| Головна » Статті » Волинський краєзнавчий музей |
З ІСТОРІЇ СВЯТО-ВОЛОДИМИРСЬКОГО БРАТСТВА У м. ВОЛОДИМИРІ-ВОЛИНСЬКОМУ У ХІХ СТОЛІТТІ
|
Світлана ВАСИЛЕВСЬКА
(Луцьк)
З ІСТОРІЇ
СВЯТО-ВОЛОДИМИРСЬКОГО
БРАТСТВА У
м. ВОЛОДИМИРІ-ВОЛИНСЬКОМУ
У ХІХ СТОЛІТТІ
(за матеріалами архіву братства з
фондів Волинського
краєзнавчого музею)
Наприкінці ХІХ ст. прогресивно настроєна громадськість України починає рух по заснуванню культурно-освітніх, просвітницьких організацій, покликаних зберегти, врятувати для нащадків пам’ятки старожитностей краю, утвердити ідеї православ’я та української народності. Завдяки сподвижницькій діяльності окремих людей і громад стало можливим створення в Україні перших музеїв, як закладів збереження, опрацювання і популяризації історичних пам’яток. Здавна центрами збереження старожитностей були монастирі. Однак, більшість монастирів Волині знаходилися у глухих місцях, де працювати дослідникам було неможливо. Архіви були в аварійному стані, часто перебували на горищах і в підвалах. Пам’ятки часто втрачалися, осідали у приватних колекціях і переставали бути надбанням всієї спільноти. Волинь з давніх часів була багата творами старовини і тому важливо було і у церковному, і у політичному, і у науковому плані зберегти і вивчити історичні раритети. На жаль, зміни історичної обстановки часто були причиною знищення старожитностей попередніх поколінь і аж ніяк не сприяли розширенню пізнання своєї історії. Історія музейної справи на Волині започатковується давньосховищем Православного Свято-Володимирського братства, яке ставило перед собою релігійно-просвітницьку і церковно-упоряджену мету.
Православне Свято-Володимирське братство було організоване у м.Володимирі-Волинському у грудні 1887 р. У фондах Волинського краєзнавчого музеї зберігається архів Свято-Володимирського братства за 1896-1899р.р. (ВКМ РА-738, ВКМ РА-739, ВКМ РА-740). Документальні матеріали – протоколи засідань, особисті листи, телеграми, звіти, чеки, квитанції, книги – передають нам багатогранну діяльність братства як осередка культури і просвітництва на Волині у кінці ХІХ ст.
Братство складалось з почесних (12), дійсних (183) членів, засновників (26) і членів. Почесні члени вибиралися з числа осіб, які сприяли втіленню у життя цілей братства своєю працею і значними пожертвуваннями. Дійсні члени повинні були вносити у казну не менше 3крб. щорічно. Засновниками, фундаторами братства вважалися члени, які щорічно вносили у казну10 крб. Член братства, який не сплатив внески за два роки, позбавлявся звання братчика. Справами братства управляла Рада, яка складалася з Голови і 9 членів, які обиралися на три роки шляхом закритого голосування по більшості голосів.
У Статуті братства записано, що мета «состоит в том, чтобы содействовать преуспенію православія на древле православной почве западной Волыни и охранять ея церковные памятники» [1]. Окрім збереження і вивчення пам’яток давнього православ’я на Волині, братство зобов’язувалося у силу своїх можливостей розповсюджувати книги священного писання, молитовники, хрестики, книги релігійного, морального та історичного напрямків.
Давньосховище, яке було відкрито при братстві, діяло за власними статутними правилами, проводило велику наукову і пропагандистську роботу.
У IV пункті Статуту дається перелік предметів, які будуть зберігатися у давньосховищі, яке розмістилося у колишній ризниці Успенського собору (Мстиславів храм). Це: древнє начиння православних храмів (залишки іконостасів, ікони, посуд і т.д.); стародруки і рукописні церковно-богослужбові книги; фотографічні знімки, гравюри і описи древніх храмів Волині. У Статуті відмічалося, що названі предмети є власністю братства або приймаються тільки на тимчасове збереження. Кожен предмет записувався у окремий список, видавалися квитанції. Предмети, які є власністю братства, записувалися у книгу окремо від предметів, які здавалися тільки на збереження. В документах братства знаходимо дані про різні шляхи надходження експонатів. Чимало предметів були подаровані приватними особами. Наприклад, священик Даміан Герштанський пожертвував три рукописних Ірмолоя, священик Даниїл Левицький – знайдені ним на розкопках у Володимирі-Волинському залізний хрест, персні, дійсний статський радник Митрофан Городецький – складений ним опис церковних старожитностей Холмської Русі, полковник гвардії Микола Сухомлинов – стародавнє зображення Страшного Суду і т.д. Окремі експонати закуплялися у власників і видавалися квитанції на кожну річ.
Особлива увага приділялася правильному збереженню експонатів. Ці питання неодноразово розглядалися на засіданнях Ради братства. Наприклад, у червні 1899 р. було прийнято рішення про залучення фотографа для виготовлення негативів пам’яток для загального користування. З коштів братства було виділено 62крб. 80 коп. на виготовлення шаф, вітрин, столів та інших меблів для потреб сховища і бібліотеки. Спеціальним розпорядження були виділені кошти для проведення робіт по переплетенню стародавніх книг [2].
Головним опікуном братства був архієпископ Волинський і Житомирський Модест (Даниїл Стрельбицький), який активно підтримував рух по вивченню старожитностей краю. Управляючи Волинсько-Житомирською єпархією з листопада 1889 р., владика велику увагу приділяв відкриттю церковно-вчительської школи, введенню позаслужбових церковних співбесід, відкриттю нових церковно-приходських шкіл.
Довгий час Головою ради братства і одночасно завідувачем давньосховища був Омелян Миколайович Дверницький, голова з’їзду мирових суддів. Він проводив велику роботу по фотографуванню і замальовуванню церковних пам’ятників Волині. У 1888 р. ним у музей було передано 30 малюнків і фотографій. У 1889 р. на основі опрацювання літописів, видань Київської археографічної комісії, справ Володимир-Волинського духовного управління і архівних даних Омеляном Дверницьким була складена і видана книга «Памятники древнего православия в г.Владимире-Волынском» з ілюстраціями видів цих пам’яток. І донині вдячні громадяни м.Володимира-Волинського пошановують пам’ять Омеляна Дверницького, який похований біля стіни Успенського собору.
Цікаву колекцію передав у давньосховище професор Адріан Вікторович Прахов, який зібрав близько 100 фотографій і негативів із зображенням православних храмів. Альбом цих знімків був подарований імператору Олександру ІІІ через обер-прокурора Святійшого Синоду К.Побєдоносцева 18 лютого 1890 р., разом з копією ікони Богородиці, яка у давнину прикрашала Успенський собор. Імператор прийняв дар і з особистих коштів пожертвував братству 3 тисячі карбованців. У 1891 р. покровителем братства стає великий князь Костянтин Костянтинович.
У книзі М.І. Теодоровича «Город Владимир», виданій на честь 900-літнього ювілею Волинської єпархії у 1893 р., подається список предметів, які зберігалися у давньосховищі. Серед них: ікони XVII-XVIIIст. Богородиці, Святого Дмитрія, ікона «Благовіщення», виконана у 1579 р. маляром Федуском з Самбора, царські врата з Успенського собору, стародавня риза з 12апостолами, церковне начиння з срібла, дзвони, хрест-енколпіон, знайдений при розкопках Мстиславового храму у1886 р., надбанний хрест церкви с.Будячів, цеглини, знайдені при розкопках Успенського собору, акварельні малюнки і фотографії,монети, рукописні і стародруковані книги та ін.[3].
Детальний опис святкових заходів на честь 900-літнього ювілею Волинської єпархії знаходимо у історичному очерку М.І. Теодоровича «Празднование 900летнего юбилея Волынской епархии 10,11 и 12 мая 1892 года». Грандіозна процесія із трьома архієреями, більш як 150 священиками, з сотнями хоругв під звуки усіх дзвонів Володимира-Волинського пройшла вулицями міста до руїн храму Мстислава. У колишній вівтарній частині було підготовлено все для богослужіння. Із давньосховища тут були виставлені ікона Богородиці, яка була головною святинею храму та інші ікони, Євангеліє і древній восьмиконечний хрест. Обабіч піднімалися дві золочені колони, які колись прикрашали храм [4].
Стараннями братства починаються роботи по реставрації храму Мстислава, пам’ятки архітектури ХІІст. В архіві братства зберігається багато документів, які підтверджують велику активність церковних громад і окремих віруючих у відновлювальних роботах, глибокий інтерес дослідників до археологічних знахідок, популяризаторську діяльність братчиків. Відповідальність за реставрацію було покладено на академіка архітектури Григорія Івановича Котова. Безпосередні роботи проводились під керівництвом архітектора В.М.Андросова , присланого академіком Котовим. Розроблений проект реставрації був представлений покровителю братства великому князю Костянтину Костянтиновичу. З державної казни на реставрацію храму поступило 30 тисяч карбованців. У пресі систематично подавалася інформація про історичне значення волинської святині і хід відновлювальних робіт. Друкувалися прізвища жертводавців і суми коштів ними перераховані. У документах архіву братства зберігаються квитанції про збір коштів у приходах Волинської губернії, а також з Москви, Петербурга, Орловської губернії, братств Києва, Луцька і Острога, військових частин. У жовтня 1896 р. на записці товариша обер-прокурора Святійшого Синоду В.Саблера імператору про початок реставраційних робіт у Володимирі-Волинському з’являється резолюція «весьма утешительно».
Роботи по оновленню святині передбачали дослідження вцілілих частин храму, ведення розкопок у підвальних приміщеннях, укріплення цоколя, відтворення загального виду храму, знесення пізніших надбудов. Братчиками були проведені значні підготовчі роботи: вирубано тисяча дерев для виготовлення будівельних риштувань, домовин для пере захоронення останків із підвалів собору, вивезено більше тисячі возів сміття. На відновлювальних роботах безкоштовно працювали жителі навколишніх сіл. Під час реставраційних робіт було викопано землю навколо фундаменту, стін, підвалу. Фундамент з зовнішньої сторони вирівняно під одну горизонтальну площину. Для цоколя було привезено сірий граніт з Шепетівки. Зверху цоколь і фундамент покрили цегляною кладкою. При розборі фундаменту були знайдені камені правильної форми, обтесані під одну міру у висоту до дверей, кам’яні вази від колон та ін.
На засіданні Ради братства у лютому 1896 р. наголошувалося на тому, як треба правильно вести археологічні розкопки: обережно пересівати землю, бо можуть бути дрібні предмети (хрести, персні). Знайдені цінності передавалися до музею і охоронялися братчиками. Так, у музеї зберігався бронзовий хрест-енколпіон, який складався з двох частин: на одній стороні зображено розп’яття Ісуса Христа, на іншій – Богородицю з піднятими руками; дві кам’яні вази, золотий перстень з гербом Гедиміновичів та ін.
Хід реставраційних робіт детально висвітлювався у пресі. На кошти Святійшого Синоду було видано десять тисяч примірників короткого історичного нарису про храм Мстислава. Пожиттєвим дійсним членом братства було обрано І.І. Соколова за видання книги «Восстановление древней православной святыни» [5]. Ця книга масово роздавалася на урочистостях з нагоди відкриття оновленого Успенського храму разом із хрестиками та іконками.
Відкриття оновленого храму Мстислава перетворилося у всенародне свято. Збереглася листівка, яка запрошувала взяти участь у торжествах. 15 вересня 1896 р. у присутності великого князя Костянтина Костянтиновича і княгині Єлизавети Маврикіївни відбулася закладка оновленого Мстиславового храму Хресні ходи, всеночне богослужіння, відкриття музею братства, народні читання, розповсюдження літератури у ці дні зібрали у Володимирі-Волинському тисячі гостей [6].
У фондах давньосховища працювало чимало дослідників. На прохання Смоленського церковно-археологічного комітету тут працював Г.К. Богуславський. У Четьї Мінеях князівського періоду ним було знайдено нове сказання про князів Бориса і Гліба. Дослідження «Установление празника в честь святых мучеников князей Бориса и Глеба» було видано Смоленським археологічним товариством на слов’янській мові із збереженням орфографії оригіналу і мало велике історичне значення. За роботу по науковому опрацюванню рукописів музею дослідника було обрано пожиттєвим дійсним членом братства. Книга Г.К.Богуславського «Волынские рукописные Евангелия и апостолы» зберігається у Волинському краєзнавчому музеї [7].
Великий інтерес до волинських старожитностей проявляло історичне товариство Нестора Літописця при імператорському університеті Святого Володимира у Києві. Так, в архіві братства знаходимо розписку члена товариства І. Каманіна про те, що він взяв для вивчення «Номоканон» XIVст.
У липні 1898 р. давньосховище відвідав член Волинського церковно-археологічного товариства з м.Житомира Омелян Фотинський. З його повідомлення стало відомо, що у сховищі велика кількість пам’яток у кількох екземплярах. Прохання дослідника передати у Житомирський музей деякі експонати ранньої християнської епохи, було підтримане архієпископом Модестом. У 1899 р. у давньосховище Житомира були передані фотографії старожитностей Волині і дублікати із сховища.
У 1890 р. на честь відвідання Волині імператора з сім’єю у кафедральному соборі м.Луцька була влаштована виставка церковних старожитностей із зібрань Володимир-Волинського Свято-Володимирського і Луцького Хрестовоздвиженського братств. Після огляду колекцій архієпископ Модест благословив присутніх чудотворними волинськими іконами: імператора – копією Чудотворної Зимненської ікони Богородиці, імператрицю – копією ікони «Благовіщення» 1579 р. майстра Федуска, наслідника престолу – копією ікони «Святого Дмитрія» з Волинського давньосховища.
У червні 1899 р. Комітет по підготовці ХІ археологічного з’їзду у Києві надіслав Голові Православного Свято-Володимирського братства лист з проханням не відмовити у висиланні зображень і знімків, щоб їх можна було заздалегідь розмістити у вітринах і скласти каталог. Після закінчення з’їзду комітет зобов’язувався протягом двох місяців повернути експонати. На археологічний з’їзд у Києві, присвячений історії Волині, було відправлено 34 експонати з братського музею – 16 рукописів, 9 стародруків, ікони «Благовіщення» 1579 р., «Святий Дмитрій», акварельні малюнки, фотографії. Після закінчення виставки фотографії старожитностей Волині були подаровані Київському церковно-археологічному музею при Духовній Академії.
На засіданні братства 15 травня 1898 р. було прийнято рішення про збереження руїн храму в урочищі «стара катедра», відкритого академіком А.Праховим у 1886 р. Було побудовано дерев’яну огорожу, верх вцілілих стін накрито цеглою. На місці престолу побудовано колонку, де поставили образи святих Володимира, Стефана і Амфілохія.
Розуміючи необхідність збереження цінних пам’яток культури не тільки у музеях, на сторінках газети «Волынь», яка виходила друком у Житомирі, братство подає матеріали по краєзнавству, піднімає питання про збереження старожитностей у церквах. Це включало заборону на проведення робіт по поновленню ікон, складання каталогів церковних книг і архівів, точний опис пам’яток, турботу про їх правильне розміщення і охорону [8].
З метою ширшого ознайомлення населення з історією рідного краю при давньосховищі була відкрита бібліотека з читальнею. Основою послужили пожертвуванні братству видання Київської археологічної комісії і книги від приватних осіб, куплені на кошти волинського поміщика князя Сергія Володимировича Святополк-Четвертинського. Бібліотека мала свій Статут, який передбачав правила поводження у читальні і користування книгами. Братська бібліотека отримувала книги і журнали з Санкт-Петербурга, Києва. Окрім книг релігійного змісту надходили твори класиків зарубіжної літератури. Книги наукового змісту, які належали братству , зберігалися у приміщенні читальні в окремій шафі під безпосереднім контролем Голови братства. Спільно з давньосховищем проводилися народні читання із застосуванням «чарівного ліхтаря» для демонстрування картин. Давньосховище тимчасово видавало негативи, книги, брошури. Теми читань знаходимо у звітах братства: «Читання про Святу Землю», «Читання з вітчизняної історії», «Тарас Бульба» та ін.
Поява у 1887 р. при Свято-Володимирському Православному братстві першого громадського давньосховища (музею) стало знаменною подією в історії волинського краю. Але знаходячись у невеликому провінційному місті не могло претендувати на великий успіх і наслідування. Тому з відкриттям у 1893 р. Волинського церковно-археологічного товариства і єпархіального давньосховища у Житомирі відкривалися нові можливості і перспективи у цій галузі культури і просвітництва. В указі імператора відзначалася важливість узагальнення церковних і монастирських архівів для подальшого вивчення істориками, збереження старожитностей для майбутнього. Особлива увага зверталася на правильне розміщення експонатів у шафах, вітринах з відповідними написами. При огляді предметів давнини дослідники зобов’язувалися «обращаться с сими предметами с подобающей святыне церкви благоговением» [9].
У 1911 р. експонати з Володимир-Волинського давньосховища (зокрема, 100 рукописів, 500 стародруків) були передані у Житомирський єпархіальний музей. У роки першої світової війни фонди були евакуйовані у Харків. Частина з них сьогодні зберігається у Харківському державному музеї українського мистецтва та у Харківській науковій бібліотеці ім.В.Короленка [10].
Історія діяльності Володимир-Волинського давньосховища свідчить про високу свідомість і палкий патріотизм волинян у справі збереження старожитностей і пам’яток сакральної культури краю.
______________________
1. Волынския епархиальныя ведомости. -1888, №3.- С.116
2. Волынския епархиальныя ведомости. - 1889, №23.С.571
3. Теодорович Н. Город Владимир. - Почаїв, 1893.- С.206-218.
4. Теодорович Н. Празднование 900летнего юбилея Волынской епархии.- Почаїв, 1893.
5. Соколов И.И. Восстановление древней православной святыни. –М, Издательство Святейшего Синода, 1896.
6. Волынския епархиальныя ведомости.- 1896, №29.
7. Богуславський Г.К. «Волынские рукописные Евангелия и Апостолы». – М., 1897.
8. Газета «Волынь».- Житомир, 1899.
9. Волынский епархиально-археологический сборник.-1893. Выпуск 1.- С.16-17.
10. Ісаєвич Я.Д., Мартинюк П.І. Володимир-Волинський. Історико-краєзнавчий нарис. - Львів, 1988.
____________________________________________
Волинська ікона: дослідження та реставрація. Науковий збірник. Випуск 19. Матеріали ХІХ міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 24 – 25 жовтня 2012 року. – Луцьк, 2012. – С.187-190.
|
|
|
|
|
| Переглядів: 886 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |