Головна » Статті » Торчинський народний історичний музей імені Григорія Гуртового
ГРИГОРІЙ ГУРТОВИЙ – ВИДАТНИЙ КРАЄЗНАВЕЦЬ ВОЛИНІ

Олена БУНДАК (Луцьк)

ГРИГОРІЙ ГУРТОВИЙ – ВИДАТНИЙ КРАЄЗНАВЕЦЬ ВОЛИНІ

Давно відомо, що історію творять люди: герої, патріоти, державотворці, вчені, науковці та прості громадяни тієї чи іншої держави. І не завжди можна оцінити вклад одіозної чи пересічної людини в загальну скарбницю історії та культури окремого народу, нації та світової цивілізації загалом. Більш визнані та знані особистості нині практично відомі у своїй державі: це ті, чий внесок є хоча б частково досліджений та розкритий науковцями.

Проте поряд є особистості, чия роль та внесок в історію творення держави та культури не була предметом спеціального дослідження і потребує наукового осмислення та розгляду.

Реконструкція суспільно-політичного, історико-краєзнавчого і наукового життя на Волині другої половини XX – початку XXI століття, та й в Україні загалом, була б не повною без окреслення ролі, значення, надбань та внеску таких його представників, як Григорій Олександрович Гуртовий (1924-2012). Це відомий український громадський і освітній діяч, вчений, історик, дослідник краєзнавець, заслужений працівник культури України, почесний професор Волинського національного університету імені Лесі Українки, засновник і директор Торчинського народного історико-краєзнавчого музею.

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена, насамперед, безперечно великим громадським і науковим значенням Г. Гуртового в українській історичній думці другої половини XX – початку XXI ст., необхідністю створення максимально об’єктивної і повної наукової біографії краєзнавця, всебічного аналізу його творчого доробку.

У вітчизняній історіографії знаходимо незначну кількість праць, які фрагментарно розкривають життєвий шлях, публіцистичну та науково-громадську діяльність Г. Гуртового. Серед творчого спадку краєзнавця понад 600 публікацій у періодиці та наукових збірниках, 10 книг, що побачили світ, а ще скільки залишилося недописаного, невпорядкованого, невиданого... Сотні малюнків, переважно на історичну тематику, вірші, окремі з яких стали піснями, а ще – «сотні учнів, душі яких від дотику до великої душі справжнього Учителя також набували незнищенної справжності»[1].

Історикам, музейникам, етнографам, педагогам та журналістам належить провести велику роботу по впорядкуванню і паперів Григорія Олександровича, і подальшій розбудові та збереженню унікального Торчинського народного історичного музею.

Висвітлення наукового спадку Г. Гуртового знаходимо в працях Колодійчук Є., Копилової Т., Нагорної О., Онуфрійчук М., Потурай О., Штинько В. та багатьох інших [2; 3; 4; 5].

Окрім того, інформація про науковця розміщена в багатьох довідкових виданнях Волині, шпальтах газет та журналів, Вікіпедії, а також в енциклопедії «Кращі люди України»[6].

Слід відмітити, що і при житті, внесок Г. Гуртового в скарбницю культури, літератури, історії та журналістики був належно оцінений. Зокрема, він має ряд нагород: «Знак Пошани» (1964), «За мужність» (1999), «За заслуги» III ступеня (2001), «За заслуги» II ступеня (2007), нагороджений званням «Заслужений працівник культури Української РСР» (1974), Почесною грамотою Верховної Ради Української РСР (1964), є лауреатом обласних премій імені Миколи Куделі та «Одержимість», лауреат премії фонду Тараса Шевченка «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля», лауреатом премії імені Д. Яворницького Всеукраїнської спілки краєзнавців, Почесний професор в галузі історії Волинського національного університету імені Лесі Українки, Почесний член Президії Національної спілки краєзнавців України, Почесний громадянин Волині, член Національної спілки краєзнавців України. Також був нагороджений титулом «Людина року 2009 на Волині».

Автор численних краєзнавчих статей і монографій, серед найзначніших – праця «Волинь – край козацький», яка рекомендована як підручник до курсу «Волинезнавство»,  «Торчин – передзвін віків», «Волинський Ружин і гетьмани Ружинські» та «Євреї містечка Торчин», «Голгофа голоду (Спогади про пережите)», «Городок. Історична доля села Городок Луцького району: Історико-краєзнавчі нариси» та ін.[7; 8; 9; 10; 11].

Подвижник музейництва і краєзнавства, дбайливий хранитель і захисник духовної культури волинського краю все своє нелегке життя присвятив справі служіння народу, відродження та відновлення славних віх української історії, серед яких – дослідження українського козацтва та доведення його волинського походження, голодомор 1932-1933 рр., трагедія в Луцькій тюрмі в червні 1941 року, діяльність ОУН-УПА на Волині.

Три великі пристрасті – історія, педагогіка і журналістика – визначили все життя Григорія Гуртового. Він не шукав їх – вони знайшли його самі.

Найбільшим своїм дітищем, справою свого всього життя, дослідник вважав Торчинський народний історичний музей. Йому краєзнавець віддав 55 років свого життя, зібравши близько 15 тисяч експонатів, серед яких багато цінних історико-культурних пам’яток волинського краю та українського народу в цілому. Торчинський народний історичний музей є скарбницею історико-культурної спадщини Волинського краю, значним осередком пропаганди та вивчення історичних, мистецьких та культурних пам’яток у Луцькому районі.

Доля подарувала йому щастя збирати і будувати музей з першого експоната і бути всі п‘ятдесят п’ять років в одній особі і директором, і екскурсоводом, і науковим співробітником. 23 березня 1957 року

– дата народження Торчинського історичного музею, перша експозиція якого була оформлена безпосередньо в редакції газети, де в той час працював Григорій Гуртовий, а з 1960 року – в окремому приміщенні в п’яти залах. 10 травня 1967 року музей отримав звання «народний». В 2003 році для музею було виділено нове приміщення, в якому після реконструкції в 2007 році була відкрита нова експозиція. Григорій Гуртовий розробив наукову концепцію побудови експозиції – найголовніші краєзнавчі матеріали розміщені тематичними вузлами. Це експонати, документи, речі, що розповідають про Торчин, села Луцького і сусідніх районів з найдавніших часів до наших днів. «Сьогодні музей, слава Богу, живе і це головне!, – наголосив у інтерв’ю газеті «Волинь» Г. Гуртовий. 360 квадратних метрів експозиційної площі, 95 тематичних вузлів. Є що показати і на що подивитися. Я часто говорю своїм помічникам: «Ідеш музеєм – і вітайся, як із живими, і з оцими козаками, і кріпаками, і революціонерами. І думай про них як про живих людей. Як жили, про що мріяли, чим боліли, чому радувалися? Інакше у музеї не можна. Інакше історія буде мертвою.

Для мене кожна екскурсія – радість і двох однакових не буває. Бо я дивлюся в очі своїм слухачам, бачу, як і що вони сприймають і прагну розповісти про те, що їх найбільш цікавить. Ось був я у Дрезденській галереї – експонати потрясаючі, але текст екскурсії – один для всіх..» [3]. Саме цими словами визначалося життєве кредо краєзнавця, його ставлення до всього що він робив. Людяність, любов до ближнього, ентузіазм, молодецький запал, і основне – прагнення поділитися тим багажем знань, яким володів сам. Працюючи вчителем у Торчинській школі, виховав не одне покоління українських патріотів. Краєзнавцю вдалося виховати і послідовників: він був наставником багатьох волинських істориків-краєзнавців та просто хороших людей (краєзнавець Петро Заклекта, нинішній директор Торчинського народного музею Олександр Мельник та ряд інших ).

Будучи прекрасним педагогом і наставником, він віддаввав шану і своїм вчителям та викладачам, які зуміли привити йому любов до історії та рідного краю. « …в мене були хороші вчителі. Це, передусім, Петро Кіндратович Сміян, Роман Назарович Оксенюк, Іван Сергійович Гайдай... Я з ними завжди консультувався» ..» [3].

Постійний пошук, вдосконалення, праця над собою, постійне дослідництво – ось наріжні камені надзвичайної працездатності та виключної памяті науковця. «Важливо і те, що я наче вростаю в цю інформацію, постійно займаючись дослідництвом. Бо без цього ти не музейник. Постійно працюю в архівах, бібліотеках, починаючи від районної, обласної. Працював у бібліотеках Києва, університетській бібліотеці Відня, у Санкт-Петербурзькій ім. Салтикова-Щедріна...

Я не всезнайка, просто я ніколи не припиняв учитися, я весь час у пошуку» ..» [3].

Г. О. Гуртовим проведені серйозні дослідження в галузі історичного краєзнавства Волині. Одним з перших серед сучасних науковців він підняв з небуття імена видатних історичних постатей України, волинян – Галшки Гулевичівни, фундаторки Луцького братства, Стефана Стубілевича, видатного вченого- фізика, Мар’яна Перетятковича, відомого зодчого, академіка, В’ячеслава Липинського, історика, суспільно- політичного діяча, Єви Фелінської, польської письменниці та багатьох інших [12].

Завжди займаючи активну життєву позицію, не оминаючи гострих та проблемних питань, він не стояв осторонь новітніх технологій, збираючи раритети і досліджуючи їх славну історію. Намагався іти в ногу з часом, пропагуючи повсемісно і використовуючи всі можливості для донесення правдивої історії, розкриття таємниць, віднайдення фактів, підтвердження подій і явищ. Зокрема, з одній із публікацій він пише : «Те, що робить через свої газетні сторінки, а тепер і завдяки новому веб-проекту «Україна Іncognita» газета «День», неможливо оцінити, бо це просто не має вартості. Це справа на віки. Проникати в усі таємниці української історії непросто, але, на мою думку, це робити конче необхідно. Бо закритих і досі тем, тем недосліджених, тем спотворених, надто багато. І треба поспішати, доки є така можливість. Адже потуги написати то спільний українсько-російський підручник, то ще щось насторожують. Багато хто писав за нас історію? Поляки, німці, росіяни... А треба, щоб писали її самі українці. Нині такий світ, що молодь 80 відсотків, якщо не більше, інформації черпає через Інтернет. Отже, треба доносити інформацію і через такі веб-проекти.

Але для цього найперше – писати, писати свою історію. Якщо взяти лише нашу Волинь, скільки тут цікавих фактів! Кілька років тому під час будівництва у Торчині бульдозер відкрив... масові захоронення людей. Спочатку думали, що то був якийсь мор. Але виявилося – то було поховання австрійців, які воювали на стороні Наполеона 1812 року. І саме під Торчином 21 вересня 1812 року їм дали рішучу відсіч. Тоді полягло понад 400 вояків. Коли ми почали досліджувати, то виявилося, що на території сучасної України мала постати держава Наполеоніада, а до цього широкому загалу були відомі хіба факти про рейд Наполеона на Москву... Або взяти національного героя Фінляндії Карла-Густава Маннергейма. Як були здивовані науковці з цієї країни, коли у нашому маленькому провінційному музеї на стенді побачили його портрет. Більше того, ми мали і схему руху військ, якими він командував під час Першої світової війни. А яка дивовижна сторінка з історії козацької Волині? Адже були й волинські козачі полки, і гетьмани з Волині. Один факт. Коли Богдан Хмельницький повертався на чолі війська із Замостя, то горохівський сотник Степан Гірич вручив йому білого у яблуках коня, на котрому Хмельницький і в’їжджав у Луцьк. Це факт для письменника. Нам є чим пишатися, є елементи слави і волинського краю, і кожен край має свої славні сторінки» [13].

Кожна людина сама визначає свою долю та керує власним життям. Адже і життєвий шлях славного музеєзнавця починався не з історії чи археології, а з журналістики, яка й залишилася назавше в його душі неповторний слід. Перші замітки, нариси, розвідки, особисті дослідження на початковому етапі були і матеріальним підґрунтям для майбутнього краєзнавця (адже на Волинь він потрапив з тисячами своїх земляків 1947-го року,  під час другої хвилі  голодомору).

Природа творчого таланту, постійний пошук та надзвичайна працездатність не дозволяли Григорію Олександровичу сидіти на місці. «Взагалі-то починав я працювати ще до війни, у 1940-ому, художником портретної майстерні. А на Волині доля привела мене в редакцію і тодішній редактор районки «Вільна Україна» Шевчук взяв мене на роботу із семикласною освітою, доручив секретарювати. 17 літ, проведених у газеті, – це своєрідний університет. Я побачив, який великий світ, які дивовижні люди, я дізнався, що є на землі справжні скарби» [8].

«Уявлення не мав про журналістику, але писав вірші та непогано малював, тож погодився. Справа виявилася цікавою, хоча й небезпечною. Вирушаючи в села за фактами, щоразу одержував настанову редактора: «Взяв матеріал – негайно передай по телефону, а то вб’ють – інформація пропаде». Не вбили, хоча із «Степановими хлопцями» зустрічався не раз» - писав пізніше Г. Гуртовий.

Цікавими та пізнавальними є замітки про події, історію та героїчні вчинки населення с.Буяни, історію Смолигова, Кошева, Горзвин, Кути, Жуківець та ряду інших населених пунктів. Пізніше ці та інші замітки переосли у ґрунтовні дослідження, були опубліковані автором і є доступними для всіх бажаючих. Так, наприклад підтвердженням тисячолітньої історії перших людських поселень є археологічні знахідки села Садова. Назва села походить історично і асоціюється з наявністю великої кількості квітучих та розкішних садів. Саме на цій землі було знайдено записи, які свідчать про козакування представників роду Садовських у відомого козацького ватажка Остафія Дашковича. Заслугою науковця було віднайдення історичних фактів для підтвердження думки про родове гніздо відомих козацьких гетьманів - волинське село Ружин [8].

Окремою віхою активної життєвої позиції та популяризації культурної і духовної спадщини волинського краю Г. Гуртового є започаткування разом з волинськими науковцями проведення краєзнавчих конференцій «Волинь – край козацький». Перша конференція відбулася на базі Музею історії сільського господарства Волині (23-24 червня 2007 р.), друга – Всеукраїнська науково-практична конференція (22 жовтня 2010 р.), де було озвучено цілий пласт нового фактичного матеріалу, який має джерелознавчу цінність для сучасних дослідників. За результатами конференцій були видані збірники, які становлять значну цінність для розвою історичної та краєзнавчої науки загалом.

Великий фактичний матеріал, який ґрунтувався на власних спогадах та переживаннях, спогадах очевидців та фактологічного матеріалу знайшли своє відображення в одному з ґрунтовних видань Г. Гуртового «Голгофа голоду». Жахи, пережиті в дитинстві, залишили глибокий слід в памяті науковця. Будучи свідком репресій проти українського народу, проти якого була спрямована політика фізичного знищення геноциду, малий Григорій відчув на собі всі тяготи та злидні того часу і не міг не розповісти про це. «В моїй Корніївці померло півтори тисячі душ, у тому числі мій дідусь, бабуся, двоє сестричок, родичів до сорока чоловік. Я пишу в Корніївку листи, згадую про це, а мені відповідають: ми сумніваємося, що у нас був голод» [2]. Адже доля була немилосердною і до родини Гуртових: померли бабуся, дідусь, дядько та двоє дітей. Історична правда для нього це святе – пам’ять потрібна, щоб наступні покоління ніколи не повторювали помилки минулого. «Я просто не міг писати, надто боляче це все навіть згадувати, розповідати боляче, а щоб написати, треба було знову пережити. Ці спогади про пережите вийшли торік, до 75-ої річниці голодомору в Україні» [3].

Книга присвячена 75 річниці пам’яті жертв геноциду 1932-33 років. В ній вміщено спогади не лише автора, а й багатьох свідків голодомору. Про вагомість даного наукового доробку свідчить і той факт, що згідно з рішенням видавничої ради, яка діє при Волинській облдержадміністрації, з обласного бюджету на видання цієї книги було виділено 18 тисяч гривень. «Голгофа голоду» видана Волинським обласним редакційно-видавничим підприємством «Надстир’я» накладом 2 000 примірників [15].

Не дивлячись на постійну працю на благо народу, на відновлення історичної памяті та прагненні написати, встигнути якнайбільше, Г. Гуртовий часто стикався і з економічними труднощами при виданні своїх досліджень. «Луцька земля загалом – територія, нафарширована пам’ятками старовини. Я дітям кажу: «Наша земля – це багатющий архів. Далеко не все в ньому прочитане. Ви повинні вивчити цей архів, ви повинні дізнатися про те, чого сьогодні не знають великі академіки». Бачили б ви, як загоряються очі в дітей... А я з свого боку зробив посильну працю – ще 1989 року викінчив «Історію міст і сіл Луцької землі». Досліджено майже сто населених пунктів. Об’ємистий рукопис готовий до друку. Але не знаю, чи побачить він світ, адже немає коштів!.», – зазначав науковець [2].

Не дивлячись на те, що знаного історика та дослідника немає разом з нами, його науковий та педагогічний спадок є і залишиться предметом постійної уваги вчених різних напрямів.

Неоціненний вклад в розвій та популяризацію славної історичної спадщини українського народу старійшини музейної справи Волині та України Г.О.Гуртового достойно оцінено як на Волині, так і в Україні. Зокрема,завдяки своїй роботі Торчинський музей у 2009 році був визнаний переможцем Першого всеукраїнського конкурсу громадських музеїв у номінації «Історія рідного краю». А згідно рішення Луцької районної ради від 11.07.2013 № 25/12 Торчинському народному історичному музею присвоєно ім’я Григорія Олександровича Гуртового – його засновника і багаторічного директора, ветерана музейної справи Волині.

_____

  1. Штинько В. Незамінний Гуртовий / В.Штинько. – Волинь нова. – 2012. – 29 грудня. – С.9.
  2. Потурай О. Григорій Гуртовий: «Гукає до нас історія, віки гукають: «Прокиньтесь!» А Ми - дрімоті» / О. Потурай. - День. – 1999. - № 144. – 7 серпня.
  3. Штинько В. Г.Гуртовий «Історію я чую живою…» / В.Штинько. – Волинь. – № 1030. – 26 грудня.
  4. Штинько В. Його незабутні уроки: Григорію Гуртовому - 70 / В.  Штинько.  -  [ Електронний  ресурс]  – Режим  доступу  –  go.mail. ru/search ?utf8in
  5. Штинько В. Найбільшим його скарбом була правда / В. Штинько. - [Електронний ресурс] – Режим доступу – www.volyn.com.ua/
  6. [Електронний ресурс] – Режим доступу – http://uk.wikipedia .org/wiki /
  7. Гуртовий Г. О. Голгофа Голоду: Спогади про пережите / Г.О. Гуртовий. – Луцьк: Надстир’я, 2008. – 144 с.
  8. Гуртовий Г. О. Волинський Ружин і гетьмани Ружинські: Історико-краєзнавчі нариси / Г.О. Гуртовий. – Луцьк: Надстир’я, 2003. – 60 с.
  9. Гуртовий Г. О. Євреї містечка Торчин/ Г.О. Гуртовий. – К.: Вид-во “РИФ”, 2003. – 108 с.
  10. Гуртовий Г. О. Голгофа Голоду: Спогади про пережите / Г.О. Гуртовий. – Луцьк: Надстир’я, 2008. – 144 с.
  11. Гуртовий Г. О. Торчин – передзвін віків. Історико-краєзнавсий нарис/ Г.О. Гуртовий. – Луцьк: Надстир’я, 2003. – 364 с.
  12. Торчинський народний історичний музей імені Григорія Гуртового - [Електронний ресурс] – Режим доступу http://volyn-museum.at.ua/inde x/torchinskij_narodnij_kraeznavchij_muzej/0-25
  13. [Електронний ресурс] – Режим доступу – http://incognita.day.kiev.ua/grigorij-gurtovij.html)
  14. [Електронний ресурс] – Режим доступу – http://volyn.com.ua/ - 26 грудня 2009р.
  15. [Електронний ресурс] – Режим доступу – http://volyn.com.ua/.

_____________________________

Волинський музей. Історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск 5. Матеріали V Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 23-й річниці Незалежності України та 85-й річниці створення Волинського краєзнавчого музею, м. Луцьк, 16 травня 2014 року. Упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2014. – С. 15-19.

 

Категорія: Торчинський народний історичний музей імені Григорія Гуртового | Додав: volyn-museum (02.06.2014)
Переглядів: 1036 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]