Кохання – найпрекрасніше серед людських почуттів. Про нього написані тисячі віршів, пісень, трактатів. Навіть у Біблії сказано: «Кохай жінку молодості своєї!» У Книзі Книг, ще краще, ніж у Шекспіра, оспівується краса жінки та взаємостосунки між чоловіком і жінкою.

Ми, люди, часто цікавимося життям видатних співвітчизників. Ім'я Олександра Цинкаловського поступово повертається до рідної Волині, його наукову спадщину досліджують вчені-історики.

Яким ж був відомий краєзнавець як людина? Які почуття переповнювали його душу? Про це ми дізналися зі спогадів його племінниці Наталії Назарівни Грабарчук-Цинкаловської та епістолярної спадщини історика – його листи племінниця передала до фондів Володимир-Волинського історичного музею.

Люди науки – особливі. Вони бачать життя по-іншому, по-особливому. Зрештою, левову частку свого життя вони кладуть на вівтар науки. Індійська мудрість говорить: «У цьому житті є лише ді цінні речі: пізнання мудрості і насолода коханням». Як важливо їх вдало поєднати!

Олександр Цинкаловський – професор, археолог, уродженець Володимира-Волинського. Він ґрунтовно досліджував історію Волині. Пішки обійшов понад дві з половиною тисячі населених пунктів. Це те ж любов, ба, навіть пристрасть! Але до науки.

Зі спогадів племінниці вченого дізнаємося, що не зважаючи на високе звання, він міг однаково вільно розмовляти як з професором, так і з дитиною. Життєвим кредо науковця були слова: «Людина має три лиха – старість, хвороби і неохайність. Якщо з першим боротися неможливо, з другим – частково, то охайним слід бути завжди»

Чоловік справді приваблював усіх хто його знав своєю шляхетністю і вишуканістю, які, певна річ, перейняв від таких же пращурів: прабабусі фон Вольф, німецької письменниці, дідуся Павла Нітецького – польського дворянина і краєзнавця і батька Миколи Цинкаловського – чиновника фінансиста високого рангу.

З точки зору пересічної людини Цинкаловський одружився пізно – у 30 років. Але ж він дотримувався європейських традицій, жив у Європі, був європейцем по духу, а там, як відомо, люди спочатку намагаються чогось досягти в житті і лише тоді пов'язують себе вузами Гіменея.

Шляхетного пана не могла не помітити Регіна Жашкевич. З нею вчений познайомився у місті Кременці на Тернопіллі, де працював директором краєзнавчого музею у 30-х роках 20 століття.

Раїса (Регіна) Жашкевич походила з роду духовенства. Згодом її батько працював бухгалтером. Неминучі переслідування з боку радянської влади змусили подружжя Цинкаловських виїхати на еміграцію до Польщі. Як виявилося, назавжди.

У Кракові подружжя волинян працювало, але й тужило за Україною.

Про взаємостосунки у сім'ї можна дізнатися із листів до володимирської родини. У листах пані Регіна ласкаво називала чоловіка Олеком (як і в житті), себе ж називала Рена. Кожен знає, що чоловік і жінка повинні бути парою, адже саме слово «супруги» означає йти в одній упряжці.

І таки дійсно, почуття були великими, якщо у роки війни, втікаючи із палаючої варшавської квартири, Регіна допомагала рятувати чоловікові як найбільшу цінність не гроші, а рукописи його наукових праць. А й справді слід так сильно любити судженого, аби поділяти його погляди і долю і в горі, і в радості.

У часи Варшавського повстання Цинкаловським довелося їсти… білий взуттєвий крем(!), аби вижити… Як часто нині молодь, маючи кращі матеріальні умови, руйнує шлюб, бо «не зійшлися характерами» !

Звісно, непорозуміння бувають в кожній сім'ї, але сила прощення -велика сила.

У листі від 25.01.1977 р. Регіна з великим піклуванням пише про самопочуття чоловіка. Одночасно розповідає про професійну діяльність коханого. Не секрет, що багато жінок не лише не люблять слухати про футбол, бокс та інші уподобання своєї другої половини, а навіть не цікавляться службовими справами. А це так важливо для взаєморозуміння!

Археологія – справа життя О.Цинкаловського, а ще ж нумізматика, топоніміка, сакральна архітектура… і багато інших галузей знань! У багатьох листах жінка з непідробною увагою розповідає про справи чоловіка. Таки це про щось говорить! Твої друзі – мої друзі! Тепло відгукувалася дружина Цинкаловського про приїзд Лариси Крушельницької, про насолоду чоловіка від інтелектуального спілкування з нею: «…Це дуже цікава жінка (директор Львівської бібліотеки імені В. Стефаника НАНУ). Олеку дуже приємно спілкуватися у її товаристві». З листів дізнаємося, що вони були усюди разом - і в санаторії, і за містом, і на відпочинку.

Кажуть, що якщо люди живуть довго разом, то вони стають спорідненими душами. Внутрішня гармонія, краса, шляхетність – ось що було притаманне їх

стосункам. І знову турбота про здоров'я чоловіка: «Розпочалися холоди і в Олека болить рука» (лист від 23.10.1976 р.)

«У нашому віці – не головне добре з'їсти, а дуже важливий відпочинок, спокій і свіже повітря» (лист від 17.09.1976 р.). Які мудрі слова ! І як мало людині треба від життя! Свята простота! Чи ж залишилися нині такі люди?

Регіна догляділа свого чоловіка до смерті (помер у 1984 р), а потім і сама знайшла вічний спочинок ( у 1994 р) поряд з ним на православному Вольському цвинтарі у Варшаві.

…Ще з часів Давньої Греції живе легенда про те, що боги розділили людину на дві частини – чоловічу і жіночу, і блукають вони світом, щоб знайти свою другу половинку, з'єднатися разом, як голуби чи лебеді…

А ще кажуть , що шлюби укладаються на небесах, бо Бог парує…

Богдан Янович,
 науковий співробітник
 Володимир-Волинського історичного музею
 імені Омеляна Дверницького

На фото: 1. О. Цинкаловський в студентські роки. 2. Могила Олександра і Регіни Цинкаловських у Варшаві.