Головна » Статті » Музей волинської ікони
ІКОНИ «СВЯТОЇ ПАРАСКЕВИ П’ЯТНИЦІ» З КОЛЕКЦІЇ МУЗЕЮ ВОЛИНСЬКОЇ ІКОНИ
Ангеліна ВИГОДНІК,
Людмила КАРПЮК
(м.Луцьк)
ІКОНИ «СВЯТОЇ ПАРАСКЕВИ
ПЯТНИЦІ»
З КОЛЕКЦІЇ МУЗЕЮ
ВОЛИНСЬКОЇ ІКОНИ
Ще у ранньохристиянські часи на території як Східної так і Західної Європи значного розвитку досяг культ Святої П’ятниці. Постать язичницької діви, богині весни і плодючості, втілився у образі великомучениці Параскеви, обезглавленої за імператора Діоклетіана.
Під іменем Параскеви у візантійсько-слов’янському світі було відомо чотири святі мучениці: з Риму (жила у II ст., пам’ять 26 липня), з Іконії (жила у IV ст., пам’ять 28 жовтня), маловідома мучениця, яка згадується під 20 березня і Преподобна Параскева з Балкан (кінець Х – початок ХІ ст., пам’ять 14 жовтня). Культ останньої Параскеви «Пєтки» був поширений в основному на Балканах та у Молдавії, куди 1641 року у місто Ясси було перенесено її мощі.
На Русі особливо шанувалися Параскева Іконійська та Римська, але життя та подвиги обох Параскев часто поєднувалися, в результаті чого виник єдиний образ, популярний в українському іконописному мистецтві.
Важливий аспект шанування Святої Параскеви пов’язаний з її іменем, яке по-грецьки означає «п’ятниця». Згідно легенди, Свята народилась у п’ятницю, тому і була названа так батьками, які довго були бездітними. Її ім’я асоціюється зі Страсною п’ятницею і хресною жертвою Ісуса Христа. Свята Параскева виступає як персоніфікація Страсної п’ятниці, водночас шанується і як мучениця, яка перенесла страждання і відстояла свою віру. У народній свідомості культ Параскеви, пам’ять якої шанувалась у жовтні, поєднувався з культом іншого осіннього свята – Покрови. Свята вважалась захисницею домашнього вогнища, покровителькою хатньої жіночої праці. Згідно древніх традицій та дохристиянських вірувань, Параскева асоціювалася з образом всемогутнього жіночого божества, яке опікувалося родючістю і шлюбом, а також торгівлею.
Ще у ХVIIІ ст. на Україні шанування Параскеви П’ятниці супроводжувалось особливим обрядом. По селу, під час хресного ходу водили простоволосу жінку, біля церкви її шанували дарами і чекали від неї, як втіленої Святої, допомоги і милостей.
Не дивлячись на те що святих мучениць досить рідко зображували в українській сакральній традиції, образ Параскеви П’ятниці був одним з найбільш популярних у малярстві. В XVII–XVIII ст. Параскева, як і святі Миколай та Юрій, входить у пантеон народних святих. Її образ втрачає строгу ієратичність, набирає рис фольклорного звучання. У народній уяві Свята Параскева виступає в ролі доброї, мудрої господині, яка приносить у хату достаток і щасливу долю. В усному фольклорі Параскеву пестливо називають «П’ятюнка», про неї кажуть: «Свята П’ятниця дари давала, бо господиня добра була».
Найбільш ранні зображення Святої, що походять із західних регіонів України зберігаються у Національному музеї Кракова та Сяноку - це відповідно «Св. Параскева з житієм» XIV–XV ст. та «Св. Параскева з житієм» XV ст., а також ікона середини XV ст. «Св. Параскева з житієм» з Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.
Як правило зображення Параскеви на образах волинських малярів типові для іконографії Святих мучениць. Це фронтальне, на повен зріст або поколінне зображення юної діви, у правій руці якої – чотириконечний хрест та пальмова гілка – у лівій, на голові – вінець. Постать Параскеви покрита червоним плащем, адже цей колір символізує божественну енергію, яка дає життя творінню, а в образах мучеників є символом страждань, вказівкою на кров Христову чи символом Божої любові і спасіння.
Образи Святої, які знаходяться у Музеї волинської ікони та у храмах Волині, відповідають традиційній іконографічній схемі, однак мають певні яскраві стилістичні особливості. Умовно ці ікони можна розділити на дві групи: до однієї входять образи Параскеви з атрибутами – хрестом та пальмовою гілкою, до другої – з сувоєм та хрестом або пальмовою гілкою.
Однією з найбільш ранніх ікон «Св. Параскеви» у збірці Музею волинської ікони є образ середини XVІІ ст. з села Качин Старовижівського району (І-417). Ікону за стилем виконання можна в цілому охарактеризувати як твір народного маляра, проте в ній зберігаються традиційні іконографічні риси та розуміння духовної значущості образу. Живописна майстерність досить спрощена, маляр з дивовижною легкістю користується нешироким чорним контуром, яким окреслює кожну деталь на іконі: постать Святої, лик, фігурки ангелів. У іконі панують зіставлення трьох локальних кольорів одягу Параскеви: блакитна туніка, вохристий далматік, червоний плащ. Живописець прописує їх широкими смугами більш темного відтінку та пробілами, які творять густі бганки драпірувань. Високий зелений позем гармонує з золотом різьбленого орнаменту, в основі якого лежить стилізована квітка гранату. Свята зображена фронтально, на повен зріст (ікона обрізана у нижній частині), у образі молодої дівчини; великі темні очі особливо чітко виділяються на її ликові. Руки Діви маляр пише досить нетрадиційно, вони низько опущені перед грудьми, у правій – невеличкий шестиконечний хрест білого кольору, ліва – ніби вказує на нього. На непокритій голові із волоссям, що двома косами лежить на плечах – вінець, який підтримують два ангели. Подібний символ досить часто зображувався на іконах Святої, починаючи ще з кінця ХVІ ст., як передання фрагменту її житійної оповіді. У момент страти Параскеви з небес пролунав голос Господа: «Радійте праведники – увінчується мучениця Параскева». Досить близьким за іконографічним трактуванням образу є твір невідомого маляра початку ХVІІ століття «Свята Параскева», який походить з Шацького району Волині (зараз зберігається у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького). Відмінною за стилем виконання від попереднього образу є ікона Святої Параскеви (І-50) XVІІІ ст. із села Чорніїв Турійського району. За стилістично образним вирішенням цей твір стоїть на межі професійного і народного малярства, а його автор належить до представників фольклорної течії іконопису Волині. Класичну іконографічну схему зображення Святої маляр доповнив деталями, через які ікона набуває своєрідних рис. Написана у ренесансно-барокову мистецьку добу, вона позбувається строгої ієратичності і звичної статичності небесного спокою. Маляр зумів поєднати монументальність та легкість, надавши зображенню Святої мучениці ліричного чи навіть поетичного звучання. У такому трактуванні присутня поширена у ХVІІ–ХІІІ століттях ознака «картинності». Автор створив своєрідний «портрет» Параскеви, наділивши її образ яскравими індивідуальними рисами: ніжний овал лику з великими карими очима, ледь кирпатим носиком, невеличкими припухлими вустами. Довге з кучерями волосся розсипане за спиною. Зображення деталей її одягу наближене до західноєвропейського вбрання кінця ХVІІ ст. З-під плаща, який огортає плечі і руки, виглядають пишні рукави з перехватами і візерунчастими манжетами. Яскраве намисто з коралів та перлів прикрашає шию святої, у вухах – довгі сережки, над ліфом плаття – масивна з «каменями» брош. Витончені риси обличчя доповнюють ретельно виписані кисті рук з елегантно відставленим мізинцем лівої руки, яка підтримує довгу гілку пальми. Однак, вони виглядають непропорційно маленькими на об’ємній фігурі Святої. У правій руці, піднятій до грудей, Параскева тримає масивний шестиконечний хрест. Колорит образу стриманий та водночас насичений. У ньому домінують характерні волинські іконні барви: ясний червоно-цегловий на плащі, вохристо-коричневий на платті. У поєднанні зі срібним (срібло потерте), густо орнаментованим тлом та яскравим золотом широкого німба з різьбленим вінцем, вони творять надзвичайний декоративний ефект.
«Св. Параскева» (І–253) другої половини ХVІІІ ст. з села Осівці Камінь-Каширського району повторює іконографічний тип одноіменних волинських образів, однак різниться манерою виконання та кольоровою гамою. Народний маляр активно користується тонкою темно-коричневою графічною лінією, якою окреслює деталі лику та одеж. Кругловидий лик Святої з високим чолом та підкреслено округлим підборіддям приваблює ледь помітною посмішкою на вустах. Іконописець зобразив Великомученицю у світло-вохристому хітоні з широкими рукавами, червоній керсетці, подібній до кіраси воїна, з фігурним жовтим поясом. На плечі накинутий синій плащ, скріплений маленькою круглою фібулою. Дещо завелика ліва рука Параскеви опущена, у ній затиснена довга зелена гілка пальми та край плаща. Права рука з вузьким довгим чотириконечним хрестом піднята до рівня грудей. Голову Святої, як майже всіх «волинських» Параскев, вінчає корона – п’ятизубий вінець з «каменями». Тло ікони різьблене мотивом листя аканту з насічкою у вигляді дрібних ромбів.
Поряд з подібними зображеннями Св. Параскеви, які передають єдину іконографічну схему, на Волині у XVІІІ ст. зустрічаються дещо композиційно відмінні образи. Ця відмінність обмежувалася зображенням у руці Святої довгого сувою, який часто можна побачити на іконах, починаючи з XVI ст., поширених на території Росії. На сувої , як правило, розміщується текст Символу віри. Для ікон Святої Параскеви західного походження (Білорусь, Західна Україна) такий варіант зображення не є характерним. Хоча два образи Святої Параскеви з колекції Музею волинської ікони цікаві якраз тим, що представляють Святу з розгорнутим сувоєм. На жодному з них не бачимо традиційного: «Вірую у єдиного Бога, Отця Вседержителя, Творця неба і землі, видимих усіх і невидимих…». Навпаки, тут маємо справу з оригінальним підходом авторів, до підбору текстів, вміщених на сувоях. До подібного композиційного типу відноситься образ волинського походження з колекції Волинського краєзнавчого музею (Ж-171). Народний маляр дотримується усталеної іконографічної схеми. Її характерні риси виявляються у загальній композиції. Параскева представлена строго фронтально на повний зріст, у піднятих до рівня поясу руках – напрестольний, з круглою підставкою хрест та довгий білий сувій з дрібним написом. Він відтворює текст гласу 4-го Тропаря до Святої Великомучениці Параскеви: «Премудра і всехвальна мучениця Христова Параскева, / твердість чоловічу придбавши, а неміч жіночу знехтувавши, / диявола перемогла і мучителя посоромила, / виголошуючи і закликаючи: / прийдіть, порубайте тіло моє мечем і спаліть вогнем, / а я, радіючи, іду до Церкви святої, до Христа, Жениха мого. / Її молитвами, Христе Боже, спаси душі наші». Індивідуальна манера автора ікони яскраво проявляється у характеристиці трактування лику Святої: кругле обличчя з невеличкими близько посадженими очима, широким носом та великими вухами. Її світле волосся, як і у більшості Параскев західноукраїнських малярів, вільно розсипане по плечах. Колорит ікони досить стриманий та гармонійний: блакитний хітон, білий, підперезаний блакитним поясом, далматик; червоний плащ зі світло-зеленою підкладкою огортає постать Параскеви і застібається на грудях фібулою у вигляді чотирипелюсткової квітки.
Відмінною за стилем виконання та композиційними характеристиками є ікона Святої Параскеви (І-140) з с. Пілганів Луцького району. Вона відзначається піднесеною величавістю і особливою монументальністю. Манера виконання автора свідчить про органічне поєднання засобів виразу, типових для народних малярів і навиків, засвоєних у професійних майстрів. Свята наділена рисами, близькими до життєвого прототипу, це ще один своєрідний «портрет» великомучениці. Монументально-величава постать Параскеви, ледь повернута вправо, займає всю площину іконної дошки. Її лик, обрамлений кучерями, з великими карими очима та яскравим рум’янцем на щоках, вражає спокоєм та урочистістю. Голову вінчає, чітко виділяючись на різьбленому золоченому тлі, срібна корона. Водночас, зображення має підкреслено декоративний характер, що проявляється у легкій та вишуканій орнаментиці по краю білої сорочки, короткого синього далматика та яскраво-червоного плаща. Масивний срібний хрест у правій руці Святої уквітчаний гілкою з суцвіттям, що нагадує лілею. У її лівій руці – довгий білий сувій з написом, який привертає увагу не лише майстерністю виконання. Автор використовує оригінальний текст, що образно трактує ім’я Святої, спираючись не на традиційне пояснення: Параскева (грец.) П’ятниця п’ятий день тижня день страстей Господніх, а, швидше, персоніфікуючи самі страсті Христові у образі Параскеви: «Парасковея мені ім’я нарицається, іже єсть П’ятниця, бо п’ять ран Господа мого, на хресті розіп’ятого, завжди у серці моєму маю і того ради муки терплю, яко з Ним і царствую». У написах іконописці, як правило, не цитують, а переказують текст житія, тому виникають труднощі з визначенням безпосереднього джерела напису, як у даному випадку. Хоча, аналізуючи текст, можна говорити про те, що за змістом він близький до тексту ікоса 3-го Акафісту до Святої Параскеви, а за стилем викладу нагадує тексти тропарів і кондаків з властивою їм ритмічністю художньої мови.
Розглянуті приклади зображень Святої Параскеви, створених волинськими народними малярами у XVІІ–XVІІІ століттях, свідчать про усталену іконографію та композиційну подібність, що відповідало естетичній та духовній характеристиці релігійного живопису того часу. Доволі велика кількість ікон, присвячених Святій, а також храмів на її честь свідчить про особливу популярність її образу на Волині у цей період.
____________________
1. Жития святих. Книга вторая (октябрь).М., 1992, репринтное издание. – Москва, 1902. – 667 с.
2. Міфи України. – Київ, 2003. – 450 с.
3. Откович В. П. Народна течія українського живопису XVІІ–XVІІІ ст. – Київ, 1990. – 96 с.
4. Свенцицька В. І. Українське народне мистецтво XІІ–XХ ст. / В. І. Свенцицька, В. П. Откович. – Київ, 1991 – 304 с.
5. Смирнова Э. С. Живопись Великого Новгорода. XV век / Э. С. Смирнова, В. К. Лаурина. – Москва. 1982. – 575 с.
6. Откович З. Реставрація пам’ятника першої половини XVІІІ ст. з Волині – ікони «Параскева – П’ятниця» // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Тези та матеріали ІІІ Всеукраїнської наукової конференції. – Луцьк. 1996. – 98 с.
7. Ярашевич А. Беларусские иконы «Параскевы Пятницы с житием» / А. Ярашевич // Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали XIII міжнародної наукової конференції. – Луцьк, 2006. – 112 с.
8. Высоцкая Н. Сакральная живопись Беларуси XV-XVIII веков / Н. Высоцкая.. – Минск, 2007. – 219 с.
9. Васильева О. Иконы Пскова / О. Васильева. – Москва, 2006. – 511 с.
10. Гелитович М. Храмова ікона «Свята Параскева з житієм» XVIIст. з церкви у Новому Ярі та ікони середовища її майстра // Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали XIХ міжнародної наукової конференції. – Луцьк, 2012. – 237 с.
11. Стамеров К. Нариси з історії костюмів. – Київ, 1978. – Частина ІІ. – 172 с.
________________________________
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Народна культура і музеї. Науковий збірник. Випуск 44. Матеріали Четвертої Всеукраїнської науково-етнографічної конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження Олекси Ошуркевича, 16-17 квітня 2013 року, м. Луцьк. Упоряд. Є. І. Ковальчук, Л. А. Мірошниченко-Гусак. – Луцьк, 2013. – С. 222-226.
Категорія: Музей волинської ікони | Додав: volyn-museum (01.08.2013)
Переглядів: 668 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]