Лариса Криштапюк,

провідний науковий співробітник відділу науково-методичної роботи Волинського краєзнавчого музею, м. Луцьк

ВНЕСОК З.М.ЄВНИЦЬКОГО В МУЗЕЙНУ ПЕДАГОГІКУ

Є на Волині люди, закохані в історію рідного краю. Проте, без одержимості, здорового ентузіазму та навіть фанатизму їм не обійтись.

Не бракує ні першого, ні другого, ні третього Зіновію Марковичу Євницькому, волинському краєзнавцю і педагогу. Все своє життя він присвятив школі і по праву може називатись вчителем від Бога. Багато з його вихованців стали відомими, хорошими людьми, а він і далі у свої вісімдесят три роки продовжує працювати з дітьми, передавати їм свій досвід, свою життєву мудрість. Бо, спробувавши у своєму житті чимало, знає – це його покликання, його життя...

Народився Зіновій Маркович 20 жовтня 1929 року в м. Умань Черкаської області. Батька, після повернення з війни, направили у с. Розкопане Вінницької області і туди ж переїхав Зіновій, де в 1947 році на “відмінно” закінчив семирічну школу. Залишив село, переїхавши назавжди у хлібний край – Волинський. Адже коли Східну Україну охопив голод, тисячі дітей кинулися на Західну Україну. Протягом зими-весни 1946-47 років кілька разів сюди приходив і Зіновій. І сьогодні Зіновій Маркович з вдячністю говорить про волинян, про родину поляків, які врятували його від голоду.

Юнак мріяв, як його батько, бути педагогом. Але життя розпорядилось так, що спочатку закінчив Луцьке медичне училище, деякий час працював фельдшером. В 1952 році вступив до Луцького педагогічного інституту на історичний факультет. Після закінчення вузу, в 1957 році почав свою трудову діяльність вчителем історії Ківерцівської СШ № 3. Пізніше вісім років був директором цієї школи, яку фактично збудував разом з батьками. Уроками історії, які вів Зіновій Маркович, захоплювались учні. Вчитель – завжди у творчому пошуку, вишукував все нові і нові факти з історії рідного краю.

Знання, які він давав, міцно осідали в дитячих голівках і учні Зіновія Марковича ніколи в житті не скажуть, що історія – нецікавий предмет.

У вересні 1973 року З.М.Євницький призначений директором СШ № 4 у м. Ківерці. А от як директор, він бував і суворим. Як він сам каже: “Любив дітей, як душу, а трусив, як грушу”. Діти відчували цю любов і відповідали на неї. Окрім навчального процесу, педагог намагався зробити життя своїх учнів цікавим, різноманітним. Започаткував туристичну групу, яка в далекому 1976 році зайняла почесні місця на ІІ-х Всеукраїнських іграх туризму і в подальшому кілька разів була чемпіоном України.

Зіновій Маркович усім серцем полюбив Волинь, Ківерцівщину, її трагічну і героїчну історію часів Великої Вітчизняної війни. У 50-х роках після виходу книги С. Смірнова “Брестська фортеця” та активної пошукової роботи її автора по всій країні (СРСР) поширився рух червоних слідопитів, пошукових груп, які займались пошуком невідомих сторінок в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Розпочалась велика робота по увіковічненню пам’ятних місць, пов’язаних із подіями Великої Вітчизняної війни. Не міг залишитися поза цією подією і З. Євницький, який на той час очолював Ківерцівський РК ЛКСМ України. Саме з його позицій було відновлено Лопатенський меморіальний комплекс партизанської Слави. Відкриття меморіалу відбулося в кінці серпня 1967 року.

У зборі матеріалу для Лопатенського музею партизанської слави значну роботу провели освітяни району. Будучи директором школи З.М.Євницький створив пошукову групу, яка збирала матеріали, встановлювала цікаві факти, події, прізвища людей, які воювали на території Ківерцівського району у 1941-1945 роках.

Для Лопатенського музею партизанської Слави пошуковці передали 26 оригінальних фотографій із життя партизанів загону “Мисливці” та І батальйону з’єднання Чернігівсько-Волинських партизанів.

Пошукова робота тривала. Піднімалися архіви, читалась велика кількість літератури, періодики, проводилися зустрічі. Згодом накопилося стільки матеріалу, що постало питання створення музею бойової Слави при школі. В 1979 році з ініціативи Зіновія Марковича було оформлено чудовий музей. Велика робота була проведена вчителями і учнями школи. Патріотичне виховання велось на прикладах героїки воїнів Великої Вітчизняної війни. Чи не найбільша увага приділялась спілкуванню з учасниками боїв на Ківерцівщині. Щоб записати спогади ветеранів пошуковці виїжджали в Москву, Мінськ, запрошували безпосередніх учасників тих подій у Ківерці.

Пошуковим групам вдалося поіменно встановити майже всіх похованих у братських могилах м. Ківерці, допомогти родичам знайти своїх безвісти зниклих воїнів. З ініціативи Зіновія Марковича у школі неодноразово проводилися дні вшанування загиблих воїнів, на які з’їжджалися їх рідні і близькі.

Із зібраних матеріалів створено об’ємні фонди архівних документів, які дають можливість знайомитися з тими чи іншими подіями військового часу на території Ківерцівського району. Зіновій Маркович навчав і залучав дітей збирати і описувати експонати, готував юних екскурсоводів.

Багато знань черпали учні з книг про події Великої Вітчизняної війни.

Нині в бібліотеці музею нараховується понад 500 екземплярів книг на військову тематику. Виділено окремо книги, які становлять “Золотий фонд”. Це книги з дарчими написами авторів.

У 70-х роках члени Ради Музею Бойової Слави школи разом з учнівським та вчительським колективом увіковічнили пам’ять про учасників Великої Вітчизняної війни – на подвір’ї школи було закладено Алею героїв (плакучі верби), Алею Ветеранів (липи), Алею Дружби (срібні ялини). І нині біля школи ці дерева розкішними вітами зустрічають учнів, вчителів, гостей.

У 1989 році з метою увіковічнення героїзму партизан на місці стоянки партизанських загонів Г. Галицького “Мисливці” в лісовому масиві урочище Лопатень за 6 км на північ в с. Берестяни педагогічним та учнівським колективами СШ № 4 м. Ківерці було реставровано одну землянку і обеліск.

Відкриття обелісків відбулося 9 травня 1898 року в присутності командира загону Г. Галицького та 50 колишніх партизан цього загону, які приїхали на зліт з багатьох місць СРСР та запрошення педколективу СШ № 4.

Було б дивним, якби історик не написав жодної праці. У 1973 році Зіновій Маркович друкувався у газеті “Ленінським шляхом”. Його “Повість полум’яних літ” відкривала очі на багато цікавих історичних фактів. Пізніше він дав іншу назву цій праці: “Історичні нариси про Велику Вітчизняну війну на території Ківерцівського району 1941-1944 років: на допомогу вчителю історії” (2005). Ця праця налічує чотириста друкованих сторінок, понад шістсот унікальних фотографій і тридцять дві карти-схеми. У цьому ж році була надрукована “Історична довідка про створення Лопатенського меморіального комплексу “Партизанська слава”. У 2007 р. вийшла в світ книга “Учасники бойових дій у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. – жителі м. Ківерці”.

Проте, крім вчительської та краєзнавчої діяльності Зіновій Євницький є політиком. Він вісім скликань був депутатом міської ради, три скликання – депутатом районної ради. За цей час встиг чимало. Можливо, не так багато, як хотілося б, але за задумами не так легко встигнути.

Зіновій Маркович Євницький має велику кількість нагород. Відмінник народної освіти ще з 1972 року, медалі А.С.Макаренка “Ветеран праці”, грамоти Міністерства освіти України, орден “Знак Пошани”, лауреат премії Асена Драганова, медаль “Захисник Вітчизни”.

На базі створеного ним шкільного музею проводяться семінари керівників шкільних музеїв, де Зіновій Маркович ділиться досвідом пошуково-збиральницької, музейної роботи. Колись відомий поет М. Свєтлов сказав так, що “Батьківщину потрібно любити, знають усі, а ось як її любити, про це людству повинен повідомити ти”.

Учні та випускники Ківерцівської школи № 4, завдяки величезній роботі по патріотичному вихованню, яку ведуть педагоги, навчаються цьому благородному завданню.

Пошук продовжується. В Музей бойової Слави приходять діти, ветерани; по експозиції їх веде людина з молодими очима – Зіновій Маркович Євницький.

____________________________

Минуле і сучасне Волині та Полісся. З історії національних меншин на Волині. Науковий збірник. Випуск 49. Матеріали Міжнародної наукової історико-краєзнавчої конференції „Минуле і сучасне єврейської громади на Волині”, 20-21 серпня 2013 року, смт. Маневичі та Міжнародної наукової конференції „Польська культура в контексті волинського тексту”, 3-4 квітня 2014 року, м. Луцьк. Упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2014. – С. 272-274.