| Головна » Статті » Торчинський народний історичний музей імені Григорія Гуртового |
Співець історії Волинського краю
|
Перше вересня. Мабуть у кожного цей день пов’язаний з початком навчального року, Днем знань, дзвіночком. Але для багатьох освітян, музейників і краєзнавців, любителів історії свого краю, і просто інтелігентних людей, перший день осені ще довго буде носити тужливий відтінок. Саме цього дня рік назад перестало битися серце Григорія Олександровича Гуртового. Навіть не віриться: це вже минули скорботні роковини…
 Інколи бувають такі ситуації, коли робити щось і легко, і важко водночас. Так же й писати про людину рівня Григорія Гуртового. Легко, тому що в багатьох вимірах це була неординарна людина, яка залишила по собі чимало цікавих спогадів. Думки рояться значною кількістю моментів, про які можна написати. І хоч відкликаються вони скорботним щемом, але поринати в них приємно. Адже ж, мав щастя, хоч не довго, але особисто знати цього неймовірного чоловіка, працювати під його керівництвом. Важко, бо хочеться написати не просто для місця в газеті, а від душі. Написати про все, що за дуже короткий час спілкування з Григорієм Олександровичем зумів спостерегти, почути від нього під час багаторазових розповідей. А вони линули мало не кожного дня. І про неодноразові походи багатьма довколишніми селами та спілкування з цікавими людьми, і про учительську роботу, яку полюбив до краю, а найбільше – про музейний пошук, дивовижні знахідки і відкриття, що стало щоденною потребою захопленого краєзнавця.
Багато хто дивувався такому молодечому запалу до пізнання волинської історії. Мовляв, не тутешній, а так прискіпливо вишукує та зберігає місцеву давнину. Але на це Григорій Олександрович не ображався: «Це ж Україна, моя земля – як же я не тутешній?». І то не просто слова. Вони доведені роками невтомної праці. У цьому Г. О. Гуртовий повністю відданий Волині. Тому й зацікавився її минулим.
Пригадується розповідав, як докопувався найменших фактів із родоводу Галшки Гулевичівни (це відома меценатка, діячка культури XVII ст., співзасновниця Києво-Могилянської академії). І все таки знайшов – вона ж корінна волинянка. Народилася 1576 року в родині Василя Гулевича-Затурецького, тобто у близьких Затурцях. Неймовірно!... Та не всі сприйняли таку інформацію з захопленням, доводилося захищати свою позицію. «Одного разу зустрічає у Луцьку викладач, волинезнавець. І відразу: «Що це ти написав про Гулевичівну, ніби вона з Волині. Уже давно відомо. ЇЇ родовий корінь на Київщині»». І так думали багато дослідників того часу. А Григорій Олександрович доводив: «Архівні документи, новітні дослідження підтверджують, що вона саме з цих земель походить». І навіть у розмові зумів переконати знаного викладача. А сьогодні цей факт уже й не викликає сумніву.
Подібних пошуків і знахідок було чимало. Так, з шевченкознавчих досліджень дізнався про подорож волинським краєм Тараса Шевченка у 1846 році. Пишеться, що побував у Вишнівці, Почаєві, Кременці, Берестечку. Григорій Олександрович ще з рідної запорізької Корніївки виніс зацікавлення долею і творчістю Кобзаря. Тому почав вивчати деталі його волинської біографії. І виявилось: «записи у селах Секунь і Вербка поблизу Ковеля, у Лаврові біля Луцька говорять, що Шевченко приїздив і сюди. Навіть народні перекази збереглися. У селі Городок (тепер Луцького району) люди засвідчили: Тарас Шевченко мав тут зустріч із польським письменником Юзефом Крашевським. Це доводили ще просвітяни у 1920-1930-х роках…». І тоді, коли інші дослідники сумнівалися або й зовсім відкидали подібні твердження, Г. О. Гуртовий уже показував це в експозиції свого музею, проводив екскурсії, де були згадки і про Секунь та Вербку, і про Лаврів та Городок. Адже, був переконаний: «опускати їх – значить посмертно грабувати Шевченка».
А скільки цікавих фактів козацької історії Волині показано у його фундаментальній праці «Волинь – край козацький». Видатний полководець, будівничий Запорозької Січі Дмитро Вишневецький, керівник козацько-селянського повстання Северин Наливайко, гетьман козацької України Іван Виговський і ще багато інших діячів – так чи інакше пов’язані з нашими землями.
При цьому усі доведення, факти, які подаються у книгах Григорія Гуртового, – це не приписування до історії Волині чогось вдаваного чи бажаного. Вони взяті з історичних джерел, наукових досліджень, ретельно вичитані та обдумані. Над їх опрацюванням Григорій Олександрович проводив значну частину свого часу. І в останні роки просиджував за книгами та документами цілі години.
Але він не був кабінетним ученим. Його постійно вабили живі свідки минулих віків у прямому і переносному розумінні. Тому чи не кожне село довкола Луцька, Торчина і Затурець пам’ятає Григорія Гуртового. Він приходив, щоб записати спогади у старожилів, оглянути історичні пам’ятки, відшукати безцінні експонати. Багато разів вивчав загадкові підземні ходи у Білостоці, Заборолі, Усичах, Шеплі. Дивився в темні провалля, а бачив давно минулі віки, усю складну, тривожну долю волинських просторів. Знаходив тисячолітні кремінні різці, а відчував тепло рук далеких, майстровитих предків. І на цьому виховував покоління й покоління учнів. Коли вчителював у Торчинській школі, організовував дітей у пошукові журавлики, які за знахідками вирушали й у багатоденні походи селами.
Ось так, шляхом постійного поривання до істини, нестримного пошуку, Григорій Олександрович поповнював скарбничку волинської історії. Про це свідчать і наведені вище приклади. Можливо, вони занадто деталізовані. Та хотілося написати про Григорія Гуртового не загальними фразами (хоч і їх вистачило б на велику статтю), а саме конкретними прикладами. Щоб читачі змогли побачити й підсумувати: Так, це був палкий патріот нашого краю! Тому він заслуговує на глибоку пошану, вічну пам’ять і Царство Небесне!
Олександр Мельник,
директор Торчинського народного історичного музею
імені Григорія Гуртового
|
|
|
|
|
| Переглядів: 1055 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |