Головна » Дошка оголошень » Музейникам
Двадцять сходинок обов’язкового лікнепу (замість Інструкції).
27.05.2013
Волинський краєзнавчий музей
 
 
 
 
ДВАДЦЯТЬ СХОДИНОК ОБОВ’ЯЗКОВОГО

ЛІКНЕПУ

(замість Інструкції)
 
 
 
Підготувала:
головний хранитель Волинського
краєзнавчого музею
Наталія Пушкар
 
 

Експонат – це предмет, що виставляється для огляду в постійній музейній експозиції, або на виставці. Перш ніж будь-який предмет стане музейним предметом, а відтак експонатом, він повинен пройти ряд етапів, кожен з яких однаково важливий на шляху від власника до музейного фондосховища. Спробую окреслити цей шлях; в ідеальному варіанті він є неодмінним до виконання кожним науковим співробітником, в обов’язки якого входить комплектування музейних фондів. На кожному етапі доконечною є достовірність інформації, адже предмети основного фонду є першоджерелами для вивчення історії, економіки, культури, природи країни і служать для створення експозицій, виставок, наукової роботи, публікацій.
Отже, сходинка перша: інформація про предмет, який у майбутньому може стати музейним предметом, а далі й експонатом. Шляхи отримання інформації можуть бути різними. Передбачається, що кожен науковий співробітник, який відповідає за певну тему певного розділу експозиції, свою тему знає досконало, володіє знаннями про обшир теми, набутий попередніми поколіннями науковців, а, отже, йому відомі й усі лакуни, які можна заповнювати нескінченно. Інший шлях – засоби масової інформації, які іноді повідомляють про непересічних людей, майстрів народної творчості, цікаві знахідки, випуски пам’ятних монет, нових знаків поштової оплати тощо. Діяльність Експертної комісії Волинського краєзнавчого музею спричинилася до неодноразової передачі Державною митною службою, Управліннями служби безпеки, іншими державними органами на постійне зберігання до фондів історико-культурних цінностей, які могли стати предметами контрабанди. Централізовано – від археологів та археологічних служб – надходить велика кількість знахідок, добутих у результаті розкопок. Не виключені й інші шляхи: невелика частка предметів надходить від добродійників – друзів музею, – щось закуповується, щось дарується. Але в будь якому випадку другою сходинкою є складання легенди  на кожен предмет, або комплекс предметів, колекцію, і ця легенда повинна бути достовірною і якнайповнішою, адже від цього залежить подальша доля надходження: чи стане воно музейним предметом та експонатом, чи можливо використовувати його в науковій, виставковій роботі, чи варте воно публікації.
Легенда додається до Акту прийому, складання якого є третьою сходинкою на шляху предмета до музейних фондів. Скласти акт прийому дуже легко: досить лише заповнити готовий бланк, у якому дати відповіді на поставлені запитання, не пропустивши жодної позиції, пам’ятаючи  при цьому, що документ без двох підписів – наукового співробітника музею, який приймає предмет і того, хто цей предмет здає – до виконання не приймається.
Акти прийому складаються у 3-х примірниках: 1-й залишається у головного хранителя; 2-й передається у відділ або охоронцю фондової групи, до якої буде передано музейний предмет, 3-ій вручається або відправляється поштою особі, що здала предмет (у якої його закуплено).
Якщо предмет купується, до акта прийому додатково складається акт закупівлі предмета (бланк, який вимагає відповіді на всі поставлені запитання). У такому випадку один примірник акта прийому разом з актом закупівлі передається відділом фондів з відповідними відмітками про прийом  предмета на зберігання в бухгалтерію, яка здійснює виплату власникові.
Акт прийому і акт закупівлі є юридичними документами. А тому до їх заповнення є певні вимоги: як уже було сказано – відповіді на усі запитання; чіткість, відсутність виправлень (правок, підтирок тощо); обов’язкові підписи і печатка завірення.
Четвертою сходинкою може бути санітарна обробка предмета, якщо він (предмет) її потребує. Ідеально, якщо придбаний предмет в ідеальному стані. Але частіше буває інакше: сорочку чи рушника потрібно випрати (а перед тим вивчити способи прання, щоб не зашкодити тканині і орнаменту); археологічну знахідку необхідно відчистити від залишків грунту тощо; стародрук, знайдений на горищі храму – від голубиного посліду, бруду і пилу; ікону на дерев’яній  дошці вилікувати від жука-деревогриза; металевий предмет відчистити від іржі та бруду; предмет нумізматики – від окислення і т.д. і т.п. Часто процес санітарної обробки предмета потребує втручання/допомоги реставраторів, або, принаймні, їхніх рекомендацій. У більш складних випадках предмет може бути включений у списки на реставрацію у ННДРЦ; цей процес довготривалий, але необхідний. Рекомендації по включенню предмета у списки на реставрацію дає фондово-закупівельна комісія музею, яка розглядає насамперед питання про прийом предмета до музейного фонду – основного або науково-допоміжного – з подачі наукового співробітника, який придбав предмет, зацікавлений у ньому, відстоює на засіданні ФЗК необхідність включення його до музейного фонду, або реставраційна рада. І це – п’ята сходинка на шляху до фондів.
ФЗК музею розглянула весь пакет супровідних до предмета документів – легенду, Акт прийому; науковий співробітник переконав членів ФЗК у необхідності даного предмета для музею (для експозиції, виставок, вивчення, можливо, наступних публікацій); рішення ФЗК щодо подальшої долі предмета зафіксоване протоколом (шоста сходинка), і віднині просто предмет стає музейним предметом.
Сьома сходинка – наукове опрацювання музейного предмета, тобто складання/заповнення Уніфікованого паспорта – друкованого стандартного бланка (анкети предмета), у якому потрібно, уважно прочитавши, дати відповіді майже на всі запитання/позиції. Щоб науковому співробітникові легше було зорієнтуватись у складанні Уніфікованого паспорта – основного документа, за яким предмет надходить до музейних фондів, складено методичні рекомендації «Науковий опис предметів нумізматики, фалеристики, боністики, сфрагістики, геральдики: монет, орденів, медалей, значків, жетонів, паперових грошей, печаток, гербів», де є розділ «Зразки заповнення уніфікованих паспортів» (Луцьк, 2011), та «Науково-фондова робота в музеї», де є розділ «Методичні рекомендації для роботи з уніфікованим паспортом» (Луцьк, 2010). Кожен предмет бажано сфотографувати і знімок (один, або, за потребою, кілька) додати до уніфікованого паспорта.
Інвентаризація є основною формою обліку і зберігання музейних фондів і первинною формою наукового вивчення і наукового опису музейних пам’ятників/предметів на основі їх вивчення. Інвентаризації підлягають усі предмети основного фонду, що надійшли у постійне користування.
Складовою інвентаризації є складання/створення різноманітних каталогів – незамінних помічників наукового співробітника, який для себе, для своєї теми може заповнювати будь-яку кількість каталожних карток за певним принципом: тематичним, хронологічним, авторським, предметним, географічним. Показовим у цьому плані може бути «Каталог стародруків у збірках музеїв Волинської області», складений Крейніним С. Н., у якому основними розділами є: хронологічний, топографічний, іменний, предметний, географічний покажчики (тобто на кожен з музейних предметів науковцем складено п’ять карток). Основні принципи створення наукових каталогів викладені в Методичних рекомендаціях «Науково-фондова робота в музеї» (Луцьк, 2010). Восьма сходинка – створення наукового каталога – дає науковому співробітникові величезну перевагу у науковій роботі: ви завжди знаєте, які матеріали по вашій темі є у фондах музею; якими матеріалами необхідно доукомплектувати ваш фонд; інвентарні номери, проставлені працівниками сектора обліку на ваших картках, дають вам можливість отримати предмет, що вас цікавить, у найкоротший термін.
Дев’ята сходинка. Уніфікований паспорт (заповнений за усіма вимогами) автор (науковий співробітник) здає в наукову частину на перегляд і підпис заступникові директора з наукової роботи, на якого покладено відповідальність за стан і якість наукової інвентаризації і опрацювання музейних колекцій.
І лише після цього музейний предмет з супровідними документами, завіреними відповідними підписами (вашим теж), печатками надходить у відділ фондів, сектор обліку.
Насамперед акти підлягають реєстрації – окремо на матеріали, що надійшли на постійне зберігання і матеріали, що надійшли на тимчасове зберігання (десята сходинка). Актам тимчасового зберігання присвоюється додатковий шифр «ТВ» (тимчасовий вступ); зберігаються акти також роздільно.
Усі предмети музейного значення, що надійшли до відділу фондів, після їх актування негайно вносяться до Книги вступу (Книги надходжень,  головної інвентарної книги) або Книг тимчасових надходжень. Порядковий номер Книги надходжень чи Книги тимчасового вступу обов’язково проставляється на актах прийому (одинадцята сходинка). Само собою зрозуміло, що всі інвентарні книги до їх заповнення мають бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою вищестоящої організації (у нашому випадку – Управління культури ВОДА) та підписом начальника або його заступника.
Предмети, прийняті на тимчасове зберігання, отримують інвентарні номери, які можуть бути проставлені простим олівцем на самому предметі, на етикетці, прикріпленій до предмета або лише на акті прийому.
Дванадцятою сходинкою є складання карточки здавача для картотеки здавачів, яка ведеться у відділі фондів і яка містить основні дані: прізвище, ім’я та по батькові, домашню адресу, що і коли, за якими документами надійшло до музею від конкретної особи. Така картотека ведеться не в кожному музеї. Її ідея виникла після того, як до музею кілька разів зверталися громадяни з проханням розповісти їм про долю предметів, зданих ними до музею в минулі часи. Люди є люди, вони часто забувають, 5, 10, 15 чи навіть більше років тому факт здачі (дару, закупівлі) мав місце, але прізвище в людини одне на все життя. Отже, за прізвищем відділ обліку та збереження дає відповідь на поставлені запитання за лічені хвилини. Така картотека допомагає і науковцям музею: їм легко вияснити, які матеріали (документи, фото, нагороди, інші особисті речі) певної особи чи установи знаходяться у фондах музею.
Наступний етап – тринадцята сходинка – інвентаризація, основна форма обліку і охорони музейних фондів. Інвентаризації підлягають усі предмети основного фонду, які надійшли на постійне зберігання. Відповідно до прийнятої в музеї класифікації предметів основного фонду (розподілу на групи зберігання; у Волинському краєзнавчому музеї їх 18) текст наукового опису переноситься з Уніфікованого паспорта (Інвентарної картки) до Інвентарної книги відповідної групи зберігання, однієї з 18-ти. Кожна група зберігання має свій шифр, а запис відбувається за черговим порядковим номером в Інвентарній книзі. Шифр і номер проставляється у відповідній графі Книги вступу (Головної інвентарної книги), таким чином досягається взаємозв’язок між Актом прийому, Книгою вступу та Інвентарною книгою.
Шифр музею, шифри і номери книги вступу та інвентарної книги наносяться на предмет (чотирнадцята сходинка), бажано на неекспозиційну частину; бажано – повністю, з усіх складових; чітко, розбірливо; фарбою, тушшю або оцівцем; можна на окремій етикетці, прикріпленій  до предмета (наприклад, до солом’яника, на якому номер писати просто ніде); на тканини нашивається етикета з тканини ж, на якій вказано повний номер. На великих предметах можна проставляти інвентарний номер за допомогою готового штампа. Так, інвентарний номер ВКМ   основного фонду означає, що предмет належить Волинському краєзнавчому музею, занесений до Головної інвентарної книги під номером КВ – 1082, і до Інвентарної книги групи зберігання «Археологія» під номером 1942.
Далі Уніфікований паспорт підписується Головним хранителем, або завідувачем сектору обліку, і цей підпис підтверджує правильність постановки  на музейний облік музейного предмета (п’ятнадцята сходинка).
Шифри та інвентарні номери, присвоєні музейному предмету, проставляються на усіх каталожних  карточках, складених науковим співробітником, який опрацьовував предмет. Одна карточка (вона, на жаль, переважно є єдиною) залишається у відділі фондів для загальномузейної інвентарної (за групами зберігання) картотеки, решта разом з другим примірником акта прийому, Уніфікованим паспортом та самим музейним предметом передається на зберігання матеріально відповідальному охоронцю відповідної фондової групи (шістнадцята сходинка).
Через сімнадцяту сходинку музейний предмет переступає поріг фондосховища. Зберігач фондової групи упаковує предмет, знаходить місце у сховищі для нього – стелаж або шафу, полицю або сітку, коробку або ящик тощо і заповнює топографічні картотеки: інвентарну, в якій номери йдуть від 1-го і постійно поповнюються; навпроти номера проставляються такі дані: сховище (номер), місце зберігання, по потребі – тему або назву предмета чи групи предметів. На кожне місце зберігання складаються топографічні описи, які можуть кріпитися на внутрішніх дверях шаф, сейфів; на коробках, папках, конвертах; на окремих етикетках на сітках тощо. Топографічні картотеки незамінні в пошуку музейного предмета, який може стати експонатом постійної експозиції або виставки.
Якщо музейний предмет, що надійшов, складається з дорогоцінних металів або коштовних каменів, – підйом продовжується ще на кілька обов’язкових сходинок, які охарактеризовані в методичних рекомендаціях «Про порядок обліку і зберігання музейних цінностей  з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, що знаходиться в державних музеях» (Луцьк, 2010).
Музейний предмет може стати експонатом лише після його опрацювання, паспортизації, інвентаризації і присвоєння йому інвентарного номера. Науковий співробітник (завідувач відділу), відповідальний за певний розділ експозиції чи за виставку, подає заявку до відділу фондів, у якій обґрунтовує необхідність доповнення експозиції або подає тему виставки, на яку видається музейний предмет чи комплекс предметів. Передбачається, що кожен науковий співробітник має картотеку зі своєї теми, тому заявка подається з інвентарними номерами, за якими вона (заявка) виконується того ж дня. Аж тоді музейний предмет стає експонатом, відповідальність за який несе завідувач експозиційного відділу. 
На кожному етапі потрібно пам’ятати про те, що пам’ятники основного музейного фонду є всенародним надбанням і знаходяться під охороною держави. Тому музейний фонд потрібно комплектувати лише справжніми пам’ятниками історії, матеріальної і духовної культури.
__________________________________
Двадцять сходинок обов’язкового лікнепу (замість Інструкції). – Луцьк, 2013. – 8 с.
Додав: volyn-museum |
Переглядів: 862
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]