя Радянського Союзу за операцію «Ковельський вузол», тобто – паралізувати роботи залізниць Ковельського вузла. Партизани-федорівці не давали гітлерівцям спокою ні вдень ні вночі. Летіли під укіс ворожі ешелони, які німецьке командування направляло на Курську дугу. Тільки в серпні підривники пустили під укіс 209 ворожих ешелонів. Ковельський вузол був практично закритий.
У вересні і жовтні ще 103 ворожих ешелонів не дійшли до фронту. За 10 місяців своєї бойової діяльності на Волині партизани-федорівці пустили під укіс 611 ешелонів, 8 бронепоїздів, близько 17 тисяч фашистів. Перемога у битві на Курській дузі кувалася і тут, під Ковелем.
Навічно вписані в героїчний літопис і імена партизанів. Уряд високо оцінив діяльність партизанських загонів в роки Великої Вітчизняної війни. У 2001 році був виданий Указ Президента України про встановлення «Дня партизанської Слави» з метою вшанування учасників підпільно-партизанського руху.
Сьогодні у нас в гостях : (представлення запрошених ветеранів).
Ми щиро вітаємо Вас з Днем партизанської Слави і дякуємо, що ви внесли свій вклад у Перемогу. Бажаємо Вам міцного здоров’я і всього найкращого.
Для Вас учні і вчителі Луцької музичної школи №1 ім. Ф. Шопена підготували пісні воєнних літ. (музичні вітання).
Ведучий: Мужньо обороняли нашу Волинь. Але через 2 тижня Волинь була окупована.
За період окупації фашисти вивезли з Волині на каторжні роботи в Німеччину 50 тисяч молодих людей, було вбито і замучено 150 тисяч чоловік. Спалено 402 населених пункти, 107 з них стерто з лиця землі. В тому числі і с. Кортеліси Ратнівського району. Німим свідком цієї трагедії лишився лише обгорілий дуб.
Читець: Бачу, ніби у сні те поліське село,
Закривавлений дим над лелечим крилом,
Бачу яму, як ніч,
І три тисячі пліч,
Що навіки в ту яму лягло.
Болем в серці моїм б’ється зболений стук
Спопелілих сердець і зала­маних рук,
Чую голос німий
Із важкої пітьми,
Із могили закопаних мук...
Виступ наукового працівника музею с. Кортеліси.
...Чорним смерчем пройшла над Кортелісами війна. Коли ж тільки гітлерівці окупували село, кортелісці не підкорилися фашистам — з перших днів війни піднялися вони на боротьбу з ворогом. Переховували поранених радянських бійців і офіцерів, не виконували розпоряджень гітлерівців і їх прислужників. Одразу ж почали жителі села формувати партизанську групу. Партизанами стали четверо братів: Максим Тимофійович, Артем Тимофійович, Хома Тимофійович, Антон Тимофійович Прокопчуки, Я.С. Карпук, А.М. Ліхван, В.Н. Дордюк. Незабаром у місцевому партизанському загоні було 47 жителів села та врятованих ними радянських воїнів. Загонові дали ім’я легендарного Щорса. Партизани чинили диверсії проти фашистів, нищили ворога, відбирали награбоване ними майно. В ніч з 25 по 26 травня 1942 року партизани розгромили поліцейську дільницю в Кортелісах. Мужнім і безстрашним знали у загоні і любили свого комісара Я.С. Карпука. При виконанні одного з завдань його оточило більше сотні фашистів. Щоб не потрапити до рук ненависного ворога живим, комісар підірвався на гранаті. А згодом загін імені Щорса увійшов до складу Ровенського партизанського з’єднання, яке діяло на Волині, Ровенщині, в Білорусі.
Гітлерівці скаженіли від злості і мстили мирним жителям села за кожну бойову операцію партизанів. Не раз, мов чорні круки, налітали на село карателі. Влітку 1942 року фашисти оточили село, зігнали всіх жителів у центр. Там привселюдно розстріляли 62-річну матір партизана В.М. Дордюка, батька та малолітніх дітей партизана А.М. Ліхвана та двох юнаків, які втекли з фашистської неволі і переховувалися в селі. Фашисти хотіли поставити людей на коліна, залякати і змусити підкоритися. Та полум’я партизанської боротьби після розправи над мирними людьми розгорілося з новою силою
Фашистські варвари розробили новий, ще жахливіший план – стерти з лиця землі Кортеліси разом з його жителями. Операція мала назву «Трикутник». ...Батальон знищує в районі північного сходу від Мокран села Бірки, Заболоття, Борисівку. Підрозділ «Нюрнберг» знищує Кортеліси», – зазначалося у тому зловісному наказі. 23 вересня 1942 року карателі оточили село. Зігнали людей в церкву і в навколишні будинки. І там розстрілювали їх. А коли вже нікуди було заганяти людей, гітлерівці знищували їх на майдані, скидаючи трупи в наспіх викопані ями. Варвари ще й хотіли замаскувати свій страшний злочин — під час розстрілу увімкнули на повну потужність мотори автомашин, бронеавтомобілів, мотоциклів. Близько 3000 чоловік – жінок, стариків, дітей знищили фашисти. Лише кільком жителям Кортеліс пощастило врятуватись Гітлерівці загарбали все, що було в домівках, а село підпалили. Згоріло 715 хліборобських осель. На місті села лишився сірий попіл. Тоді ж карателі знищили села і хутори Запоківне, Ягідкове, Тепечець, Косиці, Сніжки, Дорошів, Тарасове, Соснівку, Хомут та інші.
Не було кому вертатись в Кортеліси, щоб оплакати загиблих, відроджувати село. До того ж гітлерівці оголосили: хто з’явиться там — буде негайно розстріляний. Волинським Лідіце назвали в народі Кортеліси. Першими ступили на попелище 18 червня 1944 року радянські воїни. Після вигнання фашистів з рідної землі почали один по одному вертатися до Кортеліс, від яких лишилася в їх серці і пам’яті тільки назва, партизани. Вони вирішили: першими пам’ятником загиблим стане відроджене село. На згарищі піднялася хата партизана В.Н. Дордюка, а за нею й інших кортелісців. З ініціативи колишніх партизанів тут було створено у 1948 році колгосп «Червоний партизан». Згодом він став відділком радгоспу. Вся республіка відроджувала Кортеліси. За постановою Ради Міністрів УРСР від 10 червня 1967 року, розроблено генеральний план реконструкції села . І нині рік у рік Кортеліси все більше розбудовуються, стають все кращими, справжнім містечком хліборобів Полісся.»
Читці: Уривки з поеми О. Богачука «Стогін землі», «Горно».
Пахне світанок, настояний вереснем
Знов прокидається тихе село.
Пісню співаю воскреслим Кортелісам,
Важко ридаю над тим, що було.
Серце стискається й пульсом наболеним
Стукає в скроні і стукає в світ.
Тільки торкнися – і вибухне полум’ям
Гнів затамований, мов динамит.
Хто там окроплює дущі отрутою,
Свастики тінь заховавши в собі,
Ніби вже досить війною забутою
Нерви кошматити мирній добі?!
Ні, не забути нам! Завжди палатиме
Вічною славою й Вічним вогнем
Подвиг, освячений битвами ратними
І переможним омріяним днем!
Скільки убито! І скілько повішено!
Все це забути! Ганьба і зло!...
Чую, як зболена пам’ять притишено
Йде до могил і схиляє чоло.
***
Було це в чорок другім році,
Як відлітали журавлі...
То тут, то там ціпи на тоці
Перекликалися в селі.
Негайно ж треба змолотити
І заховати як на те...
А то припреться фріц неситий –
Все до зернини підмете.
Де вчора ще дрімала скиба,
Прокинулась озимина.
Війна війною, а без хліба
Не навоює і вона.
***
Не всіх загнали в церкву й школу.
Ще ждало п’ять глибоких ям
Свого кривавого засолу,
Коли замкнули божий храм.
І він почавсь! А говорили:
Скликають, іроди, на сход...
Аби загнати до могили.
Така мораль отих заброд!
Хіба надія може бути,
Коли ошкірюється звір?
Хіба чужинцеві збагнути,
Чого наш дух наперекір?
Іще ніхто, ніхто ніколи
Його з нас вибити не міг,
Які б нагайки не пороли
І не виляскував батіг!...
Ми –
не осика й не лозина,
Тремтіти й гнутися не нам,
Свободолюбна Україна
Не дасть пощади ворогам!
***
...А поки ще женуть до ями.
Ніхто не знає, дечия...
Дівчатко горнеться до мами –
Чорнявокосе ластів’я.
Ще спати хоче. Ще дрімота
Зліпає вії. Та не спить.
На дні сльози ховає потай
Солоне материне: «Цить...»
Хова й питає безголосе:
«Звідкіль взялися ці дядьки,
Що на усіх – очима косо,
Мов ненажерливі вовки?
Чого гарчать несамовито
І підганяють, щоб бігом?
Чого он той своїм копитом
Бабусю копає? Чого?!»
Бентежні чорні оченята
Росою сліз заволокло:
Шукали братика і тата,
Але не видно їх було.
***
Ступають люди. І в тривозі
Усяк заглиблено притих...
Ну, а старих везуть на возі
(Подбали, гицлі, і про них!).
Сидять закутані бабусі,
Що гріли кості на печі,
Діди в полатанім кожусі,
Кортеліські бородачі.
Сидять задумливо. Куди-то
І їм дорога пролягла?...
Вони не кидали і літом
Свого домашнього тепла.
Мета бандитської програми
Була конкретна і чітка:
Змести село, зарити в ями
Всіх – від колиски до ціпка.
«Куди ми, мамо? Мамо, мамо!
А де ж наш тато і Петрусь?
І їх! І їх кудись так само?
Я так боюся... так боюсь!...»
«Йо-йой, не плач, моя дитино,
Вони десь тамочки... Вони...
Вони знайдуться неодмінно.
У нас – ні крихітки вини...»
«І будем вкупі?» –
«Будем, доню...»
А хтось рванувся і побіг.
Сипнули постріли в погоню –
І втікача скосили з ніг...
***
Ведучий: Із поміж усіх сьогоднішніх мирних доріг є особливі – дороги пам’яті. І ведуть вони до священних місць, яких так багато на нашій землі, ведуть до пам’ятників, меморіалів, обелісків, що увічнюють подвиг народу.
І ми сьогодні, разом з вами, пройшлися однією із тисячі доріг пам’яті. Ми це повинні пам’ятати в ім’я життя, в ім’я миру на землі.
На екран проектують фотодокументальні кадри. Звучать пісні воєнних літ у виконанні учнів музичної школи № 1 ім. Ф. Шопена.
Література
1. Дзвони пам’яті. – К., 1987. – C. 21–30.
2. Волинь у другій світовій війні. Збірник наукових та публіцистичних статей, присвячений 60-річчю визволення Волинської області від фашистських загарбників. Луцьк, 2004. – С. 36–52.
3. Визволення Волині від фашистських окупантів. 60 років. – Л., 2004. – С. 28.
4. Денисюк В. Ратнівщина. Л., 1998. С. – 210–216.
5. Денисюк В. Волинь. Поезії. Факти. Цифри. Туристичні маршрути. – Л., 1997. С. – 19–120.
6. Філатенко А. Пам’ятники бойової слави на Волині. Л., 1976. – С.43–45.
7. Кортеліси. Фотоальбом. – К., 1981.
8. Незгасна пам’ять. – К, 1980.
9. Богачук О. «Горно». – К., 1984.
10 Богачук О. «Цвіт роси». – К, 1988.
______________________________________
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Ратнівщина в історії України та Волині. Науковий збірник. Випуск 42. Матеріали XLII Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, приуроченої 70-річчю Кортеліської трагедії 1942 року, смт. Ратне – с. Кортеліси, 20 вересня 2012 року. / Упоряд. А. Силюк, М. Михалевич. – Луцьк, 2012. – С. 246-250.
Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Додав: volyn-museum (13.03.2013)
Переглядів: 522 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]