Головна » Статті » Художній музей
САКРАЛЬНЕ МАЛЯРСТВО А. Г. ЛАЗАРЧУКА
Тамара ЛЕВИЦЬКА (Луцьк)
 
САКРАЛЬНЕ МАЛЯРСТВО А. Г. ЛАЗАРЧУКА
 
Багато років Андроник Григорович Лазарчук (народився 15 січня 1870 року в селі Уховецьку, тепер Ковельського району Волинської області, помер 6 вересня 1934 року в місті Борзна Чернігівської області) працював для церкви, але в його художній біографії ця сторінка зовсім не висвітлена. Перші мистецькі навики він частково отримав у ковельського іконописця. Історія не зберегла імені маляра, але відомо, що той мало приділяв уваги своєму учневі. Більше змушував селянського сироту виконувати хатню роботу. Згадувала донька художника Олена Лазарчук-Михалевич: "Розповідав нам батько, що то була за наука. Маляр нічого не показував, як і що малювати, тільки те й знав, що разом з дружиною загадували роботу. Тільки встанеш – принось воду, нарубай дров, замітай, біжи в лавку щось купи, біжи в монопольку по горілку, розтирай фарби; а коли подивишся, як маляр вимальовує ікону, зараз же й кричить: «Чого дивишся, не бачив, чи що? А йди по дітей, забавляй їх, щоб так не галасували». Так щодня. Батька віддали в науку на чотирьохлітній термін, але строку він не добув, утік через тяжкі умови і вступив до церковно-учительської школи в Брикові” [1, 7].
Від природи А. Лазарчук був наділений великим життєлюбством і цілеспрямованістю, тому сумні спогади про занапащені 2 роки дитинства не відбилися пізніше на його творчості. Усе побачене тоді й пережите ним особисто – щоденні приниження, образи й зневага не були узагальнені і відтворені в жодній із його картин. Навпаки, по закінченні Санкт-Петербурзької Академії мистецтв А. Лазарчук, перебуваючи в «полоні жанру», в характерній для нього про­стій реалістичній манері написав кілька картин-новел, присвячених темі навчання юнаків іконопису («В науці у маляра», «Юний художник» ). Це одно-двофігурні композиції, позбавлені внутрішнього драматизму. Вирішені картини в розповідному ключі, з чіткою врівноваженістю композиційної структури, стриманістю колориту.
Відчути атмосферу простого і чесного життя, яке протікає в скромній майстерні іконописця, зображеній на картині «В науці у маляра», (кін. ХІХ ст.) допомагає світла вохриста гама. Босоногий хлопчик-підліток, акуратно поставивши біля стіни чоботи, старанно розтирає фарби. А майстер малює святий образ заступниці роду людського Богородиці.
Чар і дивовижну силу ікони відчув Андроник ще зовсім малою дитиною, споглядаючи святі образи під рушниками в рідній хаті та стоячи перед іконостасом парафіяльної церкви поліського села Уховецька, де він народився. Але глибоке розуміння значущості пам’яток сакрального мистецтва прийшло до нього трохи пізніше, коли в 16-літньому віці потрапив він до Почаївської Свято-Успенської лаври. Майже три роки здібний і допитливий юнак опановував секрети іконописного письма.
Про монументальний живопис А. Лазарчука на стінах старих храмів Почаївського монастиря маємо свідчення лише з писемних джерел. Перший документ Духовного Собору Почаєво-Успенської лаври тільки констатує час перебування А. Лазарчука на іконописному послуху і характеризує його поведінку як «добре», «відмінно»: «… с 4 ноября 1886-го по 10 июля 1889 года состоял в числе мирских послушников на иконописном послушании и в течении этого времени велъ себя «отлично», «хорошо» [2]. (Тут і далі збережено орфографію і пунктуацію оригіналу). Інший документ за підписом завідувача Почаєво-лаврською іконописною майстернею ієромонаха Паїсія значно розширює інформацію про А. Лазарчука як одного із кращих учнів рисувальної школи і вказує на безпосередню його участь в оздобленні лаврських святинь: «состоял при Почаево-лаврской рисовальной школе, получал № № первые как по рисованию, так и по писанию красками, принималъ участие въ расписании Почаево-лаврских церквей – Свято-Троицкой и Пещерной, получал приличное денежное вознаграждение, все время велъ себя весьма хорошо» [3].
Протягом 1886-1888 років за розпорядженням архієпископа Паладія лаврські іконописці, серед яких був і А. Лазарчук, розмалювали Печерну церкву преподобного Іова Почаївського, яка має найбільше культове значення після головного Успенського собору, оскільки саме тут зберігається ще одна лаврська святиня – мощі ігумена Іова Заліза. Головними сюжетами цих малювань стали сцени з життя Іова Почаївського [4, 114]. Про особливості почаївських робіт А. Лазарчука ми можемо судити лише зі спогадів його родича по лінії дружини – Якова Євпсихійовича Синьковського, який проживав у Почаєві і бачив деякі стінописи митця. У листі, написаному перед Великоднем 1967 року (Листи 1960-х років Якова Синьковського до Олени Лазарчук-Михалевич, Київ. Архів родини В. І. Лазарчука), Яків, запрошуючи Олену, доньку художника, приїхати до Почаєва, висловлює своє щире захоплення розписом у Печерній церкві: «Всегда, когда буваю в Пещерной церкви, любуюсь папиным произведением – композицией на потолке церкви «Жизнь и страдания Иисуса Христа», подписанной «Лазарчукъ-Комарь». Это колоссальная и грандиозная работа. Из-за одной подписи стоило бы приехать». В іншому листі (від 28 листопада 1967 року) Синьковський знову звертається до теми стінописів А. Лазарчука: «Помню со слов своего папы, что твой папа. будучи еще студентом, приезжал в Почаев подзаработать на росписи Собора. Его рукой была написана картина на стене с правой стороны Собора «Дух Святой Бог Саваоф». Стратоник [5] говорил мне, что при оккупации Польшей эти произведения были реставрированы рукой профана и поэтому потеряли первоначальное достоинство». Не зовсім зрозуміло, який із храмів архітектурного ансамблю Лаври має тут на увазі Синьковський. З листа Якова Євпсихійовича від 24 червня 1968 року довідуємось, як сприйняли монументальні розписи А. Лазарчука у Печерній церкві професійні художники Львова, Києва, Тернополя – всіх біля 30 осіб, які прибули до Почаєва на урочистості з нагоди 80-десятиліття Івана Хворостецького, учня Лазарчука по лаврській іконописній майстерні. 17 червня 1968 року на хаті Хворостецького у селі Юридики, що поблизу Почаєва, було відкрито меморіальну дошку. «В разговоре с художниками, в присутствии секретаря Союза художников, - розповідає Синьковський, - которая все записывала, я вспоминал о папе [А. Лазарчуке], его жизни и работе… После возложения венков на могиле покойного Хворостецкого в Почаеве всех художников я сводил в Пещерную церковь, где они восхищались композицией росписи папы [Лазарчука]». Яків Синьковський, який за дорученням своєї кузини Олени постійно шукав сліди перебування її батька в Почаєві, в іншому листі повідомляв (лист без дати): «В Почаеве я отыскал еще троих живописцев, которые когда-то учились у папы [Лазарчука] и принимали участие при росписи Пещерной церкви в Почаеве. Они тоже кое-что могут рассказать о папе и его работе. Фамилии их: Метельский, Андриюк, Трофимлюк». Розписи Печерної церкви пізніше поновлювалися. Зокрема, останній раз це сталося у 70-х роках ХХ століття, коли Печерний храм розписав вже інший іконописець з Волині Олександр Корецький [4, 114].
Первісний авторський живопис А. Лазарчука на стінах церкви Святої Трійці, так званої Теплої зимової церкви (тепер вона називається Похвальна), розміщеної у західній частині братського корпусу (не треба плутати з собором Святої Трійці, збудованим за проектом архітектора Олексія Щусєва у 1906-1912 роках ), захований сьогодні за шаром неодноразових поновлень і говорити про його мистецьку цінність неможливо.
По закінченні у 1897 році повного курсу Санкт-Петербурзької Академії мистецтв А. Лазарчук, отримавши найвищу для того часу професійну кваліфікацію, повернувся до волинського містечка Почаїв з його унікальною архітектурою. Два роки (1897-1899) викладав рисунок і живопис у рисувальній школі Свято-Успенської лаври, в якій колись сам навчався. Імовірно, що тоді А. Лазарчука як одного із досвідчених майстрів залучали до монументальних розписів золотоверхих лаврських святинь, адже на території монастиря постійно велися ремонтні роботи, реконструювалися старі будівлі, поновлювалися храмові стінописи. Разом з усім православним світом Лавра готувалася урочисто відзначити у 1898 році 900-річний ювілей хрещення Руси.
Про те, що митця запрошували розписувати церкви Волині і в наступні роки (1904-1913), коли він уже проживав з сім’єю у селі Великі Дедеркали Шумського повіту (нині на Тернопіллі) знаходимо свідчення у спогадах доньки Олени: «Бувало й так, що батько нас відвозив до Почаєва, а сам їхав розмальовувати церкву, щоб мати додатковий заробіток. У семінарії як викладач він одержував невелику зарплатню» [1, 763]. У його робочих альбомах цього періоду, які зберігаються у музеях Лесі Українки в Колодяжному та Східноєвропейському національному університеті (Луцьк), є кілька схем розписів українських храмів. Художник шукав відповідні образи, тому інколи в станкових живописних роботах зображав рідних йому людей у молитовних позах. Про те, що А. Лазарчук добре засвоїв закономірності стінопису, свідчать і композиційні прийоми органічної монументалізації зображення, які він використовував у станковому портретному живопису, заповнюючи прямокутник полотна анфасним погруддям портретованого.
Не припиняв митець працювати для церкви і в Борзні Чернігівської губернії, куди доля закинула його в 1915 році. Деякі твори сакрального малярства А. Лазарчука пам’ятають тут і нині. Ось тільки не знають їх місцезнаходження. Вони розгубилися у вирі воєнного лихоліття та в роки войовничого атеїзму. Борзнянський журналіст Михайло Москаленко у своїх краєзнавчих нарисах «На берегах Борзни-ріки» запитує: «Де, скажімо, ікони: «Михайлове чудо» (написана спеціально для Кинашівської Свято-Михайлівської церкви), «Плащаниця» (Троїцький собор, Борзна), «Христос у терновому вінці» (Часниківська Свято-Василівська церква)? Чи вдасться їх коли знайти, якщо вже й деяких церков нема? – І оптимістично додає. – Втім, заказувати наперед не можна» [6, 152].
Сакральне малярство А. Г. Лазарчука – важлива сторінка його творчої палітри і один із камінців великої мозаїки української художньої культури кінця ХІХ – початку ХХ століття.
________________________
1. Михалевич О. А. Розповідь про батька // «Роде наш красний» : Волинь у долях краян і людських документах.- т. 3 – Ред.- вид. відділ «Вежа» Волинського держ. університету ім. Лесі Українки, 1999. – С. 762–766.
2. Волинський краєзнавчий музей. Архів А. Г. Лазарчука. Інв. № ДМ – 23303.
3. Волинський краєзнавчий музей. Архів А. Г. Лазарчука. Інв. № ДМ – 23304.
4. Ричков В. А., Луц В. Д. Почаївська Свято - Успенська лавра – К., : Техніка, – 2000. – 133 с.
5. Стратонік Синьковський (1903–1986), молодший брат Якова, протодиякон Почаївської Свято-Успенської лаври. У роки Другої світової війни йому довірили зберігання Чудотворної ікони Почаївської Божої матері.
6. Москаленко М. Андроник Лазарчук у Борзні // Минуле і сучасне Полісся : Ковель і ковельчани в історії України та Волині. Збірник наукових праць. Частина І – Луцьк, 2003. – С. 152–153.
_______________________________
Волинська ікона: дослідження та реставрація. Науковий збірник. Випуск 20. Матеріали ХХ міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 27-28 серпня 2013 року. – Луцьк: ДП «Волинські старожитності», 2013. – С. 232-234.
Категорія: Художній музей | Додав: volyn-museum (21.10.2013)
Переглядів: 576 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]