Головна » Статті » Кортеліський історичний музей
ДІЯЛЬНІСТЬ КОРТЕЛІСЬКОГО ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ ПО ЗБЕРЕЖЕННЮ І ВШАНУВАННЮ ПАМ’ЯТІ ЗАГИБЛИХ ОДНОСЕЛЬЧАН.
Марія ЯРОЩУК
(c. Кортеліси)
ДІЯЛЬНІСТЬ КОРТЕЛІСЬКОГО
ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ ПО
ЗБЕРЕЖЕННЮ І ВШАНУВАННЮ
ПАМ’ЯТІ ЗАГИБЛИХ
ОДНОСЕЛЬЧАН
Кортеліси – наша біль і незгасна пам’ять. Хоч минає 70 років від того страшного вересневого дня 1942 року, попіл спаленого до тла фашистами поліського села стукає в серця.
Ніщо не забулося і озивається трагедія 2875 розстріляних, замучених кортелісців, болем, гнівом і священною пам’яттю.
Село, де вчора вирувало життя, протягом однієї «чорної середи» перетворилося в попіл. Роки йшли, а попіл розвіювався і забудовувалися згарища, і сади розцвітали на місцях обгорілих дерев. І тільки пам’ять, скорботна пам’ять, та могили жертвам фашизму не дадуть забути про криваві злочини німецьких окупантів. Ті, хто повернувся з фронту, хто залишився в живих з цього села почали будуватися на попелищі, на землі, политій кров’ю їх рідних і близьких. Священним обов’язком для них стало підняття з руїн спале­ного села.
В 1961 році, 7 листопада «відбувся багатолюдний мітинг, присвячений відкриттю пам’ятника народним месникам, які загинули в боротьбі з фашистськими загарбниками.»[ 4; 2].
Зі спогадів Семена Яковича Силика – тодішнього голови сільської ради: «В 1967 році відбувся схід селян, де люди підписали прохання до Уряду, про допомогу у забудові». Згідно постанови Ради Міністрів УРСР від 10 червня 1967 р. № 365 «Про допомогу в забудові с.Кортеліси Ратнівського району Волинської області» [ 5;1] почалась відбудова села за генеральним планом і вже в 1968 році в 26 роковини Кортеліської трагедії була відкрита перша новобудова – типова школа. 23 вересня 1969 року під час мітингу було відкрито пам’ятний камінь, на місці якого пізніше буде споруджено меморіальний комплекс для увічнення пам’яті загиблих кортелісців.
Над проектом меморіалу скульптор О. П. Олійник та архітектор А. Д. Корнєєв почали працювати 1971 року. Кожна творча праця, як відомо, починається з вивчення матеріалів. Скульптор і архітектор жили в Кортелісах, вивчали життя селян, адже їм треба було вникнути в події осені 1942 року, їм потрібно було знати людей села, звідки розпочинався партизанський рух на Волині. Потім були ескізи, варіанти, і той єдиний, що вже відповідав задумові творців. Автор багатьох відомих пам’ятників і скульптурних композицій Олексій Прокопович Олійник ішов важкими фронтовими дорогами, на власні очі бачив, що несла з собою війна. І у свій останній твір вклав усю снагу серця, духу й горіння. Скульптор не побачив своєї останньої роботи. Він по­мер, коли залишилося «перекласти» проект мовою бронзи, граніту, лабрадориту. І тоді батька заступив син Микола, який тільки-но закінчив Київський художній інститут. Йому було нелегко, але молодий скульптор витримав іспит на творчу зрілість.
Головний архітектор Анатолій Дмитрович Корнєєв також киянин і фронтовик. В 1944 році воював в Сарнах Ровенської області, бачив сплюндровану українську землю. [ 1; 12]
Свій вклад у спорудження Кортеліського меморіального комплексу внесли жителі села і навколишніх сіл, бійці комсомольських будзагонів та інтернаціональних бригад, організованих обласним комітетом комсомолу, колгоспи, радгоспи, промислові підприємства Волині.
24 липня 1976 року в Кортеліси один за одним почали прибувати автобуси, автомашини. На них – транспаранти: «Зіркова естафета, присвячена будівництву Кортеліського меморіального комплексу», «Луцьк – Кортеліси», «Лопатень – Кортеліси», «Камінь-Каширськ – Кортеліси» і т. д. З кожного районного центру сюди прибули делегації комсомольців і молоді, щоб внести і свій вклад у будівництво меморіального комплексу.
О 22-гій годині розпочався мітинг-реквієм. По обидва боки насипаного пагорба на вершині стояли прапороносці з прапорами союзних республік. З підніжжя і до вершини пагорба, утворивши навколо нього ланцюг, вишикувалися юнаки і дівчата з факелами та піонери Кортеліської школи з букетами живих квітів. Мітинг відкрив перший секретар обкому комсомолу В.І. Блаженчук. Виступали: Ліхван М. А. – очевидець Кортеліської трагедії, Кононенко Валентина – учениця Кортеліської середньої школи, Євген Сусіков – другий секретар Малоритського райкому комсомолу Білорусі, Валерій Козоріз – електрослюсар шахти № 2 М. Нововолинськ.
Делегації районів і Білорусії під звуки метронома уповільненим кроком піднялись до вершини пагорба і встановили у спеціальну нішу гільзу із священною землею з усіх кінців області. «Ми хочемо, щоб земля, взята з місця захоронення 711 мирних жителів села Борки Малоритського району, розстріляних гітлерівцями, змішалася тут на пагорбі, із землею, взятою комсомольцями Волині із священних місць області. Це буде ще одним свідченням тієї братерської дружби, яка зєднує наші народи», - сказав Євген Сусіков – другий секретар Малоритського райкому комсомолу.
Наступного дня представники комсомольсь­ких організацій області вантажили в кар’єрах пісок, насипали пагорб. [ 8; 5]
А незадовго до відкриття меморіалу тут побував трудовий десант, до складу якого входили представники молодіжних організацій Хелмського і Замосцького воєводств ПНР, комсомольці Калінінської, Брянської і Волинської областей. Юнаки і дівчата садили дерева, квіти. [ 3; 45]
А в Києві закінчували роботу над скульптурною композицією.
І ось настав той час, коли треба було пам’ятник перевезти з Києва до Кортеліс.
У Старій Вижівці проживає Михайло Фещук, який транспортував пам’ятник. Ось його розповідь : «У червні 1979 року прийшла телеграма – перевести відповідальний вантаж з Києва на Волинь. Я був на сьомому небі від щастя, і почав виборювати право бути зарахованим у склад колони. І таки добився свого, пройшовши відбірковий конкурс. Потім – підготовка техніки і – в дорогу. (Проходив службу у спец роті, яка займалася перевезенням небезпечних вантажів). У Києві вантажили пам’ятник на три платформи і обережно везли з ескортом міліції до Кортеліс. У селі люди вибігали із домівок на дорогу зі сльозами на очах. На платформі мого автопоїзда «їхав» фрагмент пам’ятника: жінка, на заполі якої дитина плаче і будить свою убиту маму. Люди з двох сторін дороги вишикувались і плакали: вони впізнавали на монументі обличчя своїх односельчан, родичів, близьких».
А Михайло Фещук був нагороджений грамотою виконкому Волинської обласної ради за активну участь і високу організованість при транспортуванні пам’ятника. [ 7; 4]
Виявом всенародної пам’яті стало відкриття Кортеліського меморіального комплексу жертвам фашизму і музею історії села. Незабутнім у житті села став день 5 травня 1980 року. Напередодні 35-річчя Перемоги тут відбувся урочистий мітинг, присвячений відкриттю меморіального комплексу. На величезній території перед пагорбом зібралися тисячі людей – жителі Кортеліс, делегації від усіх районів Волинської області, сусідніх областей України та Білорусії, ветерани війни, колишні партизани.
Для участі у мітингу в Кортеліси прибули член Політбюро ЦК КПРС, перший секретар ЦК Компартії України В. В. Щербицький, член Політбюро ЦК Компартії України, голова Комітету державної безпеки УРСР В. В. Федорчук, колишній секретар Волинського підпільного обкому партії, командир Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання, двічі герой Радянського Союзу О.Ф. Федоров, перші секретарі обкомів партії: Брестського – Є. О. Соколов, Волинського - Л. І. Палажченко, Житомирсько­го – В. М. Кавун, Ровенського – Т. І. Панасенко, завідуючі відділами ЦК Компартії України Л. М. Кравчук, П. К. Мусієнко, перший секретар ЦК ЛКСМУ А. І. Корнієнко.
Мітинг відкрив перший секретар Волинського обкому партії Л. У. Палажченко. У напруженій тиші під чіткі звуки метронома В. В. Щербицький запалив Вічний вогонь біля підніжжя скульптурної композиції.
На лабрадоритовому постаменті у бронзі застигли фігури. На пагорбі братської могили спалахнув невмирущий вогонь людської пам’яті. І став цей рукотворний пагорб місцем пошани за­гиблим.
Тут проводились прийоми в піонери третьокласників з усіх шкіл району. Хвилиною мовчання вшановували світлу пам’ять тих, хто загинув від рук фашистських загарбників. Запрошувалися ветерани Великої Вітчизняної війни, очевидці Кортеліської трагедії, які розповідали про страшні події, що відбувались на цій землі у вересні 1942 року. А юні екскурсоводи – члени гуртка «Юний екскурсовод» - Валентина Дордюк, Світлана Шевчик, Раїса Кухар, Галина Горнік проводили екскурсію по музею.
Традицією стало проводити масові мітинги протесту проти загрози ядерної війни на меморіальному комплексі села Кортеліси.
Сюди приїжджали учасники VI Республіканського зльоту переможців Всесоюзного походу комсомольців і молоді по місцях бойової і трудової слави, учасники Вахти пам’яті «Попіл спалених стукає в наші серця», учасники естафети Миру. З участю школярів Ратнівського району було проведено дитячу маніфестацію «Діти вимагають миру». Під час мітингів експонувались фотодокументальні виставки, які організовували працівники Кортеліського історичного музею. В музеї проводяться уроки по вивченню історії нашого краю.
Саме в Кортелісах відбулася прем’єра книги «Вінок безсмертя», тут започаткована республіканська естафета під девізом «Історія нагадує, історія вчить, історія застерігає». Серед учасників естафети – керівник колективу авторів-упорядників цієї унікальної книги письменник В. А. Маняк, учасники Великої Вітчизняної війни, колишні партизани В. П. Яромов, Ф. І. Биков.
Книга «Вінок безсмертя» - це книга пам’яті, книга-реквієм, величний вінок шани полеглим тисячам людей і сотням сіл, що стали попелищами. Це унікальне видання, кожна сторінка – своєрідна меморіальна плита пам’яті. І промовляє вона до нас устами свідків тих трагічних подій, мовою документів, фотографій, наукових, історичних довідок, коментарів, поетичними рядками, створюючи цілісну картину велетенських трагедій на українській землі, вчинених фашистами. [ 6; 3]
Духовним пам’ятником для відроджених Кортеліс стало відкриття 26 вересня 1993 року новозбудованого храму на честь Успіння Божої Матері.
Через 51 рік після пожежі церква у селі Кортеліси знову зібрала віруючих під своє склепіння. Стараннями жителів села, молитвами віруючих, при допомозі трудових колективів на пожертвування багатьох людей відродився і виріс красень-храм. Майже з усіх сіл і селищ району приїхали сюди люди на священну поліську землю, щоб разом з кортелісцями розділити їх радість, щоб разом з ними пом’янути тих 2875 розстріляних, закатованих у «чорну середу» 1942 року.
Архієпископ Волинський і Луцький Нифонт, який приїхав на освячення храму і хрестів на могилах з щирими подячними словами звернувся до людей: «Воістину сьогодні воскрес у цьому селі Христос. Воскрес він у цьому храмі, який збудований на честь Успіння Божої Матері, воскрес він у ньому як у пам’ятнику тим жертвам фашистської навали, які лежать у святій Кортеліській землі, скропленій слізьми і кров’ю».
Щороку в День Пам’яті – 23 вересня – священик і миряни щиро моляться за упокій не­винно убієнних у храмі та на мітингу-реквіємі, який проходить біля однієї з братських могил на Меморіальному комплексі жертвам фашизму.
На поклін у Кортеліси в цей день приїжджають делегації з району, запрошуються гості з Білорусі, приходять й очевидці тих подій. А у місцевій школі працівники музею проводять години пам’яті, де учні засвідчують, що пам’ять про трагічну історію села у їх серцях вічна, що вони будуть берегти історію свого села, свого народу. В музеї проходять уроки вивчення історії про наш край.
Кортеліський історичний музей постійно поповнюється новими матеріалами, доповнюється все новими фактами завдяки щоденній клопітливій роботі працівників музею та створеного клубу за інтересами «Подвиг». З членами клубу написано сотні листів ветеранам-визволителям, в архіви, музеї. Проводились розкопки на згарищах осель наших односельчан на хуторі Попливці (хутір був спалений фашистами 8 листопада 1943 року), зустріч з очевидцем варварських злодіянь на цьому невеличкому хуторі Іваном Вікторовичем Сахарчуком. У семирічному віці пережив він весь жах кривавих знущань фашистських вбивць над його рідними. Адже на очах Івана Вікторовича були по-звірячому закатовані мама з однорічним братиком, дві маленькі сестрички: шестирічна Христина і чотирирічна Поля. Йому самому вдалося заховатися під піччю.
Про трагічне весілля на хуторі Рябино розповідає її очевидець Марія Овсіївна Корнелюк. Їй вдалося через вікно втекти з палаючої хати.
Учні – члени клубу «Подвиг» часто ходять на цей хутір, щоб впорядкувати могили, вшанувати пам’ять загиблих, навіки взяти в своє серце гнів і ненависть до паліїв війни.
Слід сказати, що музей і меморіальний комплекс щороку відвідують ветерани 160-ої Брестської стрілецької дивізії, 76-ої Чернігівської, 38-ої Лозівської і 1-ої стрілецьких дивізій, які визволяли Ратнівщину в 1944 році від німецько-фашистських загарбників. Вони зустрічаються з молоддю, жителями села, зворушені пам’яттю про них.
Вшанувати пам’ять загиблих кортелісців, вклонитись стражденній землі приїжджають люди з Туркменії і Латвії, Казахстану і Сибіру, Молдавії, Білорусії, Санкт-Петербурга, Архангельська, Владивостока, Воркути, Києва, Луцька і інш. В книзі відгуків відвідувачі діляться своїми враженнями, дякують за невтомну працю, за збереження пам’яті про тих, хто не дожив до сьогодення. З часу відкриття музею братським могилам вклонилось майже півмільйона відвідувачів. Серед них льотчик-космонавт Павло Попович, Юрій Косач – племінник Лесі Українки, який у книзі відгуків залишив запис: «Глибоко зворушений тим, що я чув і побачив у Кортелісах, висловлюю вдячність всім, хто причетний до увіковічнення пам’яті жертв жорстокого фашизму та до звеличення борців, які поклали кінець цій страшній примарі» [ 2; 12]
Приїжджають у Кортеліси і зарубіжні гості: з Польщі, з США, Канади, Аргентини, Болгарії, Німеччини, Болівії, Австралії, Парагваю, Великобританії, Ізраїлю, Монголії, Угорщини, Палестини, Чехословаччини, Афганістану.
Громадянин США Френк Панько, який родом з Ратнівського району, коли прослухав екскурсію і оглянув шість великих братських могил з чорними гранітними плитами, не міг стримати сліз і в Книзі відгуків написав: «Із сльозами хвилювання оглянув ваші музей і меморіал. Щира вдячність вам святі люди, що зробили свій край квітучим і бережете пам’ять про тих, хто віддав своє життя за сьогоднішнє світле життя ваше.» [ 2; 34]
Про Кортеліси написано багато: в прозі, поемах, віршах і піснях волинських письменників і поетів постає поетичний образ цього села. Не обминули цієї теми Олександр Богачук, Василь Гей, Михайло Пронько, Іван Чернецький, Володимир Яворівський, Віктор Положій, Полікарп Шафета. По творах цих письменників була проведена читацька конференція «Щоб ніколи не повторилось», за право людини жити на землі без воєн, без тих страшних трагедій, які болем відгукуються в людський серцях, щоб жодне село не повторило долі Кортеліс. Це наш святий обов’язок перед Кортелісами 1942-го і сьогоднішніми. Уже стали крилатими слова відомого на Волині поета Олександра Богачука із поеми «Стогін землі». Їх із хвилюванням читає на граніті кожен, хто приїжджає в Кортеліси вклонитися жертвам фашизму.
Безперечно, трагедія Кортеліс і надалі спонукатиме ще багатьох взятися за перо, щоб відтворити їх героїчну долю.
В жовтні 1997 року журналіст Джім Тобіас разом із знімальною групою приїжджав у Кортеліси, щоб зняти документальний фільм про злочини фашистів «Кортеліси. Чорна середа», який показували по місцевому телебаченню. Дуже важливо, що жителі Нюрнберга дізнались про криваві злочини поліцейської роти цього міста. Зараз цей фільм є у музеї, перекладений на українську мову і ми використовуємо його в роботі.
Кортеліси вічні. Вони постали з вогню, виросли на згарищах і руїнах. Відродилося село, та не стих біль в серцях старших, та живе минуле в пам’яті молодих гірким спомином.
Історії Кортеліс не перекреслити і не спопелити. Могилами, бронзовим монументом, вічним вогнем жертви села довіку будитимуть людську пам’ять, закликатимуть живих до миру і добра.
Література
1. Журнал «Україна». - № 24, - 15 червня 1980.
2. Книга відгуків. – №2, 15 лютого 1981р.
3 Кортеліси: Фотоальбом/ авт..- упоряди. А. М. Безуглий, фото М. О. Голяка. – Мистецтво, 1981 р.
4. Ленінець. - №135, 11 листопада 1961.
5. Постанова Ради Міністрів УРСР «Про допо­могу в забудові с. Кортеліси Ратнівського району Волинської області». - № 365, - 10 червня 1967.
6. Радянська Волинь. – №26, - 15 березня 1988р.
7. Ратнівщина. - №24, - вересень 2005 р.
8. Червоний прапор.- №91, -29 липня 1976.
______________________________________
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Ратнівщина в історії України та Волині. Науковий збірник. Випуск 42. Матеріали XLII Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, приуроченої 70-річчю Кортеліської трагедії 1942 року, смт. Ратне – с. Кортеліси, 20 вересня 2012 року. / Упоряд. А. Силюк, М. Михалевич. – Луцьк, 2012. – С. 220-223.
Категорія: Кортеліський історичний музей | Додав: volyn-museum (18.02.2013)
Переглядів: 790 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]