Федір СТРАВIНСЬКИЙ — Художник, що жив у гармонії із Всесвітом

   Про художника Федора Стравінського «День» дізнався в містечку Устилуг, що на Волині, в музеї-садибі його батька, всесвітньо відомого музиканта Ігоря Стравінського. Переглядаючи унікальні видання, присвячені цій талановитій родині, які зібрав для музейної експозиції директор Володимир ТЕРЕЩУК, ми натрапили на альбом, виданий у Франції, з фоторепродукціями Федора Стравінського. І з подивом запитали в пана Володимира: «А син Стравінського був художником?». Як виявилося — талановитим і відомим у мистецьких колах Європи.
   Старший син музиканта та його першої дружини Катерини Носенко народився 1907 року в Санкт-Петербурзі. Його назвали Федором на честь діда — відомого в Російській імперії оперного співака українського походження.
   Прикметно, що дитинство митця тісно пов’язане з Волинню. Збудувавши в Устилузі дім, Ігор Стравінський щоліта приїжджав сюди з родиною. До речі, волинська садиба Стравінських — єдина у всьому світі будівля, що залишилася після музиканта і збудована за його власним проектом.
   Із 1913 року сім’я оселилась у швейцарському місті Морж, а ще через сім років переїхала до Франції. На Волинь Стравінські більше не повернулися. Спершу перешкодою була війна, а потім — перемога більшовизму та створення Радянського Союзу, в якому музикант був персоною нон-грата.
   Бути сином Ігоря Стравінського означало рости в середовищі, в якому приділяли багато уваги мистецтву в найрізноманітніших формах вираження. Тут музика тісно межувала з театром, а театр у свою чергу — з живописом. У помешканні Стравінських часто бували художники. Неподалік жив Пабло Пікассо, який товаришував із батьком Федора, або ж Теодора, — саме під цим ім’ям художника знають у Європі. Друзями сім’ї були також Матіс, Дерен, Брак, Пікассо, Валері, Кокто.
   Окрім класичної освіти, Федір Стравінський здобував ще й художню. А його вчителями стали Андре Дерен та Жорж Брак.
   До слова, у Стравінських не існувало конфлікту між батьком та сином. Федір захоплювався батьківською творчістю, але не намагався перенести її у свої роботи. Водночас приклад батька спонукав до роботи, до дисципліни, до пошуку, разом із тим, зобов’язуючи до вірності самому собі, до сміливих нововведень, до відмови від консервативних форм. Його індивідуальне покликання виявилося так рано і сильно, що йому не треба було захищати себе від бажання стати Стравінським під номером 2.
   «Я малював завжди», — говорив про себе Федір. Перша його робота, відома дослідникам, намальована у віці 11 років, — це зображення прем’єри спектаклю Ігоря Стравінського «Історія солдата».
   Перша виставка робіт Федора відкрилася 1927 року в Парижі. Але далі упродовж свого довгого життя — помер художник за два роки до падіння Радянського Союзу — він займався не лише станковим живописом, а й настінним: створював фрески, вітражі, мозаїки, гобелени. Інколи малював декорації для театру. А також ілюстрував численні художні твори, зокрема Камю та Монтерлана.
   Федір Стравінський розписував церкви в багатьох країнах. За це 1977 року Папа Павло VІ присвоїв Федору Стравінському титул командора ордену Святого Григорія Великого за «допомогу Церкві своїм мистецьким умінням». До речі, як зізнавався Федір Ігорович, він завжди відчував зв’язок із православною традицією в християнстві, її містичністю.
   Із 1936 року до кінця життя Стравінський-молодший прожив у Швейцарії й помер у Женеві 16 травня 1989 року на 83-му році життя. Друзі згадували Федора Стравінського як художника, що присвятив себе чіткому вираженню вишуканого світу, заперечуючи будь-які компроміси з цивілізацією лінощів та вульгарності; що звик дивитися високо й далеко, далі, ніж дозволяють щоденні турботи; що жив в ідеальній гармонії із Всесвітом, мріючи про великі монументальні композиції.

Вікторія СКУБА, «День», фоторепродукція Ярослава МІЗЕРНОГО

При підготовці тексту використано відомості з фотоальбому Моріса Церматтена «Федір Стравінський: Монументальні твори» / «Theodore Strawinsky: L’oeuvre monumentale». 1990 р. Фундація Енріко Монті