Головна » Статті » Волинський краєзнавчий музей
ПОНАД ВСЕ ВОНИ ЛЮБИЛИ СВІЙ КОХАНИЙ КРАЙ...
ПОНАД ВСЕ ВОНИ ЛЮБИЛИ СВІЙ КОХАНИЙ КРАЙ...
Унікальна як за обсягом, так і за глибиною наукового дослідження та історичною цінністю експонатів виставка, присвячена 70-ій річниці Української повстанської армії, відкрилася у Волинському краєзнавчому музеї. Сотні раритетних матеріалів, документів із грифом «цілком таємно», світлин, листівок, марок, спогадів розкривають одну з найдраматичніших і найгероїчніших сторінок історії нашого народу.
Рівно двадцять років тому ми, невелика група волинян, перебували в Ольштинському воєводстві на святкуванні 50-річчя УПА. Неабияку сміливість мав проявити тоді голова об’єднання українців на Ольштинщині Степан Мігус, який організував це перше, безпрецедентне пошанування українських повстанців на польських теренах. Неабиякими відчайдухами мали бути і ті, хто відгукнувся на його пропозицію й разом з Олексієм Левченком вирушив у цю подорож через усю Польщу.
Небагато подібних потрясінь пережила я за свою довгу журналістську практику. Впродовж десяти днів у ті міста й містечка, де ми зупинялися, з усіх навколишніх сіл з’їжджалися етнічні українці — на автобусах, автівках, мотоциклах, велосипедах і навіть на возах. Слухали спів гурту «Чумацький шлях», поезію, спілкувалися з багаторічним в’язнем радянських таборів, членом Братства ветеранів ОУН-УПА Волинського краю, лучанином Олегом Дядіо. Нам казали, що переповнені вщерть зали, були буквально «окільцьовані» переодягнутими працівниками польської служби безпеки. Але жодного інциденту не виникло. Принаймні, привселюдного. Що було поза тим, знає хіба Степан Мігус.
А тамтешні українці, в яких ми ночували, зі сльозами на очах розповідали про пережите, про те, як їх виганяли з рідних домівок, із споконвічних українських земель, як змушували їхати сюди, під колишню Пруссію, й розселяли по занедбаних хуторах так, щоб навіть дві родини з одного села не жили поряд. А ще було багато добрих і щемливих спогадів про УПА. Запам’яталося, як літній чоловік, з яким ми проговорили майже до ранку, згадував своїх земляків:
— То були головно діти — сімнадцятирічні, вісімнадцятирічні, навіть п’ятнадцятирічні… Працьовиті сільські хлопці… А нас же шарпали з усіх боків, грабували, і захистити не було кому. От вони й створили самооборону і стали єдиними захисниками для своїх родин, сусідів. Не давали розграбувати господарки, рятували молодь від вивезення в Німеччину. А що мали робити, коли в нас нашу землю з дідівськими могилами забирали? З того й починалася повстанська армія. Вона не зазіхала і не посягалася на чуже — обороняла свою землю, свій народ, свої звичаї і мову. Такою армією пишатися треба, а її так тяжко оббрехали.
Оббріхування українських повстанців радянською пропагандою справді було безпрецедентним. Такого світ ще не знав. Для створення негативного образу УПА використовувалися і лжебоївки, і переодягнені в однострої повстанців загони енкаведистів, і «колодязьні» операції, на це працювали цілі відділи дезінформації. Розправи над вояками УПА вражали своєю жорстокістю. Страшні випробування випадали на долю їхніх родин. Тому нерідко оточені повстанці підкладали під голову гранату і підривали її — щоб переслідувачі не впізнали і не мучили рідних. А скільки матерів проходили повз тіла убитих синів і не могли підійти до них чи бодай сльозину зронити — щоб не накликати біду на інших дітей. Згадувати про ті події впродовж десятиліть було заборонено під страхом смерті. Зрештою, як і про голодомори на Східній Україні.
В Україні тільки після проголошення незалежності розпочалося дослідження історії УПА. Одним з перших взявся за висвітлення її «білих плям» Волинський краєзнавчий музей. Великий резонанс мала виставка, відкрита у ньому 1992 року, — на ній представили 32 роботи Ніла Хасевича, передані музеєві з архівів СБУ. Ця оригінальна збірка талановитого художника-графіка, випускника Варшавської академії мистецтв, активного учасника УПА, який загинув на Волині у бункері 1952 року, ввійшла і до цьогорічної виставки «З історії УПА на Волині: витоки, становлення, діяльність». Але тепер поряд із нею ще сім великих тематичних підбірок. На них — світлини очільників і відомих діячів УПА, зокрема Дмитра Клячківського, Романа Шухевича, Василя Кука, Сергія Качинського, оригінали повстанських видань та агітаційні матеріали, документи, які засвідчують спрямування повстанської діяльності на соціальний захист українців, бофони — грошові знаки повстанців, які стали прообразом української гривні. Окремий стенд присвячено жінкам, які боролися в лавах УПА.
На чільному місці — маленька іконка Покрови Божої Матері. Як сказала під час відкриття виставки заступник директора музею Євгенія Ковальчук, ця реліквія до останнього часу зберігалася в діаспорі. Тепер вона повернулася на рідну землю, на якій у роки боротьби складали присягу вояки УПА.
Серед низки документів під грифом «Совершенно секретно», представлених на виставці, — вражаючий наказ №0078/42 від 22 червня 1944 року, підписаний народним комісаром внутрішніх справ СРСР Берією та заступником народного комісара оборони СРСР, маршалом Жуковим. Ось лише кілька пунктів з нього: «Выслать в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, проживающих под властью немецких оккупантов», «выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии»,»выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться другим и не дать знать членам его семьи, которые находятся в Красной Армии», «для борьбы с антисоветскими бандитами перебросить 12 и 25 карательные дивизии НКВД»… Кажуть, цей наказ не був виконаним тільки тому, що забракло вагонів. Хоча тисячі і тисячі волинян все ж були вивезені на холодну чужину — хто за те, що дав сусідові-повстанцеві хлібину чи шматок сала, хто за висловлену вголос думку чи прочитану книжку, а хто тільки за те, що його хата під білою бляхою сподобалася новим господарям.
1945 року, як засвідчує інший документ, на Західну Україну було направлено 18 тисяч міліціонерів, переважно з Росії та частково зі Східної України, під час проведення великої блокади сюди ж перекинули 585 тисяч військовиків та енкаведистів, 75 тисяч з них — у Волинську область. Неважко уявити, якими були масштаби цієї війни і які потужні сили кидала нова влада на те, щоб придушити спротив місцевого населення, викоренити український національний дух і посіяти страх та покору.
— Всі експонати, зібрані у цьому залі, взяті з фондів музею, — зазначає автор виставки, старший науковий співробітник музею Сергій Лис. — Частину з них свого часу передано Службою безпеки України, більшість же — результат пошукової роботи працівників нашого музею. Це наймасштабніша за роки незалежності експозиція. На ній представлено чимало матеріалів, досі не відомих широкому загалу. Зокрема, про народно-визвольну організацію, створену Василем Куком 1944 року на теренах Волині. Вона планувалася, як всеукраїнський орган, який мав об’єднати всі сили, що боролися за незалежність України. Чимало документів, розроблених нею, зокрема про демократію, свободу слова, актуальні і сьогодні. Матеріали виставки спростовують загальноусталене твердження про те, що повстанський рух був тільки на Західній Україні. За даними самої радянської агентурної розвідки, викладеними в одному із «засекречених» документів, вороже ставлення українського населення до місцевих органів радянської влади спостерігалося в різних областях, «особенно в Киевской, Полтавской, Винницкой, Ровенской». Є дані про те, що чимало червоноармійців переходили на бік повстанців, що загін УПА діяв навіть на Кубані. Наша виставка заперечує і твердження про те, що УПА потерпіла поразку. Адже дисидентський рух, що виник у шістдесятих, був, по суті, продовженням їхньої справи, нові борці за волю України підхопили прапор попереднього покоління, тільки їхньою зброєю вже стало слово. І тому завершується експозиція стендом, на якому представлено матеріали про Українську Гельсінську групу, відомих діячів, які пройшли через перший і другий «покоси інтелігенції» у шістдесятих та сімдесятих роках і наближали незалежність України.
Вражаючі факти про армію без держави, яка, опинившись між двома гігантськими монстрами, боролася проти них — не заради слави і нагород, а тільки заради незалежності свого народу, навів під час відкриття виставки відомий дослідник УПА, автор трилогії «Вони боролися за волю України» кандидат історичних наук Володимир Дмитрук. Голова Братства ветеранів ОУН-УПА Волинського краю імені Клима Савура Василь Кушнір звернувся передусім до вихованців Волинського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, які стали першими відвідувачами виставки, із закликом так же любити і берегти Україну, як любили і берегли її вояки УПА. Славетний «Посвіт», яким керує Ростислав Кушнірук, виконав низку пісень повстанської тематики.
Надія ГУМЕНЮК
На фото: Вони назавжди лишилися молодими борцями за волю України.
_______________________________
Волинь-нова. – 2012. – 18 жовтня. – С. 14.
Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Додав: volyn-museum (18.10.2012)
Переглядів: 626 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]