Головна » Статті » Камінь-Каширський народний краєзнавчий музей
ЛИВАРНИЦТВО НА КАМІНЬ-КАШИРЩИНІ
Наталія ПАСЬ
(м. Камінь-Каширський)
ЛИВАРНИЦТВО НА
КАМІНЬ-КАШИРЩИНІ
У давнину на заболочених місцях Волинського Полісся, обабіч річки Стохід, знаходились великі поклади болотяної руди. Їх освоєння зумовлювало розвиток промислів і ремесел, споріднених із видобуванням руди і обробкою заліза. Сучасникам про давно минулі часи нагадують топонімічні назви сіл Рудка-Червинська в Камінь-Каширському районі, Нова Руда – в Маневицькому, Рудка Миринська – в Ковельському, Рудка та Залізниця – в Любешівському, урочищ – Рудня, Руда тощо.
Із розвитком промисловості та металургійної галузі видобування заліза та його переробка так званим «народним способом» і суміжні з цим залізоробні промисли, як от: ковальство, ливарництво, конвісарство тощо почали занепадати, позаяк стали не рентабельні. Не витримали серйозної конкуренції й ремісники.
Однак, початок ХХ століття на теренах Камінь-Каширського Полісся став періодом відродження ливарництва в селах, де воно було присутнє з давніх часів, тобто – у Верхах, Малому і Великому Обзирі, Піщаному. І нині серед жителів Камінь-Каширського та сусідніх з ним районів ці села знані, як такі, в яких проживають майстри ливарної справи. Звичайно, сировиною для роботи ливарника є вже не болотяна руда, а відходи металобрухту, в яких міститься потрібний метал, зокрема – алюміній. Цей метал легко піддається переробці і завдяки хорошим ливарним властивостям здатний щільно заповнювати порожнину форми для литва.
Ще за часів Польщі поблизу Поворська, який знаходиться недалеко від згаданих сіл, був облаштований артилерійський полігон. Пізніше, в 1940-у році, він переобладнаний на авіаційний, набагато більший за територією, який діяв тут приблизно до 90-х років ХХ ст.
На цих землях ще й донині знаходиться багато залишків боєприпасів, бойової техніки. Цей металобрухт жителі навколишніх сіл збирають (існують випадки, коли такі дії викликають загрозу для життя людини) і переплавляють на предмети домашнього вжитку. Є, звичайно, й інші способи отримання сировини для литва, зокрема, – із неробочих автозапчастин, не придатного для користування посуду тощо.
Ливарництво – робота сезонна: нею займаються тоді, коли вже немає важливих справ по господарству, тобто з пізньої осені й до ранньої весни. За цей період один майстер виготовляє до 200 чугунів різної ємкості.
Загалом, процес так званого «домашнього» ливарництва потребує неабиякого терпіння й наполегливості, як, зрештою, й будь-яке інше ремесло.
Найбільша «мудрість» у цій справі – знайти потрібний пісок: він має бути дрібний, як мука. Відшукати його не легко; у Верхах, скажімо, такий пісок є лише в урочищі Цегельня. Навіть знайшовши місце з рідкісною породою, не завжди можна набрати більше кількох жмень піску. Згодом його потрібно просіяти через сито і ретельно сушити на плиті доти, поки змінить колір. Безпосередньо перед роботою пісок слід намочити, щоб, взявши в руку, він зліплювався.
Кожна форма для виробу виготовляється з дерева; складається з двох частин, всередині яких є порожнина, що повторює форму виробу і котру має заповнити розплавлений алюміній. Власне, пісок потрібний для того, щоб щільно забивати ним всю площу навкруги зліпка, який імітує готовий виріб.
Алюміній розплавляють в печі, напаленій сухими сосновими дровами, до такої міри, щоб він набув рожево-червоного кольору. Тоді його можна заливати у підготовлену форму, складену з двох частин, а коли охолоне (а це займає лічені хвилини, залежно від товщини штампу) – її роз’єднують і виймають готовий виріб. Відразу ж його обливають холодною водою (для «загартування» металу); залишається ретельно відшліфувати нерівності, стики [1].
Майстри-ливарники виготовляють переважно речі домашнього вжитку: різної ємкості чугуни, які й нині є незамінними для домашнього господарства, сковорідки, форми для випікання хліба, гусятниці, казанки тощо. До речі, в різних селах чугуни називають порізному: чавуни, чувуни чугуни, чигуни.
Чи не найбільше ливарників проживає у Верхах: Олександр Бляшик, Сергій Корніяшик, Павло Марчук, Василь Здрок, Федір Федорович. З-поміж них наймолодший – Сергій Корніяшик: він народився в 1988 році. Займається ливарництвом з 15 років; воно й не дивно, бо ж і батько, й дід теж були відомими в селі майстрами. Виготовляє на замовлення і збуває оптом у Рівне, Сарни, інколи – для потреб власного господарства [2].
Олександр Бляшик має 46 років; «ллє» вже давно. Його вироби мають попит на Камінь-Каширському ринку, куди він щонеділі привозить різної величини чугуни та сковорідки. Майстер розповідає, що в роботі йому допомагає дружина Тетяна Степанівна: розпалює піч, шліфує рашпілем готовий посуд. За один день виготовляє 7–8 середніх чугунів, залежно від потреб. Для роботи заготовляє соснові дрова, а от при виготовленні ложок треба топити піч лозою [3].
Ливарник Анатолій Доля проживає в Малому Обзирі. Народився в 1961 році; ремеслом займається більше 20 років. Маючи творчий хист, він, окрім традиційних виробів, виготовляє різноманітні речі декоративного оздоблення для воріт, огорожі, димарів тощо. Форму для таких ексклюзивних предметів виготовляє самостійно, бо вміє добре різьбити по дереву. Розповідає, що за день може переробити кілограмів 10-15 алюмінію, з якого виходить 4-5 десятилітрових чугуни або ж меншої ємності – штук 9–10 [4].
Свою майстерність ливарник Анатолій Доля із задоволенням презентує на усіляких інформаційно-просвітницьких заходах, які проводить районна служба зайнятості.
За селом Піщане (до 60-х років ХХ ст. – Яйно) прижилась слава, де виготовляють ложки, які називають «яїнські». Жителі Піщаного напівжартома розповідають, що чоловіки в їхньому селі їдять винятково такими ложками. А справа в тім, що вони глибокі і «за один раз зачерпнеш стільки, скільки купованою ложкою треба черпати кілька разів»…
Як про майстерних ложкарів згадують піщанські жителі Юхима Панасовича Деркача (1921 р. н.) та Дмитра Феодосійовича Зайця (1922 р. н.): вони навчили цьому ремеслу не одне покоління полісян [5].
Щоправда, нині «яїнські» ложки вже стають раритетними.
Кожне ремесло, як і все інше, живе стільки, скільки воно буде затребуване. На сьогоднішній день вироби ливарників користуються неабияким попитом у жителів Камінь-Каширського краю й інших регіонів.
________________
1, 2. Записано від Сергія Корніяшика в селі Верхи влітку 2009 р.
3. Записано від Олександра Бляшика в селі Верхи в лютому 2013 р.
4. Записано від Анатолія Долі в селі Малий Обзир в березні 2013 р.
5. Записано від Людмили Краглик, 1954 р.н., уродженки с. Піщане, в с. Воєгоще в березні 2013 р.
________________________________
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Народна культура і музеї. Науковий збірник. Випуск 44. Матеріали Четвертої Всеукраїнської науково-етнографічної конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження Олекси Ошуркевича, 16-17 квітня 2013 року, м. Луцьк. Упоряд. Є. І. Ковальчук, Л. А. Мірошниченко-Гусак. – Луцьк, 2013. – С. 167-169.
Категорія: Камінь-Каширський народний краєзнавчий музей | Додав: volyn-museum (31.07.2013)
Переглядів: 636 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]