Головна » Статті » Ковельський історичний музей
Історія – мовою музейних експонатів

Історія – мовою музейних експонатів

Перші арифметичні дії ще чверть віку тому люди масово і успішно виконували на дерев'яних рахівницях. Тих самих, що з'явилися спершу у древньому Єгипті, Індії та Китаї. В останні роки свого існування рахівниці були великі і малі, і з металу, і з пластмаси.

В експозиції Ковельського історичного музею представлена класична дерев'яна рахівниця розміром 27х44,8 см. Упродовж століть її мав під рукою кожен продавець, бухгалтер і рахівник. У до комп’ютерну еру існувала навіть така посада – рахівник. До його обов'язків входило вираховувати вхідні та вихідні дані й заносити їх у гросбух – бухгалтерську книгу.

Рахівниця проста в користуванні. Дітей навчали цій премудрості ще в початкових класах. Звісно,  малечі було далеко до вправності продавців у найближчому гастрономі. Ті віртуозно ганяли туди-сюди по рахівниці дерев'яні кульки, які називали «кістяшками». Учні, які мали з арифметики «відмінно», подумки вираховували ціну покупки швидше, ніж продавець на своїх «кістяшках». 

Якщо рахівницю досить легко «обганяли», підраховуючи подумки, то металевий арифмометр – ні. Його мали працівники бухгалтерій. Принцип дії арифмометра був механічний. Встановлювали металеві повзунки навпроти потрібних цифр, а потім крутили ручку.

Корисним цей апарат був лише тоді, коли робили одразу сотню арифметичних дій одна за одною. Тобто арифмометром користувались лише на роботі бухгалтери, в домашніх умовах арифмометра ніхто не мав.

У 1960-1970-х рр. цей апарат – досить примітивний, але надійний – антикварний раритет. Щось майже як швейна машинка «Зінгер», що років 100 не ламалась і ще ж стільки послужить. У музеї представлена модель арифмометра «Фелікс».

В народі ці машинки називали «залізними феліксами». Це так глузували з майже офіційно прийнятого в ті часи прізвиська Фелікса Дзержинського, першого керівника «ЧК» більшовицької Росії. Саме з його ініціативи  проходив «червоний терор» і з'явилися перші радянські концтабори.

Арифмометр зник із вжитку миттєво. Після появи перших калькуляторів бухгалтери відмовились від нього одразу. На відміну від рахівниці, вірність якій продавці радянських гастрономів уперто зберігали роками, подальша доля «Феліксів» була нещасливою. На барахолках ніхто їх не купував. А навіщо?

Ні вигляду, ні користі – не цвяхи ж ними забивати. То ж коли побачите арифмометр десь серед старих речей, приносьте до музею.

Увагу відвідувачів музею привертає скляний сифон для газованої води. У радянські часи лимонад став практично національним надбанням. Його продавали не лише у пляшках, але й на розлив. «Серцем» будь-якого гастроному був прилавок, на якому було встановлено скляні конуси, наповнені різнокольоровими смачними сиропами.

Газовану воду можна було купити не лише в гастрономах, але і на вулицях – в автоматах з газованою водою. Склянка звичайної газованої води тоді коштувала всього одну копійку, а за три копійки можна було побалувати себе газованою водою з малиновим, грушевим, лимонним або іншим  сиропом.

Автомати користувалися попитом. У Радянському Союзі виробництвом автоматів із продажу газованої води займалися два підприємства, й одним із них був київський завод «Томак». Загалом, автомати належали тодішньому Держхарчторгу.

Були й майстри з обслуговування цих автоматів, які з часом себе віджили, стали часто ламатися, запчастини до них дістати ставало все складніше, і в результаті на початку 1990-их років у більшості пострадянських республік їх демонтували.

Не менш популярними у радянські часи були домашні сифони для газованої води. Пік моди на сифони припав на 1960-ті роки. Асортимент солодкої води на той час був доволі скромним – «Дюшес» або «Ситро». У крамницях сифони годі було купити – страшенний дефіцит. Діставали лише з-під поли.

Спочатку були скляні сифони, які в магазинах або в спеціальних пунктах заправляли газованою водою. Пізніше для сифонів продавали  металеві балончики з вуглекислим газом, які під тиском вкручували у сифон. За допомогою насичування води газом сифона можна було зробити газовану воду вдома, додавши варення.

Цікавим експонатом музейної експозиції є патефон – портативний грамофон, тобто, механічний пристрій для програвання грамофонних платівок, який був особливо популярним у 1920-1940-их р.р.

Патефон нагадує валізу. Слово «патефон» складається з двох частин: «Пате» – відома французька фірма з виробництва патефонів та «фон», що в перекладі з грецької означає звук. Пристрій працює за допомогою пружини. Достатньо один раз завести, щоб прослухати одну сторону платівки. Звук патефона гучний, проте гучність його не регулюється. Основна перевага пристрою – компактність.

Звук знімався голкою, яка швидко зношувалась, тож потребувала частої заміни. У валізі до патефона є спеціальний відсік для голок, їх купували на вагу і досить дешево. 

Отож, «патефон» як назва переносного грамофона стала в тодішній радянській культурі чимось  на зразок сучасного ксерокса, тобто будь-якого копіювального пристрою.

Мирослава МОРОЗ,

головний зберігач фондів Ковельського історичного музею.

НА ЗНІМКУ: один з експонатів Ковельського історичного музею.

___________________________

Вісті Ковельщини, 1 квітня 2014 року №24

Категорія: Ковельський історичний музей | Додав: volyn-museum (02.04.2014)
Переглядів: 974 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]