| Головна » Статті » Музей волинської ікони |
„ЗАНЕСІТЬ МЕНЕ ДО БОГОРОДИЦІ ХОЛМСЬКОЇ”.
|
„ЗАНЕСІТЬ МЕНЕ ДО БОГОРОДИЦІ ХОЛМСЬКОЇ”
Тисячолітній образ Божої Матері з Ісусом і сьогодні творить дивовижні зцілення.
Напередодні Різдва Пресвятої Богородиці до редакції зайшла літня холмщанка. Назватися не схотіла, мовляв, «я не від себе, а за дорученням»…
А «доручення» те дала їй кілька років тому нині вже покійна тьотя, яку доглядала, бо та була прикутою до ліжка. Недужа, як і більшість уродженців Холмщини, любила згадувати дитинство і юність, що пройшли на рідній землі за Бугом. Часто розказувала, як дівчинкою їздила з рідними у собор до Холма, до Холмської чудотворної ікони Божої Матері, як згубилася там, бо люду стільки збиралося, що й не сказати…
— Як ми почули, що наша святиня знайшлася в Луцьку, то в тьоті тільки й мови було: як би то її побачити. На той час старенька вже не могла сама ходити. Я їй розказувала, що Богородиця наша — в Музеї ікони, на другому поверсі, що нема як туди неходячому дістатися, хіба б хто на руках заніс. Вмовляла: «Я сама поїду до Луцька, помолюсь за вас біля чудотворної ікони». На якийсь час тьотя погоджувалась, а потім знову починала згадувати старі перекази, як Холмська Богородиця зцілювала неходячих. І все зітхала, що не може нашої святині побачити, — аж просльозилася відвідувачка.
Зізнавалася: досі себе картає, що не виконала просьбу хворої. Було, пішла сусіда просити, аби поміг, але він теж в літах, на хребет скаржиться. А молодші чоловіки тільки сміялися: «Думаєте, столітню бабцю ікона дівкою зробить…».
— Чекали, що приїде літом зять із Курська. Тьотя не діждалася. За кілька тижнів приснився їй сон, наче сама вона по траві босою йде і всім хвалиться, що нарешті вибралася на прощу до Холмської Богородиці, бо там уже вся рідня… Знайшли в покійної під подушкою листівку із зображенням Холмської чудотворної ікони, до неї вона завжди перед сном молилася. Сама я щороку, а то й два–три рази на рік їду, щоб преклонитися перед святинею. Якось бачила, як рідні несли в інвалідній колясці молодого хлопця до ікони. А такі ж люди, напевне, особливо потребують цього. Якось би про них подбали, тепер же всяка техніка є, — перейшла до мети свого візиту наша читачка.
Дякувала жінка працівникам музею, які дуже уважно й чуйно ставляться до відвідувачів похилого віку, немічних і недужих. А ще за те, що бережуть найдавніший образ, подбали про його відновлення. Але знов поверталася до наболілого: якщо вже прийняли рішення, щоб чудотворна ікона була в музеї, а не в храмі, то до неї має бути зручний доступ всім.
Працівники Музею Волинської ікони таку пропозицію схвалюють і підтримують. Підтвердили, що серед відвідувачів і справді є чимало людей з обмеженими можливостями. Для істинно віруючих молитва перед чудотворним образом — це заряд надії, зміцнення духу, поповнення сил. Багатьох таких відвідувачів працівники знають в обличчя, бачать, з яким благоговінням вони моляться. Звичайно, всі розуміють, що спілкування з Богородицею — це таїнство, і втручатися, розпитувати було б неделікатно. Тому усних свідчень про чудотворний вплив святині на наших сучасників у музеї не збирають. Хоча підтверджують: такі факти є.
Від багатьох музейних працівників чула: «Ви б бачили тепер Максимка, онука нашої колеги Наталії Юхимівни Пушкар, завідуючої фондами Волинського краєзнавчого музею. Високий, красивий, розумний, бігає, спортом займається, ніхто й не скаже, що хлопчик народився з ДЦП»…
Сама Наталія Юхимівна про подію десятилітньої давності, яка освітила щастям усю родину, розповідала вже не раз. Але і тепер не могла приховати хвилювання:
— Максимкові тоді виповнилося три рочки, а він ще не ставав на ніжки. Такий кмітливий, усе розумів, на льоту схоплював, а не ходив через церебральний параліч. Зрозуміло, ми шукали порятунку, де могли. Перед тим я редагувала книгу про історію ікони–святині, потім мене попросили зробити переклад двох молитов до Холмської Богородиці. Одержавши благословення священика, помолившись, взялася за роботу. Переклад, на диво, давався так легко, наче хтось надиктовував мені потрібні слова. І в той момент я зрозуміла, що треба звернутися за допомогою до Холмської Богоматері, принести Максимка до чудотворної ікони.
Навіть ті з присутніх, хто не належав до фанатично віруючих людей, не могли стримати сліз, спостерігаючи цю надзвичайно зворушливу сцену. Максимко поклав рученята на образ і, прочитавши напам'ять «Отче наш», з усією щирістю свого маленького серденька попросив: «Боженьку, зроби так, щоб я міг ходити». Молилися і батько, і бабуся Максимка…
— Через десять днів невістка Мар'яна прийшла з роботи, а бабуся, яка доглядала малого, каже: «Йди подивись, яке диво!» Глянула — а Максимко стоїть на ніжках, усміхається, і навіть кілька кроків їй назустріч зробив. Яка то була для всіх радість! Бо ж до того він зовсім на ноги навіть не спинався. Зараз онучок живе в Німеччині, туди поїхали, щоб дитину вилікувати повністю. Медицина там має для цього значно більші можливості. Але і в тому, що все успішно склалося, і сучасна медична реабілітація є доступною для Максимка, я теж вбачаю промисел Божий, — каже Наталія Юхимівна.
Не так давно ця відома на Волині жінка відзначала ювілей. Найкращим подарунком став приїзд онука, його вітання. А ще — здоровий і щасливий вигляд Максимка, який у вишиванці був справжнім красенем.
Подібні історії, які передаються з вуст в уста, вселяють у серця недужих людей надію. Чудотворна ікона Холмської Богоматері кличе до себе тих, кому важко.
— Будемо звертатися до влади з проханням, щоб облаштувати спеціальний підйомник для відвідувачів на інвалідних візках, пандус. Адже заходи безпеки не дозволяють нам зберігати таку безцінну реліквію на першому поверсі музею. Думаю, кошти на ці потреби влада знайде, — висловлює сподівання директор Музею Волинської ікони Тетяна Миколаївна Єлисеєва.
Приєднуємось до цього звернення й ми. У музеї часто бувають гості з-за кордону. І за тим, як дбаємо ми про потреби неповносправних, вони судять про рівень цивілізованості країни. Зрештою, не тільки в престижі справа, а й у повазі до духовних потреб людини.
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
_______________________________
Волинь-нова. – 2012. – 25 вересня. – С. 8-9.
|
|
|
|
|
| Переглядів: 1046 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |