Головна » Статті » Музей волинської ікони
ТЕМА РІЗДВА ХРИСТОВОГО У НАРОДНОМУ ІКОНОПИСІ ВОЛИНІ XVII-XVIII СТ.
Тетяна ЄЛІСЄЄВА
(м. Луцьк)
ТЕМА РІЗДВА ХРИСТОВОГО
У НАРОДНОМУ ІКОНОПИСІ
ВОЛИНІ XVII-XVIII СТ.
В історії людства не має більш величної і радісної події, як пришестя у світ і втілення Сина Божого. Свято Різдва Христового займає особливе місце в річному богослужбовому колі. У старих виданнях Типікону Різдво, подібно Воскресінню Христовому, називали «Пасхою». Цим підкреслювали особливо тісний зв’язок Різдва зі спасінням людства від гріха і смерті.
Тема Різдва Христового була надзвичайно популярною у християнському мистецтві. Змальовуючи сюжет, художники спирались не тільки на свідчення євангелістів Луки (Лк. 2, 4–20) та Матвія (Мт. 1, 25, 2, 1–12), але й використовували апокрифічні тексти, зокрема, Протоєвангеліє Якова та Євангеліє псевдо – Матвія.
Перші зображення Різдва Христового відносяться до ранньохристиянського періоду і датуються ІV–Vст. Найпростіше зображення знаходиться на саркофазі у храмі святого Амвросія в Мілані. На ліжку лежить сповите Немовля, поряд – віл і осел. Над головою Богонемовляти – зірка. Тваринам у давнину надавали великого символічного значення. У пам’ятках давньохристиянської писемності віл, який все життя провів у ярмі, був символом іудейського народу, а осел – символом язичників. В катакомбах святого Севастіяна у сцені Різдва біля Немовляти сидить Богоматір з розпущеним волоссям. На всіх ранньохристиянських пам’ятках Богоматір завжди зображували сидячи. Цим підтверджувалось, що народила вона безболісно і не потребувала відпочинку. В інших сценах Різдва присутній Йосиф, іноді – пастухи або волхви. З часом іконографія доповнюється зображенням ангелів, які принесли пастирям звістку про народження Ісуса Христа; воїнства небесного, що славить Бога. Всі найдавніші пам’ятки представляють Різдво Христове під навісом. Перші зображення Різдва у печері з’являються в кінці VI – на початку VII ст. З цього часу печера, як місце народження Спасителя, змальовується на всіх візантійських пам’ятках і на більшості західних.
В Україні тема Різдва Христового відома як у монументальному, так і у станковому живописі. У Кирилівській церкві міста Києва знаходиться фреска ХІІ ст., яка розкриває цей сюжет. У XVI ст. в українському іконописі з’являються багатофігурні оповідні композиції Різдва, що ілюстрували народження і дитинство Ісуса Христа. Тут можна побачити сцени купання новонародженого Ісуса, поклоніння волхвів, побиття немовлят за наказом царя Ірода, втечу Марії та Йосифа до Єгипту та інші. Малярі на таких іконах викладали зміст твору не тільки засобами живопису, а також за допомогою пояснень. Кожна дія супроводжувалась текстовим написом.
Давні зображення Різдва Христового у волинському іконописі найчастіше зустрічаємо на невеликих іконах празникових рядів іконостасів, рідше на окремих іконах. Щирістю художнього вислову, безпосередністю і зворушливістю відзначені композиції Різдва Христового у виконанні народних іконописців.
Першою половиною XVII ст. датується ікона «Різдво Христове» з празникового ряду іконостасу м. Каменя-Каширського. Майстер поєднує певні професійні навички з народним трактуванням образів. Зліва намальована темна печера, в якій у яслах лежить сповитий Ісус. Над печерою – золота зірка з променями. Біля ясел сидить Марія. Вона зображена як Цариця Небесна у пурпуровому з золотою облямівкою мафорії, що закриває майже всю її фігуру. На чолі і плечах Богоматері – три зірки, які символізують її Пріснодівство: вона Діва до Різдва, у Різдві і після Різдва. Перед печерою стоїть Йосиф, який спирається на палицю. Він приймає вітання пастухів, з яких добре збереглося лише зображення одного пастуха у темно-коричневій свиті з торбиною через плече та високою вовняною шапкою на голові. У лівій руці пастух тримає посох, права – прикладена до шапки, яку він збирається зняти перед божественним Немовлям. Навколо голів Ісуса Христа, Богоматері та Йосифа – великі золоті німби. Вгорі ікони зліва на білих хмарах намальовані рожеві ангели, які у руках тримають довгу стрічку, справа на золотому тлі на горі зображений ангел з розпростертими руками. Автор активно використовує чорний контур, яким окреслює руки і моделює риси персонажів. Традиційні для волинського іконопису кольори – рожевий, блакитний, глибокий червоний та темно-вохристий у поєднанні з золотом зірки, тла, німбів, підкреслюють урочистість зображеної події.
Ікона «Різдво Христове» XVIIІ ст. з празникового ряду іконостасу с. Усичі Луцького району дещо наївна, але надзвичайно лірична і вражає своєю поетичністю. На іконі під навісом зображена Марія, що сидить перед яслами, у яких на сіні спить сповитий Христос. Поряд стоїть Йосиф, обернений до зірки, що сяє угорі. За яслами намальований віл. На передньому плані – пастухи, які прийшли з поклоном. Усміхнені миловидні обличчя всіх персонажів випромінюють радість і ніжність, що приходять з появою людини на світ. Загальна колористична гама твору досить стримана, переважають синьо – голубий, зелений, сірий, вохристий кольори. Але це не робить ікону похмурою. Маляр вдало передає глибину нічного неба, темна синява якого розірвана світлом, що лине від зірки. Це світло не яскраве, воно не сліпить очі золотими променями. Широка тепла хвиля заливає все навкруги, несучи з собою тишу і спокій. Ікона ніби народилася з різдвяних колядок:
Над вертепом звізда ясна
Весь світ осіяла.
Пастушки з ягнятком
Перед тим дитятком
На вколінця упадають.
Христа – Бога вихваляють.
Звідси її казково – фольклорне звучання, зворушлива простота персонажів, внутрішня гармонія і сила. В іконі закладений і глибокий релігійний зміст і благоговіння автора перед чудом Різдва.
Ікона «Різдво Христове» XVIIІ ст. з с. Менчичі Іваничівського району є окремим образом. Вона ніби переповідає Євангеліє від Луки. У євангеліста Луки центральним моментом Різдва є явлення ангела пастухам, які пасли худобу на Віфлеємському полі. Іконописець змальовує ангела, який стоїть на хмарині на вершині гори. Пастухи першими почули різдвяну пісню небесного воїнства. Вгорі ікони у купчастих хмарах – ангели та херувими, з поміж яких двоє тримають білу стрічку з написом «Слава в вышних Богу, и на земли мир, в человецех благоволение!». Саме такі слова вигукували чини ангельські, славлячи Бога (Лк. 2,14). Між ангелами – Бог Саваоф, зображення якого у композиціях Різдва є рідкісним і підкреслює тему втілення Другої Особи Трійці, що є містичним таїнством. Таким чином відкривається суть приходу Христа у світ – Бог стає людиною, щоб померти і через смерть дарувати життя. На передньому плані перед хлівом зображена Богородиця, що сидить обабіч ясел, у яких на сіні на білому покривалі лежить новонароджений сповитий Христос. Віл та осел зігрівають його своїм диханням. Тварини не згадуються у Євангелії. Традиційно у якості Біблійного джерела наводиться пророцтво Ісаї, у якому зведені у єдине віл, осел та ясла стосовно Господа «Віл знає володаря свого, і осел – ясла господаря свого; а Ізраїль не знає [Мене], народ Мій не розуміє» (Іс. 1, 3). З вікна хліва визирає Йосиф. Перед яслами стоять навколішки три пастухи, які прийшли поклонитися Богонемовляті. На іконах XV–XVI ст. вони іменуються «пастирями». Пастухи першими з усіх людей дізналися про Різдво Спасителя. Господь у своїй проповіді звеличив образ пастуха, сказавши про себе «Я є Пастир добрий». Пастухи у зображеннях Різдва виражають радість і захоплення чудом, на які здатні лише «чисті серцем». Народний іконописець змальовує пастухів з експресивною жестикуляцією. Вони нібито розповідають Марії та Йосифу про чудо сповіщення «Побачивши ж, розповіли про те, що було сповіщено їм про Немовля Це» (Лк. 2, 17). Богоматір зображена смиренною, з опущеними додолу очима та руками, притуленими до серця – «А Марія зберігала всі слова ці, складаючи в серці Своїм»(Лк. 2, 19). Колірне вирішення ікони ясне, виконане у теплій тональності. Подана на іконі в образній формі Євангельська оповідь про народження Ісуса Христа хвилює, створює святковий радісний настрій, спонукає до осмислення зображеної події, що стала початком спасіння для людей.
Тема Різдва Христового, відтворена у роботах народний іконописців і подана крізь призму народних естетичних поглядів, втілювала духовний досвід народу, відбивала його смаки та уподобання.
____________________
1. Біблія. – Київ, 2007. – 1407 c.
2. Кондаков Н. П. Иконография Богоматери / Н. П. Кондаков. – Москва, 1998. – Т. 1. – 382 с.
3. Бобров Ю. Г. Основы иконографии древнерусской живописи. – Санкт Петербург, 1995. – 252 с.
4. Этингоф О. Е. Образ Богоматери. Очерки византийской иконографии XI-XIII веков / О. Е. Этингоф. – Москва, 2000. – 311 с.
5. Українське народне малярство XIII–ХХ століть. Альбом. Автори-упорядники В. І. Свенцицька, В. П. Откович. – Київ, 1991. – 302 с.
________________________________
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Народна культура і музеї. Науковий збірник. Випуск 44. Матеріали Четвертої Всеукраїнської науково-етнографічної конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження Олекси Ошуркевича, 16-17 квітня 2013 року, м. Луцьк. Упоряд. Є. І. Ковальчук, Л. А. Мірошниченко-Гусак. – Луцьк, 2013. – С. 233-235.
Категорія: Музей волинської ікони | Додав: volyn-museum (01.08.2013)
Переглядів: 497 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]