Головна » Статті » Музей волинської ікони
Музей ікони - ікона музеїв.
Музей ікони - ікона музеїв
Унікальна для всієї України музейна установа потребує негайного розширення виставкових площ та відчуває гострий дефіцит для запасників.
16 червня 2001 р. на Волинь із дводенним робочим візитом прибув Президент України Леонід Кучма. Спочатку Леонід Данилович у Луцьку заклав символічний камінь на місці спорудження обласного перинатального центру в обласній дитячій лікарні. Потім відвідав м. Берестечко, що на Горохівщині, де не тільки поклав квіти до пам’ятників Тарасові Шевченку і Богданові Хмельницькому, а й пообіцяв добудувати Свято-Троїцький собор. Переночувавши в Зимненському жіночому монастирі, Гарант Конституції відкрив у сусідньому Володимирі-Волинському монумент Данилові Галицькому, відвідав музей-садибу Лесі Українки в с. Колодяжне Ковельського р-ну, зустрівся з волинянами ще в кількох місцях, аж допоки візит не підійшов до завершальної стадії. За всієї поваги до всіх вищеперерахованих пунктів перебування Президента України, заключний захід у Луцьку мав особливе значення. Як показало десятиріччя, котре минуло з тієї пори, можна говорити про історичне підґрунтя події. Чому? Бо з участю Леоніда Даниловича тут було відкрито нову будівлю першого і досі єдиного в нашій державі Музею волинської ікони!
Його перлиною, звичайно, є Холмська Чудотворна ікона Божої Матері, унікальна пам’ятка візантійського мистецтва ХІ-ХІІ ст., одна з найшанованіших християнських святинь. У нас – оригінал ікони, врятований православними людьми під час переслідувань за віру, які точилися по той бік прикордонного Західного Бугу, тоді як у колишньому православному соборі м. Хелм РП, а нині – кафедральному костелі, на чільному місці встановлено лише її копію!
Десять років тому ошатні приміщення нової будівлі здавалися великими і просторими. Апартаменти виглядали розкішно. Тож червневі урочистості 2001-го з участю Президента України були присвячені не тільки 10-й річниці Незалежності України, але й демонстрували всьому світові, що, образно кажучи, «троянди й виноград» (красиве і корисне) для нашого народу є альфою та омегою розбудови державності й громадянського суспільства.
Недарма Леонід Данилович, який спочатку не планував спілкуватися з журналістами, але після проявленої Ольгою Боденковою та Володимиром Данилюком ініціативи змінив свою думку, привселюдно заявив:
– Я дійсно щасливий, що мав можливість побувати в цьому краї, доторкнутися до його історії. Чесно вам скажу: Борис Клімчук використав мене на сто відсотків. Навіть більше! Де ми тільки не були, чого я тільки не обіцяв! Якщо хоча б частинку виконаю з того, що наобіцяв, то можу бути спокійним.
За великим рахунком, багато що із запланованого реалізовано. Дещо – відкладено «до кращих часів».
А що ж Музей Волинської ікони?
За 10 років його успішної роботи в новому приміщенні виникла доволі парадоксальна ситуація: нині установі катастрофічно не вистачає площ!
… Історія Музею волинської ікони почалася ще до 16 червня 2001-го. А точніше – у 80-х роках минулого століття, коли фахівці обласного краєзнавчого музею проводили пошуки сакральних раритетів. Створення колекції пов’язане з відомим мистецтвознавцем Павлом Жолтовським, котрий очолював експедиції з вивчення та збору історичних і культурних пам’яток у церквах нашої області. Духовні скарби із зачинених тоді храмів, сільських горищ потрапляли до мистецького осередку. Саме завдяки цим експедиціям вдалося зберегти унікальні пам’ятки сакральної культури Волині.
А офіційно свій літопис музей як мистецький заклад розпочав у 1993-му. Саме тоді установа відчинила двері для шанувальників іконопису й туристів. Правда, на той час музей розташовувався у стінах управління СБУ у Волинській області: орендував два поверхи. На ту пору в орендованих приміщеннях були створені досить комфортні умови для розміщення пам’яток, згадує директор установи Тетяна Єлісєєва:
– Був зроблений ремонт, облаштовані окремі фондосховища для відреставрованих пам’яток і тих, що потребують реставрації. Хоча ми не мали тоді виставкової зали, тому виставки проводили в коридорах.
Згодом постало питання про виселення… Певний час на Волині міркували, куди краще «переселити» музей ікони: чи в пристосоване приміщення, чи звести окреме. Тодішній голова облдержадміністрації Борис Клімчук запропонував перебудувати споруду колишньої стоматполіклініки:
– Якщо чесно, коли побачила цю поліклініку, просто не уявляла собі, як із неї можна зробити музей, – каже директорка.
Втім за проектом архітектора Андроша Бідзілі лікарняну установу таки перепрофілювали на заклад культури. На радість працівників і фундаторів Музею Волинської ікони нова «оселя» була обладнана за найсучаснішими вимогами. Тут створили всі умови не лише для експонування, а й для збереження пам’яток сакральної культури. Стаціонарна франко-італійська система кондиціонування повітря, своя котельня, що дозволяє регулювати температуру в залах, відповідне освітлення експонатів.
Практично, це був перший музей незалежної України, який будувався саме як музей, зазначає Тетяна Єлісєєва.
– Ми тоді надзвичайно раділи, що збільшилися експозиційні площі. Колекція поповнювалася експонатами за рахунок постійних експедицій діючими храмами Волині, а також уже відреставрованими роботами, які хотілося якомога швидше показати людям. Але потім, коли ми почали працювати вже у нинішніх стінах, стало очевидним, що і це приміщення має свої вади, – зазначає хранителька волинських ікон.
Спочатку в музеї зіткнулися з проблемою нестачі виставкових зал для експонування раритетів. Відтак для цього працівники вирішили використовувати і холи закладу.
Якщо ж є необхідність показати волинянам виставки з інших подібних закладів держави (Національного художнього музею України, Софії Київської тощо), тоді мусять звільняти зали, де експонуються волинські ікони… По-іншому просто не можна. Тож влаштувати масштабні виставки, скажімо, з Національного художнього музею України, у цих стінах фактично нереально. Про що, зрозуміло, дуже шкодують мистецтвознавці та шанувальники іконопису.
Нині кожен квадратний сантиметр у буквальному сенсі насичений цінностями. Адже тут не звикли «почивати на лаврах». Натомість щодня наполегливо працюють над тим, аби унікальні фонди збагачувалися.
Хоча фахівці не приховують: могли б від часу відкриття у 2001-му вивчати ту колекцію, яка вже зібрана. Але ж ні… Колектив продовжував насичену експедиційну роботу з пошуків сакральних скарбів волинського краю:
– Ми – чи не єдиний музей в Україні, який донині проводить цю діяльність, – зізнається Тетяна Єлієєва. – Це неможливо було б робити без добрих стосунків і розуміння необхідності цієї справи керівниками наших православних єпархій. Тому з їхнього благословення знахідки і передаються нам. Для прикладу: лише у 2009-му році з Мильцівського Свято-Миколаївського монастиря отримали 25 ікон – фрагменти іконостасу, апостольський ряд з празниками. Це – пізні уніатські ікони, які, зрозуміло, не використовувалися у православній традиції. Таке величезне надходження вимагає певної системи й місця зберігання, а також подальшої реставрації. Ще один приклад: іконостас 19 століття з храму села Головне Любомльського району (завдовжки п’ять метрів і три – висотою). Як для іконостасу, то це не надто великі розміри, але демонструвати його повністю ми не маємо змоги. Хоча могли б це робити, адже він повністю збережений. Ще один фрагмент іконостасу 18 століття (село Гумнище, Горохівщина), який ми готуємо на реставрацію, також можна було б демонструвати відвідувачам.
Саме унікальність цього закладу культури відчиняє йому двері кращих реставраційних майстерень України. Відтак щороку відновлюють чимало пам’яток, що належать Музею волинської ікони. Установа співпрацює з Національним науково-дослідним реставраційним центром, що в Києві, його львівським філіалом і з Національною академією образотворчого мистецтва та архітектури. Мають тут і власну майстерню.
Щороку музей проводить міжнародні конференції з дослідження іконопису. Волинські науковці стверджують, що з місцевими іконами фахівцям працювати і цікаво, і складно водночас. Але ця робота дає можливість віднаходити нові методи реставрації.
Постійні відвідувачі музею знають і бачать, що експозиція закладу змінюється. Щоби раритети були доступними людському оку, працівники змушені одні експонати змінювати на інші, шукати можливі й неможливі шпаринки на стінах виставкових зал і коридорів. Таким чином шукали місце для унікального апостольського ряду 17 ст., який нещодавно реставрували. Задумайтеся: із чималої кількості речей, котрі були повернені до життя реставраторами у 2011-му, в Музеї волинської ікони змогли розмістити в експозиції лише… дві.
Висота приміщення не дозволяє розташовувати експонати у два ряди. Тут ледве-ледве вдається зберегти мінімальні норми відстані між експонатами.
– Нам надзвичайно тісно, – каже керівник закладу. – У фондах нині біля ста відреставрованих пам’яток сакрального мистецтва, які представляють іконопис Волині. 47 із них минулого року ми демонстрували на виставці в Софії Київській, яка мала неабиякий резонанс.
Якщо експонати просто лежать у фондах, вони втрачають свій сенс, наголошує Тетяна Миколаївна, не виконують своєї місії. Не варто забувати, що й експонати це – особливі. Найчастіше – віками намолені ікони. Вони просто покликані зупиняти на собі людське око, змушувати замислюватися над сенсом існування… Власне, керівництво закладу з усіх сил працює над тим, щоб відреставровані пам’ятки бачили в інших регіонах держави. Минулоріч колекція костельного живопису на полотні 18 ст. побувала у музейних закладах Чернігова та Дніпропетровська. Нині її дещицю можна побачити у холах Музею волинської ікони.
Завдяки наполегливій роботі волинських мистецтвознавців музей уже давно переріс те приміщення, в якому йому було зручно після 2001-го. Експонати закладу тісняться у восьми залах. Окрема зала відведена для найціннішої пам’ятки – Холмської Чудотворної ікони Божої Матері. Інакше бути не може: до унікального святого образу з дивовижною долею йдуть паломники з усіх усюд: Польщі, Болгарії, Чехії, Литви, Греції, Італії, Німеччини, Аргентини, навіть Америки. До неї зверталися і звертаються президенти та урядовці різних держав. Біля Холмської ікони проводять богослужіння. Молодята вважають за необхідне просто у весільному вбранні попросити благословення на шлюб у Богоматері з чудотворного образу. Відтак, зазначає Тетяна Миколаївна, ця пам’ятка вже потребує особливого приміщення, яке б дало змогу іконі виконувати свою роль, але воно має бути невіддільне від музею, бо необхідні і відповідні умови, і постійний нагляд фахівців за тим, як «веде себе ікона».
…Зрештою, як ніколи, цього разу наша екскурсія не завершується лише оглядинами експозиції. Суцільна тіснота настільки наболіла працівникам закладу, що вони дозволили зайти у чи не найсокровенніше місце кожної такої установи – фондосховище. Хоча «зайти» туди важко. Простіше – протиснутися поміж пам’яток. Просто в обіймах старовинних відреставрованих ікон розташовані письмовий стіл і комп’ютер. У кожній кімнаті фондосховища (а їх усього три) – ніде яблуку впасти. Хоча варто зауважити, що і відреставровані пам’ятки, і ті, які ще чекають на «лікування», зберігаються дбайливо. Тут усе за правилами: кондиціонування, опалення, сучасна система пожежегасіння… Неозброєним оком видно, що фахівці докладають неабияких зусиль, аби не порушити умов зберігання.
Директорка закладу з гордістю гортає сторінки книги відгуків. Тут є слова різними мовами абсолютно різних людей і за віком, і за статусом. Усі дякують волинянам за збереження духовності.
Як же прикро, що тим часом у фондосховищах установи частина цього унікального духовного багатства Волині задихається від нестачі вільних площ! Ікони, декоративна різьба, старовинні церковні скульптури після століть забуття знову лежать і чекають свого часу, свого «виходу у світ». Чому?..
 
Роман УСТИМЧУК, Олена ЛІВІЦЬКА.
 
P. S. Щоби читачі не подумали, що пам’яткам у Музеї волинської ікони тісно, а працівникам – не дуже, додам: усі фахівці закладу разом із директором тісняться в одному невеличкому кабінеті. «Робочих хоромів» у мистецтвознавців нема. Кожен сантиметр простору тут віддають сокровенним волинським раритетам.
______________________________
Волинська газета. – 3.11.2011.
Категорія: Музей волинської ікони | Додав: volyn-museum (15.11.2011)
Переглядів: 808 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]