Головна » Статті » Володимир-Волинський історичний музей
ЛИСТИ ОЛЕКСАНДРА ЦИНКАЛОВСЬКОГО ЯК ЦІННЕ ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ВЧЕНОГО

ЛИСТИ ОЛЕКСАНДРА ЦИНКАЛОВСЬКОГО ЯК ЦІННЕ ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ВЧЕНОГО

9 січня 2018 року виповниться 120 років від дня народження Олександра Цинкаловського – видатного волинянина, уродженця Володимира-Волинського, знаного археолога. У фондах Володимир-Волинського історичного музею зберігається епістолярій вченого, який дає можливість краще збагнути особистість вченого.

Ім'я Олександра Цинкаловського (1898-1983) багато десятиліть замовчувалося в Україні і на рідній Волині, хоча для дослідження їх історії він зробив величезний внесок. Причиною вимушеної мовчанки було і те, що наш земляк служив у армії УНР, і те, що намагався науково дослідити (і це йому вдалося) той факт, що історія Волині, як і України, налічує не одне тисячоліття, а з такою науковою концепцією не «вписувався» у тогочасну історичну науку.

З відродженням Незалежності України ім'я Олександра Цинкаловського помалу повертається до рідної Волині: у Володимирі-Волинському його іменем названо вулицю і гімназію, проводяться міжнародні і всеукраїнські історико-краєзнавчі конференції присвячені його пам'яті, «Укрпошта» випустила пам'ятний конверт, запроваджено краєзнавчу премію імені О. Цинкаловського. Було би добре, якби у Володимирі-Волинському встановили пам'ятник вченому, адже він тут народився. Незважаючи на вищезазначене , ще не всі знайомі з особистістю видатного краєзнавця, археолога, історика-архівіста Олександра Цинкаловського та його науковою творчістю. З цією метою ми вирішили проаналізувати листи Олександра Цинкаловського , які він писав до володимирської родини, живучи у польському місті Краків разом з дружиною Регіною. Ці листи передала музею племінниця вченого Наталя Назарівна Грабарчук-Цинкаловська і вони зберігаються у фондовій групі «КД»(Книги і документи»).

Епістолярна спадщина Олександра Цинкаловського є тим цінним джерелом, яке допомагає створити цілісний образ нашого земляка як особистості, людини і науковця. Писане слово зберіглося через багато десятиліть, адже листи датуються 50-60 роками 20 ст. і завдяки цим записам ми можемо відчути душевний стан їх автора.

Тематика листів – різноманітна, але їх умовно можна поділити на такі напрямки за змістом: листи особисті, у яких Цинкаловський запитує про життя сестри Олени і племінниці Наталії , цікавиться життям у Володимирі і на рідній Волині, розповідає про своє з дружиною життя на еміграції у Польщі, а також листи у яких він розповідає про свою наукову діяльність у галузі краєзнавства і волиненазнавства – вони є особливо цінні з огляду на те, що дають можливість зрозуміти чим жив вчений, яким було коло його наукових зацікавлень.

Відчувається, що учений сумував за рідним містом, зокрема у листі від 17 листопада 1959 року він писав: «Мої дорогі і милі володимирчани! Завше приємно згадую свій побуту у Вас у Володимирі, де людини стає сама собою». А у листі, написаному в Кракові 19 вересня 1959 року наш земляк констатує: «Згадую перебування у Вас, як найкращі дні у моєму житті, бо зміг зобачити Вас і поговорити з Вами».

Цікавим є факт, коли Олександр Миколайович розповідав у Польщі про свої відвідини Волині у часи радянської влади і як це сприймали поляки: «Тут мої об'єктивні оповідання про життя у Вашій країні зробили різні враження. Вони думають, що тільки там , де вони має бути добробут. І що ми у своїй країні без них не обійдемось. Оповідаю всім, хто цікавиться, що можна у Вас купити цукор, м'ясо, шинку. Не вірять. Бачу по фізіономії. Однак є такі, що вірять».

Досить зворушливо, що навіть на еміграції, не зважаючи на політичний підтекст через який учений був змушений покинути Вітчизну, він залишається патріотом, її вірним сином, намагається серед європейців сформувати позитивний імідж рідного краю.

В одному з листів відчувається справжня любов до Волині, вболівання за її минуле і майбутнє, він сумує, що є такі вихідці з Волині, які не пам'ятають свій край: «Живе тут у Варшаві Бардах, син дантиста з Володимира, але для нього Волинь – то порожній звук…».

Навіть перебуваючи на чужині, історик цікавиться краєзнавчим життям на Володимирщині і Волині: «Добре робить Пучковський, що збирає старі матеріали у себе, щоб зробити музей. Таку ініціативу варто привітати» (лист з Кракова від 27.11.1966р). В одному з послань учений згадує про місцевого краєзнавця В'ячеслава Ковальського: «Пам'ятаю про нього і постараюся все зробити для нього».

Читаючи листи вченого, можна дещо дізнатися про його рідних і близьких, зокрема, про свою дружину пише так: «Рая народилася в 1910 році у Ямполі. Її батько Антін Жашкевич був бухгалтером, а мати – Текля з Морозовських.. Рая навчалася у Кременці, в гімназії.» ( лист від 27.12.1960 р.).

Надзвичайно цікаво читати спогади науковця про 1-й Слов'янський конгрес археологів, який відбувався у Польщі, окрім Цинкаловського у ньому брали участь такі відомі археологи як І. Свєшніков і В. Ауліх. Привертає увагу те, що на цьому з'їзді навіть маленькі народи, такі як словаки, хорвати робили доповіді рідними мовами, а делегація з України виступала російською. І Цинкаловському було прикро слухати це…

Разом зі згаданими вченими він побував на екскурсії у Словаччині і про цю європейську країну мав гарні враження: «Словаччині люди чемні і спокійні . Всюди чистота і порядок, домики охайні, повсюди квіти. Цей край нагадує Волинь, хоч землі там не такі родючі як у нас…».

Цікавим для дослідників є ті фрагменти епістолярію у яких наш земляк розповідає про свою наукову роботу, ділиться планами і творчими задумами. Зокрема, у 1959 році вийшла у світ його праця «Праісторія Волині і Волинського Полісся». У листі просить сестру Олену знайти для нього працю Миколи Теодоровича «Місто Володимир-Волинський у зв'язку з історією волинської ієрархії», видану в Почаєві у 1892 році, цікавиться працями професора Григорія Логвина з історії українського малярства.

У листі від 1961 року цікавиться чи будуть археологічні розкопки у Володимирі-Волинському і Зимному? Адже Олександр Миколайович свого часу проводив розкопки на Зимненському городищі і ця тема наукових досліджень йому була близькою.

Навіть перебуваючи на відпочинку, історик цікавиться минулим і культурними надбаннями рідного народу , це відчутно з листа , який датується червнем 1965 року: «У цій місцевості заховалися пам'ятки нашого краю, старовинного мистецтва і малярства – церкви і каплиці, різьба і ікони лемків і бойків. Польський уряд звернув на них увагу, церкви ремонтуються і реставруються . Це є гідно найбільшої похвали , бо то все може загинути і сліду не залишиться. Бачили ми тут (на Лемківщині) скансени – музеї під відкритим небом, там можна побачити старі хати і навіть людей, одягнутих у свій народний одяг». До речі, Олександр Цинкаловський був одним з перших ініціаторів створення історико-архітектурного заповіднику у Володимирі-Волинському.

Як бачимо, вчений досліджував історію етнічних українських земель на Закерзонні (Лемківщина, Підляшшя, Холмщина, Бойківщина) і науково доказував , що це територія заселена етнічними українцями. Тому то чимало праць вченого нині лежать без руху в польських архівах, хоча Україна не претендує на цілісність інших держав і є мирною країною.

Одним з напрямків наукового зацікавлення ученого була сфрагістика, він писав: «Старі печатки 11-14 століть, про які я пишу тепер працю були знайдені коло школи по Островецькій вулиці (біля сучасної гімназії)». У тому ж листі просить сфотографувати урочище Стара Катедра. Він просить сестру зробити грошові внески до Товариства охорони пам'яток історії і культури УРСР, щоб матеріально підтримати пам'яткоохоронну справу і обіцяє їй віддячити за допомогу.

В наступному листі зазначає, що надсилає сестрі і її родині прочитати книгу свого польського колеги професора Влодарського про взаємостосунки українських і польських князів у часи Європейського Середньовіччя. Учений вболіває за те, що ми повинні цікавитися нашою давньою історією, аби вона не канула у небуття: «Про бурхливі події того краю і того люду варто почитати, бо ніхто з нас зеленого поняття про це немає. Нашим обов'язком знати історію нашого краю». Там же пише про Данилову гірку у Холмі , про знайдені під нею підземелля у кілька поверхів, де, згідно літописів був похований український король Данило Галицький.

Згодом надсилає родині книжку про козацького полковника Семена Палія , який був сучасником Богдана Хмельницького. Піклується про те, щоб рідні знали свою минувшину.

Вчений увесь свій час самовіддано віддає науковій праці: «Зараз пишу другу книгу про річку Прип'ять, займаюся словником та іншими працями. На домове господарство і на себе дуже мало часу. « В одному з листів учений зазначає, що хоче поїхати на Закарпаття, щоб дослідити цей край, який йому мало відомий.

Наш земляк активно працював у різних галузях історичної науки, зокрема видав нумізматичний нарис та альбом середньовічної архітектури, обсягом 100 сторінок. Його перу також належать стаття про ротонди і базиліки, дослідження про Транквіліона Ставронецького (кін 17-18 ст.).

Цікавими є листи 20-х років 20 століття – в той час історик був студентом богословського факультету Варшавського університету: «На Різдво додому до Володимира приїхати не можу , бо писатиму дипломну роботу, у Варшаві є для цього необхідні матеріали, а сам якось з горем наполовину переб'юся. «Про важкі матеріальні умови, у яких перебував земляк свідчать і інші його листи: «Я став на тверду позицію і на компроміс ми не підемо, том уу перші часи мені буде важко. Я ж залишаюся у Варшаві і продовжую боротьбу. В тяжку хвилину, - просить він сестру Оленку(Льолю), - не відмов мені надіслати посилку з усім необхідним. Дасть Бог віддячу за добре до себе ставлення». І в ще одному листі: «Наукова праця вимагає витрат, а з грошима у нас сутужно. Доки сонце зійде – роса очі виїсть…». І ц і жертви він робив заради історичної науки, самопожертва заради науки – це зразок справжнього науковця, який повністю відданий справі свого життя, бо ж багато людей як і тоді, так і в наш час за словами ученого «…тим не цікавляться, нікому серце не болить , яка доля все це спіткає, що з того залишиться, а що навіки загине, як не одна наша пам'ятка загинула, а наші люди будуть їсти, спати і мовчати…».

Ще одним штрихом до портрету вченого є листи з його юності, які він писав , навчаючись в Казані, будучи там в евакуації під час І Світової війни: «Доїхали ми до Москви, були в Кремлі, бачили Цар-пушку, цар-дзвін, Третьяковську галерею, бачили гробниці царів…

Дивне також місто Казань – вулиця направо, вулиця наліво…Я вчусь. Тут треба вчитися, хто не вчиться, тому життя не дають (!). Запитуєте чи не сумно? Ні! Ніколи сумувати: гори книжок, треба вчитися і досліджувати. «От би сучасній молоді такий ентузіазм до науки, який мав наш земляк! Одночасно він цікавиться злободенними питаннями: «Що у Вас чути про війну?».

У кожному листі вболівання за Волинь і переживання за долю рідних і друзів, які залишилися на Волині, передає вітання своїм братам і сестрі. Яким ж шляхетним і інтелігентним був цей чоловік! Це відчувається з кожного рядка його листів, завдяки яким він, ніби промовляє до нас, людей 21 століття.

У похилому віці піклувався про те, як би зарезервувати місце на православному кладовищі «Воля» у Варшаві, бо хотів по смерті лежати серед одновірців і друзів…

Але навіть в останньому листі, адресованому до володимирської родини , вчений висловлює надію, що ще приїде на Волинь, щоб робити археологічні розкопки і передає вітання усім рідним і друзям…

Таким був Олександр Цинкаловський – патріот Волині і України , високоморальна людина, науковець- історик повністю відданий своїй справі.

Нещодавно радник Посольства України в Польщі Микола Яромолюк (також уродженець Володимира-Волинського) побував на Вольському кладовищі у Варшаві і поклав квіти на могилу Олександра Цинкаловського і його дружини. Це дуже символічно, адже не переривається зв'язок вченого з його рідною Волинню.

Але найбільшим пошануванням ученого було б вивчення і дослідження його праць, адже ще чимало з доробку історика чекає на вивчення спеціалістами.

Богдан Янович , Олена Черенюк, Ганна Доскоч,
наукові співробітники Володимир-Волинського історичного музею імені О.Дверницького

Богдан Янович

ОЛЕКСАНДР ЦИНКАЛОВСЬКИЙ

Пам'яті ученого

Княжий город Володимир хлопця душу полонив,

Олександр Цинкаловський народився тут і жив.

Островецька називалась тиха вуличка ота:

Бідна там була хатина та родина не проста:

Дід Павло , що край любив свій,

Внука цьому теж навчив,

Росянистими стежками

Він над Лугою ходив.

І легенди щиро слухав

Про князів і давній час ,

Розкопав святу він землю,

Щоб повідати для нас

Про часи давноминулі,

Він наблизив їх до нас.

По полях, гаях і луках

Пішки чоловік ходив,

У поліську хату стукав,

Ліс й урочище сходив

І не знали втоми руки,

І трудився чоловік,

Щоб залишити нащадкам знаменитий свій словник.

Про церкви, ікони, храми,

Про монети і скарби,

Про прислів'я, пісню, казку,

Написав свої труди.

Край Волинський, край князівський

І Полісся давнину

Цю землю озер і мавок

І її старовину

Він любив як рідну маму

І душа боліла так,

Щоб історія Вкраїни

Не пропала просто так.

Невблаганна Дама-доля

Кинула на чужину.

Та ніколи не забути ту квітучую весну,

Бо душа, неначе іскра,

Відлетіла в неба синь,

Та любити Україну заповів нам її син !

Категорія: Володимир-Волинський історичний музей | Додав: volyn-museum (28.12.2017)
Переглядів: 160 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]