| Головна » Статті » Маневицький краєзнавчий музей |
АРХЕОЛОГІЧНІ ПАМ’ЯТКИ МАНЕВИЧЧИНИ, ПРЕДСТАВЛЕНІ В МАНЕВИЦЬКОМУ КРАЄЗНАВЧОМУ МУЗЕЇ.
|
Григорій Охріменко,
кандидат історичних наук,
доцент кафедри археології, давньої і
середньовічної історії України Волинського
національного університету імені Лесі Українки,
провідний науковий співробітник відділу охорони
пам‘яток історії та культури Волинського
краєзнавчого музею, м.Луцьк
Світлана Локайчук,
кандидат філологічних наук,
старший викладач кафедри історії та культури
української мови Волинського національного
університету імені Лесі Українки, м.Луцьк
Ігор Маркус,
в. о. завідувача відділу охорони
пам’яток історії та культури Волинського
краєзнавчого музею, м. Луцьк
АРХЕОЛОГІЧНІ ПАМ’ЯТКИ МАНЕВИЧЧИНИ,
ПРЕДСТАВЛЕНІ В МАНЕВИЦЬКОМУ КРАЄЗНАВЧОМУ МУЗЕЇ
Археологічні пам’ятки Волинського Полісся, зокрема Маневицького району, вивчалися в різні роки Яном Фітцке, Юрієм Кухаренком, Олександром Цинкаловським, науковими співробітниками Волинського краєзнавчого музею, Маневицького краєзнавчого музею, ДП "Волинські старожитності” (в перспективі було б доцільно показати діяльність та біографію цих дослідників в експозиції місцевого музею).
Проте, зібрані в міжвоєнні та післявоєнні роки артефакти втрачені або зберігаються за межами району. Лише експонати виявлені переважно в 70–80 рр. ХХ ст. на території району прикрашають зараз експозицію Маневицького краєзнавчого музею, чимало їх є в школах району. Ці матеріали треба було б облікувати.
Маневицький регіон особливо багатий на різночасові старожитності, описаний археологами чи не найкраще в зандровій (низинній) зоні. Цьому сприяли не лише роботи, проведені згаданими науковцями, а й особливі його природні умови: регіон розташований в центрі Західного Полісся, тут протікають такі важливі водні артерії, як Стир, Стохід, Кормин та менші річки. Значна частина цієї зони підвищена та була придатною для життя в різні періоди, починаючи від середнього палеоліту. Так, поблизу с. Гораймівка та сусіднього с. Липно вже Ківерцівського району знайдено універсальні крем’яні знаряддя, яким по 30– 50 тис. років.
Відомі закордонні дослідники (Марія Гімбутас (США), Олександр Кошко (Польща)) пишуть про наявність по лінії грядових підвищень Поприп’яття давнього шляху або шляхів від Причорномор’я до Балтії. Не виключено, що окремі з його гілок могли проходити біля сучасних сіл Кукли, Мала Осниця, Оконськ, Черськ та ін., тобто по лінії схід–захід. Саме тому в цьому напрямку та в поряд розташованих пунктах знаходили раніше і зараз виявляють особливі знахідки, що є маркерами участі місцевого населення ще за доби бронзи у важливих культуротворчих процесах. Так, біля с. Кукли Федором Гнатовичем Буслом, вчителем історії місцевої школи, та учнями зібрано кам’яні булави, яків той час були знаками військової влади, польським археологом і працівником Волинського музею в Луцьку Яном Фітцке поблизу с. Черськ розкопано курган кінця або другої половини ІІ тис. до н. е. тшинецько-комарівської культури з цінними бронзовими прикрасами в ньому.
На землях Маневиччини відомі знахідки особливих, старанно виготовлених з каменю бойових сокир човноподібної форми, які також слугували інсигніями військової влади і належали представникам місцевої еліти (Прилісне, Майдан-Липно та ін.). Неодноразово на цій території виявляли знахідки мілітарних виробів середньодніпровської культури, культур шнурової кераміки (Гораймівка, Майдан-Липно, Мала Осниця).
Особлива увага археологічних експедицій, які тут працювали в різні роки, була приділена пам’яткам кам’яної доби (мезоліт, неоліт), а також доби бронзи, Київської Русі. Давні стоянки та поселення вивчали такі відомі вчені, як Дмитро Телегін, Леонід Залізняк (Київ), Роман Грибович, Леонід Мацкевий (Львів). Ними обстежувалися або досліджувалися розкопками поселення поблизу сіл Мала Осниця, Розничі І, Розничі II, Майдан-Липно та ін. Пам’ятки доби бронзи біля сіл Кукли, Велика Яблунька, Черськ, Майдан-Липно оглядала доктор історичних наук Софія Березанська. У співавторстві з цими вченими європейської величини, місцевими краєзнавцями в Москві, Києві, Любліні опубліковано важливі повідомлення [Телегин, Охрименко, 1978; Березанська, Пясецький, Охріменко, 1987; Telegin, Ohrimenko, 1998]. З відомими фахівцями доби мезоліту професором Дмитром Телегіним, Леонідом Залізняком в журналі «Археологія» також подано кілька статей, в яких ідеться про старожитності біля сіл Розничі, Чорторийськ, Грузятин та ін. [Залізняк, Охріменко, 1985; Охріменко, 2000].
У селі Майдан-Липно неодноразово бували такі відомі львівські науковці, як Віталій Конопля, Іван Михальчишин, Володимир Петегирич, Дмитро Павлів, які проводили розкопки (разом з учнями місцевої школи) B урочищі Бирча (інша назва – Кургани) на курганному могильнику доби бронзи та Київської Русі. Матеріали цих розкопок надруковані в центральних виданнях (Москва, Київ) [Охрименко, Конопля, 1978; Охріменко, Конопля, 1998].
Коли з ініціативи райкому партії було прийнято рішення створити Маневицький районний краєзнавчий музей, по школах району розпочали збирання експонатів. З сіл Граддя, Матійки, Красноволя, Прилісне та ін. передано десятки виробів з каменю, кременю, давніх залізних знарядь. Особливо значна колекція надійшла з Майдан-Липненської восьмирічної школи. У ній були предмети різних періодів, у т. ч. керамічні вироби енеоліту, доби бронзи, Київської Русі. Частина з них у фрагментах, інші реставровані. Вони і зараз становлять переважну більшість в експозиції та фондах цього музею.
На теренах Маневицького району у 80-і роки минулого століття розвідками Г. Охріменка несподівано було виявлено низку пам’яток фінального палеоліту [Охрименко, 1981; Охріменко, 2003]. Експедиція Львівської філії Академії наук УРСР під керівництвом наукового співробітника Романа Грибовича проводила розвідки в різних куточках Полісся, в т. ч. в басейні р. Кормин, а також розкопки біля озера Нобель. У середній течії Стиру, Стоходу мезолітичних пам’яток ними не виявлено, проте запозичений у них досвід став у нагоді. На берегах Стиру краєзнавцями відкрито важливу пам’ятку свідерської культури поблизу с. Розничі. На високому березі р. Кормин неподалік від місця впадіння її в Стир, коло с. Мала Осниця експедицією проф. Київського університету, доктора історичних наук Дмитра Яковича Телегіна виявлено стоянку також свідерської культури та велике житло, що належало цьому населенню мисливців на північних оленів [Telegin, Ohrimenko, 1998]. Кілька років після того учні місцевих шкіл під керівництвом Г. Охріменка продовжили його дослідження. Частина цих матеріалів зберігається в Києві, а частина – в Маневицькому краєзнавчому музеї.
Особливо важливими були дослідження нового кам’яного віку на Маневиччині [Охрименко, Пашкевич, 2000]. Розкопками досліджено такі поселення, як Новосілки – уроч. Страчено, Мала Осниця – уроч. Оболонь, Розничі – уроч. Карпникова Гора. На основі них та інших пам’яток виділено волинську неолітичну культуру [Охріменко, 2001; Охріменко, 2009]. Подаємо короткий опис цих пам’яток.
Поселення Новосілки розташоване за 1,5 км на південь від с. Новосілки Маневицького району Волинської області між дорогою та лівим корінним берегом р. Стир. Берег тут має пологий нахил до заплави; висота досягає 5-6 м. Поселення відкрите у 1976 p., розкопувалось у 1981-1994 pp. Площа його становить 100x40 м. Досліджено всього близько 1000 м2. Більше половини пам’ятки зруйновано земляними роботами в Першу світову війну, кар’єрними вибираннями піску та під час будівництва дороги. В межах поселення і поряд трапляються окремі знахідки доби бронзи та періоду Київської Русі.
На неолітичному поселенні Новосілки зібрано виразну колекцію кераміки (192 фрагменти). Технологічні особливості переважної її більшості такі: тонкостінність (3-8 мм), середня домішка рослинності в тісті, середня або незначна домішка піску (домішка жорстви помітна на кількох уламках), лише в окремих фрагментах є домішка шамоту; майже вся кераміка має рівно пригладжену з обох боків поверхню. Частина виробів прогладжувалася з зовнішнього і внутрішнього боків (можливо, це робилося орнаментиром). Колір кераміки: коричневий, сіро-коричневий, рожевий, всередині часто темний. Зібрані на поселенні фрагменти належали щонайменше 38 посудинам. Форми їх такі: біконічні – 3-4, з S-подібним профілем – 2-3, конусоподібні – 3, краї вінчиків рівно зрізані або заокруглені чи потовщені. Дно кругле або гостре. У збірці є 39 уламків посуду з орнаментом [Охріменко, 2001, с. 21].
Комплекс крем’яних виробів поселення Новосілки має чітко виражену приналежність до поселення яніславицької культури.
Неолітична пам’ятка Оболонь розташована на відстані 3 км на захід від околиці с. Мала Осниця в урочищі Оболонь, на правому корінному березі р. Стир (права притока Прип’яті). Берег річки в цьому місці робить крутий вигин і підвищується над заплавою на 1,5–2 м. Поряд розміщені водойми стариць. Поселення відкрите у 1984 р., а в 1985–1987, 1993 pp. проводилися розкопки. Воно має площу 150х40 м. Культурний шар на одну третину знищений силосними ямами, міжвоєнними забудовами. Крім неолітичних матеріалів тут знайдено небагато кераміки мідного віку культури лійчастого посуду, доби бронзи тшинецько-комарівської, раннього залізного віку тощо.
Технологічні особливості неолітичної кераміки поселення Оболонь такі: вона коричневого кольору, товщина – 4–9 мм, у тісті середня домішка трави й піску, лише окремі фрагменти мають небагато жорстви, поверхня більшості добре прогладжена, на внутрішньому боці деяких уламків помітні сліди смугастого загладжування.
За перегином вінець видно, що форма посудин була конічна, біконічна, профільована. Дно переважно гостре, краї вінець рівно зрізані, заокруглені або потоншені. Більшість з них прикрашена під зрізом проколами або вм’ятинами, нанесеними з обох боків. Проколи, зроблені зсередини часто не проривали стінку наскрізь, через що утворювалась низка або низки горбиків-"перлинок”.
Орнамент із так званих "копитець”, нанесений округлою нахиленою паличкою, на цьому поселенні трапляється зрідка. Окремі профільовані вироби на місці перегину вінця мали низку маленьких ямок. Загалом дрібноямковий, а іноді й "крапковий” орнамент, єдосить своєрідним у керамічних комплексах ВНК. Д. Телегін вважає, що цей декор північного походження.
Отже, численна колекція первісних археологічних матеріалів, яка охоплює період від неоліту до кінця доби бронзи, представлена в експозиції Маневицького краєзнавчого музею. Вона є важливою для розуміння етноісторичних процесів VІІ–ІІ тисячоліття до н. е.
Коротко подаємо біографічні дані про дослідників, які працювали на території Маневиччини.
Березанська Софія Станіславівна. С. С. Березанська народилася 15 травня 1924 року в м. Кам’янець-Подільський, в інтелігентній сім’ї. У 1932 р. її батька як колишнього офіцера, ад’ютанта генерала Брусилова, заарештовують, а членів родини висилають на Схід. 1943 р. вона стає студенткою Об’єднаного українського університету в м. Кзил-Орда. Після війни університет повертається до Києва, де Софія Станіславівна закінчує його з відзнакою у 1948 р. Наступного року С. С. Березанську зараховують до аспірантури ІА АН УРСР по відділу скіфо-сарматської археології. У 1953 р. С. С. Березанська захищає кандидатську дисертацію "Пам’ятки передскіфського часу на Уманщині та їх історичне значення” і з того часу працює у відділі первісної археології Інституту археології.
Наукові інтереси С. С. Березанської тісно пов’язані з історією населення Північної України, себто Лісостепу та Полісся. Поставивши собі за мету простежити течію життя на цих теренах, С. С. Березанська досліджує поселення середнього та пізнього періодів доби бронзи. Результати багаторічних польових спостережень, аналітичних дослідів та тривалих роздумів втілені у десятках статей, трьох монографіях ("Средний период бронзового века в Северной Украине”, 1972; "Пустынка. Поселение епохи бронзы на Днепре”, 1974; "Северная Украина в эпоху бронзы”, 1982) та рукописі докторської дисертації "Северная Украина в эпоху бронзы (середина и вторая половина II тис. до н. э.)”, успішно захищеної у 1977 році.
Велику за обсягом роботу С. С. Березанська здійснила під час редагування та написання розділів двох видань "Археології Української РСР”, 1971; 1985. За цю працю вона удостоєна Державної премії.
З 1990 р. Софія Станіславівна – науковий консультант сектора енеоліту–бронзового віку ІА НАН України.
Телегін Дмитро Якович. З іменем Дмитра Яковича Телегіна пов’язана ціла епоха у становленні вітчизняної археології мезоліту, неоліту та енеоліту. Народився Дмитро Якович 26 жовтня 1919 р. у с. Плисове Зміївського р-ну на Харківщині у багатодітній селянській родині.
На початку 30-х рр. сім’я Телегіних перебирається на Донбас, де і розпочалася трудова біографія Д. Я. Телегіна. Шлях молодого педагога перервала війна. У листопаді 1941 р. Д. Я. Телегін відправляється на фронт рядовим і зустрічає перемогу у травні 1945 р. у місті Кенігсберзі у званні старшого сержанта.
Після звільнення з лав армії 1946 р. Дмитро Якович вступив на історичний факультет Чернівецького університету, а після його закінчення — до аспірантури Інституту археології АН УРСР.
Широкий географічний діапазон його наукових зацікавлень — Донеччина і Наддніпрянщина, Полісся і Білорусь, Надазов’я і Закарпаття. Головним об’єктом наукових інтересів Дмитра Яковича була неолітична доба.
У 1967 р. вчений захистив докторську дисертацію, а через рік за її матеріалами вийшла монографія "Дніпро-донецька культура”. Д. Я. Телегін доходить висновку про спорідненість неолітичного населення України на теренах від Волині до Сіверського Дінця. Північні поліські групи великої дніпро-донецької спільноти справили етнокультурний вплив на формування тшинецької і сосницької культур доби бронзи, що багато дослідників бере до уваги під час вивчення найдавніших коренів слов’янства.
1982 р. виходить монографія "Мезолітичні пам’ятки України”, у якій вперше узагальнені і систематизовані усі відомі на той час в Україні пам’ятки доби мезоліту, у тому числі й Маневиччини. Д. Я. Телегін був автором окремих розділів і відповідальним редактором 1 тому двох видань "Археології Української РСР”, 1971; 1985 рр., за що відзначений Державною премією України.
Патріарх української археології помер на 92-у році життя 1 січня 2011 р.
Залізняк Леонід Львович. Фахівець у галузі археології, доктор історичних наук (1989), професор (2000), Л. Л. Залізняк народився 1951 року в Києві. Закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (1977). З 1972 року працює в Інституті археології НАН України у відділі археології кам’яного віку (з 2000 р. – завідувач відділу). Одночасно він науковий співробітник Інституту українознавства Київського національного університет імені Тараса Шевченка (з 1994 р.) та викладач Національного університету "Києво-Могилянська Академія”, керівник першої в Україні магістерської програми з археології (з 2000 p.), головний редактор збірника наукових статей "Кам’яна доба України”.
Науковець здійснював дослідження за темами: розкопки стоянок кам’яної доби, матеріальна культура та спосіб життя у пізньому палеоліті, мезоліті, неоліті, походження індоєвропейців та їх археологічні відповідники в Україні, україногенез.
Л. Л. Залізняк – автор більше 250-ти наукових публікацій, у тому числі 20-ти монографій та навчальних посібників для студентів університетів. Серед основних праць: "Мезолит Юго-Восточного Полесья” (К., 1984); "Охотники на северного оленя Украинского Полесья эпохи финального палеолита” (К., 1989); "The Swidrian Reindeer-Hunters of Eastern Europe” (Berlin, 1995); "Передісторія України X–V тис. до н. е.” (К., 1998); "Фінальний палеоліт північного заходу Східної Європи” (К., 1999); "Первісна
історія України” (К., 1999); "Археологія України” (К., 2005).
____________________
1. Березанська С. Нові пам’ятки східнотшинецької культури на Волині / С. Березанська, В. Пясецький, Г. Охріменко // Археологія. – К., 1987. – Вип. 60. –С. 50-58.
2. Залізняк Л. Нові мезолітичні пам’ятки Волинського Полісся / Л. Залізняк, Г. Охріменко // Археологія. – К., 1985. – Вип. 52. – С. 86-98.
3. Охрименко Г. Исследования памятников эпохи бронзы в Западноволынском Полесье / Г. Охрименко, В. Конопля // Археологические открытия, 1978. – М., 1979.– С. 344-345.
4. Охрименко Г. Поселения культуры линейно-ленточной керамики в бассейне рек Стырь и Западный Буг / Г. Охрименко // Материалы каменного века на территории Украины. – К., 1984. – С. 103-107.
5. Охрименко Г. Работы в бассейне Стыри / Г. Охрименко // Археологические открытия, 1982. – М., 1984. – С. 311-312.
6. Охрименко Г. Развитие воспроизводящего хозяйства у населения Припятского Полесья (середина 5 – конец 3 тис. до н. э.) / Г. Охрименко, Г. Пашкевич // Міжнародны сімпозіум: ад неалітызацыі да пачатку эпохі бронзы. – Poznaс–Брэст, 2000. – С. 43-44.
7. Охрименко Г. Раскопки у с.Великий Мидск / Г. Охрименко // Археологические открытия, 1980. – М., 1981.– С. 297.
8. Охріменко Г. Волинська неолітична культура : монографія / Г. Охріменко. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2001. – 152 с.
9. Охріменко Г. Волинське Полісся – важлива контактна зона первісності / Г. Охріменко // Літопис Волині. – 2003.– Ч. ІІ.– С. 17-29.
10. Охріменко Г. Кам’яна доба на територі . Північно-Західної України (ХІІ–ІІІ тис. до н. е.) : монографія / Г. Охріменко. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2009. – 520 с.
11. Охріменко Г. Неолітичне поселення Оболонь / Г. Охріменко, В. Конопля // Волино-Подільські археологічні студії. – Львів, 1998. – С. 50-64.
12. Охріменко Г. Пам’ятки стжижовської культури на Волинському Поліссі / Г. Охріменко, Н. Кубицька // Праці центру пам’яткознавства. – К., 2005. – Вип. 8. – С.115-118.
13. Охріменко Г. Стан та перспективи дослідження пам’яток кам’яного віку та епох міді, бронзи на Волині та Волинському Поліссі / Г. Охріменко // Archeologia Polski Środkowowschodniej. –2000. – T. V. – S. 255-260.
14. Телегин Д. Разведки в Маневическом районе Волынской области / Д. Телегин, Г. Охрименко // Археологические открытия, 1978. – М., 1979.– С. 381-382.
15. Ohrimenko G. A dwelling of the swiderian culture from Malaja Osnitsa in Wolhynia (Ukraine) / D. Telegin, G. Ohrimenko // Tanged Points Cultures in Europe. – Lublin : Wyd. Uniwer. M. Curie-Skłodowskiej, 1998. – S. 292-294.
__________________________________
Волинський музейний вісник: Музеї у дослідженні та збереженні пам’яток культурної спадщини західноукраїнських етнічних земель. Наук. зб. : Вип. 4. / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей; каф. документознавства і музейн. cправи ВНУ ім. Лесі Українки ; / упоряд. А. Силюк, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2012. – С. 64-70.
|
|
|
|
|
| Переглядів: 2118 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |