Головна » Статті » Торчинський народний історичний музей імені Григорія Гуртового
ФОРМУВАННЯ ПРИВАТНОЇ КОЛЕКЦІЇ ГУРТОВОГО ГРИГОРІЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧА.
Наталія Пилипчук,
студентка 4 курсу
історичного факультету спеціальності
«Музейна справа та охорона пам’яток історії
та культури» Волинського національного
університету імені Лесі Українки, м. Луцьк
ФОРМУВАННЯ ПРИВАТНОЇ КОЛЕКЦІЇ ГУРТОВОГО ГРИГОРІЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧА
Гуртовий Григорій Олександрович відомий на Волині краєзнавець, пам’яткознавець, музейний діяч. Становлення його як особистості відбувалося під впливом Другої світової війни, років радянізації західноукраїнських земель, що наклало відбиток на весь подальший вибір. Уродженець Запорізької області він більше 60-ти років прожив на Волині, працював журналістом, педагогом і впродовж всього свого життя активно займався краєзнавством, пам’яткознавством і музейною діяльністю.
Мрію про створення музею Григорій Олександрович виношував ще з початку 1950-х рр., коли працював відповідальним секретарем у редакції районної газети «Вільна Україна». Планував газету і готував матеріали, за якими доводилося щодня бути в дорозі, кожну вільну годину, всі вихідні дні пішки в найвіддаленіші села ходив у пошуках [3, 152].
Чим більше бував Г. Гуртовий в селах району, зустрічався з людьми, працював в бібліотеках і архівах, тим більше вабила його історія Торчина, довколишніх сіл, Волині, старих родів і взагалі доля цього населення. Пам’ять кількох поколінь міцно тримала те, що діялось тут майже з середини минулого століття. І він почав записувати спогади з уст старожилів про Першу світову війну, раніші події, про повоєнний період, про відбудову, про те, як складалося життя людей у той чи інший період та про найцікавіші події в цьому регіоні. Наприклад, у селі Білостоці зустрів людей, які пам’ятали ще про кріпацький час і з великим зацікавленням написав про це статтю.
Також збирав уцілілі документи, кам’яні знаряддя, залишки зброї різних епох, побутові речі, історичну літературу. Усе це нагромаджувалось у редакційних столах, вдома. Часто бував у Луцьку, в архіві, обласному музеї і уявляв майбутній торчинський музей. З’явилась здатність аналізувати, відсівати хибне, відбирати правду про тривожну і складну історію торчинської, волинської землі. А згодом, коли на сторінках газети традиційними стали матеріали на краєзнавчу тематику, то серед читачів з’явилось чимало помічників. Підказували йому теми, приносили документи, речові знахідки. Ось тоді й зародилась думка про створення музею. Тоді й підтримали Григорія Олександровича його друзі – Анатолій Кревський, який був найпалкішим однодумцем, захоплювався історією, був членом «Просвіти», у 1920"1930-ті рр. сидів у польській в’язниці за проукраїнські погляди, і Петро Шапов, підпільник УПА [8, 551].
До редакції газети стали часто заходити учні Торчинської середньої школи, сіл Шепель, Боратин, Смолигів. Їм нетерпілось побачити музей свій, торчинський. Петро Заклекта приходив зі знайденими на хуторі Валентинів загадковими черепками посуду з відбитками шнура, кам’яними різцями. Володимир Воїна приніс крем’яний нуклеус з торчинського городища. Віталій Трофим’юк також приносив цікаві знахідки.
При редакції стихійно склався гурток шанувальників, любителів торчинської, волинської історії, в який входили зовсім юні школярі: Леонід Левчук, Анатолій Улітовський, В’ячеслав Губицький та ін., старші люди і друзі Гуртового, які приносили старовинні пам’ятки для музею і яким хотілося шукати нові, цікаві факти, речі [1, 2].
До редакції почали заходити подивитись на цікаві старовинні речі і вчителі з Торчинської і сусідніх шкіл, а також люди, які цікавились історією краю.
Різними були шляхи формування колекції майбутнього музею: власне пошукова робота Г. Гуртового та його однодумців, дарування людей, яким була небайдужа історія рідного краю, велися й певні закупівлі.
На той час пасічник з села Городок Андрій Крищук передав для музею дуже цікаві книжки, в тому числі одну рукописну 1724 р., стародрук 1606 р. з міста Вільно, книгу «Артикули права Магдебурзького» та інші стародруки. А. Кревський робив переклади історичних довідок з польської на українську мову. З ним Григорій Гуртовий обговорював перші віднайдені факти в обласному державному архіві, які виявив там. Чимало матеріалів про події в різні століття на луцькій землі було з’ясовано завдяки вивченню «Волинських єпархіальних відомостей». Про повну картину податкової системи в ХVІ ст. в Торчині і селах району, прізвища власників дізналися зі збірника «Польща ХVІ століття» (1889 р.) Олександра Яблоновського. Але Г. Гуртовий не тільки займався студіюванням історичних свідчень про Волинь, а й їздив, ходив, питав, дивився [5, 27].
У Безодні (водойма) в селі Смолигові шукали за легендою скарб, а виявили якусь труну, а як виявилось, це була бойова ракета аж 1892 р., яка використовувалась Російською імперією ще з першої половини ХІХ ст. Уламки зброї минулої війни і військові документи доводилось знаходити часто.
Почувши легенду про те, що в селі Городок у жовтні 1846 р. побував Т. Г. Шевченко і гостював у родині польського письменника Юзефа Крашевського, що там жив, Григорій Гуртовий вирушив з учнями дев’ятого класу в Городок. Хоча була люта зима, заметіль, та це не зупинило запалених легендою ентузіастів. Похід був успішним, адже А. П. Крищук в подробицях розповів легенду про Т. Шевченка і допоміг виявити гарну різьблену шафу і дзеркало Ю. Крашевського.
Чимало праці було вкладено у дослідження волинських стежок Тараса Шевченка. Юні слідопити разом з своїм наставником побували у Ленінграді, Києві, Почаєві, Кременці, Дубно, Ковелі, вивчали документальний матеріал про його поїздку в 1846 р. як члена археографічної комісії на Волинь. Записали легенди та перекази. Літографії малюнків Шевченка на Ковельшині дають підстави думати, що він там побував [2, 10].
Побували у селі Шепель з його древнім городищем з товстим шаром попелу в основі його валів. Огляд городища, знахідки кількох знарядь, гарного дутого перстня в попелі під валами викликав в уяві Г. Гуртового образ древнього міста, що мужньо боронився від татарської орди Батия десь весною 1241 р. Вражали підземні ходи, що ведуть з городища в Озденіж, Усічі і до Луцька. Про долю Шепеля, колишнього міста, багато розповів сільський священик Єлисей Климентійович Долинський. Він подарував музею «Апостол», видрукуваний у 1654 р. у львівській друкарні Михайла Сльозки шрифтами, заставками, успадкованими від першодрукаря Івана Федоровича (так писався він на Волині).
Допомагали створювати музей і брати Шаповали, особливо Петро Данилович. Він навіть вказав адресу, де Григорій Олександрович може придбати дві шаблі першої світової війни. Одна з них, як було з’ясовано, належала бійцю армії Української Народної Республіки Орлюку Матвію Іларіоновичу. Ці шаблі в подальшому стали окрасою для музею [4, 189].
Колишні члени Компартії Західної України Михайло Коновалюк, Петро Онищенко та інші написали спогади про політичні репресії польського окупаційного дев’ятнадцятиріччя, про участь у «Просвіті» та ще деякі факти по певних історичних подіях.
Напередодні перших екскурсій у музеї, який розміщувався в редакції (в столах), Г. Гуртовий побував у старого волинського краєзнавця Антона Івановича Коновалюка, який нещодавно повернувся з радянського концтабору на Колимі у рідний Білосток. У нього в 1944 р. була козацька шабля, але її забрали працівники держбезпеки при арешті, проте збереглась римська монета, яку він передав для музею.
Старенький житель села Веселе (Боратин) Федір Лень теж передав музею кремінний ніж і давню монету.
Отак мандрівки від хати до хати, від села до села давали все нові музейні предмети. Тому вже на початку 1957 р. Григорій Олександрович завів зошит реєстрації експонатів майбутнього музею. Іноді поповнювати музей допомагав випадок. Якось Г. Гуртовий їхав до Луцька і побачив на придорожньому урвищі силует горщика. Зупинив машину, оглянув те місце і в обвалі лісу знайшов черепки від посудини, обпалені кістки і навіть шматочки спресованого попелу. Лише коли в Торчині побував професор-археолог Михайло Констянтинович Каргер, було встановлено, що ці черепки – урна трупоспаленого поховання, до якого вдавалися давні слов’яни [7, 227].
У недалеких сусідів на стіні клуні побачив дерев’яну борону і запитав про неї у господаря, а він витягнув з клуні ще й дерев’яне рало з мідним череслом.
Одного разу бульдозерист з торчинського цегельного заводу Володимир Бернащук подзвонив у редакцію і повідомив, що вирили якісь великі кістки. Як виявилось, то були кістки мамонта. Частина бивня, щелепа з велетенськими зубами. Радість у всіх була неймовірною.
Цілий пакунок паперів свого домашнього архіву приніс Антон Миколайович Хитрий із села Садова. Там були і газети часів революції 1917"1920 рр., і білет біженця, і свої тодішні вірші до різних видань.
На ярмаркових площах Торчина було знайдено монети різних історичних періодів: Речі Посполитої, Російської імперії, монети з Іспанії, з Нідерландів, зі Швеції, з феодальних земель Німеччини, була й одна
татарська монета. На березі річки Сарни в Торчині знайшли товсту монету з зображенням вершника і силуету македонського царя Філіпа ІІ [9, 4].
Дійшло до того, що весь робочий стіл Григорія Олександровича був заповнений сотнями предметів, які накопичувались впродовж декількох років. Це були вражаючої краси кремінні сокирки, римська монета імператора Юстініана, а також багато знімків, стародруків, цегла з дивними мітками. І записи спогадів про події, звичаї, людські долі. Тут, у редакційному кабінеті були організовані перші виставки. Це була перша музейна експозиція Торчина, зібрана без витрат державних коштів, на громадських засадах.
А поштовхом до створення власне музею в окремому приміщенні стало віднайдення так званого «Торчинського маніфесту», цікавого документа повстанської організації від 14 червня 1767 р. Він свідчив про те, якими сміливими, волелюбними були волиняни в боротьбі проти тодішнього поміщицького гноблення. Вони мали справжній козацький характер. То було передгроззя знаменитої Коліївщини 1768 р., яка захопила і Волинь. За словами Григорія Гуртового, у «Маніфесті» звучать думки про щастя й волю двох народів – українського і польського, як прояв єдності, сили разом, як переклик через століття з гаслом поневоленого народу поміщиками. Це лист у сьогодення, у якому розповідь – джерело історії торчинського і взагалі волинського народу.
Лише заради цього документу варто було відкривати музей, як вважав Г. Гуртовий. А ідея його створення виникла вже у 1953"1954 рр. Цю ідею підтримали всі однодумці і помічники Гуртового [6, 11].
Разом з юними краєзнавцями Григорій Олександрович ходив до місць, де траплялися кам’яні знаряддя, кераміка. І якось натрапили на підземний хід між Торчином і Білостоком. Оглянули його крейдяні стіни, ніші по боках. Йти далі перешкодив обвал. Ця мандрівка і без продовження породила у дітей багато фантазій. А розповіді їхнього вчителя-наставника про Торчин з архівних записів, із стародруків і його публікації в газеті ще більше збільшували і розвивали у дітей ентузіазм [7, 228].
Перша пам’ятна екскурсія в музей, яка дала поштовх і для всіх наступних, відбулася 23 березня 1957 р. Вчителька з Боратина (тепер Веселе) привела своїх дітей на екскурсію. Приміщення для музею ще не було надано, експозиція жила в уяві завзятого краєзнавця. Експонати були розкладені на редакційних столах. Сотні цікавих документів, знарядь, монет вразили учнів тим, що вони оповідали про багатовікову долю Торчина та довколишніх сіл, старих родів, знатних і пересічних людей. Це була основа уже існуючого музейного закладу, який мав жити і діяти на громадських засадах, тому стало зрозумілим, що потрібний музей, але нового типу – народний. Зігрітий ентузіазмом, любов’ю до цієї прекрасної землі, її багатої історії. Г. Гуртовий марив музеєм кожного дня. Про кожну знахідку давав інформацію в газеті. Друкував спогади старожилів. Відгуки читачів підбадьорювали.
На заваді став партійний бос району. Не раз наголошував Г. Гуртовому, що він не тим займається, навіть погрожував зняти з роботи. Та після кількох наполегливих пояснень було надане навіть приміщення. Це було величезною радістю для Григорія Олександровича [8, 552].
Отже, переїхавши на Волинь, зацікавившись минулим краю, Г. Гуртовий починаючи з 1950-х рр. збирав колекції пам’яток археології, нумізматики, стародруків та ін. Він записував спогади старожилів про найцікавіші історичні події, які відбувалися у Торчинському районі. Приватна колекція поповнювалася за підтримки колег, знайомих, мешканців району. Зібрані у редакції матеріали привертали увагу і демонструвалися всім бажаючим.
Постійне нагромадження і збагачення безцінної збірки, наштовхувало Григорія Олександровича на думку про створення музею на громадських засадах, який би висвітлював історію Торчина, довколишніх сіл та певних історичних подій у житті країни.
І саме завдяки наполегливості і копіткій праці Г. Гуртовому вдалось досягти мети – створити Торчинський народний історичний музей.
____________________
1. Бусол О. Скарбник історії / О. Бусол // Слава праці. – Луцьк. – 1987. " 18 червня. – С. 2.
2. Васильєва І. Історія промовляє до нас / І. Васильєва // Слава праці. – Луцьк. – 1979. " 29 березня. – С. 10.
3. Гуртовий Г. О. Музей починався в музеї / Г. О. Гуртовий // Ми – волинські журналісти. – Луцьк, 1999. – С. 152"156.
4. Гуртовий Г. О. Обласний і народний музей – постійна співпраця : дещо з досвіду Торчинського народного музею / Г. О. Гуртовий // Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск 4. – Луцьк, 2009. – С. 188"190.
5. Гуртовий Г. О. Перший на Волині музей / Г. О. Гуртовий // Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. – Луцьк : Ініціал, 1997. – С. 27"28.
6. Гуртовий Г. О. Справа всього життя / Г. О. Гуртовий // Вибрані краєзнавчі статті та бібліографія. – Луцьк, 1994. – С. 10"14.
7. Гуртовий Г. О. Народний історичний музей / Г. О. Гуртовий // Торчин – передзвін віків. Історико-краєзнавчі нариси. – Луцьк : Надстир’я, 2003. – С. 227"228.
8. Гуртовий Г. О. Як народився і діє Торчинський народний музей / Гуртовий Г. О. // Роде наш красний: Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк, 1999. – № 3. " С. 550”560.
9. Потурай О. Незвичайний музей Г. Гуртового переїхав у нове приміщення / О. Потурай // Луцький замок. – Луцьк. – 2006. " 21 вересня. – С. 4.
__________________________________
Волинський музейний вісник: Музеї у дослідженні та збереженні пам’яток культурної спадщини західноукраїнських етнічних земель. Наук. зб. : Вип. 4. / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей; каф. документознавства і музейн. cправи ВНУ ім. Лесі Українки ; / упоряд. А. Силюк, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2012. – С. 27-30.
Категорія: Торчинський народний історичний музей імені Григорія Гуртового | Додав: volyn-museum (20.09.2012)
Переглядів: 721 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]