| Головна » Статті » Рокинівський музей історії сільського господарства Волині-скансен |
МУЗЕЇ ПРОСТО НЕБА – ОСЕРЕДКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ МАТЕРІАЛЬНИХ І ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ ТРАДИЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
|
Валентина ПЕТРОВИЧ
(м. Луцьк)
МУЗЕЇ ПРОСТО НЕБА –
ОСЕРЕДКИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ТА ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ
МАТЕРІАЛЬНИХ І ДУХОВНИХ
ЦІННОСТЕЙ ТРАДИЦІЙНОЇ
КУЛЬТУРИ
УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Процеси національно-духовного відродження та становлення української держави на сучасному етапі, зростаючий інтерес до історії українського народу змушують нас все частіше звертатися до культурно-історичної спадщини. Саме музеї є одним із головних соціальних інститутів, які виконують функцію формування історичної пам’яті українського народу, донесення до всіх українців знань про минуле. У музейних добірках нагромаджено унікальні творіння матеріальної і духовної культури українського народу, розкрито його економічний, суспільно-політичний, науково-технічний і культурний розвиток.
Одними з найбільших зібрань пам’яток з історії народної архітектури, культури та побуту українців є етнографічні музеї просто неба – скансени, які останнім часом все виразніше перетворюються на осередки дослідження та популяризації матеріальних і духовних цінностей традиційної культури українського народу.
Cкансени створюються на ґрунті музеєфікації репрезентативних фрагментів етноландшафтного середовища й об’єктів нематеріальної етнокультурної спадщини. Це своєрідний архітектурно-етнографічний комплекс під відкритим небом з міні-музеями в окремих будівлях, які дають змогу показувати пам’ятки матеріальної і духовної культури в умовах, максимально наближених до природних. Пізнавальне значення і емоційний вплив таких музеїв дуже великий [1].
Ідею створення подібних музеїв вперше запропонував у 1790 р. швейцарський вчений Чарлз де Бонстеттен. Проте, перший музей просто неба був організований лише в 1891 р.
шведським вченим-етнографом Артуром Ґазеліусом. У парку на горбистій місцевості, що мала назву «Скансен», були перенесені звезені з усіх куточків країни етнографічні пам’ятки.
У кінці ХIХ ст. виникла ціла мережа схожих музеїв, які одержали назву «скансени», набувши загального змісту, як синонім поняття «музеї просто неба». В них були відтворені селянські житла і господарські будівлі, майстерні ремісників і споруди загального використання, оскільки вважали, що характер сільського життя найцікавіший для етнографічного вивчення. Створення цих музеїв відкрило якісно новий етап в історії музейного будівництва.
Попередниками музеїв просто неба в Україні були виставки, на яких експонувалися окремі будівлі. В липні 1887 р. в Тернополі відбулась перша етнографічна виставка на території України. У парку був організований архітектурний розділ, який складали чотири селянські хати – подільська, надбужанська, гуцульська і наддністрянська.
У 1894 р. у Стрийському парку Львова відбулась крайова виставка, на якій було відтворено шість типових садиб з різних районів Галичини, Гуцульську церкву, шість придорожніх хрестів і вітряк.
У 1902 р. в Харкові до XII археологічного ’їзду було збудовано хату з Лівобережної України. В 1910 р. в Дніпропетровську учасники Південноросійської промислової виставки оглядали садибу із села Мишуриний Ріг, збудовану за проектом академіка Дмитра Яворницького.
У 1964 р. засновано перший скансен на території України в Переяслав-Хмельницькому на Київщині. Далі було засновано музеї просто неба в Ужгороді (1965), Львові (1966), Києві (1969), Чернівцях (1977), селі Рокині біля Луцька (1979) тощо.
Сьогодні в Україні налічується чотирнадцять великих скансенів. Серед них один національний – у Києві, два регіональних – Львівський та Переяслав-Хмельницький музеї, решта одинадцять – обласні. В Україні також діє багато локальних музеїв: це невеликі заклади з однієї або кількох садиб чи інших будівель. У них проводиться комплексна реконструкція минулого, історичні побудови якого є не просто окремими експонатами, а утворюють взаємозв’язаний комплекс.
Cтворення кожного скансена починається з науково-пошукових експедицій у різні етнорегіони, під час яких виявляють і досліджують архітектурні й етнографічні пам’ятки. Наукові працівники вибирають найкращі з мистецької точки зору та найбільш типові споруди, одяг, предмети побуту, ікони та інше. Будівлі розбирають, нумеруючи всі деталі, перевозять і збирають вже у скансені [3].
Не всі скансени однакові, хоча й мають один прототип. Вони значно відрізняються за масштабом. Найбільший у Європі за площею (133,5 гектарів) Національний музей народної архітектури та побуту України у Пирогові – архітектурно-ландшафтний комплекс, де представлені усі історико-етнографічні регіони України. На території музею зосереджено
архітектурні експонати народного будівництва XVI–XX ст. – садиби з сільськими хатами і господарськими будівлями, дерев’яні церкви, вітряки. В обладнаних інтер’єрах будівель відтворені та зберігаються предмети побуту, пам’ятки декоративно-вжиткового мистецтва, знаряддя праці, серед яких значна колекція ікон, рушників, народного чоловічого та жіночого одягу, меблів, дерев’яного та глиняного посуду, одна з найкращих колекцій народних музичних інструментів [8].
Другим великим скансеном є Львівський музей народної архітектури та побуту «Шевченківський гай» (60 гектарів), який знайомить із архітектурою та побутом західних областей України. Відповідно й площа Музею поділена на шість міні-сіл: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина». У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент [6].
В околицях Переяслав-Хмельницького розташований музей просто неба – Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, який входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». В музеї представлене українське село названого регіону XVII – початку ХХ ст. з хатами, господарськими будівлями, майстернями, знаряддями праці, речами побуту, творами народного мистецтва.
На території в 30 гектарів розміщено 13 тематичних музеїв, які є органічним продовженням музею-села, де можна ознайомитися з народною культурою, архітектурою та творчістю, звичаями та обрядами українців Середньої Наддніпрянщини [7].
Ужгородський та Чернівецький музеї просто неба, а також скансени у селі Крилос (Прикарпаття), у селі Рокині біля Луцька можна назвати «обласними».
Закарпатський музей народної архітектури та побуту – музей просто неба в місті Ужгород, складається з архітектурних пам’яток старовинного закарпатського села і зразків найдавніших і найбільш розповсюджених видів народного прикладного мистецтва [2].
Чернівецький обласний державний музей народної архітектури та побуту – музей просто неба у Чернівцях складається з двох архітектурно-етнографічних зон: «Хотинщина» та «Західне Подністров’я». У музеї представлено архітектурні експонати другої половини XVIII – першої половини ХХ століття. Серед них – житлові та господарські споруди (хати, комори, кошниці, карники, курники, стайня, стодола тощо), виробничі та громадські споруди (вітряки, кузня, корчма, сільська управа, церква, дзвіниця). Архітектурні пам’ятки доповнені традиційними інтер’єрами.
Особлива гордість Чернівецького обласного музею народної архітектури – три вітряки 20-х рр. ХХ століття. Вони були перенесені у музей із Хотинського та Новоселицького районів [11].
Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття – музей просто неба в селі Крилос Івано-Франківської області, входить до складу Національного заповідника «Давній Галич». На його території розмішені чотири «мікросела», які представляють етнографічні райони Прикарпаття: Покуття, Гуцульщину, Бойківщину та Опілля. В них представлена архітектура та побут жителів Прикарпаття кінця XVII – початку ХХ століття. В експозиції музею є велика колекція посуду (тарілки, горнята, глечики, горшки), народних тканин, одягу, опільської вишивки (жіночі й чоловічі сорочки, обруси, простирадла, народний одяг) [5].
Музей історії сільського господарства Волині – етнографічний музей і скансен в селищі Рокині, поблизу міста Луцька, має вигляд вулички невеликого волинського села XIX століття. В експозиції просто неба представлені декілька типових волинських садиб, навколо яких створені селянські двори з клунями, хлівами, кузнею, криницями й тинами. Є вітряк, баня, курна хата датована 1875 р., стодола. Дерев’яна капличка на території музею зведена за кресленнями каплиці в селі Жадень (Рівненської обл.), освячена на честь Вознесіння Господнього [9].
Наймолодший в Україні скансен має назву «Старе село». Відкрився він у 2007 р. на Закарпатті, у селі Колочава Міжгірського району. Це перший сільський музей архітектури та побуту, який відтворює матеріальне, духовне та культурне життя стародавньої Верховини. Тут представлені житлові та господарські будівлі з предметами домашнього побуту і художніми витворами ХІХ–ХХ ст. українських горян з Колочави.
У 2009 р. Музейний комплекс «Старе село» був визнаний найкращим і отримав перше місце у номінації «Традиції та звичаї моєї малої Батьківщини» на Всеукраїнському конкурсі громадських музеїв [4].
Функціонуючі в Україні музеї просто неба – це науково-дослідні, культурні установи, діяльність яких пов’язана з пошуком, збором, вивченням, реставрацією, зберіганням експонатів. Діяльність скансенів спрямована на створення умов для вільного доступу до автентичних пам’яток архітектури широких верств населення, показі предметів побуту, знарядь праці, ужиткового мистецтва, загалом популяризації пам’яток матеріальної і духовної спадщини народу.
У музеях-скансенах створюються програми щодо відтворення історичного середовища – оживлення експозицій під час проведення етнографічних свят і дозвілля, що супроводжуються виступами фольклорних колективів, організацією змагань та ярмарок, сценічним показом обрядів. Особливою популярністю користуються саме ті свята, які основані на глибоких народних традиціях і ще зберігають у значній мірі елементи автентики, тобто органічно пов’язані із змістом самої експозиції Музею. Це, зокрема, свято Різдва з колядами, свято Великодня з веснянками, Івана Купала, Косовиця, Жнива, Осінь весільна та інші.
Проте, оживлення експозицій – це не тільки свята і обряди, але й діючі вітряки та водяні млини, кузні і гончарні майстерні. У цьому напрямку значний досвід набуто щодо проведення днів промислів і ремесел. Професійні майстри своїми заняттями розкривають традиційні ремесла і види діяльності, характерні для відповідної місцевості і часу, наприклад, роботу мірошника, ткача, коваля, гончара, тесляра, винокура, пасічника тощо. Часто і самим відвідувачам музею пропонується спробувати свої сили під керівництвом фахівця. Кожен може відчути себе в ролі коваля чи гончара та інше [10].
У скансенах досить популярною та цікавою формою молодіжного дозвілля є вечорниці й досвітки. Найбільша роль цих зібрань полягає у розвитку усної народної творчості. Адже у такий спосіб передавались і закріплювались у поколіннях народні пісні, ігри, розваги, прислів’я і приказки, легенди та історичні перекази [9].
У багатьох музеях на додаток до архітектури реконструюють і транспорт минулих років. Історичний транспорт в музеях просто неба може виконувати не тільки функцію експоната, що діє, але й утилітарну транспортну функцію, оскільки площа таких музеїв досить велика.
Невід’ємним елементом скансенів є традиційна кухня. Все готується «на очах» у відвідувачів, а іноді навіть з їх допомогою, що надає стравам ще більшої колоритності.
Отже, безперечно скансени – це унікальні за змістом та інноваційні за суттю комплекси, де можна найбільш образно й історичнодостовірно відтворити архітектуру та побут колишнього села, продемонструвати господарську діяльність населення, яке жило, працювало і творило у різних історико-етнографічних регіонах України в різні історичні періоди.
Артур Газеліус – фундатор першого музею під відкритим небом, визначив виняткове значення скансенів для людської цивілізації: «Може настати день, коли усього нашого золота не вистачить для відтворення минулого».
__________________
1. Афанасьєв О. Є. Скансени України як важливий туристичний ресурс / О. Є. Афанасьєв, Є. В. Бурлака, Ю. М. Маркіна // Туристична індустрія : сучасний стан та пріоритети розвитку : Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції. – Луганськ : ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2009. – С.80–84 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://tourlib.net/statti_ukr/afanasjev5.htm. – Назва з екрану.
2. Закарпатський музей народної архітектури та побуту [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.zamnap.org.ua/. – Назва з екрану.
3. Каднічанський Д. Скансени України / Д. Каднічанський // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2010. – № 16 (645).
4. Музей архітектури і побуту «Старе село» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https:// www.derev.org.ua/muzei/stareselo.htm. – Назва з екрану.
5. Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://davniyhalych.com.ua/muzei/muzeiarhitekturi/item/79-muzei-narodnoi-arhitekturi. – Назва з екрану.
6. Музей народної архітектури та побуту у Львові [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.skansen.lviv.ua/info/services. – Назва з екрану.
7. Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.niez-pereyaslav.com.ua/ua/about. – Назва з екрану.
8. Національний музей народної архітектури та побуту України у Пирогові [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://pyrohiv.com.ua/ua/. – Назва з екрану.
9. Рокинівський музей історії сільського господарства Волині-скансен [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://volyn-museum.com.ua/index/rokinivskij_muzej_istoriji_silskogo_gospodarstva_volini_skansen/0-23. – Назва з екрану.
9. Федака П. М. Національний музей народної архітектури та побуту України на відтинку свого 40-річчя / П. М. Федака // Матеріали Міжнародна наукової конференції «Народна культура України : традиції і сучасність», присвячена 40-річчю заснування Музею народної архітектури та побуту України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :https://nmnapu.org.ua/novyny/nmnapu-na-vidtynkusvoho-40-richchja/. – Назва з екрану.
10. Чернівецький обласний державний музей народної архітектури та побуту [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://skansenbuk.cv.ua/ua/index_ua.htm. – Назва з екрану.
________________________________
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Народна культура і музеї. Науковий збірник. Випуск 44. Матеріали Четвертої Всеукраїнської науково-етнографічної конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження Олекси Ошуркевича, 16-17 квітня 2013 року, м. Луцьк. Упоряд. Є. І. Ковальчук, Л. А. Мірошниченко-Гусак. – Луцьк, 2013. – С. 100-102.
|
|
|
|
|
| Переглядів: 6573 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |