| Головна » Статті » Волинський краєзнавчий музей |
ДЕКОРАТИВНО-ВЖИТКОВА СКЛАДОВА ЗІБРАННЯ ГАЛИНИ МЕЛЬНИК- КАЛУЖИСЬКОЇ (на підставі фондів Волинського краєзнавчого музею)
|
Наталія ПАТІЙЧУК
(м.Луцьк)
ДЕКОРАТИВНО-ВЖИТКОВА
СКЛАДОВА ЗІБРАННЯ
ГАЛИНИ МЕЛЬНИК-
КАЛУЖИСЬКОЇ
(на підставі фондів Волинського
краєзнавчого музею)
Побутові речі є невід’ємними складниками матеріально-духовної та художньої культури кожного народу. Такі предмети люди накопичують впродовж свого життя і згодом вони перестають бути просто побутовими речами, а набувають значення свідків історичних подій. Особливо цінними вони стають тоді, коли належать конкретній особистості. Опинившись в музейних фондах ці предмети можуть постати основою для створення особистих колекцій. Саме такими є речі декоративно-вжиткового призначення із зібрання Галини Мельник-Калужинської, що надходили до музею впродовж кількох років. Надходження складають речі, які Г. Мельник-Калужинська передавала сама до Волинського краєзнавчого музею (далі ВКМ) упродовж 1999–2000 рр., і речі передані через інших осіб, зокрема Л. К. Оляндер (1998 р.).
Під час однієї з передач (від 30 червня 1999 р.) серед інших речей Г. Мельник-Калужинська вперше надіслала ужитково-побутові предмети і етнографічні матеріали [2]. Ця частина переданих матеріалів, як згадує Калужинська, була для неї уособленням «бабусиної скрині», що в неї асоціюється з початком збиральницької діяльності. Згадані вище предмети Галина Мельник-Калужинська успадкувала від Гликерії Калужинської – бабці по батьковій лінії.
Під час консультації з Л. А. Мірошниченко-Гусак, завідувачем відділу етнографії та промислів Волині Волинського краєзнавчого музею (далі ВКМ), виявилося що на її думку ці речі презентують Волинь і Середню Наддніпрянщину. Появу таких речей у родині Калужинських можна пояснити тим, що Федір Калужинський (дід Галини по батьковій лінії) багато мандрував по Україні, Англії, Австрії. Коли він одружився з Гликерією, то щоразу із своїх поїздок привозив дарунки: красиві вазочки, посуд, тонкі мережива та інші заморські дива [6]. Майже все це загинуло під час військових дій. Втім частину бабуся Гликерія врятувала, закопавши в землю важку, ковану залізом скриню, де знаходилося найдорожче [26, 11]. Дякуючи тому, що збереглося в скрині музей отримав українські етнографічні речі. Блок речей українського походження складають: натільний (сорочки), нагрудний (камізелька) та плечовий (сарафан) одяг, а також виріб інтер’єрного призначення (рушник).
Сорочки надають уявлення про традиційний одяг Середньої Наддніпрянщини. Цей натільний одяг виготовлений із фабричної тканини – перкалю, суцільного уставкового крою, з пазушними розрізами, вузькими стоячими комірцями та багатим орнаментом у техніці «хрестик». Попри те, що сорочки походять з одного регіону України, вони мають відмінності. Одна з них (іл. 1; Р2 – 2542) складається із трьох полотнищ, підрукавних клинів, середньої ширини чохлів; на комірці біля шиї є дрібні зборки [7]. У верхній частині рукава сорочка орнаментована вишивкою в чорно-червоних тонах: на зборках чередуються переплетені чорні листочки, нижче розташовуються дві смуги рослинного орнаменту: верхня (вужча) – чергування розквітлих троянд, основна (широка) – листочки і бутончики троянд. Комір має ідентичний трояндовий візерунок. Чохли орнаментовані червоною ниткою, позуха не орнаментована. Подол прикрашений вишивкою в квіти та листочки. Оздоблення доповнено зубцюванням з білої тканини по низу сорочки та на чохлах. Загалом переважає чорний колір.
Інша сорочка (іл. 2; Р2 – 2547) має теж своєрідний орнамент. Її край оздоблений смужкою рослинного орнаменту, зробленого у техніці «хрестик», з додаванням вишивки у техніці проста «гладь» [11]. Також, як і в попередній сорочці тут присутнє зубцювання з білої тканини. На рукавах присутні дві широкі горизонтальні смуги орнаменту (квіточки, листочки, пуп’янки). Переважає чорна гама кольору. Припущення, що сорочки походить із Середньої Наддніпрянщини, окрім вище визначених характерних ознак, має аналогом інші образотворчі матеріали в декоративно-прикладному мистецтві України [5, 157–174].
Нагрудний одяг представлений камізелькою (іл. 3; Р2 – 2543), також із Середньої Наддніпрянщини [8]. Вона пошита з синього оксамиту, проте основа зроблена з невибіленого лляного домотканого полотна. Камізелька подовжена, приталена, розширена до низу. На спинці – густі зборки, в талії орнаментована вишивкою в техніці «гладь» яскравих тонів (червові, рожеві, жовті, зелені нитки). По краях оздоблена аплікацією з оксамитової тканини коричневого кольору, кут передньої поли орнаментований вишивкою, що зображає гілку з листочками у техніці «гладь», яскравих тонів.
Сарафан (іл. 4; Р2 – 2544) із Східної частини України відноситься до міщанського одягу [9]. Сарафан пошитий на машинці з темно-коричневої фабричної тканини, з високою тесткою у передній частині та довгим пазушним розрізом, що застібається на два ґудзики, приталений на спинці, з пояском. Основа, можливо байка, підкладена лляним полотном. Задня нижня частина зібрана у дрібні збори біля талії. В нижній частині спідниці оздоблення шістьма застроченими складками, між якими дві стрічки чорного оксамиту. По лінії талії, лестки навколо рукавів та шиї оторочені смужкою чорного оксамиту і зубчиками.
Разом з цим комплексом одягу Галя Мельник-Калужинська передала і виріб інтер’єрного призначення – рушник (іл. 5; Р2 – 2545/1-2) волинського походження, який складається з двох однакових фрагментів [10]. Він виготовлений з лляного вибіленого домотканого полотна і вишитий нитками червоного кольору (лічильна гладь і стібочки). Візерунок складається з двох частин. Нижня частина відтворює шахматку, верхня складається з дерева життя з корінцями. По краях рушник оздоблений мережкою.
У 1999 році від Г. Мельник-Калужинської надходить ще один комплекс декоративно-прикладних матеріалів. 29 жовтня Калужинська передала мереживо, столові серветки, маніжка, комір та рушник [3]. Як вважають працівники відділу етнографії та народних промислів ВКМ ці речі мають українське походження. За функціональним призначенням передані матеріали можна класифікувати наступним чином: суцільні мережані вироби невизначеного функціонального призначення (смуга мережива), мережані прикраси одягового (маніжка, комір) та інтер’єрного призначення (серветки, рушник).
Мереживо (іл. 6; Р2 – 2550) фабричної роботи виготовлене з лляних сірих ниток у вигляді широкої смуги [12]. Мотив орнаменту – рослинний. Краї не підроблені. Оскільки це грубе ткання, то дане мереживо використовувалось як декоративний елемент для орнаментування країв простирадла чи скатертини.
Столові серветки (іл. 7; Р2 – 2551/1-4) (набір з чотирьох штук) виготовлені з батисту кремового кольору [13]. Вони мають округлу форму з хвилястими краями, вишиті машинним способом у техніці «проста гладь». Орнамент рослинного характеру: гілка з ягодами і листочками.
Елегантно виглядає мереживна маніжка (іл. 8; Р2 – 2552) кремового кольору [14]. Для кріплення маніжка має дві петельки. Робота фабрична, нитки бавовняні; орнамент рослинного характеру. Пошкоджені місця реставровані нитками білого кольору.
В зібранні представлений і мереживний комір (іл. 9а, іл.9б; Р2 – 2553), також фабричної роботи з бавовняних та синтетичних ниток, І пол. ХХ ст. [15]. Комірець кремового кольору, пів округлої форми, орнамент у вигляді поєднання різних рослинних мотивів.
Ще один рушник (іл. 10а, іл. 10б; Р2 – 2555) з зібрання Галини Мельник-Калужинської привертає до себе увагу [16]. Він тканий з тонкого лляного вибіленого домашнього полотна (переплетення просте). Нитки оздоблення – червоного кольору. Візерунок розташований з самого низу країв. Орнамент складається з трьох смуг: широка смуга зображає ромбики, а обабіч неї є дві смуги з чергуванням прямокутників червоного та білого кольору. З однієї сторони є вишиті хрестиком вензелі «а.ф. 2». Краї рушника підроблені машинним швом, по середині виробу – петля із білої тасьми. Орнамент рушника наближений до тканих виробів Волинського Полісся кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. [5, 133–156].
Третя передача, що мала відношення до декоративно-прикладного мистецтва сталася 6 червня 2000 року [4]. Цього разу надійшли речі західноєвропейського походження. Галина Мельник-Калужинська передала наступні матеріали: весільний віночок, різноманітне мереживо, серветки, рушник, гіпюрову шаль, віяла, печатку, мереживний шарф, комірець, відріз гіпюрової тканини та шкатулку з дзеркальцем. Доповненням до цього переліку є пудрениця, камінь-сувенір та жіноча нагрудна прикраса, передані Л. К. Оляндер, яка отримала їх від Калужинської у 1997 році. До ВКМ предмети надійшли 20 листопада 1998 р. [1].
Останнє надходження, за призначенням, складають наступні групи:
- речі інтер’єрного призначення (серветки, рушник, мереживо);
- предмети одягового призначення:
а) святковий одяг (шаль, шарф, комірець);
б) обрядові речі (віночок)
- подарунки (камінь-сувенір).
- жіночий туалетний набір (шкатулка з дзеркальцем, пудрениця з пуховкою, нагрудна прикраса, віяла);
Перші дві групи можна об’єднати за засобом виготовлення, а саме – мереження. Мереживо, серветки, комірець – фабричного походження; виготовлені з синтетичних та бавовняних ниток, переважно, виткані нитками білого та кремового кольору. Орнамент – рослинний. Між собою речі різняться формою: круглою, овальною, квадратною. Окремо слід визначати речі чорного кольору: шаль та відріз гіпюрової тканини.
Ще одну групу складають рушник та віночок, можливо, весільний, які виготовлені іншими способами. Ужитковий рушник (іл. 11; Д – 1612) з полотна фабричної роботи типу «вафелька» значно відрізняється від українських, оскільки він не орнаментований вишивкою, а краї підроблені мереживом ручної роботи з білих ниток, що утворюють мотив восьмипелюсткової розети [18]. Віночок (іл. 12; Д – 1603) складається з білих квітів з жовтими тичинками та білих ягідок з парафіну і зелених листочків з тканини, покритих парафіном, які кріпляться до тонких дротиків, обмотаних зеленою ниткою [17].
Предметом подарункового призначення є камінь - сувенір (Р3 – 2963) з яшми (1920-1940 рр.), який належав Данилові Скоропадському [23]. Сувенір виконаний у формі шестигранної піраміди. Кольорова гама яшми – зелено-охриста (подібна до кольору іржі). На поверхні основи піраміди вирізьблено ім’я в латиниці – «Halina», яке засвідчує, що цей камінь подарувала Гетьманичу Галина Мельник-Калужинська.
У складі зібрання є печатка з гірського кришталю (іл. 13; Д – 1620) [22]. На її робочій частині розміщена монограма латинськими літерами «НМ». Нажаль серед писемних матеріалів, що мають відношення до зібрання ця річ не згадується, не згадує про неї і Галина Мельник-Калужинська. Проте можна вважати, що монограма «НМ» є латинською монограмою Галі Мельник-Калужинської. Це засвідчує адреса на конверті листа до В. Штинько, (іл. 14), відправленого Калужинською, де вказано ім’я адресантки в латиниці «Н. Мelnyk», ініціали якого співпадають з монограмою.
Обов’язковим атрибутом кожної жінки є туалетний набір, не стала виключенням і Г. Калужинська, яка передала до музею частину свого набору, зокрема шкатулку з дзеркальцем та віяла.
До складу зібрання ввійшли й особисті речі Олександри, дружини Павла Скоропадського, зокрема пудрениця і нагрудна прикраса – брошка. Унікальною є пудрениця з слонової кістки і пуховкою з лебединого пуху (Р3 – 2962) [24]. Пудрениця має форму еліпсоїдного циліндра, із кришкою, що відкидається. Кріплення між корпусом пудрениці і кришкою – металеве. Між кришкою і резервуаром для пудри є ще одна зйомна кришка з фігурною ручкою у центрі. Пуховка виготовлена з лебединого пуху, який стягнутий в пучечок шовковою тканиною. До пуховки прикріплена кістяна округла ручка. Цікавою є і брошка (Р3 – 2964) з слонової кістки (1920-40 рр.) [25]. Прикраса уявляє собою розквітлу троянду. Основа – пласка, верхня частина – об’ємна. На основі є сліди від металевої застібки.
Дивовижною є шкатулка з дзеркальцем, яка належала Г. Калужинській. Шкатулка (іл. 15; Д – 1615) виготовлена з рогу з напівпрозорими проміжками темно коричневого кольору з опуклою накривкою, інкрустованою металом і перламутром [19]. На нижній кришці шкатулки розміщений орнаментальний сюжет у вигляді схиленого дерева, під яким сидить закохана парочка; на внутрішній стороні накривки – фірмовий знак – наклейка італійської фабрики у вигляді знаку з короною і написом: «Segre, piore, Figlo.Si piarra ol spagna Roma», що засвідчує, що шкатулка була виготовлена в Римі (Італія). Нажаль, не вдалося встановити товарним знаком якої фірми є ця наклейка. На дно шкатулки Галини Мельник-Калужинська помістила своє фото в молодості. Також на дно шкатулки покладене кругле люстерко. Верхня кришка темно-коричневого кольору – місткість для косметики. Її поверхня орнаментована зображенням виноградних гілок з листям і ягодами та коника стрибунця золотистого кольору.
Елегантним доповненням жіночого костюму багатьох століть слугувало віяло. І два таких віяла ХІХ століття, які Галина Мельник-Калужинська придбала у Європі, у складі її зібрання надійшли до ВКМ. Між собою віяла вирізняються за матеріалом і технікою виконання. Одне віяло (іл. 16; Д – 1618) виготовлене із пластинок слонової кістки (29 шт.), що скріплені металевим штифтом [20]. Екран віяла – ажурний, прикрашений наскрізним геометрично-рослинним орнаментом. Крайні оборотна та лицева пластини орнаментовані зверху квітами, знизу листочками. Плече пластин не виділяється. Горло віяла не орнаментоване. Без сумніву, це віяло призначалося для балів, участь у яких брала його власниця вдягнена в біле вбрання, оскільки за правилами етикету мало бути уживане віяло біле, з слонової кістки чи перламутру.
Друге віяло (іл. 17; Д – 1619) виготовлене з шовкової тканини, слонової кістки та сухозлітки [21]. Віяло має 14 пластин, 13 з яких складаються з двох частин. Виключенням є крайня лицева пластина, суцільно зроблена за перламутру та повністю інкрустована металом (квітково-рослинним орнаментом). 12 пластин на горлі віяла (11 інкрустовані 4-пелюстковими чорними квітами) зроблені з перламутру. На плечі вони з’єднуються із шпицями з слонової кістки. Шпиці наскрізно орнаментованої різьбленням і з’єднуються між собою за допомогою шовкової тканини, яка оздоблена гіпюром і сухозліткою у вигляді квітів, з яких найбільш яскраво помітно ромашки. Штифт зроблений з перламутру і металу.
Таким чином, декоративно-вжиткова складова зібрання Галини Мельник-Калужинської, яка почала надходити до ВКМ з 1998 року, є надзвичайно багатогранною. Це визначається тим, що окрім поділу на українську та західноєвропейську частини, вона розподіляється на такі групи як: предмети інтер’єрного призначення (мереживо - машинне і ручне), рушники (домоткані і фабричного ткання, вишиті і оздоблені суто мережкою), серветки (мереживні, батистові); одяг (натільний - сорочки), нагрудний (камізелька), плечовий (сарафан), святковий (коміри, маніжка, шаль, шарф), обрядові прикраси – віночок); речі подарункового характеру (камінь-сувенір) та предмети жіночого туалету (пудрениця з пуховкою, шкатулка з дзеркальцем, нагрудна прикраса, віяла); окремо слід виділити особисту печатку Галини Мельник – Калужинської, власниці зібрання.
______________________
1. Фонди Волинського краєзнавчого музею. Акт прийому № 322 від 03.11.1998 року. – Матеріали передані Галиною Мельник-Калужинською через Оляндер Л. К.
2. Фонди Волинського краєзнавчого музею. Акт прийому № 160 від 30. 06. 1999 року. – Матеріали передані Галиною Мельник-Калужинською.
3. Фонди Волинського краєзнавчого музею. Акт прийому № 228 від 29.10.1999 року. – Матеріали передані Галиною Мельник-Калужинською.
4. Акт прийому № 57 від 06.03.2000 року. – Матеріали передані Галиною Мельник-Калужинською.
5. Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво / Є.А. Антонович., Р. В. Захарчук-Чугай, М. Є. Станкевич. – Львів: Світ, 1993. – 272 с.
6. Галя Мельник-Калужинська – Волинянка. Автобіографія. Луцьк. 1 вересня 1995 р. ДМ – 31724. // «Коментар». – Лондон-Луцьк, 1995 р.– С. 14.
7. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Р2 (тканини): Р2 – 2542. Сорочка.
8. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Р2 (тканини): Р2 – 2543. Камізелька.
9. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Р2 (тканини): Р2 – 2544. Сарафан.
10. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Р2 (тканини): Р2 – 2545/1-2. Рушник.
11. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Р2 (тканини): Р2 – 2547. Сорочка.
12. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Р2 (тканини): Р2 – 2550. Мереживо.
13. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Р2 (тканини): Р2 – 2551/1-4. Серветки столові.
14. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Р2 (тканини): Р2 – 2552. Маніжка.
15. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Р2 (тканини): Р2 – 2553. Комір.
16. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Р2 (тканини): Р2 – 2555. Рушник.
17. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Д (декоративне мистецтво): Д – 1603. Віночок.
18. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Д (декоративне мистецтво): Д – 1612. Рушник.
19. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Д (декоративне мистецтво): Д – 1615. Шкатулка з дзеркальцем.
20. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Д (декоративне мистецтво): Д – 1618. Віяло.
21. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Д (декоративне мистецтво): Д – 1619. Віяло.
22. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Д (декоративне мистецтво): Д – 1620. Печатка.
23. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Р3 (метал, камінь, кістка): Р3 – 2963. Камінь-сувенір.
24. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Р3 (метал, камінь, кістка): Р3 – 2962. Пудрениця з пуховкою.
25. Інвентарна книга Волинського краєзнавчого музею групи експонатів Р3 (метал, камінь, кістка): Р3 – 2964. Нагрудна прикраса.
26. Штинько В. С. Наречена Гетьманича / Валентина Штинько. – Луцьк: ВМА «Терен», 2008. – 256 с.
________________________________
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Народна культура і музеї. Науковий збірник. Випуск 44. Матеріали Четвертої Всеукраїнської науково-етнографічної конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження Олекси Ошуркевича, 16-17 квітня 2013 року, м. Луцьк. Упоряд. Є. І. Ковальчук, Л. А. Мірошниченко-Гусак. – Луцьк, 2013. – С. 170-175.
|
|
|
|
|
| Переглядів: 1647 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |