| Головна » Статті » Колодяжненський літературно меморіальний музей Лесі Українки |
ХТО ЗРУЙНУВАВ САДИБУ ЛЕСІ УКРАЇНКИ?
|
ХТО ЗРУЙНУВАВ САДИБУ ЛЕСІ УКРАЇНКИ?
5 листопада 1948 р. радянська влада нарешті знайшла можливість виділити кошти на ремонт меморіальної садиби Лесі Українки в с. Колодяжному, що на Ковельщині. Так було покладено кінець багаторічному нехтуванню пам’яттю славетної поетеси, письменниці й громадської діячки, яка здійснила величезний внесок у розвиток вітчизняної та світової літератури.
Нещодавно в Луцьку, до речі, було урочисто освячено бюст матері Лесі Українки – Олени Пчілки (Ольга Драгоманова-Косач). А згодом у приміщенні обласної універсальної наукової бібліотеки, яка носить її ім’я, відкрилася виставка живописних робіт за мотивами творчості обох видатних жінок під назвою "Славетна мати, видатна донька” Іванни та Ксенії Дацюк, а також Ксенії Звягінцевої. Програму заходів доповнив вечір-портрет Олени Пчілки "Жінка з роду Драгоманових”, котрий відбувся в обласному краєзнавчому музеї.
Ці, а також інші події, присвячені 140-річчю з дня народження Лесі Українки (Лариси Косач-Квітки), примушують ще раз звернути увагу до тих місць Волині, де вона жила і працювала. Насамперед – до невеликого села на Ковельщині, котре раніше мало назву Колодежно, а зараз – Колодяжне. Нині меморіальний музей-садиба перебуває у гідному стані. Проте так було не завжди.
10 серпня 1940 р. місцевий мешканець Т. Вересоцький опублікував у газеті «Радянська Волинь» статтю «Будинок, де жила Леся Українка». Автор привернув увагу влади громадськості до сумного стану справ, пов’язаних із вшануванням пам’яті Лесі Українки:
«Польська шляхта жорстоко придушувала тих, хто цікавився і читав твори письменниці. Польські пани нищили її поетичну спадщину, рукописи та літературу, що залишилася від неї…
В селі є немало людей, які пам’ятають поетесу, бували в неї в хаті і тепер готові допомогти відновити її. На жаль, досі ні обласний відділ народної освіти, ні луцький краєзнавчий музей, не потурбувалися про збереження та реставрацію цього виключно цінного пам’ятника. Будинок потребує негайного ремонту: він запущений і при недогляді може зруйнуватися».
Не відомо, чи встигла радянська влада до 22 червня 1941 р. завершити реконструкцію садиби, проте зі вступом на терени Волині гітлерівських окупантів родинне гніздо виявилося непотрібним і представникам «нового порядку». Тим більше, що весною та влітку 1944-го в навколишніх місцях розгорнулися жорстокі бої. Наступ Червоної Армії на Ковель спочатку розвивався успішно, було навіть оточено німецький гарнізон цього міста. Проте потужний контрудар з-за Бугу, який завдала елітна танкова дивізія СС «Вікінг», не тільки деблокував обложених, а й спричинив новий спалах бойових дій. Ковель та навколишні села щодня зазнавали авіаударів та артобстрілів, котрі здійснювалися з обох сторін.
А коли канонада вибухів стихла, перед очима постала знову невтішна картина.
Перш ніж перейти до цитування наступного архівного документа з фондів Державного архіву Волинської області, слід зауважити, що в 1944 р. ЦК КП(б)У розгорнув у звільнених від нацистів районах Волині масову агітаційно-пропагандистську компанію, головною метою якої була спроба не тільки показати всі здійснені гітлерівцями злочини та руйнування, а й приписати їм та їхнім «прислужникам» інші смертні гріхи. Тож статтю Л. Юхименка «В селі Лесі Українки» варто сприймати з певними застереженнями, хоча в ній, звісно, є відсоток реального висвітлення картини.
«…Перед очима постають знівечені німецькими бомбами і снарядами білі хати, вивернуті з корінням черешні і яблуні, зарослі бур’янами садки і городи. Тут поруч проходила лінія фронту. Селяни залишили свої домівки і відправилися в наш тил. Село пустувало, – пише автор у «Радянській Волині» за 16 липня 1944 р. – Але в Колодежно вже повертаються селяни. Голова Виконкому Сільради Михайло Дмитрук веде нас у місце, де жила письменниця. Перед нами купи каміння. Тут був будинок, де жила Леся Українка в молоді роки. При Радянській владі в ньому містилася школа. Будинок зруйнували німці. Частину матеріалу з нього вони використали на дрова, а частину на спорудження валу, яким вони оточили залізничну будку, побоюючись нападу партизанів.
Поруч стоїть другий невеличкий будинок. В ньому Леся Українка просиджувала літні ночі і писала свої твори… Цей будинок спустошений до невпізнання: знесена веранда, обдерті стіни, продірявлений дах. Дуже запущений і фруктовий садок…».
А далі варто використати ще одну характерну для того часу цитату Л. Юхименка:
«Німці… робили все, щоб ліквідувати все те, що нагадувало б про перебування тут Лесі Українки. Їм у цьому допомагали їхні запроданці – українські націоналісти. Ці виродки при німцях верещали про «розквіт української культури» і тут же ж в догоду різним оберфюрерам допомагали в здійсненні цього страхітливого акту. Вони після вчинених руїн у своїй газетці в Луцьку співали дифірамби німцям як «захисникам культури»…».
Відтак автор переконує:
«На лаві підсудних будуть сидіти не тільки німецькі розбійники, але й українські націоналісти, які допомагали окупантам у знищенні української культури та її величних пам’ятників».
Звичайно, жоден відділ УПА, як і жодна організаційна структура ОУН, до знищення будинків родинного маєтку Косачів у Колодяжному не мали ніякого стосунку. Проте тоді про це говорити не можна було…
Зруйновані та спустошені будівлі, де жили й творили Олена Пчілка та Леся Українка, мозолили очі радянській владі, для яких ці постаті української літератури були необхідними для створення ілюзії, ніби ще в позаминулому століття передові громадські діячі та письменники були революційно налаштованими. Їхні твори виходили масовими тиражами, щоправда, кожен рядок, який здавався укладачам підозрілим, з «націоналістичним душком», безжалісно вилучався…
І от 5 листопада 1948 р. голова виконкому Волинської обласної Ради депутатів трудящих П. Решетняк підписує «Рішення №1026 «Про виділення додатково коштів на реставрацію будинку Лесі Українки в с. Колодежно, Ковельського району»».
У документі йдеться:
«Для забезпечення реставрації будинку Лесі Українки в с. Колодежно, Ковельського району, Виконком Волинської обласної Ради депутатів трудящих рішає:
1. Виділити додатково Виконкому Ковельської районної Ради депутатів трудящих на реставрацію будинку Лесі Українки в с. Колодежно, Ковельського району, 20 тисяч карбованців за рахунок невикористаних асигнувань на ремонт Районного будинку культури Горохівського району.
2. Зобов’язати ОблФО (тов. Хохлова) профінансувати Виконком Ковельської районної Ради депутатів трудящих в сумі двадцять тисяч карбованців на зазначені цілі».
Щоправда, цих коштів для завершення всіх робіт виявилося недостатньо. В принципі, нічого дивного тут немає, бо вітчизняні будівельники завжди розпочинають подібні роботи з однієї суми в проектно-кошторисній документації, а завершують на значно вищому рівні…
Тож голова виконкому Волинської обласної Ради депутатів трудящих А. Мізюк 26 серпня 1952 р. підписує рішення «Про впорядкування будинку поетеси Лесі Українки в селі Колодежно».
У ньому сказано:
«З метою приведення в належний стан будинку видатної української поетеси Лесі Українки в селі Колодежно, Ковельського району, Виконавчий комітет Волинської обласної Ради депутатів трудящих рішає:
1. Зобов’язати Виконком Ковельської районної Ради депутатів трудящих (тов. Мілаш) привести в належний стан (провести ремонт) будинку поетеси Лесі Українки в селі Колодежно, Ковельського району.
2. Зобов’язати Обласний відділ у справах культурно-освітніх установ (тов. Абакановича) перерахувати для цього з відпущених йому на охорону пам’ятників коштів Виконкому Ковельської районної Ради депутатів трудящих 3000 крб.
3. Зобов’язати обласний фінансовий відділ (тов. Маркова) профінансувати зазначену вище суму».
Таким чином, від повного запустіння та деградації родинна садиба Косачів у с. Колодяжному набула вигляду, який, загалом, зберігся й до наших днів. І коли, наприклад, у 1963 р. на уклін до Лесі Українки та Олени Пчілки приїжджав письменник Максим Рильський, а наступного – Олесь Гончар, то меморіальний музей перебував у належному стані.
Підготував Володимир ДАНИЛЮК.
P.S. Як повідомила директор Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки Віра Комзюк, нині приміщення, що розташоване в межах садиби Косачів, у нормальному стані. Цього літа замінили веранду Білого будиночка, пофарбували її. Саме цій, колись улюбленій Лесиній споруді у пору танення снігів та повеней найбільше загрожує підтоплення, хоча така проблема актуальна лише упродовж останніх двох років. Нині в підвалі Білого будиночка води нема. Інші приміщення, за словами Віри Комзюк, потребують хіба що косметичного ремонту.
_________________________________
Волинська газета. 17.10.2011.
|
|
|
|
|
| Переглядів: 1326 | Рейтинг: 5.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |