| Головна » Статті » Волинський краєзнавчий музей |
ДЖЕРЕЛА ПІЗНАННЯ. ЗБІРКА ЛИСТІВ, АДРЕСОВАНА ОЛЕКСІЮ ОШУРКЕВИЧУ
|
Людмила МІРОШНИЧЕНКО-ГУСАК
(м. Луцьк)
ДЖЕРЕЛА ПІЗНАННЯ.
ЗБІРКА ЛИСТІВ,
АДРЕСОВАНА ОЛЕКСІЮ
ОШУРКЕВИЧУ
Наполегливий, скрупульозний дослідник, закоханий у рідний край, історію, культуру, мистецтво Волині – таким постає перед нами Олексій Федорович Ошуркевич. Його спадщина – неоціненний скарб для багатьох поколінь українців. Творчі зацікавлення Олекси Федоровича є досить різнобічними. Вони стосуються фольклору, етнографії, краєзнавства, літературознавства, музейництва. Більшість зібраних і досліджених ним матеріалів опубліковані в монографіях, збірниках, періодичних виданнях. Однак є ще й інші джерела, з яких ми можемо почерпнути відомості про життєвий шлях та творчі здобутки відомого волинянина. Частину з них у 2011 році передала до Волинського краєзнавчого музею рідна сестра Галина Ошуркевич, яка проживає в м. Берестечку. Це особисті речі, документи, альбоми та папки з фотографіями, колекції значків і поштових листівок, листи, адресовані досліднику від родини, друзів, колег. Ця спадщина є ще одним джерелом пізнання особистості Олекси Федоровича Ошуркевича.
Будучи людиною скромною, він не виносив на широкий загал особисті переживання, невдачі, турботи. Однак з розкритою душею спілкувався з однодумцями, близькими по духу людьми. Свідченням цього є численні листи, надіслані до нього. Ці невеликі крихти з історії свого життя він зберігав у великому портфелі, акуратно перев’язаними і згрупованими за роками надходження (з 1958 по 1989 роки). У кінці 80-х років ХХ століття їх стає все менше і менше. Для спілкування використовується переважно телефонний зв’язок. Тому на адресу дослідника частіше надходять вітальні листівки із засвідченням шани й поваги до нього.
Всі листи з конвертами мають вихідні дані: хто, кому і куди надсилає лист. Надходили вісточки до Олекси Федоровича з багатьох населених пунктів Волинської, Рівненської, Львівської, Івано-Франківської областей, міст Львова, Києва, Санкт-Петербургу, Москви та інших. Спілкувався він з однокласниками, однокурсниками, колегами по роботі, друзями, краєзнавцями, дослідниками, видавцями тощо.
Коли вирушив із Берестечка здобувати вищу освіту й шукати власної долі, він вперше залишив родинне обійстя. Та мамине серце завжди вболівало за життя сина, де б він не був. А тому й писала Олександра Ісааківна досить часто. У невеличких за змістом листах відчувалася туга за улюбленим сином Альошею. Щоразу запитувала про життя, здоров’я, сповіщала про щоденні турботи сім’ї, просила частіше відвідувати рідну домівку, чекала його на кожне свято, вихідні.
У збірці епістолярної спадщини зберігся лист від 14 жовтня 1958 року, адресований редактору Ковельської міської газети «Прапор Леніна» від Тараса Івановича Франка. (В той час О. Ошуркевич працював там на посаді завідувача відділом листів.) Це лист-звернення до волинських журналістів з проханням частіше висвітлювати в періодиці матеріали про пам’ятні місця, пов’язані з іменем Лесі Українки, у зв’язку з відзначенням українцями 50-річчя від дня її смерті. Автор пропонує збирати твори, формувати фонд матеріалів про видатну землячку.
Влаштувавшись у 1961 році на роботу до Волинського обласного краєзнавчого музею, Олекса Федорович цікавився життям і творчістю відомих українців, вихідців з Волині, налагоджував з ними листування, збирав відомості.
Так він листувався з донькою українського художника Андроника Лазарчука Оленою Михалевич, що проживала в м. Борзна Чернігівської області. Домовлявся про передачу творчих робіт батька до музею в Луцьку. Разом розшукували учнів Лазарчука, збирали спогади про нього.
Спілкувався з академіком Євгеном Степановичем Шабліовським. Останнім адресовано кілька листів до Луцька. В одному з них (від 28.06.1961 р.) автор повідомляє, що найближчим часом має вийти його книга «Народ і слово Шевченка», яку обов’язково надішле і буде радий за відгук про неї від земляків (родом з м. Каменя-Каширського). В наступному листі (від 31.03.1963 р. ) вже дякує О. Ошуркевичу за статтю про книгу і сповіщає, що хворіє після двадцятирічної голгофи на Заполяр’ї, а хотів би зробити ще багато та заважають ще й різні неприємні провокації.
У 1961 році з Києва надійшов ще один важливий лист від письменниці Ганни Жежко. Відповідаючи на звернення Олекси Федоровича, вона надіслала йому зошит з сімома своїми віршами, написаними в 1925–1926 роках, після звільнення з Ковельської тюрми. Ганна Юхимівна перший раз була ув’язнена 1923 р., після організації нею Першотравневої демонстрації проти польського режиму Ю. Пілсудського, вдруге – 1937 року, безпідставно репресована й відбувала покарання на Колимі.
Відписав О. Ошуркевичу у 1964 році Олексій Омельчук, актор академічного театру імені Івана Франка (м. Київ). Повідомив про себе короткі біографічні дані, зазначив, що родом з м. Устилуга. Поділився творчими здобутками. У 1953 році Олексію Володимировичу було присвоєне звання заслуженого артиста УРСР.
Такі ж два листи надійшли Олексі Федоровичу й від уродженця Волині, художника Володимира Дмитровича Фатальчука. В них автор подав коротку біографічну довідку і подякував за статтю, надруковану про нього в рідному Горохові.
Спілкувався Олекса Ошуркевич й з іншими відомими українськими культурними діячами: літературознавцем Миколою Гнатюком, прозаїком Орестом Сливинським, музикознавцем Олександром Правдюком, етнографом Романом Кирчівим, майстринею і фольклористом Марією Руденко. Відомий дослідник Григорій Дем’ян у листах висловлював радість і зацікавлення невтомною подвижницькою працею Олекси Федоровича.
Все своє життя Олекса Ошуркевич цікавився життям і творчістю славетної землячки Лесі Українки. Ця тема здружила його з Мирославом Морозом, літературознавцем, бібліографом, етнографом, фольклористом. Мирослав Олександрович неодноразово звертався до колеги по допомогу: зібрати різні необхідні матеріали про знамениту письменницю, її родину, оточення для бібліографічних збірників, біографічних праць, науково-популярних видань. Дослідники ділилися відомостями, які вдалося зібрати про подругу Лесі Українки Марію Биковську. Доля цієї особистості поєднала їх ще з одним краєзнавцем Макаром Середюком із Кременця.
Вихідцем з Волині є відомий український дослідник народної архітектури Архип Григорович Данилюк. Проживав і працював він у Львові, та частенько навідувався до Луцька, де зустрічався з друзями, колегами, одногрупниками. Олексу Федоровича й Архипа Данилюка об’єднували дослідження культури рідного краю. Вони ділились враженнями про поїздки, творчі плани, брали участь в конференціях, вітали один одного зі святами тощо. Свої листи Архип Григорович розпочинав щирим зверненням «Дорогий Друже!».
Вивчаючи і популяризуючи фольклорні традиції волинського краю Олекса Ошуркевич переписувався з Яковом Сичиком із села Обеніжі Турійського району Волинської області. Від нього дослідник записав процес виготовлення труби з кори та кілька пісень, які виконували старожили села. Пізніше ці матеріали були включені до видання Полісько-Волинського народознавчого центру «Затрубили труби» ( З історії народних музичних інструментів ), (Луцьк, 1993 ).
На цю ж тематику він спілкувався й з Леоном Калениковичем Пучковським, краєзнавцем з села Литовеж Іваничівського району. Заохочував збирати народнопісенну творчість й фольклориста-аматора О. І. Бренчука з села Лобна Любешівського району. Від нього до Олекси Федоровича надійшло двадцять сім листів. В них автор розповідав про своє життя, цікаві зустрічі, подорожі, роботу з школярами. Він допомагав розшукувати відомості про трубку із деревної кори, записував пісні від народної співачки Ганни Швирид. Спілкувався дослідник з краєзнавцем Миколою Корзонюком із села Бужанка Іваничівського району. Запрошував його на обласні семінари керівників фольклорних колективів. У відповідь Микола Матвійович ділився своїми творчими планами.
У листі з села Боровичі Маневицького району від Аршулік Л. І. лунає вдячність О. Ошуркевичу за ті теплі слова, які були висловлені про них в газетній публікації та повідомляють, що із задоволенням слухали пісні родини в радіозаписі.
Олекса Ошуркевич багато років був членом Волинської обласної організації Товариства охорони пам’яток культури та історії. В листах, які надходили від Правління цієї організації, повідомлялося про дати засідання президії правління, запрошували взяти участь в роботі пленуму, підготувати звіт секції етнографії та фольклору тощо. Олекса Федорович залучав до цієї важливої справи небайдужих волинян. Так в листі від В’ячеслава Лукича Ковальського обговорювалося питання створення осередку цього товариства в місті Володимирі-Волинському.
Тісна співпраця та дружні стосунки поєднали Олексу Федоровича і відомого музикознавця-фольклориста Михайла Васильовича Мишанича. Їх спільна збірка вийшла друком у Луцьку 1998 року під назвою «Пісні з Колодяжна». В ній упорядником виступив О. Ошуркевич а нотні транскрипції були виконані М. Мишаничем. У листах до Олексія Федоровича обговорювалися питання роботи над збірником пісень від початкового до завершального етапу, йшла мова про дослідження музичної культури, збір пісенних творів, обмінювались літературними новинками тощо.
Більше сорока п’яти листів надійшло від фольклориста, краєзнавця з м. Кременця Тернопільської області. Колега, наставник, товариш Олександр Вітенко ділився з однодумцем щирими словами про спільні захоплення, дослідження, подорожі. Бідкався, що літа не ті і здоров’я підводить, щоб активно займатися пошуковою роботою. Та з настанням тепла знову вирушав у пошуки народнопісенної творчості українців. Запрошував до свого гурту й Олексу Федоровича. Розповідав про захоплюючі подорожі до Жидачева, Львова, Києва, Чернігова. Дякував досліднику за написану статтю «Шукач пісенних скарбів» до газети «Наше слово» з нагоди 80-літнього ювілею фольклориста. На схилі літ Олександр Вітенко відчував себе самотньою людиною і лише «листи приносять розраду» – писав він. Листування тривало з 1969 по 1974 рік.
В Олексія Федоровича збереглася велика збірка кореспонденції, надісланої із різних установ, закладів, видавництв. Два з них – листи-повідомлення (12.07. та 20.08.1952 р.), в яких йшлося про допущення О. Ф. Ошуркевича до вступних екзаменів та про зарахування його студентом філологічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка.
Листи, адресовані з Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР, містять інформацію про матеріали з архіву Лесі Українки та родини Косачів.
З Інституту мовознавства імені О. О. Потебні АН УРСР подавалися відомості про походження географічних назв «Волинь», «Луцьк», «Стир», терміну «берест», які Олекса Ошуркевич використав у своїх дослідженнях.
Надсилав він запити і в Державний центральний музей музичної культури імені М. І. Глінки (м. Москва). У відповідь сповіщалося про праці К. В. Квітки та відсутність матеріалів про співачку Л. І. Белемціну-Кармаліну.
З Інституту слов’янознавства і балканістики АН СРСР ( м. Москва ) в 1982 році надійшло повідомлення, що відіслані О. Ошуркевичем тези включені до збірника конференції. А в листі з Республіканського видавництва «Каменяр» просили дослідника прорецензувати рукопис Г. С. Дем’янчука «Семи криниць водиця».
Впродовж багатьох років тривало спілкування Олексія Федоровича зі співробітниками Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Т. Рильського (листи від О. Дея, В. Хоменка, Г. Іванько, А. Іоаніді). Працівники відділу фондів дякували йому за надіслані записи народних драм, пісень, балад, прислів’їв, приказок з Волині і Полісся. Дослідники Валентина Борисенко, Олександр Курочкін запитували про дослідження певних тем матеріальної і духовної культури на теренах нашого краю. Від колективу працівників Інституту часто надходили вітальні листівки на адресу фольклориста. У листах з редакції журналу «Народна творчість та етнографія» повідомлялось про включення статей О. Ошуркевича до номерів видання, висловлювалась подяка за активне поширення журналу та залучення нових передплатників.
Ще одним важливим напрямком зацікавлень Олекси Федоровича була історія рідного Берестечка. По частинках він збирав відомості, писав запити до різних установ. У 1975 році (14.03) з Центрального державного архіву повідомили, що фотокопії документу про підтвердження магдебурзького права місту Берестечку будуть згодом надіслані. Із Житомирського обласного архіву вислали плівку з копією статті Сендульського «Містечко Берестечко Дубенського повіту».
Отож, в запропонованій статті лише побіжно звернено увагу на рукописні сторінки історії життя й діяльності етнографа, фольклориста, краєзнавця Олекси Ошуркевича. Збірка листів ще не повністю опрацьована. Частина згрупована за авторами, записана в книги колекційного опису і зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею:
- Колекційний опис №1. Листи від колег, друзів, знайомих. КДФ 23781-23837;
- Колекційний опис №2. Листи від колег, друзів, знайомих. КДФ 23848-23926;
- Колекційний опис №3. Листи від колег, друзів, знайомих. КДФ 23927-24007;
- Колекційний опис №4. Листи із установ та редакцій за період з 1952 по 1985 рр. КДФ 24013-24055;
- Колекційний опис №5. Листи із установ, та редакцій за період з 1952 по 1985 рр. КДФ 24056-24096;
- Колекційний опис №6. Листи від Сичика Я. П. та Середюка М. Ф. 1970-1980 і рр. КДФ 24101-24150.
Для дослідження життєпису О. Ошуркевича згадані листи мають важливе значення ще й тому, що написані вони різними авторами та містять не лише відомості про його життєві стежини, а й словом чи кількома рядками висловлюється повага, шана до цієї світлої людини, і є безсумнівним джерелом пізнання його особистості.
________________________________
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Народна культура і музеї. Науковий збірник. Випуск 44. Матеріали Четвертої Всеукраїнської науково-етнографічної конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження Олекси Ошуркевича, 16-17 квітня 2013 року, м. Луцьк. Упоряд. Є. І. Ковальчук, Л. А. Мірошниченко-Гусак. – Луцьк, 2013. – С. 15-17.
|
|
|
|
|
| Переглядів: 1134 | Рейтинг: 5.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |