Головна » Статті » Любомльський краєзнавчий музей
З ІСТОРІЇ ОДНОГО ЕКСПОНАТУ

З ІСТОРІЇ ОДНОГО ЕКСПОНАТУ

   У 2012 році жителька с. Ладинь Галина Власюк передала в Любомльський краєзнавчий музей вишитий рушник, який вразив працівників закладу своїм патріотизмом та неповторністю. Він датований, згідно з написом – 15 жовтня 1937 року, тобто, був виконаний до свята Покрови Пресвятої Богородиці. Вражає не тільки мистецька робота, але й сам сюжет.

   На одному кінці в квадраті вишитий жовтий герб – тризуб, на синьому фоні. Зверху, по боках – два ангели, які тримають над ним корону. Вся композиція прикрашена рослинним орнаментом. Зверху – напис в два ряди зі словами: «Свою Україну любіть її во время люте, в останню тяжкую минуту за неї Господа моліть». Це слова із твору Т.Г.Шевченка «Чи ми ще зійдемося знову», написані в 1847 році у м. Санкт-Петербург.

   На другому кінці рушника, в квадраті, зображений картуш, розділений на дві частини. На лівій – герб Галичини – золотий лев, опертий на скелю на блакитному фоні. Це герб Волинсько-Галицької держави часів короля Данила. Праворуч в картуші зображено архістратига Михаїла, як герб міста Київ. В сукупності герби, за задумом автора, являють собою єдність Української держави. Внизу картуша напис «Боже Вкраїну спаси», вгорі верху – корона, з боків квітковий орнамент. Над квадратом напис в два рядки: «Встане Україна сьвіт правди засьвітить і помоляться на волі невольничі діти». Ці слова теж авторства Т.Г.Шевченка, із твору «Стоїть в селі Суботові», написаного 1845 року та опублікованого пізніше в «Кобзарі».

   На вінцях рушника вишито «1937 року 15 жовтня», а нижче слова: «Мово рідна слово рідне хто вас забуває той у грудях не серденько тільки камінь має». Це слова із книги «Рідна мова» Сидора Воробкевича, київського видання.

   Кожне слово на рушнику вишите різними нитками, дуже вдало підібрані кольори всього сюжету. В той час вишивальниця показала свою любов та шанування рідної мови, хоча й не мала достатньої освіти, бо в словах є помилки. В свою чергу, рушник свідчить і про те, що його авторка виховувалась у дуже патріотичній родині.

   Історія рушника є такою. В с. Ладинь в 2009 році при відкритті церкви Дмитрія Солунського Київського патріархату меценату церкви, кримському підприємцю, уродженцю села, Анатолію Власюку жителька м. Нововолинськ Віра Пилипчук вручила від парафії цей вишитий рушник. Подякувавши за увагу і високо оцінивши цю мистецько-патріотичну роботу, він сказав, що такий рушник має бути в музеї, а не в приватних руках. Його побажання виконали і передали в наш музей, за що їм щира подяка.

   Шукаючи автора рушника, ми дізнались, що вишила його в 1937 році жителька с. Біличі Іваничівського району Ніна Киця. Їхня родина товаришувала з родиною місцевого патріота Петра Шамринського. До цих сімей в селі завжди ставилися з повагою.

   Розповідають, що тоді були вишиті в селі й інші, подібні за тематикою, рушники. В період встановлення радянської влади тризубець навіть перешивали, щоб не зазнати переслідувань. В с. Біличі нині є подібний рушник. На жаль, більше інформації віднайти немає можливості, оскільки остання власниця реліквії – Ольга Киця перебуває в Італії.

   На сьогодні цей рушник нагадує усім нам, що наша українська мова була і є елементом державності, без неї ми можемо забути про патріотизм, національні традиції, і розчинитися серед інших народів. Тож шануймо її та бережімо!

Олександр ОСТАПЮК,

 директор Любомльського краєзнавчого музею

Любомльська районна газета «Наше життя»

Категорія: Любомльський краєзнавчий музей | Додав: volyn-museum (15.11.2014)
Переглядів: 401 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]