Головна » Статті » Волинський краєзнавчий музей
ДО ПИТАННЯ ЕТНІЧНОЇ НАЛЕЖНОСТІ КАЗАНА XІІ – XIII СТОЛІТЬ З ФОНДІВ ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ

Юрій МАЗУРИК (Луцьк)

ДО ПИТАННЯ ЕТНІЧНОЇ НАЛЕЖНОСТІ КАЗАНА XІІ – XIII СТОЛІТЬ З ФОНДІВ ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ

До фондів Волинського краєзнавчого музею у 1977 році з приватної колекції В.Л. Ковальського був переданий казан, виготовлений з листової бронзи. За свідченням краєзнавця П.М. Заклекти, казан був знайдений колекціонером на території м. Володимира-Волинського у річці Луга, поблизу городища X – XIII ст., залишків літописного Володимира. Облікований під інвентарним № Р4-521, віддавна розташований в експозиції середньовічної історії у підтемі «Галицько-Волинське князівство» як «Посудина мідна XIII ст. з м. Володимир-Волинського».

В перше фото казана опубліковано в книзі О.Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» у розділі «м. Володимир-Волинськ»,1 однак в тексті не згадується про цю посудину. Без сумніву ця незвична для Волині знахідка зацікавила автора. Не з’ясовано, але дуже цікаво на основі яких джерел досліднику вдалось об’єктивно датувати цей казан .

Дана посудина привертає і нашу увагу оскільки це дійсно рідкісна знахідка не тільки на теренах Волині, а Давнької Русі . Ціль нашої статті з’ясувати етнічну належність казана у світлі аналогічних знахідок.

Провівши візуальне обстеження казана можна реконструювати техніку виготовлення та її етапи. (Рис.1.1)

Казан банкоподібної форми із складнопрофільованим вінчиком та S-видними стінками, які округло звужуються до плоского дна. Висота посудини – 14 см; діаметр вінчика – 14,4 см; діаметр дна – 8,4 см; товщина бронзових листів - 0,1 см.

Вінчик злегка відігнутий назовню переходить у слабо виражену шийку, піднімаються уступом від низько опущених плічок корпусу. На вінцях з протилежних сторін знаходяться по дві заклепки, які кріпили вушка для дужки.

У верхній частині вінчика, приблизно 1 см, утворений уступ на який зручно може лягати покришка. Уступ має профіль прямого кута, вершина якого вигнута у внутрішню сторону казана. Окрім цього верхній край вінчика потовщений, тобто верхня полоса шириною до 0,5 см була рівномірно загнута назовню і склепана в двоє. Така складнопрофільованість вінчика надає посудині більшої стійкості від деформації.

Казан виготовлений з двох частин – верхньої і придонної. Верхня частина виготовлена із одного прямокутного листа. Ймовірно на цьому етапі методом ковки, листу надавалася форма вінчика, шийки і плічок корпусу. По ширині одного краю, цього листа були зроблені рівномірні розрізи в середньому на один сантиметр і на такій же віддалі один від одного, таким чином розрізи йдуть в один ряд з рівномірним інтервалом, що утворило ряд квадратних зубців, які через один, в шахматному порядку, були відігнуті в протилежні сторони, тобто розділені на два ряди. Потім лист був вигнутий по колу і протилежний край листа був вставлений у проміжок, що утворився між зубцями. Ці два ряди зубців і протилежний край листа між ними приклепувалися і стінка казана скріплювалася вертикальним швом. Таким чином була виготовлена верхня, циліндроподібна частина казана.

Придонна частина виготовлена у вигляді миски, вкована із одного листа, по верхньому краю, якої були зроблені аналогічні розрізи, які через один були відігнуті в протилежні сторони, а у цей проміжок, що утворився між зубцями був вставлений уже нижній край верхньої частини казана та проклепаний. Таким чином дві частин казана були скріплені горизонтальним швом, що було кінцевим результатом виготовлення посудини. Після чого на вінчику були прикріплені два вушка та встановлена дужка.

Звертаємо увагу, що кріплення бронзових листів казана нагадує своєрідний замок. Внаслідок проведення вищезгаданих технічних операцій утворювався надійний і щільний з’єднуючий шов у вигляді «зубців», як одна із характерних ознак казана.

Прямої аналогії такої посудини нам не відомо, але найближчі аналогічні посудини з листової бронзи (міді) відомі, як казани середньовічних кочівників. Дослідник цієї теми М.Л.Шевцов виділив в загальному 37 археологічних знахідок які сконцентровані на вузькій території степів від Дніпра до Волги, в основному вони походять із поховань. По формі та по техніці виготовлення дослідник розділив їх на три типи (деякі типи у свою чергу поділяються на підтипи)2. Акцент зроблено на принцип техніки виготовлення, а саме:

  • виковані із одного листа;
  • виготовлені з двох листів металу, з’єднаних між собою простим прокованим швом;
  • виготовлені з двох листів металу, з’єднаних між собою заклепками, які йдуть в один ряд з рівномірним інтервалом;
  • виготовлені з декількох листів металу, з’єднаних між собою заклепками (іноді в два рядка).

Найбільшу нашу увагу привертає третій тип. (Рис.1.2-4) Цей тип казанів відрізняється від попередніх системою з’єднання стінок і дна. У даному випадку майстром була вибрана більш складна техніка з’єднання швів, які представляють собою своєрідний замок: прямокутні язики, які йдуть по краю однієї стінки, впущені в спеціальні прорізи другої, а потім загнуті та заклепані. У загальному він дуже похожий на з’єднуючий шов у вигляді «зубців», який описано вище у казана з м. Володимир-Волинська.

Описуючи III тип казанів, М.Л.Шевцов припускає, що така система кріплення листів, очевидно, була недостатньо ефективною і казани зроблені в цій техніці, дуже рідкісні.3 Однак у світлі досліджень останніх років нам відомі ще ряд археологічних знахідок,4 зокрема це два казани виявлені під час проведення гідроархеологічних досліджень під керівництвом автора в руслі річки Старий Дніпро біля острова Хортиця (Рис.1.5,6).5 Слід зазначити, що вони аналогічні за формою вінчика, стінки, дна і технікою з’єднання швів у вигляді «зубців» з казаном із урочища «Морська кошара» міста Скадовська Херсонської області (Рис.1.4). Казан із урочища «Морська кошара» опублікований у ряді академічних видань, таким чином його можна вважати еталонним щодо III типу по клясифікації М. Шевцова.6

Щодо казанів із Старого Дніпра то автору, як начальнику гідроархеологічного загону, археологічної експедиції «Хортиця-89», сформованої Державним історико-культурним заповідником на о. Хортиця, згідно службових обов’язків довелося провести детальне візуальне обстеження знахідок в натурі. На основі результатів обстеження можна стверджувати, що в порівняні з казаном із м. Володимир-Волинська вони мають відмінності: в двічі більші за розмірами; напівсверичне дно. Але окрім цього вони мають і вагомі спільні риси, а саме форма вінчика і техніка з’єднання швів у вигляді «зубців». Така обставина вказує, що вони могли виготовлятися в одній майстерні, або ж майстрами одної школи.

Казани з листової бронзи (міді) при своїх розмірах мають незначну вагу, що в побуті кочівників було досить зручно при постійних переїздах. Також при приготуванні їжі на вогні, через тонкі листи металу тепловіддача проходила набагато швидше до рідини у казані. Це при обмежені палива (зокрема деревини) в степу надавало свої переваги.

В побуті осілих народів посуд виготовлявся з кераміки, який повністю задовольняв кухонний набір. Однак щодо дружинників які виступали в походи і досить далекі, які часом проходили через степ, то виникає питання, яким посудом користувалися в цих умовах воїни. За логікою речей це мав бути зручний при переїздах металевий посуд, однак питання про спорядження дружинників підчас походу наданий час мало досліджене за браком артефактів.

На теренах Волині в давньоруських культурних шарах є лише археологічні знахідки фраґменти бронзових листів, на деяких з них прослідковується з’єднувальний шов у вигляді прямокутних зубців.

Під час розкопок городища X – XII ст. поблизу с. Жорнів Дубнівського району Рівненської области, в заповнені споруди №1 було виявлено уламок бронзової посудини із двома з’єднувальними швами у вигляді прямокутних зубців. За вінцями гончарних горшків із заповнення, споруду можна датувати другою половиною ХІ - перша половина ХІІ століть.7

Під час археологічних досліджень давньоруського городища XII – XIII ст. біля с. Новоугрузьке Любомльського району Волинської області, залишків літописного міста Угровська,8 в культурному шарі другої половини XIII ст. було виявлено три фрагменти бронзових листів товщиною 0,1 см. Листи деформовані, приблизні розміри 1) 9,0 х 10,0 см; 2) 10,0 х 14,5 см; 3) 16,0 х 8,0 см. Застосування цих листів могло бути досить широке. Вони знайдені поряд із знахідками які можуть свідчити про наявність тут у давньоруський період монументальної споруди (церкви). Невиключно, що вони могли застосовуватися, як покрівля. Однак найбільшу увагу привертає фраґмент бронзового листа розміром 9 х 10 см, після очистки якого від окисів металу було виявлено з’єднувальний шов у вигляді прямокутних зубців, тому невиключно, що це могли бути і фрагменти казана.

Ми не можемо констатувати чи ці бронзові вироби були місцевого виробництва чи привезені, але оскільки вони були знайдені на поселеннях то безспірно для давньоруських майстрів техніка з’єднання швів у вигляді «зубців» була відома. Питання чи виготовляли майстри такий посуд, як казани, за браком археологічних артефактів залишається відкритим.

Як вказує М. Шевцов, відсутність казанів у матеріалах розкопок пам’ятників осілих народів, прилеглих до кочового степу, дозволяє вважати їх знахідки у кочівників продуктом місцевого виробництва, тим більше, що знахідки близьких і аналогічних посудин у більш ранню епоху можуть свідчити про спадкоємність пізньокочівницьких казанів від більш ранніх. На користь думки дослідника про місцеве виробництво казанів свідчить і їхнє поширення на території, яка постійно знаходилася під владою кочівників й навіть була центром половецких угруповань.9 Наприклад з дев’ять відомих казанів III типу, п’ять знайдено на території Запорозької області, в давнину це були терени кочовищ придніпровських половців, об’єднання досить важливого в політичному відношенні середньовічних кочівників.10 Така обставина дозволяє локалізувати територію виготовлення казанів цього типу.

В побуті кочівників казани використовувалися за своїм функціональним призначенням, всі дослідники звертають увагу на їх закопченість. Однак в похованнях казани представляють одну з найцікавіших частин поховального обряду. Як правило при похованні багатого та впливового воїна у захоронення ставився казан як ознака годувальника і голови роду, племені.11 Це вказує, що одним з помітних зовнішніх атрибутів влади кошового в сім’ї був казан.12 Видимо, це був досить дорогий посуд, недарма він не тільки відігравав практичну ролю в побуті, але й був символом єдності роду.13

Отже, провівши порівняння казана із фондів Волинського краєзнавчого музею з найближчими аналогічними знахідками, ми констатуємо, що за формою вінчика і технікою з’єднання швів у вигляді «зубців» він відноситься до половецьких казанів XII – XIII ст. (тип – III за клясифікацією М. Шевцова).14

Виникає питання, як казан з Нижнього Подніпров’я потрапив на Волинь. Варіанти можуть бути різноманітні, але основні це внаслідок торгівлі або військових походів.15 Зокрема, літопис неодноразово відмічає набіги половців на руські землі та походи у відповідь руських князів в степ проти половців, де казан міг потрапити до руських дружинників як військовий трофей. Також літопис відмічає участь половців у міжусобних війнах руських князів, тому не виключено, що підчас бойових дій, переправляючись через річку Лугу половецький воїн міг згубити цей казан.

Таким чином в результаті порівняльного аналізу ми отримані нові дані які розширяють джерельну базу до вивчення історії про перебування половецького етносу на теренах Волині.

_____

  1. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське полісся. —Вінніпег, 1984. — Т. 1. — С.225.
  2. Шевцов М. Л. Котлы из погребений средневековых кочевников // Советская археология. – 1980. – № 2. – С. 192-202.
  3. Там само.– С. 197.
  4. Мазурик Ю. М. До питання поширення половецьких казанів (тип – III за клясифікацією М. Шевцова).// Метафора спільного дому. Заславщина багатьох культур, Південно-Східна Волинь в дописемний період і добу середньовіччя. Матеріали наукової конференції 21-22 грудня 2006 року. – Ізяслав – Острог, 2006. – С. 7,8.
  5. Мазурик Ю. Два казани з дна Старого Дніпра біля о. Хортиця // Запорозька старовина. Щорічний збірник науково-краєзнавчих матеріалів. Вип. 1. – Запоріжжя, 1995. – С. 54-57.
  6. Археологія УРСР., – К., 1975. – Т. 3. – С. 437. Рис. 107.10; Шевцов М. Л. Вказана праця. – С. 197. Рис. 4.7; Толочко П. П. Кочевые народы степей и Киевская Русь. – К., Абрис, 1999. – С. 150. Рис. 36.7; Кочівники України. Koczownicy Ukrainy. Katalog wystawy. Muzeum Śląskie. – Ęatowice, 1996. – S. 219. Rós. 114.
  7. Прищепа Б. А. Жорнівське городище на річці Стублі // Археологічні дослідження, проведені на території України протягом 80-х років державними органами охорони пам’яток та музеями республіки. Тематичний збірник наукових праць. – К., 1992. – С. 123, 125. Рис. 67.
  8. Мазурик Ю., Остап’юк О. Археологічні дослідження літописного Угровська на Волині // Замосько-Волинські музейні зошити. – Zamoњж, 2003. – Т. 1. – С. 45-60.
  9. Шевцов М. Л. Котлы из погребений средневековых кочевников // Советская археология. – 1980. – № 2– С. 198.
  10. Кудряшов К.В. Половецкая степь. Москва, 1948. – С. 130-131; Федоров-Давыдов Г.А. Кочевники Восточной  Европы под властью Золотоордынских ханов. Москва,1966. – С.146-148; Плетнева С. А. Половцы. – Москва, 1990. – С. 149.
  11. Шевцов М. Л. Вказана праця. – С. 200.
  12. Плетнева С. А. Половцы. – Москва, 1990. – С. 129.
  13. Плетнева С. А. Кочевники средневековья. Поиски исторических закономерностей. – Москва, 1992. – С. 55.
  14. Мазурик Ю. Половецький казан з фондів Волинського краєзнавчого музею // Волино-Подільські археологічні студ ї. – Львів, 1998. – С. 254 – 255
  15. Толочко П. Київська Русь. – К., 1996. – С.139-144.

_____________________________

Волинський музей. Історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск 5. Матеріали V Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 23-й річниці Незалежності України та 85-й річниці створення Волинського краєзнавчого музею, м. Луцьк, 16 травня 2014 року. Упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2014. – С. 115-118.

Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Додав: volyn-museum (12.06.2014)
Переглядів: 309 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]