Головна » Статті » Володимир-Волинський історичний музей
З ІСТОРІЇ ДОМІНІКАНСЬКОГО МОНАСТИРЯ У ВОЛОДИМИРІ-ВОЛИНСЬКОМУ.
Богдан Янович
 
З ІСТОРІЇ ДОМІНІКАНСЬКОГО МОНАСТИРЯ У ВОЛОДИМИРІ-ВОЛИНСЬКОМУ
 
На автошляху, що прямує до Устилуга добре помітна вежа-дзвіниця та міцні кам'яні будівлі поряд з нею. Колись там знаходився римо-католицький домініканський монастир, історія якого губиться у глибині віків, сягаючи витоками часів європейського Середньовіччя.
Фундатором монастиря був польський король Олександр Ягелон, який в 1497 році надав кошти для будівництва монастиря та костелу Святої Трійці. У монастирі оселилися ченці-домініканці. То були католицькі монахи. Їх орден заснував в 1215 році в Тулузі іспанський чернець Доменіко де Гусман.
Сама назва «домініканці» перекладається з двох латинських слів – «доміні» і «кані», що означає собаки Господні. Цим вони намагалися підкреслити свою ревність і відданість у служінні Богу і Церкві.
Традиційним символом домініканського ордену був чорний із білими плямами собака, що тримав у зубах палаючий факел – вогонь істини.
Основні сфери діяльності домініканців – проповідь Євангелія, вивчення наук, освіта, боротьба з єресями, місіонерська діяльність.
На чолі ордену стоїть генеральний магістр. Кожну провінцію ордену очолює провінційний пріор, кожну чернечу громаду – конвентуальний пріор. Вони несуть відповідальність перед загальними зборами – Конвентуальним, провінційним або генеральним капітулом. На чолі чину стоїть генерал, який підпорядковується Папі. Домініканці займають важливі державні пости у Ватикані. Сьогодні домініканці – один з найвпливовіших католицьких монаших чинів.
Одяг ордену – біла туніка, шкіряний пояс з чотками, біла пелерина з капюшоном і чорний плащ з чорною пелериною з капюшоном.
Домініканці давали обітницю бідності, утримання й послуху, не вживали м'яса. В середньовіччі вони боролися з єретиками та інакодумцями.
Документальних матеріалів про монастир збереглося дуже мало. Відомо, що монастирю належала велика земельна ділянка зі ставком і садом, водяний млин і кілька дворів. Монастир мав право утримувати корчму, варити та продавати пиво, мед, вино.
Під час великої пожежі у 19 столітті костел Святої Трійці, який знаходився поруч – згорів. З історичних документів відомо, що будівля храму була видовжена, фасад звернений до міста.
У костелі було 22 вікна, 12 дзеркальних люстр. Дзвіниця збереглася.
У 19 столітті в монастирських келіях розташувався штаб 3-ої армії генерала Тормасова, яка брала участь в російсько-французькій війні 1812 року (як відомо, нинішнього року минає 200 років від початку цих воєнних дій, котрі зачепили і Волинь, тож коротко згадаємо основні штрихи з біографії уславленого генерала).
Олександр Петрович Торма́сов (1752-1819) – граф, генерал від кавалерії. Під час російсько-французької війни командував 3-ою західною армією на південному фланзі, московський градоначальник.
Його батько – лейтенант флоту Петро Іванович Тормасов. Походили з дворян. З 10 років майбутній генерал служив пажем при імператорському дворі, а в 1772 році поступив на військову службу поручиком у Вятський піхотний полк. Під час війни 1812 року Тормасов командував 3-ю обсерваційною армією.
Проти Тормасова був скерований спочатку Шварценберг, потім Реньє, з саксонським корпусом. 1 липня Тормасов, залишив корпус Остен-Сакена для захисту Волині, а генерал-майора Хрущова (драгунська бригада і 2 козачих полки) у Володимирі-Волинському, для захисту кордонів зі сторони Галичини і Варшавського герцогства, а сам, з головними силами пішов проти флангу і тилу французьких військ, які наступали від Бреста до Пінська, проти Багратіона. В результаті походу Тормасов здобув перемогу і отримав нагороду – орден Святого Георгія ІІ класу.
З 1941 р. у келіях знаходилася комендатура 90-го прикордонного загону.
У різні часи у колишніх корпусах монастиря знаходилися різні установи – міські суди, архів і, навіть, музей (про його діяльність там у 20-30-х роках 20 ст. писав Олександр Цинкаловський).
 Ще й нині, коли заходиш на подвір'я домініканського монастиря, котре відгороджене від світу міцними стінами, відчувається дух аскетизму, а ще – подих історії, яка засвідчує, що в минулому в нас мирно співіснували різні релігійні течії, котрі зробили свій внесок у розвиток духовної і матеріальної культури одного з найгарніших і найстаровинніших українських міст.
______________________________
Стаття надана сайту Богданом Яновичем, науковим співробітником Володимир-Волинського історичного музею.
Категорія: Володимир-Волинський історичний музей | Додав: volyn-museum (05.09.2012)
Переглядів: 754 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]