| Головна » Статті » Музей історії Волинського національного університету імені Лесі Українки |
МУЗЕЙНА ПЕДАГОГІКА І МУЗЕЙНА КОМУНІКАЦІЯ: ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ
|
Валентина Петрович,
кандидат історичних наук, доцент Східноєвропейського
національного університету імені Лесі Українки, м. Луцьк
МУЗЕЙНА ПЕДАГОГІКА І МУЗЕЙНА КОМУНІКАЦІЯ: ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ
Сьогодні розмаїття зв’язків музею та суспільства дає підстави розглядати його як інформаційну систему, спрямовану на передачу інформації специфічними засобами. Значення сучасної музейної установи визначається його комунікаційним потенціалом і характеризується наявністю різних форм комунікації: музейного предмета і дослідника, який розкриває різні боки інформаційного потенціалу, закладеного у предмет; музейного предмета та експозиціонерів, які складають наукову концепцію експозиції (включаючи архітектора, дизайнера, музейного сценариста і психолога); музейного предмета і музейного педагога, екскурсовода і психолога, які прагнуть донести до різних категорій відвідувачів (у відповідності з їх рівнем сприймання) не тільки інформацію, а й впливати через емоції на підсвідомість реципієнтів і сприяти їхньому заглибленню в історичне середовище.
Окремо виокремимо ще одну, не менш важливу форму комунікації – між музейним предметом і відвідувачем, яка визначає формування особистості, її цінностей, всього комплексу світогляду. Наявність цієї форми комунікації дає можливість сучасному музею реалізовувати свою виховну функцію, здійснюючи естетичне, морально-етичне, патріотичне, екологічне та інші види виховання [1, 36].
У такому разі музейний предмет виступає першорядною складовою музейної комунікації, оскільки він присутній на всіх її рівнях. Музейний предмет – це виділений з середовища природи або суспільства об’єкт (предмет), який несе наукову, художньо-естетичну, історичну або меморіальну та репрезентативну цінність. Відповідно музейний предмет має й певні властивості, що визначають його комунікативний потенціал необхідний для музейно-педагогічної діяльності: інформативність – здатність виступати джерелом інформації (історичної, культурної, суспільно-природничої тощо); аттрактивність – здатність завдяки зовнішнім ознакам пригортати увагу; експресивність – здатність викликати у людини асоціації, емоції, переживання та інші психологічні реакції [9, 323].
Різноманітні музейні предмети – писемні пам’ятки, речовинні реліквії, образотворчі матеріали, фотографії, предмети археології, нумізматики, боністики, філателії, етнографії та багато які інші матеріали, будучи носіями соціальної й природничо-наукової інформації, автентичними джерелами знань і емоцій, мають унікальну особливість, а саме здатність впливати на інтелект, емоційну й моральну сферу особистості, активізуючи почуттєве сприйняття, актуалізуючи особистий досвід і стимулюючи ціннісне ставлення людини до навколишньої дійсності [5, 120].
Музейні комунікації, задіяні у музейно-педагогічній практиці, викликають особливий інтерес сучасної музейної педагогіки, що досліджує музейні форми комунікації, характер використання музейних засобів у передачі та сприйнятті інформації з точки зору педагогіки. Власне з педагогічних позицій комунікація – це не просто система послідовних заходів, спрямованих на залучення широкої громадськості. Педагогічна модель комунікативних зв’язків у музеї передбачає обов’язковий зворотній зв’язок між основними її учасниками: вдало побудована в комунікативному плані музейна експозиція (виставка) завжди зможе донести до відвідувачів концепцію, яку заклав у неї автор-розробник.
Експозиції є універсальною базою як для детального викладу навчального матеріалу, так і для найбільш узагальненого. Музейна експозиція створює чудові умови для впорядкування знань, повторення, унаочнення абстрактного матеріалу, самонавчання протягом усього життя. Вона як основа музейної комунікації дає широкий простір для провадження в сучасних музеях екскурсій, занять та лекцій, що мають інтерактивний характер, реалізують навчальну та пізнавальні цілі музейної діяльності, а головне – слугують засобом спілкування представників різних соціокультурних груп сучасного суспільства [4, 319].
Як уже було зазначено вище, експозиція є основним каналом комунікації. Проте, велике значення має «оживлення» експонатів, представлених на виставці, організація екскурсії як пізнавального процесу, що стимулює відвідувача заглибитися в тему, дивитися уважніше й пізнати більше. Музейні працівники намагаються активно включати відвідувачів в експозиційний простір за допомогою завдань, запитань, квестів; пропонують самостійно дійти певних висновків або створити новий культурний продукт. Відтак практично реалізується концепція «музею, привабливого для відвідувачів», у якому експозиційний простір є не просто місцем, де можна побачити експонати, але й територією спілкування й співтворчості [8, 30].
Важливу роль у вирішенні питань спрямованих на виховання відвідувача, «готового до входження в музейний простір», мотивованого на постійне відвідування музею, здатного вступити в діалог з культурною спадщиною, що зберігається в залах музею, відіграє музейна педагогіка, що цілком обґрунтовано визнана самостійним напрямом науково-практичної діяльності музею.
Сучасна музейна педагогіка розвивається в руслі проблем музейної комунікації та спрямована на долучення до музею і його культури, його наукового доробку широких верств населення (особливо молоді), активізацію творчих здібностей особистості. Вона ґрунтується на потребах та зацікавленнях людини, а також на її здібностях та талантах. Людина за власним бажання обирає той чи інший музей, вільно визначає обсяг та зміст інформації для ознайомлення, обирає форми та час спілкування з музейними цінностями. Завдання музейної педагогіки полягає в тому, щоб максимально і успішно задовольнити та, можливо, розвинути й збагатити ці інтереси [3, 126].
Власне тому, музейна педагогіка розглядає музей як поліфункціональну, самодостатню освітню систему та чітко визначає стратегію його освітньої діяльності. Вона має у своєму розпорядженні необхідний інструментарій для ефективної роботи музею з його аудиторією, узагальнює й розробляє різноманітні способи звернення до людині як учасника процесу музейної комунікації, трансформуючи новітні педагогічні технології в музейний освітній простір.
Сучасна музейна педагогіка обґрунтовує необхідність упровадження в освітній процес у музейному просторі індивідуально-орієнтованих методик, які спрямовані на активізацію інтелектуальних, творчих здібностей особистості, що забезпечують багатоступінчастість і безперервність музейної освіти, формування музейної потреби та музейної культури. Музейна потреба – це узвичаєна необхідність у відвідуванні музею з метою самовдосконалення та (або) відпочинку. Музейна культура – це сукупність знань, умінь та навичок поведінки в музеї, сприйняття інформації, яку відображають музейні пам’ятки, розуміння «мови музейної експозиції» [7, 82].
З цією метою розробляються спеціальні музейно-освітні програми, які дозволяють максимально ефективно задіяти фонди музейно-освітнього комплексу, апробувати новітні технології активного й інтерактивного, «діалогового» навчання як дитячої та юнацької аудиторії, так і дорослих відвідувачів музею [6, 231].
Найбільш ефективними формами педагогічної роботи на експозиції є екскурсія, екскурсійні цикли й цикли занять, що проводяться у вигляді уроку-екскурсії, екскурсії-подорожі, екскурсії-гри. Особлива роль приділяється дидактичним виставкам у просторі постійної експозиції, у спеціальних виставочних залах музею. Проте, важливою умовою виконання музейно-освітніх програм є впровадження в музейне середовище інноваційних розвиваючих технологій. Методика проведення традиційної екскурсії суттєво збагачується за рахунок уведення елементів дискусії, діалогу, міркувань і пояснень. Для емоційного сприйняття важливо використовувати особливі образно-емоційні прийоми: занурення в минуле, емпатію, театралізацію, драматургію, персоніфікацію, рольові ігри. При організації екскурсії подібним чином екскурсант одержує можливість виступати не в ролі пасивного споглядальника й споживача інформації, не як об’єкт виховного впливу, а як рівноправний співрозмовник, активний учасник діалогу, у ході якого відбувається його самонавчання й саморозвиток, включаються механізми творчої, внутрішньої активності [5, 122]. Саме у процесі взаємної комунікації люди не лише обмінюються знаннями, але й створюють певну спільність або асоціацію, члени якої можуть отримувати більш ефективні економічні показники, а також мають більші соціальні можливості, аніж роблячи теж саме поодинці [2, 74].
Важливим завданням музейної педагогіки є встановлення оптимальних форм взаємодії з партнерами з культурно-освітньої діяльності. У цьому зв’язку уявляється цікавим досвід співробітництва між Волинським краєзнавчим музеєм (ВКМ) і кафедрою «Документознавства і музейної справи» Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Воно здійснюється за декількома напрямами. Насамперед, досвідчені та кваліфіковані фахівці музею проводять для студентів спеціальності «Музейна справа та охорона пам’яток історії та культури» практичні заняття в музейному просторі ВКМ, керують музейною практикою. Разом із тим, можливості подібного співробітництва далеко не вичерпані. Доцільними уявляются, наприклад, розробка спільних музейно-освітніх і культуротворчих програм, а також технологій залучення студентів до їхньої організації та проведення.
Таким чином, тенденції сучасності стимулюють музей все більше уваги приділяти роботі з відвідувачами, а його комунікаційний потенціал обумовлює його позиції в «боротьбі» за відвідувача. Сучасна музейна педагогіка, розвиваючись у руслі проблем музейної комунікації, створює теоретичні основи, розробляє конкретні методи інтеграції освітнього й музейного простору, підвищуючи ефективність культурно-освітньої діяльності музею.
___________________
1. Бєлофастова Т. Ю. Музей у системі сучасних комунікацій / Т. Ю. Бєлофастова // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва : Науковий журнал. – К. : Міленіум. – 2009. – № 4. – С. 36–39 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vdakk/2009_4/8.pdf. – Назва з екрану.
2. Висоцька О. Є. Комунікативні технології постмодерну // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2009. – № 2. – С. 73–78.
3. Вітрик І. С. Екскурсійна робота і основи музейної педагогіки / І. С. Вітрик, Д. Ю. Кордик, Л. О. Коцар // XVIII Сумцовські читання : Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства. – Харків : Майдан, 2012. – С. 125–130 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://museum.kh.ua/academic/sumtsovconference/2012/article.html?n=21. – Назва з екрану.
4. Котлер Н. Музейний маркетинг і стратегія : формування місії, залучення публіки, збільшення доходів і ресурсів / Н. Котлер, Ф. Котлер, В. Котлер / Пер. з англ. – К. : Видавничий дім «Стилос», 2010.
5. Мартем’янова Н. С. До питання про умови особистісно-орієнтованої, розвиваючої освіти у музейному середовищі / Н. С. Мартем’янова // XVIIІ Сумцовські читання : Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства. – Харків : Майдан, 2012. – С. 119–124 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://museum.kh.ua/academic/sumtsov-conference/2012/article.html?n=20. – Назва з екрану.
6. Мартем’янова Н. С. Музейна педагогіка в культурно-освітній діяльності музею / Н. С. Мартем’янова // XVII Сумцовські читання : Комунікаційний підхід у музейній справі як відповідь на потреби соціуму – Харків : Майдан, 2011. – С. 230–232 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://museum.kh.ua/academic/sumtsovconference/2011/article.html?n=79. – Назва з екрану.
7. Руденко С. Б. Про можливості соціокультурного використання музейних пам’яток у сучасних умовах / С. Б. Руденко // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. – К. : Міленіум, 2012. – № 3. – С. 79–83 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vdakk/2012_3/18.pdf. – Назва з екрану.
8. Трофименко Т. М. Інтерактивні методи роботи з відвідувачами як різновид музейної комунікації / Т. М. Трофименко // XVIII Сумцовські читання : Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства. – Харків : Майдан, 2012. – С. 30–34 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://museum.kh.ua/academic/sumtsov-conference/2012/article.html?n=5. – Назва з екрану.
9. Юренева Т. Ю. Музееведение [Текст] : Учебник для высшей школы. – 2-е изд. / Т. Ю. Юренева. – М. : Академический Проект, 2004. – 560 с.
__________________________
Волинський музейний вісник : Наук. зб. : Вип. 5. : Музейна педагогіка. Теорія і практика. / упр-ня культури Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; каф. документознавства і музейн. справи СНУ ім. Лесі Українки ; Упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2013. – С. 106-108.
|
|
|
|
|
| Переглядів: 6420 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |